Умови оптимального вибору методів виховання. Наведіть приклади педагогів-новаторів

Існують такі методи виховання:

1)Формування свідомості особистості – переконання (розповідь, бесіда, лекція, диспут, приклад);

2)Організації діяльності і формування досвіду поведінки – вимога (пряма, опосередкована – прохання, натяк,порада), думка колективу, привчання (вправи, доручення), створення виховних ситуацій.

3)Стимулювання діяльності і поведінки – заохочення (подяка, нагородження, громад. думка), змагання, покарання (осуд, зауваження, догана, відрахування, гром. думка).

4)Контролю – інд. Бесіда, анкетування, тестування, спостереження; самоконтролю, самооцінки діяльності й поведінки – самоспостереження, самоаналіз, самоосуд, само переконання.

Вибір методів виховання залежить від цілей, завдань, змісту, принципів виховання, від конкретної педагогічної задачі та умов її розв’язання, вікових та інд. особливостей учнів, рівня сформованості колективу, особистості вихователя, його пед. кваліфікації.

У моєму життєвому досвіді є приклад одного вчителя-новатора, що викладала ___ (предмет) у моїй школі. З методів формування свідомості особистості вона широко застосовувала (наприклад) бесіду і диспут, особливо на морально-етичні теми, що були безпосередньо пов’язані із темою уроку, також вона часто наводила приклади з власного життя та питала про приклади з життя учнів. З методів стимулювання вона використовувала (наприклад) нагородження – за прояву творчої ініціативи протягом уроку або у виконанні дом. завдання вона додавала 1 бал за перевірочну самостійну роботу у кінці уроку. (і тому подібне)

48. Засоби та найбільш ефективні форми організації морального виховання школярів. Запропонуйте тему та план проведення диспуту з морально-етичної проблематики.

Засоби морального виховання : - моральна освіта ( роз’яснення учням моральних норм суспільства) - Формування морального досвіду (організація життя дітей відповідно до моральних норм суспільства) Форми організації морального виховання школярів: - інформаційно-масові – класні години, бесіди, диспути, лекції, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи. - синтетичні(клубні) – тематичні вечори, збори за інтересами - індивідуальні – відверті розмови.

Диспут на тему: «Що означає бути сучасним?»Девіз: «Світ прекрасний, якщо людина не споживач, а активний творець, якщо вона яскрава особистість». Конкретні питання, які обговорюватимуться в процесі диспуту: 1.Що дає право називатись нашим сучасником: час народження чи справи, вчинки, моральне обличчя людини? 2.Кого з товаришів, дорослих, педагогів ти вважаєш сучасним? Чому? 3.Чи властиві нашим сучасникам сильні почуття, бурхливі пристрасті, високі душевні поривання, краса взаємин? 4.Псевдосучасність та її прояви. Сучасний модернізований міщанин. Його суть. Багатоликість міщанства. 5.В чому небезпека споживацької психології? Як співвідносити себе з світом речей, як не перетворити у мету і смисл свого життя гонитву за ними? 6.Відмінність між престижем справжнім і уявним. 7.Справжня сучасність. У чому вона проявляється ?

49. Зміст та шляхи формування трудового виховання школярів. Організація профорієнтаційної роботи в школі. Запропонуйте тему та методику підготовки і проведення класної години з профорієнтаційної проблематики в 9 класі.

Трудове виховання – цілеспрямований процес підготовки молоді до активної участі в матеріальному та духовному виробництві.

Мета: формування творчої працелюбності особистості, виховання цивілізованого господаря.

Шляхи: у процесі вивчення основ наук, уроки трудового навчання, у процесі самообслуговування, у позакласній та позашкільній роботі, у родині.

Основні завдання профорієнтації:

1. ознайомити учнів з професіями та правилами вибору професії

2. Виховання спрямованості на самопізнання і власну активність як основу професійного самовизначення

3. Забезпечення розвитку професійно важливих якостей особистості

Класна година. Тема: «Справа твого життя»

Методика проведення: ознайомити дітей з важливістю вибору професії, наголосити на тому, що вибирати перш за все треба за своїм власним бажанням, навести приклади з життя та літератури про ситуації з вибором професій. Необхідно дати дітям можливість висловити свою думку. Дуже добре буде провести цей захід у формі диспуту.

Методи організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки, умови їх ефективного застосування. Опишіть методику підготовки та проведення колективної творчої справи (КТС) за визначеною Вами темою.

До методів організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, доручення та створення виховних ситуацій.

Педагогічна вимога – являє собою педагогічній вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його дій і вчинків, якщо вони мають негативний характер. Вимога впливає на свідомість учнів, активізує їх вольові якості, перебудовує мотиваційну й почуттєву сферу діяльності в позитивному напрямку, сприяючи цим самим виробленню позитивних навичок і звичок поведінки. Вимога має бути доцільною, зрозумілою і посильною. Учень має бути підготовлений до її сприймання (для цього роз’яснюють суть вимоги, переконують в необхідності її виконання, домагаються позитивної реакції на вимогу в колективі. Вимога має бути справедливою. Якщо учень зрозумів справедливість вимоги, вона виправдана в його очах, він буде її виконувати. Із зміною поведінки, вихованості учня на краще вимога повинна підвищуватися. Педагогічна вимога повинна випереджати розвиток особистості учня. Вимоги висувають в усіх сферах життя та діяльності учнів. Тому в школі виробляють єдині вимоги до учнів з боку всього педагогічного колективу. Вимога має бути систематичною і послідовною.

Педагогічну вимогу висувають у прямій або опосередкованій формі. Характерні ознаки прямої вимоги - позитивність (ідеться про те, що повинні робити учні, а не про те, чого не слід робити) та інструктивність (розкриваються не лише мета діяльності, а й спосіб її виконання). Розрізняють три групи опосередкованих вимог. Перша пов'язана з виявом позитивного ставлення педагога до вихованця (прохання, довір'я, схвалення). Вимоги другої групи не виявляють чіткого ставлення вихователя до дітей, але ґрунтуються на вже існуючому ставленні вихованця до стимульованої діяльності (порада, натяк, умовна вимога, вимога в ігровій формі). Третя група демонструє негативне ставлення педагога до діяльності вихованця, до прояву певних його моральних якостей (осуд, недовіра і погроза). Опосередковані вимоги першої групи є позитивними, другої - нейтральними, третьої - негативними.

Громадська думка. За своєю сутністю цей метод є колективною вимогою, адже, обговорюючи вчинок учня, колектив прагне, щоб той усвідомив свою провину. Обговорювати чи критикувати треба не особистість вихованця, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника. Розмова має бути такою, щоб учень сам назвав причину свого вчинку. Під час обговорення обов'язково визначають шляхи подолання недоліків. За допомогою громадської думки учня легше переконати в хибності його поглядів чи в неналежній поведінці, ніж в індивідуальній бесіді. Учень бачить, як реагують однокласники на поради педагога і членів колективу, пересвідчується, що його погляди ніхто не підтримує, і починає прислухатися до порад вихователя.

В. Сухомлинський зауважував, що не варто обговорювати в колективі:

1) поведінку дитини, причиною якої є явні або приховані ненормальності в сім'ї (антигромадські вчинки батьків, сварки, скандали, незгоди між ними). Оскільки діти розуміють взаємозв'язок між своєю поведінкою і життям сім'ї, то розмови у школі про це пригнічуватимуть їх;

2) поведінку або окремі вчинки, які об'єктивно є протестом проти грубості, сваволі старших, оскільки підліток у такому разі вважає осуд несправедливістю щодо себе;

3) вчинки підлітків, які є результатом допущеної педагогом помилки;

4) вчинків, зумовлених тим, що вчитель припустився необ'єктивності в оцінці знань учня;

5) неправильного вчинку, пояснення якого потребує розповіді про глибоко особисті, дружні стосунки учня зі своїми однолітками чи із старшим або молодшим другом, оскільки підштовхування до відвертості у такому разі учень переживатиме як спонукання до зради, виказування друга;

6) поганого вчинку, мотиви якого пов'язані з особливостями стосунків у сім'ї, про які дітям ще не час знати і які не можна їм роз'яснювати.

Громадська думка має бути спрямована на тих, хто на неї зважає, її слід обережно застосовувати в роботі з учнями з підвищеною емоційністю. Формується вона заздалегідь, а не тоді, коли треба обговорити вчинок, що стався в колективі. Успішне формування громадської думки здійснюється за єдиних педагогічних вимог до учнів, чіткої системи учнівського самоврядування і систематичної роботи з учнівським активом, постійного неупередженого аналізу життя та діяльності школярів конфліктних ситуацій крізь призму моральних норм, стимулювання учнів до висловлення власної думки, аргументованого обстоювання її.

Вправляння. Полягає цей метод у поступовому створенні умов, за яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.

У школі учень щодня вправляється у виконанні розпорядку дня і вимог шкільного режиму, в навчальній і трудовій діяльності. Якщо у житті й діяльності учень дотримуватиметься вимог, що змушують його чітко виконувати свої обов'язки, постійно вправлятиметься в позитивній поведінці, у нього вироблятимуться відповідні навички і звички.

Використовуючи метод вправляння, педагог повинен обґрунтувати його необхідність, подбати про доступність, систематичність, достатню кількість вправ для формування певних навичок і звичок поведінки.

Привчання. Як метод виховання воно ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії. Вирішальним чинником у привчанні є режим життя і діяльності школяра. Його виховна функція полягає в тому, що режим забезпечує постійність, неперервність зусиль, заощаджує енергію людини, привчає вчасно виконувати будь-яку роботу, систематично, неухильно дотримуватися встановлених вимог. Як стверджував А. Макаренко, шкільний режим виконує свою корисну функцію лише за умови, що він точний, педагогічно доцільний, загальний і визначений.

Метод привчання відіграє особливу роль у вихованні. Нерідко учень не усвідомлює важливості й значення пропонованого йому виду поведінки. У такому разі від нього вимагають належно поводитися, керують ним у процесі діяльності, ускладнюючи її. Наприклад, у такий спосіб учня привчають бути ввічливим, дисциплінованим, читати книжки тощо. Якщо постійно від вихованця домагатися бажаного, з часом у нього сформуються відповідні навички поведінки, він усвідомить правильність, слушність, необхідність вимог, почне виконувати свої обов'язки.

Доручення. Метод також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. З цією метою педагог, орган учнівського самоврядування чи учнівський колектив дають йому конкретне завдання, виконання якого потребує певних дій або вчинків. Застосовуючи цей метод, враховують індивідуальні особливості учнів. Доручення підбирають з таким розрахунком, щоб його виконання сприяло розвиткові необхідних якостей. Отримавши доручення, учень повинен усвідомити його важливість для колективу і для себе. Воно має бути посильним. Нескладне завдання виховує впевненість у власних силах, непосильне - підриває віру в свої можливості. Педагог повинен не лише дати доручення, а й навчити учня виконувати його, допомогти йому довести справу до кінця.

Доручення можуть бути постійними або епізодичними. Постійні доцільно давати учням, які мають певний досвід їх виконання, розвинене почуття відповідальності.

Ефективність доручення як методу виховання значною мірою залежить від організації контролю за його виконанням. Саме завдяки контролю запобігають забудькуватості. Відсутність контролю породжує безвідповідальність. Контроль може бути індивідуальним з боку педагога, здійснюватися у формі звіту на зборах колективу чи засіданні його активу. Виконання доручень потребує оцінювання.

Створення виховуючих ситуацій. Цей метод використовують з метою формування суспільної поведінки. Кожна з таких ситуацій передбачає визначення необхідних умов для здійснення запланованого педагогом, продумування ним своїх дій і поведінки в новій ситуації, виникнення в учнів нових почуттів, зумовлених новою педагогічною ситуацією, які породжують нові думки, мотиви поведінки, спонукають до подолання недоліків.

Прийоми створення виховуючих ситуацій можуть бути творчими (доброта, увага і піклування; вияв уміння й переваги вчителя; активізація прихованих почуттів; пробудження гуманних почуттів; вияв засмучення; зміцнення віри у власні сили; довіра; залучення до цікавої діяльності), або гальмівними (паралельна педагогічна дія, наказ, ласкавий докір, натяк, показна байдужість, іронія, розвінчання, вияв обурення, попередження, вибух).

Прийом довіри ґрунтується на вірі, що кожна людина наділена певними позитивними якостями, на які можна спертися і досягти істотних успіхів.

В індивідуальній роботі використовують прийом залучення учня до цікавої діяльності, яка захоплює його, в якій він "забуває" про свої негативні потяги, в нього народжуються благородні прагнення, виявляються позитивні якості. Дитячому вікові притаманне прагнення до діяльності, бажання в чомусь виявити себе, знайти вихід своїй енергії. Важливо створити відповідні умови для позитивного спрямування такої діяльності. Для цього в школі працюють різні гуртки (предметні, спортивні, художні, технічні).

А. Макаренко часто користувався прийомом паралельної педагогічної дії, під яким розумів непрямий вплив на виховання через колектив. Подолання негативної риси характеру чи поведінки окремого учня здійснюється не безпосереднім зверненням до нього, а організацією впливу на нього колективу. Педагог у такому разі має претензії до колективу і вимагає від нього відповіді за поведінку його членів. Відповідно колектив впливає на учня, а той реагує на думку колективу.

Суть прийому удаваної байдужості в показній неувазі, байдужості педагога до того, що робить учень. Вихованець здивований, що на його витівку не реагують, оскільки він не чекав цього, відчуває незручність і недоречність своєї поведінки.

У педагогічній практиці А. Макаренка високу ефективність виявив педагогічний прийом вибуху. Його суть полягає у створенні відповідної педагогічної обстановки, в якій особистість перебудовується швидко і докорінно. Такі психологічні зміни можуть статися лише в педагогічній обстановці, яка викликає в учня нові сильні почуття. Педагог має добре знати вихованця, щоб вплинути на головне почуття (радість, смуток, сором, гнів), щоб він по-новому оцінив себе, переконався у необхідності поводитись інакше. Важливу роль відіграє і несподіваність педагогічної обстановки для вихованця. За переконаннями В. Сухомлинського, прийом вибуху придатний для виняткових ситуацій, у звичайній школі він має бути рідкістю.

Колективна творча справа (методика колективного творчого виховання І.П. Іванова) — це спільний пошук кращого розв'язання важливих завдань збагачення колективу і особистості щодо поліпшення навколишнього життя. КТС — це справа, бо це система практичних корисних дій. КТС — справа колективна, бо планується, проводиться і обговорюється вихованцями і вихователями. КТС — справа творча, бо на кожній її стадії є пошук кращих шляхів, засобів здійснення життєво важливої практичної роботи. Головне правило КТС: "Усе творчо".

Перед проведенням КТС класний керівник обмірковує комплекс виховних можливостей цієї справи, визначає мету, продумує участь батьків, шефів, учителів-предметників. КТС складається з шести стадій:

Перша стадія — стартово націлююча бесіда. Класний керівник допомагає учням у виборі теми, проводить конкурс на кращий проект КТС, пропонує свої варіанти. Обговорюється питання: Що? Де? Коли? З ким? Мета — захопити учнів КТС.

Друга стадія — колективне планування КТС. Спочатку в мікроколективах, потім на загальних стартових, зборах заслуховуються всі варіанти КТС, уточнюються завдання, ставляться додаткові питання для роздумів, визначається особиста участь кожного учня у справі.

Третя стадія — колективна підготовка КТС. Спільний проект уточнюється і конкретизується спочатку Радою КТС, потім у мікроколективах. Мікроколективи, або бригади, готують сюрпризи, справи "по секрету" від інших.

Четверта стадія — проведення КТС. Класний керівник стежить за тим, як учні проводять КТС, допомагає їм, координує "їхні дії, створює і зміцнює мажорний тон, дух бадьорості, упевненості у своїй силах, у своїй здатності нести людям радість. Ця стадія — це підсумок підготовчої роботи — сюрпризи, експромти, імпровізації.

П'ята стадія — колективне підбиття підсумків. Проводиться загальний збір — "вогник", присвячений результатам конкретної справи. Можна провести анкетування або поставити запитання для роздумів: що було доброго? Що нам вдавалося з наміченого? Завдяки чому? Що не вдалося? Чому? Що нам варто використати надалі? Що нам перетворити в традицію? Як діяти по-іншому?... Класний керівник збирає кращі пропозиції, систематизує і узагальнює висловлені думки і пропозиції.

Шоста стадія — найближча післядія КТС. На цій стадії виконуються рішення, які були прийняті загальними зборами. Даються доручення мікроколективам, намічається нова КТС, проводиться робота з рекомендованою літературою.

Колективні творчі справи бувають: пізнавальні, трудові, художні, спортивні, святкові.

Пізнавальні: вечір веселих завдань, конкурс "Випробуй себе", вечір-подорож, захист фантастичних проектів, вечір розгаданих і нерозгаданих таємниць, прес-конференція, турнір знавців тощо.

Трудові: трудова атака, трудовий десант, фабрика, подарунки далеким друзям тощо.

Художні: концерт-блискавка, літературний вечір, конкурс музикантів, читців, танцюристів, вечір "В гостях у картин".

Спортивні: "Веселі старти", весела спартакіада, похід, свято "Тато, мама і я — спортивна сім'я" тощо.

Святкові: новорічний вечір, день 8-го Березня, День учителя, День молоді тощо.

51. Розкрийте можливості предмета «Іноземна мова» для виховання ціннісних ставлень учнів.

Сучасна методика викладання іноземної мови спрямована переважно на навчання комунікації, формуванню в учнів комунікативної компетенції. Акцентується роль мови як засобу спілкування, велика увага приділяється створенню ситуацій спілкування, наближених до реальних (написання листів, створення та виконання діалогів тощо). Проте поряд із цим процес навчання іноземній мові позбавляється емоційно-ціннісної наповненості, здатності благотворної дії на духовний світ учнів, їх моральність, ціннісні переконання. Аби цього уникати, у шкільних підручниках з іноземних мов включають тексти, які виховують в учнів патріотизм, здоровий спосіб життя, любов до природи. Це тексти про Україну, її історію, патріотів країни, життя діячів науки й культури, героїзм людей в роки війни, про суспільну діяльність школярів, визначні місця, пам'ятки культури тощо. Також за допомогою текстів, учні мають здатність розуміти і цінувати культуру інших народів, наприклад, в підручниках використовуються країнознавчі та краєзнавчі тексти; прислів'я та приказки іноземними мовами, які порівнюються з їх еквівалентами в українській мові, пропонується виконання найрізноманітніших варіантів роботи над афоризмами тощо.

З метою ціннісно-естетичного впливу на свідомість учнів, вчителю потрібно використовувати для роботи над мовним матеріалом уривки з творів художньої літератури або інформацію про мистецтво та культуру країни, мова якої вивчається, а також створювати ситуації, в яких учні мають висловити своє сприйняття, оцінку тих чи інших досягнень країни, мову якої вони вивчають. Корисно використовувати міжпредметні зв'язки з історією, психологією, філософією, географією, які, безумовно, збагачують особу, мотивують і оптимізують вивчення мови. Потрібно залучати учнів до створення різноманітних проектів, рефератів з різних країнознавчих та інших тем, що сприятимуть глибшому вивченню культури країни. Інтелектуальна діяльність такого плану передбачатиме ще й активізацію та самостійну реалізацію творчих можливостей учнів. Таким чином, завдання вчителя полягає в тому, щоб викликати в учнів розуміння того, що мова - не просто механічне знаряддя, яким можна користуватися на свій розсуд, а важлива частина самого життя будь-якої людини, в тому числі і школяра.

52. Зміст та найбільш ефективні форми організації виховання ціннісного ставлення школярів до держави, суспільства.

Громадянське виховання – формування громадянськості як інтегрованої якості людини, що дає можливість людині відчувати себе дієздатною та захищеною.

Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави: патріотизм, національна свідомість, розвинена правосвідомість, політична культура, культура міжетнічних відносин.

Дошкільний та молодший шкільний вік: формування здатності пізнавати себе як члена сім’ї, родини, колективу; виховання любові до сімї, школи, міста, держави.

Підлітковий вік: виховання патріотизму, що поєднує любов до власного народу з повагою до інших народів.

Старший шкільний вік: формування дієвого і відповідального патріотизму, працювати на благо Батьківщини, захищати її, виконувати її закони, володіти рідною і державними мовами.

Ціннісне ставлення до людей: моральна активність, чуйність, чесність, гідність, милосердя, доброзичливість, ввічливість, вміння працювати з іншими.

Дошкільний та молодший шкільний вік: володіння елементарним умінням збереження міжособистісної злагоди, формування здатності брати до уваги думку іншої людини, орієнтація на дорослого.

Підлітковий вік: виховання ціннісної дружби, емансипація від впливу дорослих, розширення сфери соціального спілкування, засвоєння соціальних цінностей, формування соціальних мотивів поведінки .

Юнацький вік: формування мотивів самовизначення, відповідальності за слова, вчинки, дії, ціннісних орієнтацій на суспільну активність.

Поиск по сайту: