Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Детермінація злочинності у сфері економіки



 

Злочинність у сфері економіки продукується складним детермінаційним комплексом, який є проявом глибинних деформацій політичних, економічних, соціальних, правових, культурно-ідеологічних інститутів українського суспільства.

Аналіз ситуації, яка склалась в економіці держави у кінці XX та на початку XXI століття, свідчить про те, що криміногенні фактори стали значною мірою такими, що визначають сьогоднішній стан та перспективи розвитку національної економіки. Це також підтверджується і змінами, які відбулися в структурі і динаміці економічної злочинності, яка стає більш корумпованою, організованою, все сильніше впливає на стан економіки держави.

Криміногенні фактори злочинність у сфері економіки традиційно поділяються на декілька груп, а саме: економічні, соціальні, політичні, правові, організаційно-управлінські, а також недоліки у діяльності правоохоронних органів.

Економічні детермінантиє визначальними, оскільки вони обумовлюють злочину поведінку, як окремої людини, так і криміногенну ситуацію у цілому в суспільстві. Ці фактори економічної злочинності виявляються, в першу чергу, у економічних відносинах будь-якої соціальної системи, її протиріччях, недоліках економічного планування, незбалансованості господарського механізму тощо.

Головними факторами злочинності в сфері економіки країни є переважно диспропорції соціального розвитку, які мають саме економічний характер, а саме: невідповідність між економічними потребами й економічними можливостями їх задоволення, між інтересами розвитку окремих галузей економіки, об’єктивно існуюча система протиріч між економічними інтересами і потребами кожної конкретної людини (групи людей), суспільства і держави. Далі пропануємо розглянути деякі криміногенні економічні фактори, які негативно впливають на стан економічної злочинності в державі.

Загальна економічна криза, що охопила Україну у 90-ті роки та криза 2008-2010 років остаточно загострила криміногенну ситуацію в країні, створивши ідеальні умови для розвитку саме економічної злочинності. Так, наприклад, з 1990 по 1999 рр. валовий внутрішній продукт (ВВП) скоротився на 60 %, обсяги промислової продукції – на 48,9 %, реальна заробітна плата зменшилася у 3,8 рази, а реальні виплати знижені у 4-ри рази (подібна тенденція спостерігається протягом 2008-2009 років).

Недоліки в регулюванні кредитно-фінансових відносин, лібералізація цін, різноманітні маніпуляції з процентними ставками на кредити, ставками оподаткування, надання різноманітних пільг суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, повальні та іноді неконтрольовані процеси приватизації державної власності, значна бюрократизація процесів державних закупівель створили підґрунтя для зростання як економічної злочинності, так і тіньової економіки.

Відсутність цілісної концепції запобігання негативним явищам у сфері економіки спричинила зниження рівня вимогливості, відповідальності за прийняті економічні рішення.

Процесу криміналізації економіки також сприяла і безгосподарність адміністративно-командної системи (ненормативні запаси сировини, нецільове використання товарно-матеріальних цінностей, відсутність достатньої кількості баз та складських приміщень для їх збереження, нераціональне перевезення вантажів, хабарництво з боку посадових осіб, які розподіляли ресурси, тощо).

Серед економічних факторів аналізованого виду злочинності найбільш вагоме місце займає низький рівень доходів населення в країні, що безпосередньо впливає на формування корисливої мотивації.

В останні декілька років 25-29 % населення України мало сукупний доход на душу населення нижче межі бідності. Крім того, категоричне судження щодо прямої залежності рівня економічної злочинності від рівня безробіття в країні та продовження поляризації населення за рівнем доходів було б не зовсім правильним. В даному випадку необхідно говорити про негативний вплив саме комплексу взаємопов’язаних факторів на криміногенність економічних відносин.

Фактори економічної злочинності також криються і в недоліках соціально-економічної політики держави, які не дають можливість отримувати прибуток за рахунок трудової активності і власної працездатності населення (наприклад, за даними Державної служби статистики України, у 2007 р. на обліку в Державній службі зайнятості перебувало 673,1 тис. безробітних працездатного віку, у 2009 р. – 693,1 тис., а вже у 2010 р. цей показник зменшився до 452,1 тис.).

Загальна тенденція економічних реформ кінця-початку століть, яка виразилась у скороченні державної участі та ролі держави взагалі в економічних процесах, призвела до того, що в українській ринковій економіці сформувався конкретний тип корпоративної організації як частини кримінального підприємництва. При цьому суть операцій з одержання прибутків у цих корпораціях, як правило, легальна тільки в тій частині, яку неможливо приховати або ж яка потрібна для приховування всієї іншої кримінальної підприємницької діяльності, яка приносить основний прибуток.

Найбільші українські фінансово-промислові групи та інтегровані бізнес-груп змогли використати у власних інтересах структурні зміни у вітчизняній економіці і забезпечити максималізацію кримінальних і некримінальних доходів, не зважаючи на всеосяжну економічну кризу. Саме неконтрольоване накопичення фінансових капіталів, тим або іншим шляхом викрадених у народу, лежить в основі могутності певних політичних сил і конкретних політичних лідерів, які, у свою чергу, в разі отримання влади активно сприяють діяльності підконтрольних бізнес структур, фактично пере націлюють економіку України на обслуговування кланових інтересів, забезпечення постійних надприбутків, подальшого зміцнення фінансової та кримінальної могутності.

Соціальні детермінанти економічної злочинності полягають в низькому матеріальному рівні життя населення, в існуванні у суспільстві значної кількості безробітних громадян (наприклад, за даними Державної служби зайнятості чисельність безробітних з 2009 по 2010 роки зменшилась з 1958,8 тис. до 1785,6 тис.), соціально незахищених верств населення (переважно молодь, працівники вугледобувних підприємств, освітніх установ тощо), розшарування населення на бідних та багатих, що породжує певні протиріччя у суспільстві. Дослідниками зазначається, що в нижчих верствах населення, як правило, домінує ідеологія рівності розподільчих відносинах, а у вищих – такої рівності немає. Саме наявність такого світогляду породжує різноманітні конфлікти у різних прошарках населення і також причиною багатьох проявів економічних злочинів.

Здебільшого соціальна нерівність обумовлена соціальним статусом людей та в цілому визначає формування їх економіко-правової свідомості. Така нерівність надалі породжує різні форми протиправної поведінки, в тому числі й у сфері економічних відносин.

Соціальна незахищеність певних верств населення (наприклад, багатодітних та неповних сімей, молодих фахівців, вчителів, медичних працівників, звичайних робітників, військовослужбовців, працівників правоохоронних органів) призводить до формування корисливих мотивів.

Вплив соціальних факторів на економічну злочинність посилюється в наслідок існування невідповідності між темпами економічного зростання та низьким рівнем доходів громадян. Так, завдяки неодноразовому підвищенню у 2004-2009 рр. різними урядами рівня зарплат, пенсій та інших соціальних виплат, що не завжди зумовлювалось бюджетними можливостями, частка населення, яка перебуває за межею бідності, номінально скоротилась за цей час у декілька разів. Проте через інфляцію та суцільне підвищення цін майже на всі товари та послуги, купівельна спроможність населення та рівня його життя фактично не зросли.

Обґрунтованою є думка більшості вчених про те, що збільшення кількості корисливих злочинів є неминучим при зниженні життєвого рівня населення, інфляції, зростанні дефіциту промислових товарів.

Поряд із соціальними та економічними факторами негативно впливає на формування економіко-правової свідомості населення й ідеологія, яка панує у суспільстві та розповсюджується, в своїй більшості, через засоби масової інформації. Сюди можна віднести пропаганду культу наживи та «красивого життя», кримінальних способів заволодіння власністю, безкарності за тяжкі злочини.

До політичних факторів економічної злочинності вітчизняними вченими відносяться ті явища, які належать до сфери розробки та реалізації економічної політики держави, що також впливає на детермінацію даного виду злочинної поведінки.

До цих факторів можна віднести: відсутність зваженої державної політики у земельній сфері (щодо створення єдиного ринку землі), сфері приватизації стратегічних об’єктів промисловості; необґрунтоване намагання широко використовувати і впроваджувати зарубіжний досвід господарювання, який певною мірою не відповідає українським реаліям, відсутність політичної волі щодо рішучих кроків у проведені соціальних реформ (реформування пенсійного, трудового законодавства) тощо.

Істотне зниження ролі держави спричинило значне загострення соціальних суперечностей в суспільстві. Оскільки держава практично перестала виконувати функцію консолідації суспільства, наслідком цього стала втрата відчуття певної спільності всіх його громадян, соціальної єдності. Відбулася автономізація індивіда, ослаблення його реальних взаємозв’язків з державою. Це привело до різкого посилення сегментації суспільства на соціальні групи, зв’язок і взаємокореляція між якими значно послабшали. Державою вже протягом багатьох років не вироблено абсолютно ніякої ідеології як комплексу цінностей, на які орієнтується суспільство. Розвал старої системи цінностей і утворення в цій сфері вакууму привели до певної деградації свідомості частини населення.

Правові фактори безпосередньо впливають на недоліки регулювання економічних відносин і визнаються одним із провідних криміногенних факторів економічної злочинності.Правові норми, що регулюють економічні відносини, якщо вони не відповідають завданням соціально-економічного прогресу суспільства і вимогам об’єктивних економічних законів, мають велику зворотну криміногенну силу.

Недосконалість чинного законодавства, яка полягає в тому, що воно не повною мірою передбачає цілісну, взаємопов’язану систему заходів протидії економічній злочинності, має декларативний характер. Наявність суперечностей між окремими законами і відомчими правовими актами не здійснює відповідного антикримінального впливу. Недоліки законодавчого регулювання, як економічної, так і політичної реформ у країні призвели до ситуації, коли законодавча база не змогла забезпечити дотримання законності в сфері економічних відносин. Так, нормативно-правові документи, які приймалися протягом 1991-1999 рр., в більшості випадків були спрямовані на регулювання нових економічних відносин, мали декларативний характер і не формували надійних перепон для зростання економічних злочинів.

Суттєвою проблемою у зазначеному аспекті також є значні хиби у механізмі реалізації нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері господарської та правоохоронної діяльності.

Продовжують існувати відповідні прогалини у законодавчому забезпеченні протидії злочинності у сфері економіки, а саме: не прийняття законів України «Про профілактику злочинів», «Про боротьбу з економічною злочинністю» та відсутність в цілому Державної комплексної програми профілактики правопорушень на 2011-2015 роки, а також належного фінансування виконання вже існуючих державних програм, планів заходів (наприклад, План заходів щодо запобігання у 2011 році контрабандному ввезенню та виробництву фальсифікованих підакцизних товарів, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України, від 23 лютого 2011 р. № 139-р) та реалізації відповідних концепцій (наприклад, Концепція державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю, схвалена Указом Президента країни від 21 жовтня 2011 року № 1000/2011) та стратегій (наприклад, Стратегія розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму на період до 2015 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 березня 2011 р. № 190-р; Національна антикорупційна стратегія на 2011-2015 роки, схвалена Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року № 1001/2011), спрямованих на детінізацію вітчизняної економіки.

Серед правових чинників, які впливають на стан економічної злочинності відносять також:

- недосконалість норм бюджетного та податкового законодавства. Зокрема, норми Бюджетного кодексу України не у повному обсязі враховують особливості контрольної діяльності органів державної влади і органів державного фінансового контролю. Іноді вони дублюються і не розкривають сутність та механізм бюджетного контролю;

- необґрунтована штучна конкуренція окремих норм у кримінальному законодавстві;

- відсутність механізмів реалізації частини законів, які регулюють економічні відносини тощо.

Необхідно також зазначити, що правові проблеми в цій сфері породжують у певній мірі і низький рівень правосвідомості громадян, особливо підприємців.

Найбільш значними криміногенними правовими факторами цієї злочинності є: наявність прогалин у механізмі правового регулювання різних сфер економічної діяльності (наприклад, сфера приватизації, оподаткування), стрімкі зміни нормативно-правової бази, економічна необґрунтованість ряду законодавчих рішень тощо.

До організаційно-управлінських факторівтрадиційно відносять недоліки функціонування механізму державного управління економічними процесами. Це спричиняє руйнацію виробничого сектора економіки, дестабілізує діяльність кредитної, фінансової, податкової політики, сприяє руйнації високотехнологічних і наукових комплексів. Тривають негативні процеси, що пронизують організаційно-управлінську діяльність державних органів у сфері економіки, а саме: корупція, хабарництво, протекціонізм, шахрайство з фінансовими ресурсами, які сприяють фіктивному банкрутству стратегічних державних підприємств для подальшої їх незаконної приватизації. Щодо останнього, то іноді органи, уповноважені управляти державним майном, не вносять пропозиції щодо приватизації підпорядкованих їм інвестиційно привабливих підприємств, притримують їх для конкретних покупців. Внаслідок цього такі підприємства набувають нових власників поза приватизаційним відчуженням майна.

Корупція, як політико-економічна та правова проблема стала сьогодні однією з надзвичайно актуальних проблем функціонування державного механізму і розвитку суспільства. Згідно з даними міжнародної неурядової організації “Transparency International”, яка розраховує індекси корупції у 180 країнах світу за десятибальною школою від 10 до 0 (чим ближче до 0, тим вищий рівень корупції), Україна у 2000 р. посідала 88-е місце з індексом 1,5, у 2002 р. – 86-е місце з індексом 2,4, у 2008 р. – 118 місце з індексом 2,7, у 2009 р. – 146 місце з індексом 2,9, а у 2010 р. – 134 місце з індексом 2,4).

Цей негативний чинник значною мірою поглиблює кризу довіри до держави, її владних структур, знижує її авторитет та сприяє послабленню принципу верховенства закону. Саме високий рівень корупції в нашій державі створює передумови для криміналізації організаційно-управлінської діяльності у сфері економіки.

Серед інших чинників, що знижують ефективність протидії злочинності у сфері економіки, є недоліки в організації і функціонуванні правоохоронних органів. Вони в своїй більшості пов’язані з: недосконалістю законодавчої бази, низьким рівнем взаємодії, недосконалістю механізмів координації правоохоронних органів, недостатньою ефективністю наявних методик виявлення, документування та запобігання економічним злочинам в окремих сферах економіки, кадровими прорахунками (неукомплектованість правоохоронних органів компетентними працівниками), низьким рівнем матеріального забезпечення працівників правоохоронних органів тощо.

Доволі інертною залишається реакція органів внутрішніх справ, органів прокуратури, суду на повідомлення про злочини у засобах масової інформації. Не вирішеною є проблема розробки і впровадження реальних форм взаємодії між різними правоохоронним органами у боротьбі з економічними злочинами. На практиці трапляються неодинокі факти дублювання дій одних оперативних підрозділів іншими.

Існують проблеми у законодавчому забезпеченні діяльності окремих правоохоронних органів, насамперед ОВС, які пов’язані з: неприйняттям Закону України «Про органи внутрішніх справ України», низьким рівнем дієвості законодавства щодо соціального захисту цих працівників тощо. Саме незадовільний рівень матеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів та соціального захисту їх працівників суттєво впливає на ставлення до виконання своїх професійних обов’язків, що однозначно призводить до зниження ефективності протидії економічним злочинам.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.