Джерела міжнародного митного права

Як уже зазначалося, норми і принципи будь-якої галузі, підгалузі міжнародного права та їх інститутів знаходять своє юридичне вираження і закріплення у відповідних формах (міжнародних договорах, актах міжнародних організацій, судових і арбітражних прецедентах, міжнародних звичаях тощо). Для всіх галузей міжнародного права, як і для міжнародного права в цілому, одним із найважливіших джерел є міжнародний договір. Не є винятком у цьому і міжнародне митне право.

Розглядаючи міжнародні договори як джерела міжнародного митного права, слід зауважити, що вони можуть мати як універсальний, так і регіональний характер. До універсальних багатосторонніх міжнародних договорів слід віднести Конвенцію про створення Ради митного співробітництва від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Конвенцію про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Митну конвенцію про ввезення комерційних автотранспортів на обмежений строк від 18 травня 1956 р. (Женева), Митну конвенцію відносно матеріалу життєзабезпечення мореплавців від 1 грудня 1964 р. (Брюссель), Міжнародну конвенцію про спрощення і гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 р., відому ще як Конвенція Кіото, Митну конвенцію про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МТД від 14 листопада 1975 р. (Женева), Міжнародну конвенцію щодо взаємної адміністративної допомоги, у відверненні, розслідуванні та припиненні порушення митного законодавства від 9 червня 1977 р. (Конвенція Найробі), Конвенцію ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 27 травня 1980 р., Міжнародну конвенцію про гармонізовану систему описання і кодування товарів від 1 червня 1983 р. (Брюссель), Конвенцію про тимчасове вивезення від 26 червня 1990 р. (Стамбул) та ін.

Зазначені Конвенції є різними за змістом, обсягом і регулюють різні питання. Так, наприклад, Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур складається із преам­були, п’яти глав, у яких закріплено 19 статей. У преамбулі відзначається, що відмінності між національними митними процедурами можуть ускладнити міжнародну торгівлю й інші міжнародні обміни, а тому інтересам усіх держав відповідає спрощення, гармонізація митних процедур, що сприятиме ефективному розвитку торгівлі й іншим міжнародним обмінам.

Глава 1 цієї Конвенції називається «Визначення». У її ст. 1 дається визначення терміна «Рада» (мається на увазі Рада Митного Співробітництва).

Глава 2 «Сфера застосування Конвенції і структура додатків (ст. 2—5)». Зазначається, що Конвенція застосовується сторонами договору. Разом з тим зазначається, що Положення даної Конвенції не перешкоджають застосуванню заборон і обмежень, які встановлені відповідно до національного законодавства. У цьому ж розділі визначається зміст додатків, які повинні включати вступ, визначення основних митних термінів, що використовуються в них, зміст стандартів та рекомендованої практики і зауважень до них.

Глава 3 «Роль Ради і Постійного технічного комітету» (ст. 6—7) визначає правовий статус Ради митного співробітництва та Постійного технічного комітету. Так, Рада згідно з Положеннями Конвенції стежить за здійсненням і розвитком Конвенції, зокрема приймає рішення щодо включення до неї нових Додатків. Раді підпорядкований Постійний технічний комітет, на який теж покладені відповідні функції.

Глава 4 «Різні Положення» (ст. 8—9) зазначає, що будь-який Додаток обов’язковий для держав-учасниць і є складовою Конвенції. Тут же говориться про те, що якщо сторони створюють Митний або Економічний союз, то вони повинні повідомити Генерального секретаря Ради, що їх територія буде розглядатися як єдина територія.

Глава 5 «Заключні Положення» (ст. 10—19) присвячується питанням розгляду спорів між Сторонами Договору, порядку участі будь-якої держави у цій Конвенції, порядку набуття нею чинності та ін.

Серед джерел міжнародного митного права є також багатосторонні угоди, які укладаються на регіональному рівні між відповідними країнами. Прикладом може бути Угода про співробітництво і взаємодопомогу у митних справах від 15 квітня 1994 р., яка укладена в рамках СНД.

Немало укладається між державами і двосторонніх угод, що стосуються митної справи. З участю України укладено понад 30 угод та договорів з окремих питань митної справи. Так, з республікою Грузією укладені 13 квітня 1993 р. такі угоди: Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів і взаємодію митних органів України і Республіки Грузія під час такого оформлення; Угода про митне оформлення транзитних вантажів і багажу громадян; Угода про взаємне визнання митних документів і митних забезпечень; Угода про співробітництво в боротьбі з контрабандою та порушення митних правил та ін. Подібного роду угоди укладено нашою державою з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Литовською Республікою, Республікою Молдова, Російською Федера­цією та іншими країнами як близького, так і далекого зарубіжжя.

Міжнародні організації, що діють у сфері митної справи, приймають акти, які є джерелами міжнародного митного права. Так, Всесвітня митна організація розробляє рекомендації, що забезпечують одноманітне тлумачення і застосування Конвенцій, укладених як за результатами роботи Ради, так і стосовно номенклатури для класифікації товарів у митних тарифах і оцінки товарів у митних цілях. Ці рекомендації підготовлені Групою з вивчення можливості створення Європейського митного союзу. Крім того, розробляються рекомендації щодо примирення під час розгляду спорів з тлумачення і застосування Конвенцій. Сторони спору можуть раніше домовитися, вважати для себе рекомендації Ради обов’язковими (ст. 3 п. 4—5 Конвенції про створення Ради митного співробітництва).

Ще раніше Радою митного співробітництва (8 червня 1971 р.) були прийняті рекомендації «Про спрощення митного контролю авіапасажирів на основі двоканальної системи». Мова йде про зелений і червоний канали, які сьогодні називають зеленим і червоним митними коридорами. Відповідно до цих рекомендацій по зеленому каналу (коридору) проходять без митного огляду пасажири, які не мають при собі товарів або мають лише товари, що можуть завозитися без сплати імпортного мита і податків, і на завезення яких не поширюються заборони й обмеження. А по червоному каналу (коридору) проходять усі інші пасажири, які повинні виконати необхідні митні формальності.

Нинішня практика митного контролю передбачає і так званий третій канал. Так, у країнах — членах Європейського Союзу на підставі відповідних угод для їхніх громадян в аеропортах введено окремий третій канал, де вони проходять митне оформлення.

До міжнародних організацій, які поряд з виконанням інших функцій, займаються і митними питаннями, слід включити Світову організацію торгівлі, Конференцію ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), регіональні організації (наприклад, Європейські Співтовариства, СНД, Євразійське економічне співтовариство) та ін., які також приймають відповідні акти, що можуть розглядатися джерелами міжнародного митного права. Так, важливу роль у розробленні митних кодексів держав — учасниць СНД відіграли Основи митних законодавств держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав, які були затверджені рішенням Ради глав держав СНД від 10 лютого 1995 р. У цьому документі визначені принципи правового, економічного та організаційного регулювання митної справи у державах — членах Співдружності. До речі, зазначені Основи використовувалися і під час підготовки Мит­ного кодексу України та Митних кодексів держав — членів СНД.

13 березня 1992 р. у рамках СНД була підписана Угода про принципи митної політики (Україна і Азербайджанська Республіка Угоди не підписали).

Крім цього, статутні документи відповідних міжнародних організацій містять окремі норми та принципи, що входять до системи міжнародного митного права. Наприклад, у Договорі про заснування Європейського співтовариства, підписаного у Римі 25 березня 1957 р., є розділ IX «Спільна торговельна політика» (ст. 131—134) та розділ X «Митне співробітництво» (ст. 135), в яких зазначається, що, утворивши Митний союз між собою, держави-члени, виходячи зі спільних інтересів, прагнуть сприяти гармонійному розвитку світової торгівлі, поступовому скасуванню обмежень у міжнародній торгівлі та зниженню міжнародних бар’єрів (ст. 131), здійсненню митного співробітництва між державами-членами (ст. 135) тощо.

3. Організаційно-правові форми
міжнародного митного співробітництва

У процесі співробітництва держав з митних питань вироблено ряд організаційно-правових форм, які використовуються у цій сфері. До таких форм, наприклад, належить створення вільних зон, зон вільної торгівлі, митних союзів держав тощо.

Поняття вільної зони визначене в одній із доповідей, яка була зроблена на Конференції ООН з торгівлі і розвитку у 1975 р. В ній зазначається, що вільна зона — це анклав у національній митній території, яка зазвичай розташовується поблизу від міжнародного морського порту або аеропорту. У цю зону без митних формальностей надходить устаткування, оснащення та інші товари іноземного походження. Ця імпортована продукція переробляється в зоні, а потім експортується поза нею без втручання мит­них властей країни зони. Сьогодні ці зони здебільшого назива­ються спеціальними митними зонами, вільними економічними зонами, а також трапляються й інші назви. Правове регулювання їх функціонування здійснюється Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р., Митним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Так, відповідно до статей 217—218 Митного Кодексу України, спеціальна митна зона — це митний режим, згідно з яким до товарів, які ввозять на території відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон із-за меж митної території України, а також до товарів, які вивозять із території зазначених зон за межі митної території країни, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання, якщо інше не передбачене законом.

Спеціальні митні зони є частиною території України, на яких запроваджується спеціальний митний режим. Ці зони створюються відповідно до законодавства країни про спеціальні (вільні) економічні зони шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони з визначенням її статусу, території, строку, на які вона створюється, та особливостей застосування законодавства України на її території. Законом установлюються вимоги щодо створення спеціальної митної зони, видів товарів, дозволених до ввезення у таку зону, та характер операції, що здійснюється з товарами у межах зони. У законі також визначаються вимоги щодо організації роботи спеціальної митної зони та обов’язків органів управління зони щодо виконання вимог митного законодавства під час здійснення митного контролю.

У країнах, які входять до Європейського Союзу, питання, пов’язані із функціонуванням вільних зон, регулюються Митним кодексом Європейських співтовариств, який був прийнятий 12 жовтня 1992 р. З метою здійснення нагляду за правильністю застосування законодавства у цій сфері з боку країн — членів Європейського Союзу створений спеціальний орган — Комітет з питань вільних зон і вільних складів.

Щодо зон вільної торгівлі як однієї з організаційно-правових форм міжнародного митного співробітництва, то вони створюються на основі угоди двох і більше держав, за якою усуваються всі перепони в торговельних зв’язках між ними. Водночас ці угоди надають право визначати власну політику стосовно держав, які не є учасниками таких угод. Прикладом такої угоди може бути Угода про створення зони вільної торгівлі між країнами — членами СНД, яка була підписана 15 квітня 1994 р. Відповідно до ст.1 зазначеної Угоди зона вільної торгівлі створюється для вирішення завдань, пов’язаних із скасуванням мита, а також податків і зборів, які мають з ними еквівалентну дію, і кількісних обмежень; усунення інших перешкод для вільного переміщення товарів і послуг; створення ефективної системи взаємних розрахунків і системи платежів у торговельних та інших операціях; співробітництво в проведенні торговельної економічної політики для досягнення цілей цієї Угоди в галузях промисловості, сільського господарства, транспорту, фінансів, інвестицій, у соціальній сфері, а також у розвитку добросовісної конкуренції тощо; сприяння міжгалузевій і внутрішньогалузевій кооперації та науково-технічному співробітництву; гармонізації та уніфікації законодавства Договірних Сторін тією мірою, якою це необхідно для належного та ефективного функціонування зони вільної торгівлі.

Зазначена Угода про створення зони вільної торгівлі також закріплює технічні та інші спеціальні вимоги (обмеження) (ст. 4), регулює питання зборів та формальностей, які пов’язані із ввезенням і вивезенням товарів (ст. 5), уніфікації та гармонізації мит­них процедур (ст. 6), товарних номенклатур (ст. 7), внутрішніх податків та інших зборів фіскального характеру (ст. 8), транзиту (ст. 10), реекспорту (ст. 11).

У ній міститься норма про те, що Договірні Сторони сприятимуть розвитку виробничої кооперації та науково-технічного співробітництва на міждержавному (міжгалузевому, регіональному) рівні та на рівні суб’єктів господарювання, у тому числі через надання різних форм державної підтримки. Угода також визначає систему спеціальних торговельних заходів, які можуть бути запроваджені у формі кількісних обмежень імпорту товарів або у формі спеціального імпортного мита, антидемпінгового і компен­саційного мита на термін, необхідний для усунення збитків або загрози збитків. У цьому документі також регламентується порядок вирішення спорів, а також інші питання.

У 1991 р. були створені зони вільної торгівлі країнами так званої Андської групи (Болівія, Колумбія, Перу, Еквадор і Венесуела). У тому ж році була підписана Угода про зону вільної торгівлі між США та Канадою, а в 1993 р. — Центральна Європейська Угода про вільну торгівлю з участю Польщі, Угорщини і Словаччини.

Україна теж уклала двосторонні Угоди про вільну торгівлю з Азербайджаном, Вірменією, Білорусією, Грузією, Казахстаном, Киргизстаном, Литвою, Латвією, Молдовою, Російською Федерацією та іншими державами—учасницями СНД.

Створюються вільні зони на основі угод і з участю інших держав.

Митний союз є також однією з форм співробітництва держав. Він створюється державами-учасницями з метою проведення спільної політики в галузі зовнішньоекономічних відносин і митного законодавства та усунення перешкод на шляху товарообміну між відповідними країнами-учасницями. Так, 6 січня 1995 р. була підписана Угода між Урядом Республіки Білорусь та Урядом Російської Федерації про створення Митного союзу, до якої, підписавши відповідні Угоди, 20 січня 1995 р. приєдналася Республіка Казахстан, а 29 березня 1996 р. — Киргизька Республіка. У цій Угоді визначені цілі та принципи формування єдиного Мит­ного союзу. До цілей, заради яких створювався Митний союз,
належать:

— забезпечення спільними діями соціально-економічного прогресу своїх країн через усунення між ними перепон, що їх розділяють, для вільної економічної взаємодії між суб’єктами господарювання;

— гарантування стійкого розвитку економіки, вільного товарообміну і добросовісної конкуренції;

— зміцнення координації торговельної політики своїх країн і забезпечення всебічного розвитку національного народного господарства;

— створення умов для формування загального економічного простору;

— створення умов для активного виходу держав — членів Митного союзу на світовий ринок.

Митний союз як економічне об’єднання держав, заснований на відповідних принципах. Одним із таких принципів є наявність єдиної митної території держав — учасниць Митного союзу. Його здійснення досягається скасуванням у торгівлі між державами товарами, які походять з їх території, митного обкладання податків і зборів, що мають еквівалентну дію, а також кількісних обмежень. Крім того, передбачається встановлення і застосування у відносинах з третіми країнами однако­вого торговельного режиму, загальних митних тарифів і заходів нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі. І, нарешті, передбачається формування механізму взаємовідносин Митного союзу з третіми державами та міжнародними організаціями на основі положень Угоди між урядами держав-членів про єдиний порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

В основі другого принципу лежить наявність однотипного механізму регулювання економіки, який базується на ринкових принципах господарювання й уніфікованому законодавстві. Зокрема, передбачалась уніфікація зовнішньоторговельного, митного, валютно-фінансового, податкового та іншого законодавства, що стосується економічних умов господарювання, цінової політики, валютного регулювання, валютного контролю, експерт­ного контролю, недобросовісної конкуренції, обмеження ділової практики та інтелектуальної власності.

В Угоді містяться положення щодо механізму й етапів ство­рення Митного союзу, розподілу митного обкладання податків і зборів, що мають еквівалентну дію, умов введення тимчасових обмежень (ст. 2—5). У цій же Угоді (ст. 6) вирішується питання щодо митного контролю. Зокрема, зазначається, що сторони забезпечують єдність управління своїми митними службами, організовують спільний контроль за переміщенням товарів і транспор­тних засобів, скасовують митний контроль на спільному кордоні, безумовно забезпечуючи надійний митний контроль на своїх зовнішніх кордонах.

Угода регулює й інші питання.

Реалізуючи положення Угоди про Митний союз, зазначені держави вирішують питання, пов’язані зі вступом до Світової організації торгівлі (СОТ). Так, 3 червня 1997 р. був підписаний Протокол щодо міжнародних торговельних переговорів цих держав з питань вступу до СОТ. У ньому, зокрема, зазначалося, що вони самостійно оформляють документи про приєднання до СОТ, укладення інших міжнародних торговельних і економічних договорів, а також вживають заходів щодо реалізації прав і виконання зобов’язань, які випливають із них. Держави визнали, що їх приєднання до СОТ повинно створити сприятливі умови для їх входження в міжнародну торговельну систему і завершення формування Митного союзу відповідно до норм СОТ.

Розділ 12

Поиск по сайту: