ТЕХНОЛОГІЇ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ, ЯК ЕЛЕМЕНТ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ.
Педагогічну технологію розуміють як послідовну взаємозалежну систему дій педагога, спрямовану на вирішення педагогічних задач, чи як планомірне і послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого педагогічного процесу.
· Найбільш істотні ознаки педагогічних технологій:
· технологія розробляється під конкретний педагогічний задум, в основі її лежить конкретна (визначена) методологічна, філософська позиція автора. Можливо розрізняти технологію процесу передачі знань і технологію розвитку особистості;
· технологічний ланцюжок педагогічних дій, операцій, комунікацій вибудовується строго відповідно до цільових настанов, що мають форму конкретного очікуваного результату;
· технологія передбачає взаємозалежну діяльність вчителя й учнів на договірній основі з урахуванням принципів індивідуалізації і диференціації, оптимальної реалізації людських і технічних можливостей, діалогічного спілкування;
· елементи педагогічної технології повинні, з одного боку, бути відтворені будь-яким учителем, а з іншого боку - гарантувати досягнення планованих результатів (державного стандарту ) усіма школярами ;
· органічною частиною педагогічної технології є діагностичні процедури, що містять, показники й інструментарій виміру результатів діяльності ( В.В. Пікан ).
Поняття «метод» (грец. metodos — шлях дослідження, пізнання) означає спосіб теоретичного і практичного освоєння дійсності, а їх сукупність позначається поняттям «методологія». Виховання як специфічний вид діяльності та наукова галузь охоплює відповідну сукупність методів. Методи виховання — шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.
Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Йогана-Фрідріха Гербарта (1776—1841), який вважав, що філософія визначає мету виховання, а психологія — шляхи до цієї мети.
Метод виховання поділяють на окремі елементи — прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів. Прийом виховання — складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог методів виховання.
Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності вихователя. їх дієвість залежить від використання виховних засобів.
Засоби виховання — надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які задіюють під час використання певного методу. Дієвість методів виховання залежить і від того, наскільки у виховному процесі задіяна праця молодої людини над собою, природа, надбання національної культури (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.).
Засоби виховання – це сукупність прийомів виховання; як правило, це предмети матеріальної і духовної культури, що використовуються у виховному процесі для вирішення конкретних виховних завдань.
Засобами виховання є художня література та інші книги, газети, журнали, радіо, телебачення, кіно, театр, виставки, музеї, ігри, спорт, художня самодіяльність, цікавий співрозмовник, різноманітні предмети культури і природи.
Будь-який об'єкт матеріальної чи духовної культури виконує функцію засобу виховання за таких умов:
1) з ним пов'язана інформація, необхідна для розвитку внутрішнього світу особистості вихованця;
2) він виділений як предмет засвоєння в образній, наочно-дійовій або знаково-сигнальній (усній чи письмовій) формі;
3) об'єкт разом зі своєю інформацією залучений до спілкування і спільної діяльності вихователя і вихованців.
Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням. У педагогічній науці існує кілька класифікацій виховних методів. Найчастіше при цьому беруть за основу систему виховних впливів, за допомогою яких відбувається формування особистості.
Однією з найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:
1. Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.
2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір´я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.
3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.
4. Методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.
Використання їх забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховують демократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі.
Найбільш поширеною є класифікація форм виховання залежно від кількості дітей, які беруть у них участь: масові (участь усієї школи, класу); групові; індивідуальні. Форма організації виховання – це зовнішня, організаційна характеристика виховного процесу, композиційна побудова виховного заходу. Виховний захід – організована взаємодія вихователя з учнями, спрямована на розв’язання виховних завдань. Форми виховної діяльності виділяються також у відповідності з напрямками виховної роботи класного керівника (вихователя). Перелік деяких із цих заходів: класний час керівника; бесіда на етичні норми; зустріч з цікавими людьми; перегляд і обговорення кінофільму, передачі; доповідь для старшокласників; рольова гра в класі з вивченням правил поведінки і т.д.