Склад лексики сучасної української мови з погляду вживаності та стильової маркованості

До активно вживаних належить та частина слів сучасної української мови, зрозуміла всім мовцям. До складу активної лексики належать не тільки загальновживані слова, а й окремі терміни, професіоналізми. Категорію пасивної лексики становлять лексичні одиниці, які мають обмежене вживання, а саме: історизми у широкому розумінні цього поняття, терміни, власні імена. До пасивної лексики належать також архаїзми і неологізми – два лексичні розряди, поєднані відношенням антонімії. Історизми – це слова, вживані для позначення предметів, явищ і понять, які вийшли з ужитку, припинили своє існування у зв’язку з соціально-побутовими і суспільно-політичними змінами: гетьман, генеральний писар, побережне мито, колодне мито, шестопер (жезл у вигляді перистої булави як символ влади полковника) тощо. У тих випадках, коли предмети, явища, дії або поняття зберігаються, а назви їх у процесі розвитку мови замінюються іншими, говорять про архаїзми (з грецької – давній): десниця – права рука, зигзиця – зозуля, воліти – бажати, вой – воїн, пребути – бути, возсіяти – засіяти, вольний – вільний, вражий – ворожий, шкло – скло. Неологізми – нові слова.

Уживана в мові лексика у стилістично-функціональному плані переділяється на стилістичні групи. Виділяється стилістично нейтральна (загальновживана, міжстильова) лексика і обмежена певними сферами вживання та стилями (стилістично забарвлена). Стилістично нейтральна охоплює слова, якими послуговуються всі, хто володіє мовою. Ці слова пов'язані з повсякденним життям, із спільними для більшості носіїв мови поняттями, є звичайними, зрозумілими для всіх назвами явищ природи, тварин і рослин, родинних стосунків, речей, пов'язаних із життям людини і їх частин - предметів побуту, страв, предметів одягу, органів людського тіла,кольорів,чисел, числових понять, службових елементів (і, але, якщо, бо, в, на, перед, під, через) тощо. Лексику, закріплену за певними функціональними стилями, переділяють на розмовну, експресивно забарвлену та книжну (суспільно-політична, виробничо-професійна, науково-термінологічна, офіційно-ділова). Розмовна лексика - це слова, якими послуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні. До таких належать слова з виразними експресивно-оцінними позитивними і негативними значеннями та розмовні варіанти лексичних одиниць, що мають інші літературно-нормативні відповідники. Книжна лексика - це слова, що вирізняються вузькою сферою вжитку та вносять у спілкування відтінок офіційності, науковості, урочистості. Серед книжної лексики вирізняють суспільно-політичну лексику, що охоплює слова, пов'язані з політичним, громадським життям суспільства. Кількісно велику групу слів охоплює виробничо-професійна лексика - це слова на позначення виробничих процесів, знарядь і матеріалів праці, приміщень, характерних для різних професій і спеціальностей. З виробничо-професійною лексикою тісно межує науково-термінологічна лексика, що охоплює слова, які вживаються у науковій літературі та у мовленні працівників наукових і науково-дослідних установ. Офіційно-ділова лексика - це слова, що вживаються в офіційно-діловому стилі літературної мови: офіційне спілкування між установами, окремими особами та установами, ділові взаємини на виробництві. До експресивно забарвленої лексики належать діалектизми, арготизми, вульгаризми.

13.Синонімія у професійному тексті. Слова-пароніми.

Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм: звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням.

Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстраш-

ний, героїчний.

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками {відомий — видатний — славетний — знаменитий);

2) стилістичні синоніми — це слова, що відрізняються, стилістичним і емоційним забарвленням (говорити — мовити — пророчити — верзти);

3) абсолютні синоніми — зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності {мовознавство — лінгвістика; століття — сторіччя). Таких синонімів в українській мові небагато. Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові — кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту.

Пароніми - це слова, що мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням: уява (здатність уявляти - плід уяви) -уявлення(знання, розуміння чогось - помилкове уявлення); гривня (грошова одиниця) - гривна (металева шийна прикраса у вигляді обруча); кампанія (сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання) - компанія (група осіб, пов'язаних певними інтересами або торговельне чи промислове товариство).

Пароніми близькі до омонімів, але не тотожні з ними.

Між паронімами можуть встановлюватися синонімічні (блискучий - лискучий, блукати - блудити, повноваження - уповноваження, особистий - особовий), антонімічні (прогресивний -регресивний, густо - пусто, іммігрант - емігрант) відношення.

Як і омоніми, пароніми є широко вживаними в різних стилях, а також вживаються у мовленні для створення каламбурів.

Поиск по сайту: