Рецидивна злочинність – це сукупність зареєстрованих на певній території, протягом певного проміжку часу, злочинів, вчинених особами, раніше засуджуваними за вчинення злочинів

Проблема рецидивної злочинності завжди була й залишається однією з найактуальніших проблем сучасної протидії злочинності. Рецидивна злочинність характеризується підвищеною суспільною небезпечністю. Це обумовлюється цілою низкою причин: вона характеризується підвищеною здатністю до відтворення порівняно з первинною злочинністю; тривалим часом існування; значним відсотком в її структурі тяжких та особливо тяжких злочинів; здатністю відтворювати злочинні традиції та норми; високим рівнем латентності; ідеологічному впливі рецидивістів на інших злочинців; складності процесу виправлення рецидивістів. Злісні правопорушники-рецидивісти створюють міцне ядро злочинності. Кримінологи стверджують, що рівень рецидивної злочинності визначає міру ефективності діяльності багатьох ланок кримінальної юстиції. За деякими оцінками, раніше засуджені особи можуть сприяти становленню на злочинний шлях в середньому 3-8 осіб, особливо серед числа неповнолітніх.

У кримінологічний характеристиці рецидивної злочинності центральне місце займає поняття рецидиву. Існує кримінально-правове визначення рецидиву. Згідно зі ст. 34 КК України, рецидивом визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин. Однак для кримінології не обов’язково, щоб винний у рецидиві відбув покарання і в нього збереглась судимість. Рецидив – це повторне вчинення нового злочину особою, раніше засудженою або підданою іншим заходам впливу за передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, незалежно від наявності судимості у винного. У кримінологічній науці розроблено багато класифікацій рецидиву:

1. Залежно від кількості судимостей розрізняють простий (одноразовий) та складний (багаторазовий) рецидив. Багаторазовість рецидиву не завжди перебуває у прямій залежності з його суспільною небезпекою та особою рецидивіста. У більшості випадків, особливо в більш зрілому віці (після 40-45 років), ступінь тяжкості нових злочинів знижується, вони зводяться в основному до хуліганства, що вчиняється у нетверезому стані, крадіжкам. За останнє десятиріччя виникло значне зростання частки багаторазового рецидиву, до якого відноситься вчинення однією особою трьох або більше злочинів. Частка одноразового рецидиву складає 2/3 і багаторазового – 1/3 від загальної кількості рецидивних злочинів.

2. У кримінально-правовій літературі зустрічається розподіл рецидиву за ступенем суспільної небезпеки. Так, розрізняють небезпечний та особливо небезпечний рецидив. Ступінь суспільної небезпеки рецидиву визначається і за кількістю вчинених злочинів. Слід підкреслити, що КК України 1960 р. у ст. 26 було передбачено умови визнання особи особливо небезпечним рецидивістом. Чинний КК України вже не передбачає такого поняття. Але у кримінологічній науці рецидив визнається особливо небезпечним за наступних умов: а) при вчиненні особою умисного злочину, за який вона засуджується до позбавлення волі, якщо раніше ця особа три рази і більше засуджувалась до позбавлення волі за умисні тяжкі злочини або злочини середньої тяжкості; б) при вчиненні особою умисного тяжкого злочину, якщо вона була двічі засуджена за умисний тяжкий злочин або була засуджена за особливо тяжкий злочин; в) при вчиненні особою особливо тяжкого злочину, якщо раніше вона була засуджена за особливо тяжкі злочини.

3. За однорідністю злочину розрізняють загальний і спеціальний рецидив. Загальний рецидив – це повторне вчинення різнорідних злочинів. Спеціальний рецидив характеризується повторним вчиненням однорідних або тотожних злочинів, що свідчить про підвищений ступінь їх суспільної небезпеки та професіоналізм рецидивістів.

4. За часом вчинення повторного злочину виділяються рецидив найближчий і рецидив віддалений, якщо злочин вчинено після спливу трьох років з дня звільнення від покарання.

5. Також рецидив розрізняють по видах злочинності залежно від соціальної спрямованості та характеру мотивації вчинених злочинів. За даними кримінологічних досліджень, більш як 3/4 всіх злочинів, які вчинили рецидивісти, становлять злочини проти власності, хуліганство, злісне ухилення від сплати коштів на утримання дітей або непрацездатних батьків.

Значне місце серед вчинених злочинів займають корисливі злочини. Перше місце серед них посідають крадіжки усіх видів, далі йдуть корисливо-насильницькі злочини, направлені в основному проти приватної власності громадян. Достатньо високий показник участі раніше засуджених осіб у тяжких та особливо тяжких злочинах проти особи (близько 40%), шахрайствах (близько 60%), крадіжках (60%), розбійних нападах та вимаганнях (40-50%), проявах хуліганства (близько 30%), злочинах, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків та зброї, в діях банд та інших організованих злочинних угруповань.

6. Залежно від виду покарання, яке застосовується до засудженого, найбільш високим є рецидив з боку осіб, засуджених до позбавлення волі, в середньому він становить понад 70% всіх рецидивістів.

7. За характером динаміки кримінальної активності рецидивістів, яка полягає в переході від вчинення злочинів одного ступеня тяжкості до злочинів іншого ступеня тяжкості.

8. За соціально-демографічними характеристиками (вікові, статеві та інші характеристики злочинців).

9. За характером заходів, що застосовувались до особи за вчинення попереднього злочину. Такий рецидив визначається: а) кількістю осіб, які раніше відбували покарання і знову вчинили злочин; б) кількістю осіб, що вчинили черговий злочин у період не відбутої частини покарання після умовно-дострокового звільнення, в період відбуття виправних робіт після відстрочки виконання вироку; в) кількістю осіб, які вчинили злочин у той час, коли вони перебували під слідством у справі про попередній злочин.

Сучасні кримінологи відзначають, що у злочинній діяльності рецидивістів доволі часто виявляються ознаки різних видів рецидиву – спеціального, пенітенціарного, загального тощо. Співвідношення між злочинами, за які рецидивіст відбував покарання, називають структурою рецидиву. Спостереження, які проводилися протягом декількох років дозволили виявити наступні закономірності рецидивних структур:

1. Характер і спрямованість злочину, за який виникла перша судимість, на 60% визначає умовну вірогідність того, що нові судимості наставатимуть за такі ж або однорідні правопорушення.

2. Відрізок часу між звільненням від відбування покарання до нового засудження буде тим коротшим, чим більш молодшим був рецидивіст у момент першого засудження. Інтервали рецидиву характеризують інтенсивність злочинної діяльності.

3. Тяжкість злочинів у багаторазовому рецидиві після третьої судимості зменшується.

4. Чим небезпечнішим був перший злочин, тим більше вірогідність нового засудження за тяжке кримінальне правопорушення.

Усі розглянуті вище закономірності мають статистичний характер і можуть проявлятися лише на матеріалах великої вибірки спостережень. Але такі дані мають важливе значення для попереджувальної та законотворчої діяльності.

Поиск по сайту: