Ілюстративні матеріали. Рис. 10.1 Поняття, основні елементи та етапи процесу комунікації

Рис. 10.1 Поняття, основні елементи та етапи процесу комунікації

Рис. 10.2 Модель процесу комунікації

Рис. 10.4 Формальні та неформальні організаційні комунікації

Самоперевірка знань:

Тести

І. Одиничний вибір. Виберіть єдину правильну відповідь.

1. Організаційні комунікації – це:

а) комунікації між двома або більше організаціями

б) обмін інформацією, який забезпечує взаєморозуміння між відправником та одержувачем інформації

в) комунікації між двома або більше особами

г) комунікації з урахуванням ієрархії влади в організації

2. Комунікація – це:

а) обмін інформацією між двома або більше особами

б) передавання інформації однієї особи іншій

в) обмін інформацією, який забезпечує взаєморозуміння між відправником та одержувачем інформації

3. Комунікаційна мережа являє собою:

а) сукупність каналів комунікації

б) сукупність методів комунікації

в) форму поєднання індивідуумів, які беруть участь в процесі комунікації

г) сукупність засобів комунікації

4. Мережа неформальних комунікацій називається:

а) розкладеною мережею

б) ланцюговою мережею

в) “виноградною лозою”

г) кільцевою мережею

5. Письмове повідомлення постачальника про зміну умов поставки являє собою:

а) вербальну комунікацію

б) висхідну комунікацію

в) нисхідну комунікацію

г) горизонтальну комунікацію

д) неформальну комунікацію

ВІдповіді:1-а; 2-а; 3-а;4-а;5-а.

ІІ. Множинний вибір. Виберіть кілька правильних відповідей.

6. До основних елементів комунікації належать:

а) відправник повідомлення

б) канал комунікації

в) процес кодування

г) зворотний зв’язок

д) перешкоди комунікації

7. До етапів процесу комунікації відносять

а) формування концепції комунікації

б) передавання повідомлення

в) канал комунікації

г) декодування

д) перешкоди комунікації

8. Результативність кодування інформації в процесі комунікації залежить від:

а) здібностей відправника кодувати інформацію

б) відношення одержувача до інформації, що кодується

в) ступеня обізнаності відправника про інформацію, що кодується

г) соціально-культурного середовища, в якому знаходиться відправник

д) ступеня децентралізації повноважень в організації

9. Недоліки методу письмової комунікації:

а) значні витрати часу

б) можливість зберігати інформацію впродовж тривалого часу

в) слабкий зворотний зв’язок

г) можливість передавати значні обсяги інформації

10. Розрізняють наступні типи організаційних комунікацій:

а) формальні

б) неформальні

в) висхідні

г) горизонтальні

д) зворотного зв’язку

е) повного взаємозв’язку

11. Формами невербальних комунікацій є:

а) інтонації голосу

б) групові дискусії

в) оголошення

г) символіка

12. Наказ являє собою:

а) вербальну комунікацію

б) невербальну комунікацію

в) формальну комунікацію

г) висхідну комунікацію

д) нисхідну комунікацію

ВІдповіді:6-а,б,в,г; 7-а,б,г; 8-а,б,в;9-а,г; 10-а,б,в,г,д; 11-а,б; 12-а,в,д.

III. Упорядкований вибір. Визначте правильну послідовність.

13. Послідовність етапів процесу комунікації:

а) декодування

б) зворотний зв’язок

в) передавання повідомлення

г) кодування

д) інтерпретація та оцінка повідомлення

е) формування концепції комунікації

ВІдповіді:13-е,г,в,а,д,б.

Питання, які виносяться на іспит

1. Визначення поняття «комунікації» в управлінні. Характеристика умов для комунікації і моделі процесу комунікації.

2. Характеристика етапів процесу комунікації (сутність; фактори ефективної реалізації).

3. Характеристика основних методів міжособистісних комунікацій (усна, письмова, невербальна: їх сутність, переваги і недоліки).

4. Типи організаційних комунікацій за критеріями статусу комунікацій та їх спрямованості (сутність, особливості практичного застосування).

5. Базові типи комунікаційних мереж в організації, ефективність їх використання за критеріями швидкості передавання і точності повідомлення. Мережа неформальних комунікацій.

6. Характеристика факторів, що перешкоджають ефективним комунікацій.

7. Характеристика методів підвищення ефективності комунікацій.

ТЕМА 11.Ефективність управління

Мета СРС – З’ясувати сутність категорії «ефективність діяльності організації» та вплив діяльності менеджерів на ефективність організацій. Визначити види ефективності діяльності організації та окреслити коло чинників, що впливають на кожний вид ефективності.

Джерела знань:

Література

1. Вершигора Е.Е. Менеджмент: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 2008. - 256 с.

2. Гибсон Дж.Л., Иванцевич Д.М., Доннелли Д.Х.-мл. Организации: Пер. с англ. – 8-е изд. - М.: ИНФРА-М, 2000. – ХХVI, 662 с.

3. Иванов А.П. Менеджмент. Учебник - СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2002 г. - 440 с.

4. Менеджмент (современный российский менеджмент): Учебник/Под ред. Ф.М. Русинова и М.Л. Разу. – М.: ФБК-ПРЕСС, 2005. – 504 с.

5. Мильнер Б.З. Теория организации: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 480 с.

6. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів спеціальності 7.050201 «Менеджмент організацій». - Житомир: ЖІТІ, 2008. - 600 с.

7. Райзберг Б.А., Фатхутдинов Р.А. Р.А. Управление экономикой. Учебник - М.: ЗАО "Бизнес-школа "Интел-Синтез", 2009 - 784 с

8. Румянцева З.П. и др. Общее управление организацией: принципы и процессы: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 3. – М.: «ИНФРА-М», 2009. – 336 с.

9. Лекція 11.

Ключові поняття:

Вивчення цієї теми потребує повторення матеріалу дисциплін “Економіка підприємства” та “Економічний аналіз” з акцентом на методику розрахунку основних техніко-економічних показників діяльності підприємств.

Визначення рівня ефективності управління організацією є проблемою, що пов’язана з істотними об’єктивними труднощами, характеризується значною кількістю методологічних підходів та викликає чи не найбільш активну дискусію серед дослідників та фахівців-практиків. Достатньо зауважити, що у більшості визнаних підручників з менеджменту ця тема відсутня взагалі, а основну інформацію щодо ефективності управління можна віднайти у спеціалізованих виданнях.

Доцільно розпочати вивчення даної теми з розгляду сутнісного змісту категорії “організаційна ефективність” та усвідомлення ролі менеджерів у підвищенні ефективності функціонування організацій. Найбільш повно ці питання висвітлені у роботах Дж.Л. Гібсона, Д.М. Іванцевича, Д.Х. Доннеллі -мол. [2] та Б.З. Мільнера [5].

Авторитетні дослідження, які були проведені західними фахівцями, надавали розбіжні висновки стосовно впливу управлінського персоналу на ефективність організацій. Лише недавно провідні компанії визнали, що менеджери здатні зробити вирішальний внесок у досягнення організаціями успіху. Головною передумовою ефективного управління є усвідомлення менеджерами аксіоми, що організації, якими вони керують, - це складні відкриті системи. Отже, концентрація уваги виключно на продуктах (товарах та послугах) прирікає організації на невдачі в умовах конкурентної боротьби.

З огляду на таке посилання, можна запропонувати наступне визначення категорії “ефективність” – це оптимальне співвідношення (сполучення) виробництва, якості, результативності, гнучкості, задоволеності, конкурентноздатності та розвитку організації.

В залежності від рівня управлінської відповідальності (робота окремих індивідів, груп виконавців та організації в цілому) розрізняють три види ефективності – індивідуальну, групову та організаційну. Необхідно враховувати, що організаційна ефективність перевищує сумарну індивідуальну, а також сумарну групову внаслідок синергічного ефекту, що виникає як результат скоординованої спільної діяльності. Відповідно до цього, сутність управлінської діяльності полягає у координації дій індивідів (виконавців), груп (підрозділів) та організації в цілому шляхом виконання базових управлінських функцій: планування, організації, керівництва та контролю.

На будь-якому рівні організації менеджери намагаються досягати високих результатів. Однак загальна згода щодо змісту категорії “ефективність” відсутня. Відмінності у визначенні ефективності відбивають прихильність авторів до одного з трьох підходів до вивчення організаційної ефективності. Доцільно використовувати будь-який з наведених нижче підходів в залежності від ситуації.

Цільовий підхід до ефективності відображає погляд на ефективність, що підкреслює центральну роль досягнення мети як критерію для оцінки ефективності. Численні управлінські методи ґрунтуються на цільовому підході. Проте, не зважаючи на свою привабливість та зовнішню простоту, застосування цільового підходу пов’язане з низкою проблем: 1) досягнення мети не є легко вимірюваним; 2) організації здебільшого намагаються досягти декількох цілей, частина з яких суперечлива за змістом або гальмує виконання інших задач; 3) спірним є саме існування загального набору “офіційних” цілей для усіх членів організації.

Системний підхід передбачає визначення основних елементів в організації (“входи – процес – виходи”) і необхідність її адаптації до умов системи більш високого рівня, частиною якої вона є (зовнішнього середовища). Системний підхід пояснює, чому ресурси повинні використовуватись для діяльності, яка безпосередньо не пов’язана з досягненням мети організації.

Багатопараметричний підхід до ефективності акцентує увагу на відносній важливості різних групових та індивідуальних інтересів в організації (на відміну від цього, цільовий підхід підкреслює, що організації віддають перевагу досягненню цілей). Організація є ефективною в тому ступені, в якому вона задовольняє інтереси групи, що контролює найбільш важливий на даний момент ресурс. Цей підхід можна використовувати для комбінування цільового і системного підходів із метою одержання більш достовірного визначення організаційної ефективності.

Часова модель організаційної ефективності ґрунтується на системному підході та додатковому факторі – параметрі часу. Кінцевим критерієм організаційної ефективності є здатність організації зберігати своє становище в межах середовища. Отже, виживання організації являє собою довготермінову міру організаційної ефективності. Для короткотермінової ефективності існує п’ять критеріїв: продуктивність, якість, ефективність, гнучкість, задоволеність. Критерії конкурентноздатності та розвитку відображають середньотермінову ефективність. Підхід з урахуванням фактору часу дозволяє оцінити ефективність у коротко-, середньо- і довготерміновому плані. Часова модель ефективності дозволяє краще усвідомити обов’язки менеджерів в організації – виявляти фактори індивідуальної, групової та організаційної ефективності і впливати на них у коротко- ,середньо- і довготерміновому плані.

Управління, як і будь-який інший вид діяльності, вимагає своєї конкретної оцінки, визначення його ефективності. В теорії і практиці склались п’ять найбільш поширених підходів до оцінки ефективності управління: цільовий, функціональний, композиційний, множинний, поведінковий.

Цільовий підхід ґрунтується на посиланні, що головною метою діяльності будь-якої системи управління є досягнення організацією встановлених цілей її основної діяльності найбільш раціональним (економічним) способом [1, 5, 6]. Відповідно до цього підходу ефективність управління вимірюється ступенем досягнення організацією показників, що характеризують головні цілі її діяльності. У деяких авторів визначена за цим підходом ефективність управління має специфічну назву: широка ефективність управління [3] або результативність управління [7].

Функціональний підхід дозволяє визначити ефективність управління з точки зору організації праці та функціонування управлінського персоналу, тобто спирається на результати та витрати самої управлінської системи. Результат (ефект) управлінської праці в межах функціонального підходу вимірюють, зокрема, наступними показниками: продуктивність управлінської праці; зменшення трудомісткості управлінських робіт; скорочення управлінського персоналу, термінів обробки інформації; скорочення втрат робочого години; зменшення плинності управлінських кадрів тощо [1, 5, 6].

Композиційний підхід до ефективності управління ставить за мету визначення ступеню впливу управлінської праці на результати діяльності організації в цілому. Серед показників, що характеризують результат (ефект) діяльності організації, найбільш широко використовуються наступні: продуктивність праці в організації; розмір зниження собівартості продукту; обсяги приросту прибутку; обсяги реалізації продукту тощо [1, 5, 6].

Множинний підхід з’явився як один з варіантів подолання головного недоліку переважної більшості показників ефективності управління – неспроможності відобразити багатогранну ефективність управління в цілому. Він є спробою оцінити ефективність управління за допомогою синтетичних (узагальнюючих) показників, за допомогою яких фахівці намагаються охопити декілька найважливіших аспектів управлінської діяльності конкретної організації [1, 6].

Необхідно зауважити, що в умовах ринкових відносин та конкуренції окрім вищенаведених показників важливим узагальнюючим критерієм оцінки ефективності управління організацією є її конкурентноздатність, тобто здатність протистояти конкурентам на ринку за ступенем задоволення запитів споживачів своїми продуктами, їх якістю та безпечністю споживання, а також за ефективністю їх виготовлення. Конкурентноздатність організації може визначатись рейтингом, тобто оцінкою, що характеризує її місце серед інших організацій, які постачають аналогічні продукти на ринок. Високий рейтинг (його зростання) відбиває високий рівень (зростання) ефективності управління організацією [3].

Оцінка ефективності управління за поведінковим підходом ґрунтується на вимірюванні ступеню задоволення потреб всіх груп, зацікавлених у результатах діяльності організації. У складі таких груп інтересів вирізняють зовнішні щодо організації (споживачі, постачальники, акціонери, держава тощо) та внутрішні (підрозділи, групи, індивіди). Щодо останньої групи велика увага в процесі оцінки ефективності управління надається якості трудового життя, під яким розуміється ступінь задоволення важливих особистих потреб працівників організації шляхом роботи в ній [8].

Головним критерієм оцінки ефективності управління за поведінковим підходом є досягнення балансу інтересів всіх зацікавлених у результатах діяльності організації груп.

Для визначення показників, що характеризують ступінь досягнення організацією головного критерію використовуються як методи прямих розрахунків, так і методи опосередкованого оцінювання (експертні методи, анкетне опитування тощо).

Оскільки ні один з наведених підходів не має у порівнянні з іншими абсолютних переваг, у практиці оцінювання ефективності управлінської діяльності вважається за доцільне їх комбіноване використання, що зрештою підвищує ступінь достовірності отриманих результатів.

На ефективність трудової діяльності управлінських працівників, як і працівників будь-якої іншої сфери діяльності, можна впливати. Оскільки ефективність діяльності організації в цілому суттєво залежить від ефективності управління, одним з головних завдань управляючої системи є визначення напрямків її підвищення. До них, зокрема, відносять: просування за службою; забезпечення прийнятного рівня освіти; набуття практичного досвіду; підвищення кваліфікації працівників управління; провадження періодичної атестації.

Зрозуміло, підвищення ефективності управлінської праці не обмежується тільки розглянутими напрямками. На неї впливають також удосконалення виробничої структури організації; раціональна організація виробництва і праці, у тому числі управлінського персоналу; оптимізація організаційної структури, форм і методів керування; комунікаційних процесів тощо [3, 6].

Поиск по сайту: