ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ КРЕДИТУ

Було б неправильно вважати, що протягом багатьох століть чи тисячоліть різновиди кредиту були ті ж самі, що й сьогодні. Але й неправильно думати, що активне використання складних і різ­номанітних різновидів кредиту — це ознака лише сучасної доби. Кожна історична епоха використовувала кредит настільки повно, наскільки це було їй потрібно. Тому не може бути єдиної кла­сифікації кредиту для всіх суспільно-економічних формацій, а тим більше не може бути однакової характеристики кожного ви­ду кредиту для усіх цих формацій. Адже кредит — категорія Іс­торична, Він розвивався водночас із поступом суспільного виро­бництва. Разом з ним розвивались і його інструменти — векселі; чеки, банківські депозити, кредитні картки тощо. Але для кожно­го з історичних періодів була характерна лише притаманна йому сукупність різновидів кредиту.

В умовах високорозвинутої ринкової економіки, як уже зазна­чалося в попередньому параграфі, основними видами кредиту, які набули широкого застосування в економічній практиці, є: міжгосподарський кредит, банківський кредит, державний, спо­живчий, міжнародний.

Міжгосподарський кредит — це кредит, який існує між функціонуючими суб'єктами господарювання. Його видами є комерційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг. Межі міжгосподарського кредиту визначаються розміром резервних капіталів, які є у розпорядженні суб'єктів господарювання — кредиторів, а також регулярністю припливу грошового капіта­лу за рахунок реалізації товарів і можливості трансформації наданого міжгосподарського кредиту в банківський або отри­маний міжгосподарський. Причому погашення цих кредитів у визначений строк передбачає своєчасне надходження платежів від покупців. У цілому існування міжгосподарського кредиту значною мірою пов'язане з недостатнім розвитком банківсько­го кредиту.

У країнах з розвинутою ринковою економікою в умовах, ко­ли відбувається зрощування промислового капіталу з банківсь­ким, більш швидкими темпами порівняно з міжгосподарським зростає банківський кредит. Водночас у зв'язку з пануванням у світовій економіці транснаціональних корпорацій широкого розвитку набув внутрішньо корпорацій ний кредит як вид міжго­сподарського кредиту. Різновидами внутрішньокорпораційного кредиту можуть бути товарні поставки між учасниками корпо­рації, що здійснюються в кредит (наприклад, передання мораль­но застарілого устаткування філіалам), а також надання кредиту у грошовій формі. Часто внутрішньокорпораційний кредит пе-реплїтаеігься з банківським, оскільки до складу транснаціональ­них компаній входять І банки.

Комерційний кредит — це форма руху безпосередньо проми­слового капіталу і спосіб перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів з відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Отже, комерційний кредит є різно­видом грошового кредиту. З одного боку, він прискорює реаліза­цію товарів продавцям, а з Іншого — надає можливість покупцеві користуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції. Таким чином, комерційний кредит сприяє прискорен­ню кругообігу капіталу у грошовій формі як на окремих підпри­ємствах, так і в цілому у суспільстві. Комерційний кредит вини-

кає за побажанням і згодою сторін — продавця і покупця — і має строго визначений напрям І межі.

Кредитор може надати кредит лише своєму покупцеві, а його межі ті ж самі, що й міжгосподарського кредиту взагалі. Як пра­вило, комерційний кредит є короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації товарів, стимулюючи і прискорюючи їх збут і зменшуючи час перебування авансованого капіталу в това­рній формі. Терміни та розмір його залежать від ряду факторів: ступеня дефіцитності товару на ринку, фінансового стану контра­гентів, наявності довіри продавця до покупця, розвитку ринку кредитів тощо.

Передача товару в кредит може оформлятись або не оформля­тись векселем. Валюта векселя як цінного паперу складається з ціни товару і позичкового процента за період користування кре­дитом, ставка якого визначається існуючою нормою процента на ринку позичкових капіталів, але, як правило, дещо нижча від ринкової. Адже при наданні комерційного кредиту мають на меті не отримання прибутку, а реалізацію товару. Формалізуючи від­носини між боржником І кредитором, вексель € певною гаранті­єю погашення боргу та може бути підставою для кредитування кредитора банком. За допомогою Індосаменту векселедержатель моясе розрахуватись Векселем зі своїм контрагентом. У разі не­своєчасного платежу за векселем або відмови боржника від пла­тежу векселедержатель має право на протест векселя.

ІСоли ж передача товару в кредит продавцем покупцеві здійс­нюється без оформлення векселем, то покупець не сплачує про­центи продавцеві, але в такому разі він може сплатити за товар ціну вищу від звичайної. Особливо це доводиться робити в Україні, оскільки підприємства не мають права надавати кредити, окрім продажу товарів у кредит з оформленням векселями. Вод­ночас відпуск товару без оформлення векселем є більш ризико­ваним для продавця, бо затягує процес погашення заборгованості покупцем у разі виникнення в нього фінансових труднощів і від­сутності бажання розрахуватись за своїми зобов'язаннями.

Розвиток комерційного кредиту має свої закономірності. Рух комерційного кредиту збігається з рухом промислового капіталу: зі зростанням обсягів промислового виробництва цей кредит розширюється, а зі зменшенням — звужується. Особливо обсяги комерційного кредиту падають під час економічної, а ще біль­ше — платіжної кризи, як це відбувається в Україні.

Дебіторсько-кредиторська заборгованість багато в чому по­дібна до комерційного кредиту, але відрізняється від нього тим,

що виникає всупереч побажанням і волі сторін¹. Причиною її ви­никнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару. Певною мірою вона стихійно змінює обсяги грошового капіталу у розпорядженні суб'єктів господарювання. Особливо негативний вплив на економіку має найгірший різновид міжгос­подарського кредиту — прострочена дебіторсько-кредиторська заборгованість. Вона виникає внаслідок чинників макро- і мікро-економічного характеру. На обсяг неплатежів впливають також рівень договірної дисципліни та податків у країні, збалансова­ність грошової і товарної маси, розвиток кредитних відносин та інші чинники. Так, масові неплатежі в Україні були зумовлені економічною кризою, а їх різке зростання, назване платіжною кризою, було викликане одномоментним значним зменшенням грошової маси в обігу в середині листопада 1993 р. На мІкрорівні причинами неплатежів є неефективна діяльність окремих суб'єк­тів господарювання, порушення з вини підприємств чи через не­залежні від них обставини нормального кругообігу капіталу, не­дотримання ними договірної і платіжної дисципліни тощо.

Аванс — грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності, роботи та послуги з метою забезпе­чення гарантії їх отримання покупцем чи з метою гарантування їх купівлі. Як вид міжгосподарського кредиту аванс є одним Із дже­рел формування оборотного капіталу підприємства, що його отри­мало. За користування авансом проценти зазвичай не сплачуються, якщо інше не передбачено договором між сторонами.

Тимчасова фінансова допомога надається окремим суб'єктам господарювання, які опинились у скрутному фінансовому стано­вищі, їх вищестоящими організаціями (міністерствами, відомст­вами тощо) та партнерами на засадах повернення і, як правило, без сплати процента. У господарських центрах з метою надання такої допомоги можуть створюватися спеціальні резерви,

Лізинг — підприємницька діяльність, яка спрямована на інве­стування власних чи залучених коштів і полягає в наданні лізин-годавцем у виключне використання лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням І погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лїзингоодержувачем періодич­них лізингових платежів. Міжгосподарським кредитом лізинг можна вважати лише умовно, у зв'язку з тим, що з економічного

¹ Дебіторсько-кредиторська заборгованість не має трьох родових ознак кре­диту: добровільності, рівноправності та платності відносин між учасниками. Тому називати її кредитом можна лише умовно.

погляду він має з кредитом низку спільних ознак — наявність довіри між сторонами лізингової угоди, передача вартості у тим­часове користування та за плату. Об'єктом лізингу є будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до віль­ного обігу на ринку і відносно якого немає обмежень щодо пере­давання його в лізинг. Об'єкт лізингу переходить у власність лі-зингоодержувача після повного погашення кредиту. Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою лізинг став одним із поширених способів продажу засобів праці, то в Україні він поки що перебуває на самій початковій стадії розвитку.

З подоланням економічної, а головне — платіжної, кризи в Україні та відновленням прав суб'єктів господарювання на на­дання кредиту міжгосподарський кредит в цілому набуде більшо­го поширення. Особливо зростатимуть обсяги комерційного кре­диту та лізингових операцій. Водночас мають різко зменшитись обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості, яка за умов платіжної кризи набула гіпертрофованих розмірів.

Розширення комерційного кредиту з оформленням векселями, який іманентний ринковій економіці, приведе до збільшення в господарському обороті засобів обігу, сприятиме прискоренню розрахунків І більш оперативному маневруванню капіталами з боку суб'єктів господарювання, зробить дійовішим взаємоконт­роль І взаємозалежність між ними. Особливо велике значення це матиме для зміцнення стійкості національної грошової одиниці, бо через механізм рефінансування комерційних банків централь­ним банком під векселі встановиться більш тісний зв'язок гро­шової маси з товарною, який в умовах комерціалізації банків був значно втрачений. Адже якщо за радянських часів основним принципом банківського кредитування було забезпечення креди­ту товарно-матеріальними цінностями І витратами виробництва, то в сучасних умовах — забезпечення повернення кредиту пози­чальником.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кре­дит — провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою рин­ковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи небан-ківського типу. Його об'єктом є грошовий капітал, який відокре­мився від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купїв-лі-продажу. При цьому банк в його функції посередника в креди­ті може бути як позичальником (у разі залучення вкладів та депо-

зитів, отриманні позик і мІжбанкІвських кредитів), так і кредито­ром (при наданні різних видів кредиту своїм клієнтам).

Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному круго­обігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з пози­цій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу І позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу. Позичка капіталу — це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка гро­шей— це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух гро­шей як платіжного засобу, який не супроводжується розширен­ням виробництва. Цей поділ є важливим для розуміння ролі банківського кредиту в процесі відтворення як індивідуального, так і всього суспільного капіталу.

Сфера використання банківського кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного кредиту. Банківський кредит виходить за межі комерційного кредиту, бо з його допомогою може здійснюватись передача вартості не тільки між двома пов'язаними між собою діловими стосунками суб'єктами госпо­дарювання, а й між більшим числом таких суб'єктів. Причому позичальнику часто вигідніше скористатись банківським креди­том, бо, на відміну від комерційного, він надає йому можливість вибору постачальника товарів. Банківський кредит не обмежує­ться лише вільними грошовими коштами, адже завдяки йому створюються додаткові гроші для обігу. Він також не обмеже­ний і за напрямами кредитування: з його допомогою грошові капітали, які вивільнились в одній галузі економіки чи регіоні, спрямовуються у будь-яку іншу галузь або регіон. Різна також динаміка комерційного і банківського кредитів. Якщо під час спаду виробництва та економічної кризи комерційний кредит скорочується, то попит на банківський кредит для сплати боргів зростає. Подібне явище спостерігається й тоді, коли в країні з певних причин запроваджується обмеження на видачу комер­ційного кредиту.

Кредитні відносини, що виникають при банківському кредиті, характеризуються надзвичайно великою розмаїтістю. Насампе­ред вони поділяються на дві великі групи. Перша з них — це кре­дити, які отримує сам банк для формування своїх ресурсів і які він має намір вкладати у різні види активів (у кредити, цінні па­пери, іноземну валюту, нерухоме майно). Ці кредити поділяються на залучені вклади і депозити, позики, отримані шляхом випуску та розміщення банками власних облігацій і векселів, мїжбанків-

ські кредити. Другу групу становлять кредити, які надає банк своїм клієнтам, їх можна класифікувати за багатьма ознаками.

За укрупненими об'єктами кредитування банківський кредит поділяється натри групи:

1) кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, ре­
конструкцію І розширення діючих підприємств, будівництво но­
вих підприємств, у тому числі шляхом проведення самим бан­
ком лізингових операцій);

2) кредит в оборотний капітал (на придбання предметів праці —
сировини, матеріалів, палива, тари тощо, на покриття витрат вироб­
ництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків);

3) на споживчі потреби (на індивідуальне і кооперативне жит­
лове будівництво та придбання житла, будівництво дачних бу­
динків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби
населення тощо).

Кошти, необхідні для погашення цих кредитів, формуються по-різному. Так, кредити в основний і оборотний капітал пога­шаються з грошей, які вивільнилися з процесу кругообігу капіта­лу (надходження виручки від реалізації продукції) чи завершення окремих стадій цього кругообігу. Тому цей кредит може погаша­тися частинами або відразу його повна сума.

Джерелом погашення кредиту на відшкодування зношених об'єктів основного капіталу є амортизаційні відрахування, які здійснюються щомісячно протягом усього терміну служби засо­бів праці. А тому погашатись такий кредит може частинами про­тягом тривалого часу. Джерелом погашення кредиту на накопи­чення засобів праці (на розширення діючих і будівництво нових підприємств) є прибуток у тій частині, яка спрямовується у фонд нагромадження. Тому й погашатись цей кредит має в міру отри­мання прибутку від прокредитованих капітальних вкладень. Дже­релами погашення кредитів на споживчі потреби є доходи пози­чальників, через що погашення кредиту здійснюється у міру їх формування.

У взаємозв'язку з джерелами погашення за характером повер­нення розрізняють кредити: 1) з одноразовим поверненням, коли заборгованість за позичкою погашається у визначений у кредит­ній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника; 2) з погашенням у розстрочку, тобто окре­мими платежами протягом установленого кредитним договором терміну (наприклад, кредити на капітальні вкладення) або у міру надходження виручки від реалізації продукції на позичковий ра­хунок після завершення кожного циклу кругообігу капіталу; 3) з

регресією платежів, коли кредити були видані під гарантію, по­ручительство чи Інше боргове зобов'язання третьої особи.

За термінами користування банківський кредит поділяється на короткостроковий (умовно до одного року), середньостроко-вий (від одного до трьох років) і довгостроковий (понад три ро­ки). В інших країнах ці терміни можуть бути іншими. На форму­вання оборотного капіталу переважно використовується коротко­строковий кредит, а на капітальні вкладення — довгостроковий. Масштаби надання банками середньо- І довгострокових кредитів залежать від попиту на них та від наявності кредитних ресурсів, залучених на такі самі строки.

За сферами суспільного відтворення розрізняють кредити у сферу виробництва, у сферу обігу та у сферу споживання. Відпо­відно вони сприяють розвитку тієї чи Іншої сфери. Для сучасних українських умов досить актуальною проблемою є необхідність збільшення кредитів, котрі б спрямовувались у сфери виробницт­ва та споживання.

За порядком надання кредит поділяється на прямий І непря­мий. Непрямим є кредит, коли між кредитором І позичальником є якийсь посередник. Наприклад, продавець продав товар покупце­ві в кредит з оформленням операції векселем. А оскільки продав­цю для продовження своєї діяльності потрібні кошти, то під цей вексель він може отримати кредит у банку. У цьому разі кінце­вим позичальником буде покупець товару, а кінцевим кредито­ром — банк. Продавець у такому випадку є посередником.

За методом надання розрізняють кредити, які позичальники отримують одноразово, перманентне або гарантовано. Одноразо­ві кредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці. Зокрема, банки у такий спосіб надають кредити клієн­там, поточні рахунки яких перебувають в іншому банку. Перма­нентні позички переважно надаються клієнтам, які мають постій­ні кредитні відносини з банком. У цьому разі з позичкового рахунку оплачуються розрахункові документи (платіжні доручення, платіж­ні вимоги-доручення, чеки тощо) в межах установленого кредит­ним договором ліміту кредитування без погодження з банком розміру кожної позички І без оформлення її спеціальними доку­ментами. Гарантійний кредит надається тоді, коли банк взяв на себе договірні зобов'язання надати клієнту в разі потреби позич­ку протягом певного періоду у визначеному розмірі. Такий кре­дит може бути обумовлений конкретною датою або настанням певної причини, яка викликає потребу в кредиті (наприклад від-

сутність у клієнта власних коштів для оплати за гарантованим акредитивом).

За схемою надання розрізняють кредити, що надаються від­повідно до кредитної лінії, револьверні, контокорентні та овердрафт. Кредитна лінія дає змогу позичальнику використо­вувати кредит поступово в межах обумовленої кредитним до­говором суми та терміну. Револьверні — це кредити, які авто­матично поновлюються в межах обумовленого кредитним договором розміру. При контокорентному кредиті банк від­криває клієнту контокорентний рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усі надходження кліє­нту, в тому числі в рахунок погашення кредиту. Це зручно як клієнтові, так і банку. Перший має можливість безперебійно І без оформлення спеціальних документів отримувати кредит саме на ту суму, яка йому потрібна, а значить, не переплачува­ти проценти. Для банку спрощується процес кредитування. Банк І клієнт у будь-який момент бачать, чи є на рахунку віль­ні кошти, чи числиться заборгованість за позичкою. Через тех­нічні причини українськими банками контокорентні рахунки не відкриваються. Овердрафт вважають різновидом контоко­ренту. Окрім поточного рахунку, у разі потреби банк відкриває клієнтові позичковий рахунок, з якого оплачуються розрахун­кові документи. Розмір кредиту обмежується лімітом, величи­на якого І строк користування кредитом за овердрафтом визна­чаються кредитним договором.

За формою залучення кредиторів до кредитних операцій бан­ківський кредит буває двосторонній, консорцІумний (синдикат­ний), паралельний (багатосторонній). У двосторонньому кредиті беруть участь банк і позичальник. За консорцїумного кредиту для кредитування клієнта з метою зменшення ризику чи неможливо­сті надання кредиту одним банком (за недостатності кредитних ресурсів або необхідності дотримання економічних нормативів, установлених центральним банком) створюється банківський консорціум. При цьому один банк виступає в ролі банку-менед-жера, який укладає з позичальником кредитну угоду і надає кре­дит, а також стягує заборгованість за позичкою і процентами та розподіляє їх між членами консорціуму. За виконання таких фун­кцій банк-менеджер отримує від Інших учасників консорціуму комісійну винагороду. При паралельному кредиті кожен з банків на свою частку в загальній сумі кредиту, який надається одному позичальнику, укладає з останнім кредитний договір. У деяких

країнах (наприклад у США) застосовується так званий спільний кредит, коли його надає банк разом з кредитною установою не-банкІвського типу (страховою компанією, пенсійним фондом то­що) на досить тривалий строк. При цьому в перші роки, як пра­вило, погашається заборгованість перед банком, а вже потім — перед іншими кредиторами.

За забезпеченістю повернення кредити бувають забезпечені та незабезпечені (бланкові). Забезпеченням кредиту може бути не­рухоме та рухоме майно, цінні папери, гарантія чи поручительст­во третьої особи, страховий поліс, перевІдступлення на користь банку дебіторської заборгованості позичальника тощо. Зокрема, до забезпечених кредитів відносять Іпотечні кредити, які надаю­ться під заставу нерухомого майна. Незабезпечені кредити банки надають рідко, переважно досить надійним постійним клієнтам. Такі кредити можуть також надаватись в обмежених норматив­ними актами розмірах інсайдерам — особам, тісно пов'язаним з банком певними інтересами.

За ступенем ризику кредити поділяються на дві групи — ставдартічІ та з підвищеним ризиком. Перші надаються позичаль­никам, що раніше своєчасно розраховувалися з банком за позич­ками і процентами та мають належну фінансову стійкість, яка за­безпечить погашення кредиту в майбутньому. До других нале­жать бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійким фінансовим становищем або які допускали прострочені платежі банкові у минулому.

За строками повернення розрізняють кредити строкові, до за­питання, відстрочені (пролонговані) та прострочені. Строкові — це кредити, строк погашення яких ще не настав. Кредити до за­питання видаються банком на невизначений термін. Погашають­ся вони в міру появи для цього можливостей у клієнта. Але пози­чальник має погасити такі кредити за першою вимогою банку. Відстроченими є кредити, погашення яких на прохання клієнта банк переніс на пізніший термін. Простроченими вважаються кредити, які не погашені клієнтом у передбачений кредитним до­говором термін.

Є ще ряд Інших різновидів кредиту. Причому якоїсь єдиної їх класифікації поки що не Існує.

Звичайно, при кредитуванні банки повинні враховувати особ­ливості кожного з перелічених різновидів кредиту. Але обов'язково банківський кредит надається з дотриманням загальновизнаних принципів: цільовий характер кредиту, забезпечення повернен­ня кредиту, надання кредиту на певний строк, платність кредиту.

Ці принципи можуть з часом змінюватись, але вони становлять основу організації банківського кредитування.

Державний кредит — це кредит, одним із учасників якого (позичальником чи кредитором) є держава. Його призначення — вирішувати загальнодержавні проблеми (покриття дефіциту дер­жавного бюджету, надання кредитної допомоги окремим суб'єк­там господарювання чи категоріям населення). Детально він ви­вчається в курсах «Фінанси» та «Бюджетна система».

Споживчий кредит — кредит, який надається юридичним чи фізичним особам на споживчі цілі. Він може надаватись як банками (про що йшлося вище при характеристиці банківського кредиту), та кредитними установами небанківського типу, а та­кож юридичними і фізичними особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кре­дит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно — дорого­цінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємст­ва зв'язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торго­вельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кре­дити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарю­вання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у ре­зультаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпоряджен­ні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.

Спірним серед економістів є питання щодо надання спо­живчого кредиту юридичним особам. На думку автора, юри­дичні особи можуть отримувати споживчий кредит. Адже за радянських часів підприємства у разі браку коштів фон­ду соціально-культурних заходів і житлового будівництва мог­ли отримувати банківський кредит на будівництво для своїх працівників житлових будинків, баз відпочинку, клубів, зак­ладів охорони здоров'я, стадіонів тощо. Це об'єкти споживчо­го (не виробничого) призначення, свідченням чого е те, що на них навіть не нараховувались амортизаційні відрахування на реновацію (на повне відновлення). У багатьох країнах з ринко­вою економікою підприємства також забезпечують своїх пра­цівників житлом та об'єктами соціально-культурного призна­чення. Навіть за умов економічної кризи в Україні деякі підприємства здійснюють будівництво таких об'єктів, особли­во житлових будинків. Для їх будівництва вони можуть отри­мувати кредит.

Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного по-

питу населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток еконо­міки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, приско­рюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Ви­значення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні.

Міжнародний кредит — це переміщення позичкового капі­талу з однієї країни в Іншу. Його суб'єкти ті ж самі, що й при на­ціональному (внутрішньоекопомічному) кредиті — банки, під-¹ приємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.

Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, зале­жно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківсь­кий та урядовий кредити.

Фірмовий кредит — це, власне, комерційний кредит на між­народному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчиз­няному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для екс­портера, а тому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим. Імпортер, якби в нього були вільні ресурси, може й зміг би купити товар на вигідніших умовах, але через відсутність коштів змушений його купувати в тієї фірми, яка продає товар з відстрочкою платежу.

Більш гнучким у міжнародних відносинах є банківський кре­дит, коли однією зі сторін кредитних відносин є банк. В Україні міжнародні банківські кредити в основному отримують комер­ційні банки та спільні з Іноземним Інвестором підприємства. З появою довіри іноземних банків до українських підприємств мо­жливе отримання останніми таких кредитів.

Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уря­ду Іншої країни в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках. До міжнародних можна віднести й кредити, які надаються країнам міжнародними валютно-фінансовими ор­ганізаціями — Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Європейським банком рекон­струкції та розвитку та іншими подібними організаціями. Зо­крема, їх кредитами широко користується Україна на потреби свого економічного розвитку та для підтримки стабільності на­ціональної валюти.

Міжнародний кредит також поділяється на фінансовий, який надається у грошовій (валютній) формі, та комерційний, що на­дається в товарній формі.

Поиск по сайту: