Характеристика основних груп дипломатичних документів

Є два класичні види документів — особиста нота і вербальна нота.

Особиста нота має форму листа і стосується питань, що мають принципове, важливе значення, чи містить інформа­цію про якусь політичну подію. Вона складається від першої особи, від імені персони, яка підписує ноту. Текст особистої ноти починається із звернення, закінчується вона виявом поваги (компліментом), тобто трафаретною фразою ввіч­ливості. Найбільш поширеною формою звертання є: «Ша­новний пане Міністре», «Шановний пане Посол». Це звер­тання покликане приязно налаштувати отримувача особистої ноти щодо змісту тексту. Далі викладається змістова частина документа і завершується нота компліментом (формулою ввічливості), яким автор засвідчує свою повагу. Характер комплімента повинен враховувати принцип взаємності, особливо у випадках направлення особистої ноти у відповідь. Печатка, а також прізвище і посада особи, що підписує ноту, в ній не проставляються. Адреса в особистій ноті друкується у лівому нижньому кутку першої сторінки, незалежно від їхньої загальної кількості.

Вербальна нота вважається одним із найбільш поширених документів дипломатичного листування. (До речі, вислів «вербальна нота» означає: «документ, який повинен якнай­серйозніше братися до уваги»). Текст таких нот складається від третьої особи і не підписується. Вербальна нота почи­нається і закінчується формулами ввічливості.

Вербальні ноти використовуються для вирішення широ­кого кола питань. У них викладаються політичні, економічні, науково-технічні та інші проблеми як двостороннього, так і багатостороннього характеру. У вербальних нотах робиться запит на візи, повідомляється про автодорожні пригоди за участі співробітників посольств, доводиться до диплома­тичних представництв інформація представницького харак­теру (про організацію поїздок членів дипломатичного корпу­су в країні перебування, про запрошення дипломатів на всілякі урочисті заходи з нагоди національного свята країни, про екскурсії на промислові підприємства та в наукові за­клади тощо).

В наш час вербальні ноти усталилися в дипломатичному вжитку і нікому не спаде на думку роз­глядати направлення вербальної ноти на адресу того чи іншого посольства як вияв недоброзичливості.

Також існують ще три види дипломатичних документів. Це - пам'ятна записка, меморандум та приватний лист напівофіційного характеру.

Що стосується такої форми дипломатичного листування, як пам'ятна записка, то в дипломатичній практиці застосовуються два види цього документа: 1) па­м'ятна записка, що передається особисто; 2) пам'ятна записка, що направляється кур'єром. Головна мета пам'ятної записки — полегшити дальше просування справи та попередити можливість неправильного трактування чи розуміння бесіди або усної заяви. Текст пам'ятної записки складається в безособовій формі з уживанням таких висловів: «доводиться констатувати», «повідомляється», «порушується питання» то­що. У верхній частині документа має бути напис: «пам'ятна записка». Пам'ятна записка направляється або на прохання особи, з якою відбулася бесіда, або як нагадування про те чи інше питання.

Меморандум може фігурувати як самостійний документ дипломатичного листування або як додаток до особистої чи вербальної ноти. У другому випадку меморандум розвиває та обґрунтовує зміст ноти. Відмітною рисою меморандуму є детальне викладення фактичного або юридичного боку того чи іншого питання.

Приватні листи напівофіційного характеру надсилаються знайомим офіційним особам у випадках, пов'язаних із на­данням певної особистої послуги (подяка за запрошення, прохання про сприяння), або з питань, порушення яких у офіційній обстановці є небажаним з тих чи інших причин.

Таким чином, якщо коротко підсумувати характеристику головних видів документів дипломатичного листування, то можна констатувати: особиста нота пишеться від імені першої особи, вербальна — від третьої, пам'ятна записка — в безособовій формі; особиста та вербальна нота починаються та закінчуються формулою ввічливості, а в пам'ятних за­писках та меморандумах такі формули відсутні. Що сто­сується приватних листів напівофіційного характеру, то вони взагалі не відіграють самостійної ролі в дипломатичній практиці.

Підсумовуючи все сказане вище, можна зробити висно­вок, що дипломатичне листування є надзвичайно важливою складовою усього комплексу дипломатичної практики. По­при свою очевидну канонічність і традиціоналізм, нині воно має тенденцію до певного оновлення та модифікації.

Поиск по сайту: