Виконати лабораторну роботу, оформити та захистити протокол.
1. Проба Квіка-Пітеля на знешкоджуючу функцію печінки.
Принцип методу. Проба заключається в нагрузці бензоатом натрію з наступним визначенням в сечі гіпурової кислоти. Синтез гіпурової кислоти з бензойної кислоти і амінокислоти гліцину здійснюється в печінці згідно рівняння:
Проба здійснюється таким чином: Хворому після легкого сніданку (100 г білого хліба і 2 стакани води), дають випити розчиненого в 30 мл води 6 г бензойнокислого натрію - запиває цей розчин 1-м стаканом води. Хворий мочиться - отримують першу порцію сечі, після цього на протязі 4-х годин збирають сечу (друга порція). В отриманій сечі визначають наявність білка з допомогою сульфосаліцилової кислоти. При наявності в сечі білка його осаджують і відфільтровують. Для цього на кожні 100 мл сечі додають по 5 мл 20% розчину сульфату міді і однонормального розчину NаОН. Суміш нагрівають до кипіння і після охолодження фільтрують в градуйований циліндр для вимірювання об’єму.
Виділення гіпурової кислоти. В хімічну колбу наливають 20 мл сечі, додають 3 г NaCl і нагрівають, помішуючи, до повного розчинення солі. Після охолодження сечі до неї додають для кращої кристалізації гіпурової кислоти 0,4 мл розведеної 1:1 сірчаної кислоти і скляною паличкою протирають стінки колби. Процес кристалізації повинен продовжуватися 15 хв. при температурі 15oС. Після цього розчин фільтрують, осадок гіпурової кислоти на фільтрі відмивають від сірчаної кислоти охолодженим 30% розчином NaCl. Осад гіпурової кислоти переносять в колбу, де проводили осадження, додають 20 мл нагрітої води і розчиняють гіпурову кислоту при нагріванні.
Визначення гіпурової кислоти. Нагрітий розчин гіпурової кислоти титрують 0,1н розчином NaOH до слабо-рожевого кольору (індикатор фенолфталеїн). По кількості лугу розраховують вміст гіпурової кислоти. Результат виражають в грамах гіпурової кислоти або в % по відношенню до кількості прийнятого хворим бензойнокислого натрію.
Приклад розрахунку: 1 мл 0,1 н розчину NaOH еквівалентний 17,9 мг гіпурової кислоти. Якщо на титрування 20 мл сечі пішло 15 мл 0,1 н NaOH, то вміст гіпурової кислоти в 20 мл сечі складає 15 х 17,9 = 270 мг. Крім цього враховують поправку на розчинність гіпурової кислоти в сечі (1 мг в мл), тобто та кількість гіпурової кислоти, яка залишилась нерозчинною. Поправку додають до першого результату: 270 + 20 мг = 290 мг. Роблять перерахунок на загальну кількість сечі, виділеної за 4 год. В нормі за 4 години після прийому 6 г бензойнокислого натрію виділяється 3-4 г гіпурової кислоти. Значення менше за 3 г свідчить про недостатню знешкоджуючу функцію печінки.
Література:
1. Конспект лекцій.
2. Губський Ю. І. Біологічна хімія.- К.-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000.- 509с.
4. Гонський Я.І., Максимчук Т.П. – Біохімія людини, 2004.
Обговорено і затверджено на засіданні кафедри
Зав. кафедрою проф. Ерстенюк А.М.
Заняття № 25
Тема: Клініко-функціональна характеристика нирок і сечі.
Актуальнiсть теми:Біохімічний аналіз сечі відіграє важливу роль у клініці для діагностики і визначення прогнозу захворювання, а також для контролю за ефективністю лікування. У клініко-біохімічних лабораторіях роблять загальний (обов’язковий при первинному обстеженні пацієнта і диспансерному спостереженні) і спеціалізований аналіз сечі.
Навчальнi цiлi
Знати: Функції нирок, механізм утворення сечі, фізико-хімічні властивості і хімічний склад сечі в нормі і при патології.
Вмiти:Визначати патологічні компоненти сечі.
Самостiйна позааудиторна робота:
Заповнити таблицю “Найважливіші біохімічні компоненти сечі”, використавши дані із підручників та практикумів з біохімії.
Перерахувати патологічні компоненти сечі та вказати причини їх появи.
Підготувати вихідні дані для оформлення протоколу лабораторної роботи.
Контрольнi питання:
1. Функціональна біохімія нирок.
2. Роль нирок у регуляції водно-сольового обміну і кров’яного тиску. Ренін-ангіотензинова система.
3. Механізм утворення сечі. Процеси фільтрації, реабсорбції та секреції.
4. Фізико-хімічні властивості сечі в нормі та при патології.
5. Хімічний склад сечі в нормі та при патології.
6. Методи визначення патологічних компонентів в сечі.
7. Клініко-діагностичне значення біохімічного дослідження сечі.