ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ГРОШОВОГО РИНКУ

Після вивчення цього розділу Ви зможете:

• зрозуміти сутність та призначення фінансових по­
середників;

• визначити основні видові риси банку і відрізнити
банк від інших фінансових посередників; зрозуміти зміст
дискусії, яка тривалий час ведеться навколо питання
«що таке банк»;

* пояснити, чому в банківському секторі таким важ­
ливим є об'єднання банків у систему, і сформулювати
основні принципи побудови банківських систем;

* назвати економічні функції банківської системи;

« бати характеристику основних видів небанківських фінансових посередників.

СУТНІСТЬ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ВИДИ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА

Фінансовий посередник як суб'єкт грошового ринку.Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор не­прямого (опосередкованого) фінансування, про що мо­ва йшла в розділі 3.2. У секторі непрямого фінансуван­ня поряд з двома базовими суб'єктами, які умовно можна назвати кредитор-заощадник І позичальник-ви-тратник, з'являється третій економічний суб'єкт, який є самостійним І рівноправним суб'єктом грошового рин­ку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зо­бов'язання та вимоги І на цій підставі емітує власні фі­нансові Інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фі­нансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-вітратників називається фінансовим по­середництвом. Фінансове посередництво істотно відріз­няється від брокерсько-дилерської діяльності. Особли­вість останньої полягає в тому, що брокери і дилери не

створюють власних вимог і зобов'язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі І продажу (дилери). Фінансові посе­редники діють на ринку зовсім по-іншому — від свого імені І за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання І власні вимо­ги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання — страховий поліс, а розмі­щуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимо­гу до позичальника.

Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками можна подати у такому вигляді (рис. 10.1):

Кредитори

—Домашні господарства

—Фірми —Уряд

—- Нерезиденти

Гроші

Зобов'язання

Гроші

Зобов'язання

Фінансові по серп н (І м<

Вимоги

Гроші

Вимоги

Позичальники

—Фірми

—Домашні господарства

— Уряд

— Нерезиденти

Рис. 10.1.Загальна схема фінансового посередництва

Механізм фінансового посередництва недостатньо дослідже­ний у сучасній українській та в колишній радянській літературі. Окремі суб'єкти грошового ринку і в теорії, і на практиці розгля­даються, як правило, ізольовано один від одного, як непов'язані між робою структури, які функціонують у своїх замкнутих еко­номічних сферах¹. Проте це не так.

УсІ фінансові посередники функціонують на єдиному грошо­вому ринку, з одним І тим же об'єктом — вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти

Дехто з дослідників розумів неправомірність такого підходу, у зв'язку з чим у навчальну літературу було введено поняття «кредитна система», у якому об'єднувалися всі фінансово-кредитні установи. Проте це не змінило ситуації по суті, оскільки в цьому понятті не розкривається призначення фінансового посередництва. Крім того, поняття «кредитна система» не знайшло практичної реалізації в управлінні грошовою сферою. В українському законодавстві ста­ном на 1 січня 2000 р, воно практично не вживається.

у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економі­чного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особ­ливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошо­вий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність на грошовому ринку.

Призначення фінансових посередників.Фінансові посеред­ники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового рин­ку, а через нього — у розвитку ринкової економіки, їх економіч­не призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам гро­шового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяль­ності її суб'єктів.

Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економіч­ні суб'єкти — кредитори і позичальники — будують свої взаємо­відносини прямо, не звертаючись до посередників. Проте органі­зація таких відносин була б для них і суспільства набагато до­рожчою, уповільненою, високоризикованою і незручною.

Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому:

1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно
розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника —
оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирі­
шення виробничих чи споживчих завдань, І так само оперативно
повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо
звернутися до будь-якого посередника І розмістити у нього свої
кошти, поклавши їх ніби в загальний котел, а позичальнику до­
статньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку, ніби взявши
їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім не потрібно і на­
віть знати про існування один одного не обов'язково. Потрібний
лише широкий розвиток мережі фінансових посередників;

2) скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на
формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та
запозиченні додаткових коштів. Це зумовлюється такими чинни­
ками: кредитору і позичальнику не потрібно багато часу та зу­
силь витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення
Інформаційних систем тощо); не потрібно здійснювати складні
оціночно-аналітичні заходи щодо потенціального клієнта, щоб

визначити його надійність, платоспроможність. Цей клопіт і ви­трати бере на себе фінансовий посередник¹; не потрібно мати справу з великою кількістю дрібних кредиторів чи позичальни­ків, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти, їх консолідованим представником на ринку є посередник, підтри­мання контактів з яким обійдеться значно дешевше.

Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники та­кож витрачають значні кошти, і утримання цих посередників об­ходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кож­ної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кре­диторами та позичальниками;

3) послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів гро­
шового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на по­
середників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації
посередницької діяльності, створенню спеціальних систем стра­
хування та захисту від фінансових ризиків;

4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосе­
реджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових
ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій
та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це
зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентру­
вати значну кількість невеликих заощаджень І спрямувати їх на
фінансування великих, високодохідних операцій та проектів;

5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і
позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе
посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ри­
зиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпе­
ченні житлом, набутті права власності й управління певними
об'єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на на­
данні таких послуг, у зв'язку з чим формується широке коло їх
окремих видів: депозитних Інституцій, страхових компаній, пен­
сійних фондів, інвестиційних і фінансових компаній, взаємних
фондів тощо. У кожній країні цей перелік може бути різним,
причому чим більше в країні розвинутий грошовий ринок, тим
більшим буде ряд різноманітних фінансових посередників.

Оскільки базові суб'єкти грошового ринку переважно є суб'єктами реального сектора економіки (ділові підприємства та

Але це не значить, що базовим суб'єктам грошового ринку взагалі не по­трібно вивчати та оцінювати надійність самих фінансових посередників.

домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення, роз­виток виробництва, торгівлі, Інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлено тим, що ЦІ заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величезної кількості власників, індиві­дуальні розміри їх невеликі, отже перерозподілити їх без посеред­ників було б технічно неможливо.

Види фінансових посередників. Особливої увага заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літерату­рі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

— банки;

— небанківські фінансово-кредитні установи, які Інколи нази­
вають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами,
чипарабанками¹.

В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи²:

— депозитні Інституції;

— договірні ощадні інституції;

— інвестиційні посередники.

Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зу­мовлюється двома обставинами:

— відсутністю однозначного трактування самого поняття
«банк»;

— відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх
посередників.

В європейському законодавстві банк трактується значно ши­рше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за євро­пейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад Інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небан-ківських інституцій (інвестиційних посередників).

Критерій договірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті, всі фінансові посередники. Більше того, виділен-

Див.: Гроші та кредит / За ред. Б. С. (васіва. — С. 291—292.Див.: мишкін Фредерік С, Економіка грошей,банківської справи і фінан­сових ринків. — К„ 1998. — С. 83.

ня трьох груп посередників в американській літературі зроблено за трьома різними критеріями, що видається не досить коректним. Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посеред­ників за одним критерієм — участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

— банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні
впливати на пропозицію грошей;

— небанкІвські фінансові посередники (фінансово-кредитні
установи), які такої здатності не мають.

Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифіку­ватися на види за іншими критеріями. Наприклад, розрізняють банки центральні та ділові; універсальні та спеціалізовані; коме­рційні, ощадні тощо. Небанківських фінансових посередників поділяють на страхові компанії, інвестиційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії, факторингові компа­нії тощо.

Детальніше критерії класифікації та особливості функціону­вання кожного виду фінансових посередників будуть розглянуті в підрозділах 10.2. та 10.4.

Поиск по сайту: