Особливості виховного процесу

Виховний процес є цілеспрямованим. Мета сучасного виховного процесу характеризується гармонією соціальних та індивідуальних цілей, завдань, співробітництвом у їх досягненні.

Процес виховання є процесом багатофакторним: на нього впливає родина, окремі педагоги, вся школа в цілому, все суспільство з його виховними інститутами. Встановлено, що чим більше за своїм напрямком і змістом збігаються впливи організованої виховної діяльності й об'єктивних умов, тим успішніше здійснюється формування особистості. Особливість виховного процесу виявляється і в діяльності вихователя — керівника цього процесу, зумовленій не лише об'єктивними закономірностями. Його діяльність — це здебільшого мистецтво, що свідчить про своєрідність особистості педагога, його індивідуальність, характер тощо.

Крім цього, особистість одночасно зазнає багатьох різнохарактерних впливів, накопичує позитивний і негативний досвід.

Процес виховання є тривалим, власне, безперервним процесом. Він триває все життя. При цьому змінюється лише роль і співвідношення різних виховних факторів. До школи провідну роль у вихованні відіграє родина, в роки навчання — школа, училище, вуз. З початком трудової діяльності — власна сім'я, трудовий колектив, громадські, політичні, релігійні організації. Шкільне виховання залишає найглибший слід у свідомості людини, тому що нервова система у молодому віці характеризується високою пластичністю і сприйнятливістю. Проте це не означає, що ''яскравий'' виховний захід здатний змінити поведінку учня. Необхідна система роботи, визначена певною виховною метою.

Безперервність виховання полягає ще й в тому , що виховні впливи учні відчувають не лише в момент реалізації виховної дії. Бувають і можливі дії («що скаже вчитель», «як відреагує колектив»), а також педагогічний наслідок. З цієї позиції і розуміють звернене до батьків відоме висловлювання А.С. Макаренка про те, що «виховання відбувається завжди, навіть тоді, коли вас немає вдома».

Процес виховання є комплексним. Особистість формується в цілому, певні риси та якості в неї розвиваються не почергово, а одразу, комплексно. Це означає, що цілі, завдання, зміст, форми і методи виховного процесу повинні підпорядковуватися ідеї цілісності формування особистості, тобто педагогічний вплив повинен мати комплексний характер. Звичайно, на певному етапі увага до вирішення тих чи інших виховних завдань може посилюватися. Усі виховні завдання в міру розвитку людини ускладнюються і поглиблюються.

Виховному процесові притаманна віддаленість результатів від моменту здійснення безпосереднього виховного впливу. Між педагогічними впливами і проявом вихованості або невихованості лежить довгий період утворення необхідних властивостей особистості. Може бути і велика варіативність результатів. У тих самих умовах останні можуть суттєво відрізнятися. Це пов'язано із значними індивідуальними відмінностями учнів, різним досвідом їх соціального формування, ставленням до виховання. Рівень професійної підготовки вихователя, його майстерність, уміння керувати виховним процесом значно впливає на хід і результати цього процесу.

Процесу виховання властива самокерованість. Його протікання здійснюється в двох напрямках: від вихователя до вихованця (прямий зв'язок), результатом чого є послідовність взаємопов'язаних виховних ситуацій; від вихованця до вихователя (зворотний зв'язок), який дозволяє будувати кожну виховну ситуацію з урахуванням результативності попередньої. Чим більше у розпорядженні вихователя зворотної інформації, тим доцільнішим стає виховний вплив.

Метою виховання є становлення громадянина України, патріота

своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну,

незалежну, демократичну, правову і соціальну державу, здатного

виявляти національну гідність, знати свої обов'язки і права,

цивілізовано відстоювати їх, сприяти громадянському миру і злагоді

в суспільстві, поводитися компетентно, бути конкурентоспроможним,

успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім'янин,

професіонал, носій культури.

№35 Сутність процесів самовиховання та перевиховання, їх зв'язок з процесом виховання.

У структурі виховання в широкому розумінні цього процесу чільне місце посідає самовиховання і перевиховання. З часу народження дитина поступово включається в складний процес власної соціалізації.

Самовиховання — це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, зорієнтована на формування та вдосконалення її позитивних якостей і подолання негативних. В.О. Сухомлинський зазначав, що у "вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню" У процесі самовиховання учителю-вихователю й батькам важливо організувати позитивний приклад, певний ідеал. Це духовний маяк, на який буде орієнтуватися вихованець.Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця і таким чином переконуються, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

Успішність процесу самовиховання значною мірою залежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртованому колективі, де панує здорова громадська думка, атмосфера доброзичливості, розвинута взаємовимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.Перевиховання — система виховних впливів педагога на вихованця з метою гальмування негативних проявів у поведінці та переорієнтацію особистості на позитивні дії. Перевихованням можна займатися лише з проекцією на конкретну особистість, враховуючи особливості її фізичного, психічного й соціального розвитку.У процесі перевиховання педагогам і батькам треба зважати на такі моменти: глибоке і всебічне вивчення індивідуальних особливостей прояву елементів невихованості; на основі педагогічного консиліуму опрацювання перспективного плану перевиховання із залученням до його виконання усіх, хто може позитивно впливати на вихованця (учителів-вихователів, батьків, родичів, друзів та ін.); зміни обставин, в яких виховується дитина та які негативно впливають на її формування; створення належних умов життя й діяльності; залучення вихованців до активної діяльності, яка б задовольняла їхні інтереси; виокремлення й піднесення позитивних якостей особистості, їх розвиток з метою усунення, витіснення в поведінці негативізму.

36. Рушійні сили та закономірності виховного процесу.

Рушійна сила процесу виховання – це основна внутрішня суперечність, яка изначає просування виховного процесу вперед;суперечність між новими потребами, потягом особистості та досягнутим рівнем можливостей для їх задоволення. Розв’язання суперечностей у процесі виховання досягається шляхом вдосконалення всіх сфер життєдіяльності особистості: навчання, праця, спортивна діяльність, творча діяльність, громадська діяльність, спілкування. Закономірності процесу виховання:1. Обумовленість виховання суспільними потребами та умовами життя. Ця закономірність реалізується на уроках під час вивчення основ наук, на виховних заходах, у процесі позаурочної та позашкільної роботи.2. Взаємозалежність виховання, навчання, освіти та розвитку особистості. Потрібно: виховуючи — навчати, а навчаючи — виховувати.3. Визначальна роль діяльності та спілкування у вихованні особистості. Ця закономірність реалізується через уроки праці, через спілкування на уроках мови, літератури, інших предметів.4. Залежність виховання від вікових та індивідуальних особливостей учня. Ця закономірність передбачає застосування особистого прикладу у виховному процесі. 5. Взаємозв'язок учня, колективу класу у виховному процесі, що реалізується через громадську думку класу.

37.37.Основні принципи виховання згідно з Національною програмою виховання дітей та учнівської молоді в Україні, їх характеристика.

принцип національної спрямованості виховання (формування у дітей та учнівської молоді національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення до його культури; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;- принцип культуровідповідності) - принцип гуманізації виховного процесу (вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості і можливості, не форсує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини (у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленнідо неї); виробляє індивідуальну програму її розвитку; стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів)- принцип суб'єкт суб'єктної взаємодії (учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції. Вихователь уникає жорстких приписів, не ставиться до вихованця як до пасивного об'єкта своїх впливів; рахується з його психічним станом, життєвим досвідом, системою звичок та цінностей; вдається до продуктивних виховних дій; виявляє професійну творчість та індивідуальність)- принцип цілісності (виховання організовується як системний педагогічний процес, спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісної картини світу)-акмеологічний принцип потребує від вихователя орієнтації виховного процесу на найвищі морально-духовні досягнення й потенційні можливості вихованця; створення умов для досягнення життєвого успіху особистості, розвитку її індивідуальних здібностей)- принцип особистісної орієнтації ( загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрідно і неповторно. Педагог культивує у зростаючої особистості почуття самоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей; надає їй право почуватися індивідуальністю; спрямовує зусилля на розвиток світогляду, самосвідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості,відповідальної поведінки)- принцип життєвої смислотворчої самодіяльності передбачає становлення особистості як творця і проектувальника свого життя, який уміє приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни) - принцип полікультурності передбачає інтегрованість української культури у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних від національних ідей, цінностей, до культури, мистецтва, вірування інших народів; сприймати українську культуру як невід'ємну складову культури загальнолюдської; - принцип технологізації передбачає послідовні науково-обґрунтовані дії педагога у виховному процесі та відповідно організовані ним дії вихованців, підпорядковані досягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, що узгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості. - принцип соціальної відповідності обумовлює необхідність узгодженості змісту і методів виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес. Завдання виховання зорієнтовані на реальні соціально-економічні умови і передбачають формування у дітей готовності до ефективного розв'язання життєвих проблем- принцип превентивності вимагає, щоб виховні впливи держави, усіх виховних інститутів, враховуючи інтереси особистості та суспільства, спрямовувалися на профілактику негативних проявів поведінки дітей та учнівської молоді, на допомогу та їх захист, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища.

Поиск по сайту: