 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Виконання міжнародних договорів Україною⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 13
Належне виконання зобов’язань, що випливають із міжнародних економічних договорів, як і з міжнародних договорів взагалі, є одним із принципів міжнародного права і його галузі — міжнародного економічного права. Цей принцип знайшов своє закріплення і в національному законодавстві багатьох держав, зокрема й України. Так, у ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» записано, що міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню їх Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного виконання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, неухильно виконували свої зобов’язання, що випливають з цих договорів. З цією метою Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України. Забезпечення дотримання і виконання зобов’язань (згідно зі ст. 16), взятих за міжнародними договорами України, здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України. Державні органи контролюють здійснення прав, які випливають з договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов’язань. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України (ст. 17) та іншими їх сторонами здійснює Міністерство закордонних справ України. Якщо були виявлені порушення зобов’язань за міжнародним договором України іншими його сторонами (ст. 18), Міністерство закордонних справ України вносить пропозиції про вжиття необхідних заходів Президентові України або Уряду України відповідно до норм міжнародного права. Інші міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим вносять відповідні пропозиції через Міністерство закордонних справ України. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України, дію такого договору може бути припинено або зупинено в порядку, встановленому Законом України «Про міжнародні договори України». Зазначений Закон України визначає порядок дії міжнародних договорів на території України. Так, відповідно до ст. 19 чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. У випадку, коли міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, застосовуються правила міжнародного договору. Важливе значення має законодавче регулювання питань оприлюднення, реєстрації та зберігання текстів міжнародних договорів України. Так, чинні міжнародні договори України оприлюднюються через публікації українською мовою в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України. Офіційний переклад багатосторонніх міжнародних договорів України на українську мову здійснює Міністерство закордонних справ України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 21). Щодо реєстрації чинних міжнародних договорів України, то вона здійснюється в Секретаріаті ООН за поданням Міністерства закордонних справ України відповідно до Статуту ООН. Крім того, вони реєструються і в Міністерстві закордонних справ України і включаються в установленому порядку до Єдиного державного реєстру нормативних актів (ст. 22). Збереження текстів міжнародних договорів покладається на Міністерство закордонних справ України. Воно здійснює функції депозитарію багатосторонніх міжнародних договорів, якщо відповідно до умов цих договорів такі функції покладені на Україну. Оригінали міжнародних договорів України або у відповідних випадках їх завірені у належний спосіб копії та офіційні переклади зберігаються у Міністерстві закордонних справ України. Копії міжвідомчих договорів зберігаються в архівах відповідних міністерств, в інших центральних органах виконавчої влади, а оригінали цих договорів у двотижневий строк з дня набрання ними чинності передаються до Міністерства закордонних справ України. Як відомо, велике значення у міжнародній договірній практиці надається питанням припинення та зупинення дії міжнародних договорів. Це обумовило ввести до Закону України «Про міжнародні договори України» від 26 грудня 2002 р. спеціальний розділ (ст. 24—27). Згідно зі ст. 24 щодо припинення та зупинення дії міжнародних договорів України пропозиції вносяться Міністерством закордонних справ України, іншими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про міжнародні договори України». Припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: а) щодо договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, — у формі закону України; б) щодо міждержавних договорів, які не потребували надання згоди на їх обов’язковість Верховною Радою України, та міжурядових договорів, затверджених Президентом України, — у формі указу Президента України; в) щодо міжурядових договорів, які не потребували надання згоди на їх обов’язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, — у формі постанови Кабінету Міністрів України. Припинення та зупинення дії міжвідомчих договорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Припинення дії міжнародного договору України (ст. 25) звільняє Україну від будь-якого зобов’язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов’язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії. Зупинення дії міжнародного договору України за умов, якщо договір не передбачає іншого чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов’язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору з тими його сторонами, з якими зупинено дію договору, і не впливає стосовно іншого на встановлені договором правові відносини України з іншими його сторонами. У період зупинення дії міжнародного договору Україна утримується від дій, які могли б перешкодити поновленню дії договору. Відповідно до ст. 26 офіційні повідомлення про припинення або зупинення дії міжнародних договорів України публікуються українською мовою в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України. Міністерство закордонних справ України повідомляє інші сторони про припинення або зупинення дії міжнародного договору України та інформує про це Верховну Раду України. Велике значення у забезпеченні виконання взятих на себе Україною зобов’язань, що випливають з міжнародних договорів, має здійснення належного контролю у цій сфері. Крім того, контроль і за виконанням безпосередньо Закону України «Про міжнародні договори України» теж сприяє виконанню нашою державою міжнародних договорів. У зв’язку з цим у вищезазначеному Законі закріплена ст. 28, яка регулює ці питання. Так, порядок здійснення контролю за виконанням зазначеного Закону та міжнародних договорів України встановлюють Президент України або Кабінет Міністрів України відповідно до їх компетенції та вимог Закону. Зокрема, в ст. 17 Закону загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів, у тому числі іншими її сторонами, здійснює Міністерство закордонних справ України. Воно на запит органів, які застосовують міжнародні договори України, надає інформацію з питань, що виникають у зв’язку з виконанням міжнародних договорів нашої держави. У разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань України за міжнародними договорами Міністерство закордонних справ України інформує відповідно Президента або Кабінет Міністрів України і вносить пропозиції щодо вжиття необхідних заходів. А в разі порушення зобов’язань за міжнародним договором України іншими його сторонами Міністерство закордонних справ України вносить Президентові України або Кабінету Міністрів України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права. Щодо міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, то вони вносять відповідні пропозиції через Міністерство закордонних справ України. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України, а також в інших випадках, передбачених міжнародним правом, дію договору може бути припинено або зупинено у порядку, який розглядався вище. Верховна Рада України також здійснює парламентський контроль за виконанням Закону України «Про міжнародні договори України» та міжнародних договорів України в такій формі: а) заслуховує звіти Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади про стан виконання цього Закону та відповідних міжнародних договорів України; б) проводить парламентські слухання з цих питань; в) через Рахункову палату — за використанням коштів Державного бюджету України, пов’язаним з виконанням цього Закону та міжнародних договорів України; г) через уповноваженого Верховної Ради України з прав людини — за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина під час виконання цього Закону та міжнародних договорів України. Отже, Закон України «Про міжнародні договори України» від 26 грудня 2002 р. є важливим нормативним інструментом, регулювання відносин за участі України, пов’язаних з укладанням та виконанням міжнародних договорів, зокрема і міжнародних економічних договорів. Розділ 17 Правове регулювання 1. Значення правового регулювання
Україну як самостійну державу на початок 2002 р. визнало 180 країн світу, а 166 із них установили з нею дипломатичні відносини. Наша держава є членом ООН, учасником Наради з безпеки і співробітництва в Європі, входить до складу багатьох міжнародних, зокрема економічних, організацій. На цей час Україна уклала понад 2 тис. двосторонніх міждержавних та міжурядових угод щодо співробітництва в політичній, економічній, науково-технічній, екологічній, соціально-культурній та інших сферах. Сьогодні підприємства України мають виробничі та торговельні відносини з фірмами багатьох країн світу. У нашій державі діє значна кількість спільних підприємств, а також представництв іноземних фірм. Однією з важливих умов успішної й ефективної зовнішньо- Безконтрольність та відсутність валютного регулювання з боку держави призвели до масового відпливу валюти за кордон, на що неодноразово зверталася увага у виступах політиків, у тому числі керівників держави та народних депутатів України. І взагалі, в процесі зовнішньоекономічної діяльності виникає широке коло суспільних відносин, які потребують правового регулювання. Це відносини, пов’язані із правовим статусом суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, законодавчим закріпленням її видів, порядком укладення договорів, контрактів, державним регулюванням зовнішньоекономічної діяльності, питаннями оподаткування, розподілом прибутків, отриманих у результаті такої діяльності, митним регулюванням, ліцензуванням і квотуванням зовнішньоекономічних операцій тощо. Належне регулювання зазначених та інших відносин, безумовно, позитивно впливає на стан організації та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, Розглядаючи важливість правового регулювання зазначеної сфери, слід мати на увазі й те, що ще більший ефект від зовнішньоекономічної діяльності буде тоді, коли національне законодавство України буде належним чином гармонізоване з міжнародно-правовою системою, а в ряді випадків — і з правовими системами тих держав, із якими ми перебуваємо у найтісніших відносинах. Саме у зв’язку з цим дуже гостро для нашої держави при вступі до Європейського Союзу та Світової організації торгівлі постало питання гармонізації національного законодавства із тими міжнародно-правовими актами, на основі яких ці міжнародні структури діють. Ураховуючи це, за роки незалежності в Україні створено систему законодавства, спрямовану на забезпечення правового регулювання зовнішньоекономічних відносин. Основою такого законодавства насамперед є положення Конституції нашої держави про те, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки через підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (ст. 18). Надаючи великого значення зовнішньоекономічній діяльності, Основний Закон України встановлює, що її засади визначаються виключно законами України. Так, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. у розділі ІV розвиває ці конституційні положення. Зокрема, у його статті 26 зазначено, що економічні відносини України з іншими державами регулюються відповідними міжнародними договорами та нормами міжнародного права. Україна укладає, виконує і денонсує міжнародні договори з питань зовнішньоекономічної діяльності, а також договори, які стосуються таких питань, відповідно до Конституції України та законів України. Крім того, в цій статті йдеться про те, що правовий статус суб’єктів господарської діяльності інших держав на території України визначається чинними законами України та вищезазначеними договорами. Стосовно відносин України з міжнародними міжурядовими економічними організаціями слід вказати, що Україна самостійно набуває в них членства, якщо їх установчі акти не суперечать цілям та принципам Конституції України. Наша держава вступає у відносини з цими організаціями на основі відповідних міжнародних договорів та установчих актів цих організацій (ст. 27). 2. Правові основи зовнішньоекономічної Розглядаючи систему законодавства, що регулює зовнішньоекономічну діяльність і становить її правову основу, слід зауважити, що вона об’єднує закони та інші нормативно-правові акти, які безпосередньо розглядають питання щодо регулювання у цій сфері, а також ті юридичні акти, які регулюють відносини в інших сферах, але містять і правові норми, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності. Наприклад, спеціальним законом, який заклав основи зовнішньоекономічної діяльності в Україні, є Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність». Питанням міжнародних відносин присвячені також закони «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 р., «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р. та ряд інших. До законів, які стосуються, крім зовнішньоекономічної діяльності, інших сфер, можна віднести Митний кодекс України від 11 липня 2002 р., Закони України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р., «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р., «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р., «Про Міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. та ін. Відносини, які виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності між її суб’єктами, регулюються не лише законодавчими актами України, а й іншими підзаконними нормативно-правовими актами. Насамперед, це постанови Кабінету Міністрів України, зокрема «Про сприяння зовнішньоекономічній діяльності» від 14 квітня 1999 р. У ряді випадків Кабінет Міністрів України приймає окремі постанови спільно з іншими державними органами. Як приклад наведемо такі постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України: від 26 грудня 1995 р. «Про заходи щодо забезпечення контролю за зовнішньоекономічною діяльністю та валютного контролю» та від 12 грудня 1998 р. «Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями». Ряд нормативно-правових актів у сфері зовнішньоекономічної діяльності затверджується відповідними указами Президента України. До таких можна віднести, наприклад, Положення про державний експортний контроль в Україні, яке було затверджене Указом Президента України від 13 лютого 1998 р., та «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні» — 7 листопада 1994 р. та ін. Окремі нормативно-правові акти приймаються іншими державними органами, приміром Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) затверджене наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 р., а положення «Про порядок реєстрації та облік зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» — наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 20 червня 2000 р. Відповідні накази нормативного характеру видає Державна митна служба України. Так, її наказом від 13 квітня 2000 р. затверджена Типова технологія здійснення митного контролю при переміщенні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності товарів, транспортних засобів та інших предметів через автомобільний пункт пропуску через державний кордон України. Одночасно слід зазначити, що серед норм різних галузей законодавства нашої держави (конституційного, адміністративного, цивільного, господарського, трудового, фінансового, банківського, кримінального тощо) немало є таких, які використовуються для регулювання відносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності. 3. Загальна характеристика Закону України Серед законодавчих актів, що регулюють відносини в зовнішньоекономічній сфері, безперечно, основним є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. Незважаючи на зміни, які вносилися до нього, він не втратив значення і в нинішніх умовах. Справді, за 10 років існування цього Закону зміни до нього вносилися більш як 20 законами України і торкнулися 15 із 39 його статей. Змінювалися не лише статті, а й їх частини. Загальна кількість таких змін становить понад 70. Звичайно, дбаючи про стабільність законодавства і знаючи про важливість цього, особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності, слід усвідомлювати, що нестабільність економічної ситуації, створення нової законодавчої бази в державі та інші об’єктивні фактори вимагають подібного роду змін. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» складається із 7 розділів, у яких об’єднано 39 статей, а саме: розділ І («Загальні положення») включає статті 1—6, розділ ІІ («Регулювання зовнішньоекономічної діяльності») — статті 7—23, розділ ІІІ («Спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності») — статті 24, 25, розділ ІV («Економічні відносини України з іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями») — статті 26, 27, розділ V («Захист прав і законних інтересів держави та інших суб’єктів зовнішньоекономічної і господарської діяльності України») — статті 28—31, розділ VІ («Відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності») — статті 32—37, розділ VІІ («Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності») — статті 38—39. Подаючи загальну характеристику зазначеного Закону, важливо наголосити, що в ньому закріплюються визначення термінів, які використовуються в цьому законодавчому акті. До таких термінів належать: «валютні кошти», «господарська діяльність», «демпінг», «експорт (експорт товарів)», «експорт (імпорт) капіталу», «зовнішньоекономічна діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт)», «імпорт (імпорт товарів)», «іноземна валюта», «іноземні інвестиції», «іноземні суб’єкти господарської діяльності», різні «квоти» та «ліцензії», «спільні підприємства» та ін. Закон визначає принципи зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема, в ньому зазначено, що суб’єкти господарської діяльності України та іноземні суб’єкти господарської діяльності, здійснюючи зовнішньоекономічну діяльність, керуються такими принципами: · принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у: — виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; — обов’язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання України в галузі міжнародних економічних відносин; · принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у: — праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки; — праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; — обов’язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; — виключному праві власності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності; · принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у: — рівності перед законом усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, в тому числі держави, під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності; — забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб’єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; — неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів, крім випадків, передбачених цим Законом; · принципом верховенства закону, що полягає у: — регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; — забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України; · принципом захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава: — забезпечує рівний захист інтересів усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; — здійснює рівний захист усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права; — здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права; · принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів. До суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності належать: — фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України; — юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, в тому числі акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та ін.), у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких перебуває повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності; — об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність; — структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України; — спільні підприємства за участі суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України; — інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України. У Законі чітко визначені види зовнішньоекономічної діяльності, а саме: — експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили; — надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб’єктами господарської діяльності суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України; — наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; — міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; — кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб’єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України; — спільна підприємницька діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами; — підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, «ноу-хау», торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України; — організація та здійснення діяльності у сфері проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участі суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту в передбачених законами України випадках; — товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; — орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; — операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку; — роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами; — інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у виключній формі законами України. Велике значення у Законі надається питанням, пов’язаним з укладанням договорів (контрактів) суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. Насамперед він містить положення про те, що суб’єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, складаючи текст зовнішньоекономічного договору (контракту), мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України. Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо дотримано вимоги законів України. Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України. Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічної угоди встановлюються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України. Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) установлюються правом країни, обраної сторонами під час укладення договору (контракту) або в результаті подальшого погодження. У разі відсутності погодження між сторонами щодо права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є: — продавцем — у договорі купівлі-продажу; — наймодавцем — у договорі майнового найму; — ліцензіаром — у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав; — охоронцем — у договорі зберігання; — комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації); — довірителем — у договорі доручення; — перевізником — у договорі перевезення; — експедитором — у договорі транспортно-експедиторського обслуговування; — страхувачем — у договорі страхування; — кредитором — у договорі кредитування; — дарувальником — у договорі дарування; — поручителем — у договорі поруки; — заставником — у договорі застави. До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше. До зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється й офіційно реєструється. До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа. До прав і обов’язків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), не зазначеними в ст. 6, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту. Під час приймання виконання за зовнішньоекономічним договором (контрактом) береться до уваги право місця проведення такого приймання, оскільки сторони не погодили інше. Товарообмінні (бартерні) операції суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюються без розрахунків через банки, підлягають ліцензуванню Міністерством економіки України у порядку, встановленому ст. 16 цього Закону. 4. Державне регулювання Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» закріплює досить важливу групу норм, що віддзеркалюють основи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Насамперед, Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється: Україною як державою в особі її органів у межах їх компетенції; недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів; самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою: законів України; передбачених у законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції; економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України; рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України; угод, що укладаються між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України. Забороняється регулювання зовнішньоекономічної діяльності прямо не передбаченими актами і діями державних і недержавних органів. Крім того, у ст. 7 Закону також визначаються правові режими, що застосовуються до іноземних суб’єктів господарської діяльності. Це, зокрема, національний режим, режим найбільшого сприяння та спеціальний. Національний режим означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов’язків не менший, ніж суб’єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб’єктів цієї діяльності, пов’язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб’єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів. Режим найбільшого сприяння означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мита, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб’єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мито, податки, збори та пільги щодо них установлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб’єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі. У Законі розкривається зміст державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Насамперед у ст. 8 Закону зазначається, що Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Це регулювання має забезпечувати: захист економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення рівних можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Важливо звернути увагу на те, що держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з законами України. 5. Органи державного регулювання Забезпечення будь-якої діяльності в будь-якій сфері здійснюється через систему відповідних органів. Не є винятком у цьому плані і зовнішньоекономічна діяльність. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає систему державних органів, які покликані здійснювати функції державного регулювання у зазначеній сфері. До таких органів належать законодавчий орган — Верховна Рада України, а також ряд органів виконавчої влади — Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України та ін. Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До її компетенції належать: ухвалення, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності; затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України; розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність до правил, установлених цими договорами; встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України; затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється. Що стосується Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади у нашій державі, то він: вживає заходів щодо здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України; здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України; проводить переговори й укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах; відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які вона має згідно з законами України; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України; здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України. Важлива роль відводиться Національному банку України, який здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву нашої держави та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України. Він представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди. Окрім того, Національний банк України: регулює курс національної валюти України щодо грошових одиниць інших держав; здійснює облік і розрахунки щодо наданих і одержаних державних кредитів і позик, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у його розпорядження. Він виступає гарантом кредитів, що надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду України та іншого державного майна України, а також здійснює інші функції відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій іншому банку для зовнішньоекономічної діяльності України. Суттєвого значення як органу державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності набуває діяльністьМіністерства економіки України та з питань європейської інтеграції. Воно забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України. На нього покладено контроль за додержанням всіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України й умов міжнародних договорів України і виконання заходів нетарифного регулювання зовнішньо- Відповідні функції виконують інші державні органи, зокрема Державна митна служба України (здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України), Антимонопольний комітет України (здійснює контроль за додержанням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодав- Певні повноваження покладені на органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. Розділ 18 Правове регулювання 1. Значення митної діяльності
Не може бути успішною і боротьба із злочинністю, коли до держави через її кордони безконтрольно і незаконно, контрабандним шляхом надходять зброя, наркотики тощо. Тому не випадково у багатьох державах світу, в тому числі в Україні, митні органи належать до системи правоохоронних органів. Для України митна діяльність — відносно нова справа. У 1991 р. (за часів існування СРСР) у нашій республіці функціонувало 26 митниць, керівництво якими здійснювали союзні органи. У 1992 р. в Україні було створено понад 50 митниць. Керував митною справою спеціально створений для цього орган — Державний митний комітет України. 8 лютого 1997 р. Указом Президента України він був ліквідований і замість нього створена Державна митна служба України, яка є і зараз. Це єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів і спеціалізованих митних установ та організацій. Митна служба України — це досить складна і розгалужена система, яка включає 51 митницю, з яких 10 регіональних, спеціалізовані управління та організації. Контроль за переміщенням товарів за кордон забезпечують нині 137 постів, а на державному кордоні діють 144 міжнародні, 35 міждержавних пунктів пропуску, 50 пунктів спрощеного переходу. Всього в митній службі працює 18 тис. осіб. За останніми даними, через кордон щодоби пропускається понад 100 тис. громадян, 20 тис. транспортних засобів, близько 1 млн т вантажів, оформляється 4 тис. вантажних митних декларацій. Про ефективність діяльності митної служби свідчить хоча б такий факт: у 1995 р. у Держбюджет України було перераховано 340 млн грн, а у 2000 р. — вже 9,02 млрд грн, тобто в 26 разів більше. Питома вага внеску митних органів за період 1995—2000 рр. зросла з 2,8 % від усіх надходжень до дохідної частини Держбюджету до 27 % (майже в 10 разів). Створення митної служби в Україні зумовило необхідність розроблення і прийняття відповідних законодавчих та інших нормативних актів, які б забезпечили правове регулювання її діяльності. 12 грудня 1991 р. Верховною Радою України був прийнятий Митний кодекс України, в якому визначалися принципи організації митної справи в нашій державі з метою сприяння формуванню ринкової економіки та активізації її зовнішньоекономічної діяльності на основі єдності митної території, мита та митних засобів. Кодекс був спрямований на забезпечення дотримання митними, іншими державними органами, суб’єктами зовнішньоекономічної і господарської діяльності, а також громадянами прав та обов’язків у галузі митної справи. 11 липня 2002 р. Верховною Радою України прийнято новий Митний кодекс України, норми якого вирішують досить широкий спектр питань у сфері митного регулювання. Варто вказати, що значна кількість питань стосовно митної діяльності була врегульована законами України. Так, 5 лютого 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Єдиний митний тариф», який визначив порядок формування та застосування єдиного митного тарифу України при ввезенні на її митну територію та вивезенні за її межі товарів та інших предметів з метою обкладання їх митом. Відповідно до цього Закону Чимало нормативно-правових актів з митних питань прийняв Кабінет Міністрів України. До них можна віднести декрети «Про оподаткування бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 9 грудня 1992 р., «Про порядок обкладання митом предметів, які вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України» від 20 грудня 1992 р. (28 січня 1994 р. був прийнятий Закон України «Про порядок обкладання митом предметів, які вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України», що скасував уже названий Декрет), «Про порядок обкладання митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну» від 11 січня 1993 р., «Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)» від 12 січня 1993 р., «Про порядок реалізації квот і видачі ліцензій на експорт товарів у 1993 р.» від 12 січня 1993 р., «Про вивізне (експортне) мито у 1993 р.» від 11 січня 1993 р. та деякі інші. За період 1995—2002 рр. було прийнято біля 140 постанов Кабінету Міністрів України, зокрема у 2002 р. такі: «Про затвердження складу Митно-тарифної ради України» (10 січня), «Про затвердження переліку та обсягу товарів, що ввозяться на митну територію України і використовуються для розширення виробництва та виробничої діяльності підприємств з виготовлення боєприпасів, їх елементів та виробів спецхімії» (13 березня), «Про перелік обсягів і порядок ввезення товарів, що використовуються для будівництва та виробничої діяльності підприємств з виробництва автомобілів і комплектуючих виробів до них і не оподатковуються під час ввезення їх на митну територію України» (1 червня) та ін. Ряд важливих питань митної справи врегульовано указами Президента України. Так, свого часу були видані укази, якими затверджувалися положення про Державну митну службу України, про Державний митний комітет України, про Концепцію трансформації митного тарифу України на 1996—2005 рр. відповідно до системи ГАТТ/СОТ. Велику кількість нормативно-правових актів, що стосуються митної справи, приймає Державна митна служба України. 2. Державна митна служба З метою організації державного управління митною справою в Україні в 1991 р., як зазначалося, був створений Державний митний комітет України. Зазначений комітет функціонував до 8 лютого 1997 р., коли відповідно до Указу Президента України він був ліквідований і створена Державна митна служба України. Цим же Указом було затверджено Положення про дану службу. Відповідними указами Президента до нього неодноразово вносилися зміни. Останнє ж Положення про Державну митну службу України затверджене Указом Президента України від 24 серпня 2000 р. У ньому визначені завдання, повноваження, структура митної служби та врегульовані інші питання. Згідно з цим Положенням Державна митна служба України (Держмит- У своїй роботі Держмитслужба керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також положенням про неї. Основними завданнями даної служби є: забезпечення реалізації державної політики у сфері митної справи; захист економічних інтересів України; контроль за дотриманням законодавства України про митну справу; використання засобів митно-тарифного та нетарифного регулювання під час переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів; удосконалення митного контролю, митного оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України; здійснення разом з Національним банком України комплексного контролю за валютними операціями; здійснення разом з іншими уповноваженими центральними органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і дотримання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку; боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил; розвиток міжнародного співробітництва у сфері митної справи. Крім того, Держмитслужба України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень вона організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Наявність закріплених за Держмитслужбою України основних завдань обумовлює здійснення нею відповідних повноважень, реалізація яких дає змогу їй виконувати ці завдання. Повноваження, як і завдання, є невід’ємними елементами компетенції та правового статусу будь-якого органу, зокрема Держмитслужби України. Відповідно до Положення про неї вона має такі повноваження: організовує та контролює діяльність митних органів; забезпечує своєчасне і повне внесення до державного бюджету коштів від податків, зборів (обов’язкових платежів), справляння яких згідно із законодавством покладено на митні органи; вживає разом з іншими органами виконавчої влади заходи, спрямовані на недопущення незаконного вивезення за кордон цінностей, що становлять культурне або історичне надбання українського народу; сприяє у межах своєї компетенції здійсненню заходів щодо захисту прав споживачів товарів, які ввозяться в Україну, а також прав інтелектуальної власності у процесі зовнішньоекономічної діяльності; розробляє та виконує самостійно або у взаємодії з іншими органами виконавчої влади заходи щодо запобігання контрабанді, порушення митних правил та їх припинення; організовує та контролює відповідно до законодавства проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил; веде митну статистику; веде разом з іншими уповноваженими органами виконавчої влади Українську класифікацію товарів зовнішньо- Крім того, Держмитслужба України має право: залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, що належать до її компетенції; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України; одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також громадян інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань; скликати у певному порядку наради з питань, що належать до її компетенції. Слід зазначити, що Держмитслужба України під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав. Вона здійснює свої повноваження безпосередньо та через регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації, а ще У разі потреби Держмитслужба України видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти. Нормативно-правові акти її підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку. Крім того, у випадках, передбачених законодавством, рішення Держмитслужби України є обов’язковими до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами. Діяльність Держмитслужби України очолює голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України у визначеному законом порядку. Він має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства. Заступники виконують за дорученням голови окремі його функції, заміщають його в разі відсутності або неможливості здійснювати свої повноваження. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держмитслужби України, обговорення найважливіших напрямів її діяльності в даному органі утворюється колегія у складі його голови (голова колегії), заступників голови за посадою, працівників Держмитслужби України та інших митних органів. Членів колегії затверджує і звільняє від виконання обов’язків Кабінет Міністрів України за поданням голови. Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій з основних напрямів діяльності митних органів, обговорення найголовніших програм та інших питань у Держмитслужбі України може створюватися наукова рада з учених та висококваліфікованих спеціалістів. 3. Митний кодекс України — Як уже зазначалося, перший митний кодекс України був ухвалений Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. Він складався з 11 розділів і врегульовував питання організації митної служби, митного контролю та митного оформлення, порядок переміщення і пропуску через державний кордон товарів та інших предметів, порядок перевезення, зберігання товарів та інших предметів, що перебувають під митним контролем, і розпорядження ними. Окремі розділи його стосувалися питань контрабанди, порушення митних правил, відповідальності митних органів України, їх посадових осіб та ін. Зміни, які відбулися більш як за 10 років, що минули з часу його прийняття, у нашій державі і суспільстві, в економіці України, її зовнішньоекономічній діяльності тощо зумовили необхідність розроблення нового митного кодексу, що, як уже зазначалося, був прийнятий Верховною Радою України 11 липня 2002 р. Митний кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в нашій державі, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів нашої держави, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення дотримання законодавства України з питань митної справи. Порівняно з попереднім Кодексом він значно більший за обсягом, регулює набагато ширший спектр суспільних правовідносин. Навіть загальна порівняльна характеристика цих двох кодексів дає змогу сказати, що в останньому майже у 2 рази більше розділів (11 і 21) і майже втричі більше статей (164 і 432). Певне уявлення про зміст Митного кодексу України дає назва його розділів. Як зазначалося, він має 21 розділ, а саме: Розділ I. Загальні положення (статті 1—39). Розділ II. Митний контроль (статті 40—69). Розділ III. Митне оформлення (статті 70—90). Розділ IV. Переміщення та пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України (статті 91—109). Розділ V. Митні процедури при переміщенні товарів через митний кордон України різними видами транспорту (статті 110—153). Розділ VI. Розпорядження товарами, що перебувають під митним контролем (статті 154—175). Розділ VII. Підприємницька діяльність із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів за перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем (статті 176—184). Розділ VIII. Митний режим щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України (статті 185—246). Розділ IX. Особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами (статті 247—254). Розділ X. Контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності (статті 255—258). Розділ XI. Митна вартість товарів, методи визначення митної вартості товарів (статті 259—275). Розділ XII. Країна походження товару (статті 275—285). Розділ XIII. Митні пільги (статті 286—302). Розділ XIV. Митна статистика (статті 303—310). Розділ XV. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (статті 311—314). Розділ XVI. Верифікація сертифікатів про походження товарів з України (статті 315—316). Розділ XVII. Запобігання контрабанді (статті 317—318). Розділ XVIII. Порушення митних правил і відповідальність за них, відповідальність осіб, які беруть участь у провадженні в справах про порушення митних правил (статті 319—355). Розділ XIX. Провадження у справах про порушення митних правил (статті 356—406). Розділ XX. Працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій (статті 407—432). Розділ XXI. Прикінцеві положення.
Далі розглянуто найбільш суттєві риси нового Кодексу, а також проаналізовано зміст його найважливіших розділів. У Кодексі розкривається зміст термінів і понять, що в ньому вживаються. Зокрема «валютні цінності (валюта України)», «іноземна валюта», «платіжні документи» та інші цінні папери; «банківські метали»); «ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України»; «вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України»; «вільний обіг»; «громадяни»; «декларант»; «декларація митної вартості»; «експрес-перевізник»; «зона митного контролю»; «зона спрощеного митного контролю»; «контрафактні товари»; «культурні цінності»; «митна декларація»; «митне забезпечення»; «митне оформлення»; «митний контроль»; «митний режим»; «митні органи»; «митні правила»; «митні процедури»; «нерезиденти»; «перевізник»; «переміщення товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях»; «переміщення товарів через митний кордон України у міжнародних поштових відправленнях»; «переміщ
Поиск по сайту: |
країна за величиною території, кількістю населен-
спішний розвиток будь-якої країни значною мірою залежить від уміння організувати захист її економічних інтересів. Одним із важливих способів такого захисту є правильно організована і чітко налагоджена митна справа, в межах якої визначається порядок переміщення через митний кордон товарів та інших предметів, вирішуються питання митного регулювання, пов’язані з установленням мита та митних зборів, процедури митного контролю, використовуються інші засоби проведення в життя митної політики. Адже відомо, що, наприклад, безконтрольний вивіз із держави товарів, скарбів, культурних цінностей завдає значної шкоди її економічним та іншим інтересам.