 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Мовне законодавство в Україні
Правовою основою для здійснення державної мовної політикив Україні є Конституція України (ст. 10), Закон України «Про мовив Українській РСР», «Рішення Конституційного суду України від14 грудня 1999 року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання їїу навчальному процесі в навчальних закладах України.Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й досі не виконується. Ст.10. Державною мовою в Україні є укр.мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр.мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України. Чинне законодавство не передбачає жодних санкцій до порушників Закону про мови. Окремі положення Закону "Про мови в Українській РСР" було деталізовано низкою інших законодавчих та підзаконних актів. Це стосується Закону "Про освіту" (1996), "Про інформацію" (1992), "Про друковані ЗМІ в Україні" (1992), "Про рекламу" (1996), а також, "Основи законодавства України про культуру" (1992), Вся друкована продукція, призначена для службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо), що розповсюджується через державні підприємства, установи та організації, видається державною мовою. Та лише задекларованості державного статусу української мови для повноцінного і незворотного утвердження її в усіх сферах суспільного життя недостатньо - необхідні механізми реалізації вище зазначених правових документів щодо функціонування української мови. Нині відбувається процес звуження сфери її застосування. Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення України із суверенної національної держави у денаціоналізований географічний простір. Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів, яку репрезентують Національна рада з мовної політики при Президенті України, департамент з мовної політики Міністерства юстиції України, Національна комісія з питань правопису та мовних норм Національної академії наук України, Національна рада з питань радіо та телебачення.
5. Поняття функціонального стилю. Основні ознаки функціональних стилів української мови. Сучасна українська літературна мова має функціональну розгалуженість, що породжує стилі літературної мови. Стиль - це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів. В українській літературній мові вирізняють такі функціональні стилі: художній, офіційно-діловий, публіцистичний, науковий, розмовний, конфесійний та епістолярний (стиль приватного листування, щоденників, записних книжок, календарних заміток). Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах. Художній: емоційність, образність, експресивність; вживаються слова з найрізноманітнішим лексичним значенням, епітети, метафори, порівняння, повтори, перифрази, антитези, гіперболи та інші зображувальні засоби. З певною художньою метою можуть уживатися діалектна та професійна лексика, фразеологізми. Науковий: широке використання науково-термінологічної лексики, слів з абстрактним значенням та іншомовного походження; членування тексту на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, таблиць, діаграм. Лексичні, текстові одиниці репрезентують точність, логічність, узагальненість, аргументацію висловлених положень. Офіційно-діловий: наявність реквізитів, що мають певну черговість, однозначність формулювань, точність, послідовність викладу фактів, чіткість висловлювання, наявність усталених мовних зворотів, стандартизація початків і закінчень документів, широке вживання. Лексика стилю здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику. Публіцистичний: популярний, чіткий виклад, орієнтований на швидке сприймання повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації, використання суспільно політичної лексики. Типовими є емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, повтори, фразеологічні одиниці, що зумовлюють емоційний вплив слова. Тон мовлення пристрасний, оцінний. Розмовний: широке використання побутової лексики, фразеологізмів, емоційно забарвлених і просторічних слів, звертань, вставних слів і словосполучень, неповних речень. Для розмовно-побутового мовлення характерне порушення літературних норм: уживання русизмів, вульгаризмів, жаргонізмів, неправильна вимова слів. Епістолярний: широке використання форм ввічливості - звертань у формі кличного відмінка, наявність початкової, прикінцевої та прощальної фраз, стереотипних словесних формул висловлення побажання, вітання, співчуття; невимушеність у доборі лексичних одиниць. Конфесійний: вживання слів для найменування бога та явищ потойбічного світу (Божий Син, Святки Дух, Спаситель, Царство Боже, рай, вічне життя, сатана тощо), стосунків людини до Бога (молитися, воскресіння, заповіді, покаяння, грішні, праведні), мова багата на епітети, порівняння, метафори, слова з переносним значенням. Для підкреслення урочистості використовуються речення із зворотним порядком слів, поширені повтори слів.
Поиск по сайту: |