Тема 6. Захист прав інтелектуальної власності

План

1. Види порушень прав інтелектуальної власності.

2. Форми, порядок та засоби захисту прав інтелектуальної власності.

3. Види відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності.

1. Види порушень прав інтелектуальної власності

Як і інша власність, інтелектуальна власність (ІВ) потребує надійного та ефективного захисту держави. Швидкий зріст кількості нових технологій та зростання вартості об’єктів інтелектуальної власності посилює актуальність питання захисту ІВ. Тим паче, що поряд з новими об’єктами права інтелектуальної власності з’являються нові технології їх незаконного відтворення та використання.

В Україні існує захист об’єктів інтелектуальної власності за чинним законодавством . В першу чергу це спеціальні закони стосовно права інтелектуальної власності. Але вони не створюють цільну систему захисту прав ІВ, бо є лише розрізненими, часто неузгодженими між собою правовими нормами. Найбільш досконалою є система захисту авторського та суміжного прав і хоч вона теж недосконала, але вона краще системи захисту прав промислової власності. Закон «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» дуже стисло визначає дії, що вважаються порушенням патентних прав, занадто в загальній формі , без належної конкретизації.

Захист прав як термін відрізняється від поняття охорона прав. Охорона є становленням системи правових норм, яка надає автору або іншим правопреємникам виключних прав на об’єкт ІВ за допомогою охоронного документа. Захист прав настає у разі порушення таких прав та відновлення їх.

До порушення прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок відносять такі:

- порушення прав авторства. Воно полягає в присвоєнні результатів чужої творчої праці і спробі видати їх за власну розробку.Найтиповішими порушеннями прав аторства є виключення зі складу авторів, які брали творчу участь у роботі над відповідним обєктом, подання заяви від свого імені лише одним з співавторів, включення до складу співавторів осіб, які надавали лише технічне сприяння в роботі;

- порушення прав на подання заяви на видачу патенту. Заява може бути подана будь-якою особою, якій став відомий творчий задум автора і яка претендує на придбання прав патентоволодільця без достатніх на то підстав. Це порушує право творців винаходів, корисних моделей і промислових зразків на видачу патенту;

- порушення права на авторське ім’я. Це право може бути порушене шляхом незазначення імені справжнього розробника в опублікованих відомостях про заявку на винахід, відомостях про виданий патент, в інших офіційних і неофіційних публікаціях, у яких йдеться про створену розробку. Порушенням є спотворення справжнього імені автора, публікація імені автора, якщо він не хоче, щоб його згадували в опублікованих відомостях;

- неправомірне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка. До таких порушень відносять – несанкціоноване виготовлення, застосування, вивезення, пропозицію до продажу, продаж та інше введення в господарський оборот або збереження з цією метою продукту, що містять запатентованний винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Існують і інші види можливих способів несанкціонованого введення в господарський оборот запатентованих розробок. Таким чином, порушенням визнаються

- будь-які дії, які прямо або непрямо порушують права патентоволодільців як у рамках укладених ними ліцензійних договорів, так і поза ними;

- порушення ліцензійного договору. Воно полягає у виході ліцензіата за межи надаваних йому за договором права або в невиконанні чи наненалежному виконанні покладених на нього обов’язків;

- позадоговірне порушення патентних прав. Це будь яке несанкціоноване використання запатенотованої розробки будь-якими способами, крім встановлених законом випадків вільного використання чужих охоронюваних об’єктів;

- заміна одних ознак іншими. Для маскування протиправних дій порушники іноді замінюють в запозичених об’єктах одні ознаки іншими;

- крімінально-правові порушення. До таких порушень відносять незаконне використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка; розголошення без дозволу автора суті об’єкта до офіційної публікації відомостей про нього; присвоєння авторства або примушення до співавторства, якщо ці дії завдали великої шкоди потерпілому.

Порушення прав на торговельну марку, згідно з Законодавством, є дії будь яких осіб, що обмежують виключні права володільця марки. Порушенням прав вважається несанкціоноване використання торговельної марки на упаковці товарів, етикетках, вивісках, нашивках, бирках тощо, застосування її під час пропонування та надання послуг; застосування її у діловодстві чи рекламі та в мережі Інтернет, використання при демонстрації експонатів на виставках і ярмарках.

Це норми, які забороняють:

- використання ідентичного (тотожного) із зареєстрованою торговельною маркою позначення для однорідних товарів та послуг, щодо яких надано охорону;

- використання схожого до ступеня сплутання позначення, включаючи ризик поєднання позначення та зареєстрованої марки в уяві споживача;

- використання ідентичного або схожого до ступеня сплутання позначення для неоднорідних товарів та послуг, якщо мова іде про добре визнану в країні марку і використання такого позначення може недобросовісним чином вплинути на розрізняльну здатність добре відомого знаку;

Поняття «використання» включає певні дії, визначені спеціальним законодавством України. Зловмисне порушення прав на торговельну марку включає поняття контрафакції.

Прикладом порушення прав володільця торговельної марки є використання аналогічної марки на аналогічний товар. Таке використання часто має назву «підроблення торговельної марки». Також, існують такі порушення, як «розмивання» марки. Спеціалісти називають два різновиди «розмивання» марки: про так звану втрату блиску і про заплямування репутації. В США були відомі справи, у яких виробник інсектицидів використовував слова, схожі з тими, що були використані у відомій торговельній марці пива, чим послабив блиск марки.

На вимогу володільця торговельної марки порушення може бути припинено, а порушник зобов’язаний відшкодувати володільцеві марки заподіяні збитки.

Захист авторського і суміжних прав встановлений Конституцією України, чинним Цивільним кодексом, законом України «Про авторське і суміжні права» та іншими законодавчими і правовими актами. Згідно з цими законами порушеннями авторського права і суміжних прав є:

- вчинення будь якою особою дій, що порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав;

- піратство в сфері авторського права і суміжних прав, опублікування, відтворення, вивезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів ( в тому числі комп’ютерних програм і баз даних, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення);

- плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

- ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

- вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського і суміжних прав;підроблення чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторськог права і суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

- підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електроній формі, про управління правами без дозволу субєктів авторського права і суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

Однією з поширених форм порушення є комерційне розповсюдження примірників творів, фонограм, відеограм та програм мовлення для одержання доходу.

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» визначає порушення прав на географічне зазначення. До таких порушень відносять використання неправдивого зазначення або такого зазначення, яке вводить в оману споживача щодо справжнього місцезнаходження товару:

- використання зареєстрованного географічного зазначення, якщо товар не походить з із зареєстрованного для цього зазначення місця;

- якщо ососба, яка використовує географічне зазначення, не має свідоцтва про реєстрацію на його використання;

- якщо зареєстроване географічне зазначення використовується для відмінних від описанних в Реєстрі однорідних товарів і це вводить в оману споживачів;

- використання зареєстрованого географічного зазначення як видової назви.

2. Форми, порядок та засоби захисту прав інтелектуальної власності

В світовій практиці, як і в Україні, захист права інтелектуальної власності прийнято поділяти на два види – юрисдикційний и неюрисдикційний.

Згідно статті 19 ЦК України неюрисдикційний захист передбачає самозахист цивільних прав. Він здійснюється особою, право якої порушено, самостійно, без звернення до державних або інших органів. Але засоби самозахисту повинні відбуватися в межах закону, не суперечити моральним засадам суспільства

Юрисдикційний захист відбувається у судовому порядку, судами та іншими уповноваженними на це державними органами. Суд здійснює захист шляхом:

- визнання права;

- визнання правочину недійсним;

- припинення дій, що порушують право;

- відновлення становища, що існувало до порушення (статус-кво);

- примусового виконання обов’язків боржником у натурі;

- зміни правовідносин;

- припинення правовідношення;

- відшкодування збитків та інші майнові засоби відшкодування;

- відшкодування немайнової, моральної шкоди.

Таким чином, суд здійснює захист цивільних прав та інтересів суб’єктів інтелектуальної власності. Але треба відзначити, що у існуючій системі захисту прав інтелектуальної власності є недоліки. Це відсутність спеціалізованих судів і суддів, що приводить до збільшення тривалості строків розгляду навіть не дуже складних справ з приводу порушення прав ІВ. Також існують численні можливості порушникам уникнути відповідальності за невиконання судового рішення у справі на користь позивача.

Юрисдикційний захист поділяється на: цивільно-правовий, адміністративно-правовий і кримінально-правовий захист.

Цивільний кодекс України передбачає дві групи норм щодо захисту права інтелектуальної власності – загальні цивільно-правові норми та спеціальні, передбачені законами України про інтелектуальну власність.

Цивільно-правовий захист прав суб’єктів промислової власності базується на нормах Цивільного кодексу України, законах України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та інших нормативно-законодавчих актах».

Згідно з цими нормами здійснюються засоби примусового характеру по відновленню порушених прав та інтересів на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, припиненню порушень, майновому впливу на порушників. Це такі дії:

- вимога патентоволодільців про припинення порушення;

- вимога про відшкодування збитків;

- захист відповідача.

У свою чергу суди, відповідно до їх компетенції, розв’язують спори про:

- авторство на винахід(корисну модель), промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми;

- встановлення факту використання об’єктів;

- встановлення власника патенту або свідоцтва;

- порушення прав власника патенту або свідоцтва;

- укладання та виконання ліцензійних договорів;

- право попереднього користування; компенсація.

За рішенням суду порушнику патентних прав може бути приписано припинити незаконне виготовлення запатентованого продукту або виробництво продукту запатентованим способом. Також мають бути припинені будь-які дії порушника виключних прав патентоводільця – реклама та продаж запатентованних виробів, їх ввезення на територію України.

За своім змістом ця санкція є заходом цивільно-правового захисту прав, а не мірою відповідальності. Для її реалізації віжливий сам факт порушення патентної монополії. Це стосується і тих осіб, які використовували продукцію, не знаючи, що вона була введена в цивільний оборот з порушенням патентних прав. Патентоволоділець може вимагати припинення такого використання, і ця особа повинна довести правомірність своїх дій. У противному випадку ця особа визнається порушником і має припинити незаконне використання такого продукту.

Одним з основних способів судового захисту цивільних прав є відшкодування збитків, заподіяних протиправними діями порушника.

Під збитками розуміють затрати, здійснені особою,права якої порушено, втрату або пошкодження її майна. Також до збитків відносять неодержані доходи, які ця особа змогла б одержати у звичайних умовах обігу, якби її права не були б порушені.

Патентоволоділець повинен обгрунтувати розмір завданих збитків, довести факт порушення належних йому прав і вимагати стягнення на свою користь доходу, який порушник його виключного права одержав за весь період незаконного використання об’єкта власності. Збитки стягують у грошовій формі.

Неодмінною умовою притягнення порушника до відповідальності є його провина. Форма вини для цивільно-правової відповідальності не має значення. Провина може виражатися як у прямому умислі, так і в порушенні прав з необережності. Якщо порушник зможе довести свою невинуватість, то стягти з нього заподіяні збитки не можна, а тільки змусити припинити порушення прав.

Цивільний Кодекс передбачає компенсацію моральних збитків. Особа має право на відшкодування моральних збитків, завданих їй у зв’язку з порушенням прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою, зі знищенням чи пошкодженням майна як щодо неї самої, так і до членів її сім’ї та близьких родичів. Компенсація моральної шкоди повинна здійснюватися і у випадках приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної або юридичної особі. Компенсація може бути грошовою або майновою.

Найпоширенішим способом захисту відповідача є зустрічний позов про визнання патенту недійсним.

Адміністративно-правовий порядок захисту прав суб’єктів промислової власності передбачає розв’язання та вирішення спору органом державного управління. На жаль, він найменш розроблений в законодавстві України – не систематизований, не упорядкований, поширюється лише на окремі об’єкти права промислової власності.

Також, обсяг процесуальних гарантій тут значно вужчий від судових. Так, особиста участь заінтересованних осіб або їхніх представників у розгляді справи не завжди передбачена. Не є обов’язковим колегіальний розгляд спору. Деякі докази, наприклад свідчення очевидців, не регламентовані Законом у використанні в таких судових справах.

Процедуру оспорювання прав на об’єкти патентного права в адміністративному порядку визначають закони України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про охорону прав на винаходи, і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки».

Захист прав промислової власності включає три елементи: визнання права, що оспорюється; поновлення порушеного права та інтересу, що охороняється; припинення правопорушень як діяльності спеціальних органів.

У вирішенні питань захисту промислової власності діяльність державних органів може спиратися на різні юридичні інструменти. Визнання відповідного права здійснюється з застосуванням методів цивільно-правових і адміністративно-правових. А поновлення порушених прав та застосування юридичних санкцій відбувається шляхом застосування також і методами крімінально-правового примусу.

Такі злочини мають декілька обов’язкових ознак. Це незаконне використання зазначених предметів, привласнення авторства або іншого умісного порушення прав на об’єкти промислової власності. До незаконного використання відносять продаж, прокат, здачу в найм.Також, це може бути оголошення, розповсюдження, демонстрація чи інше доведення до інших осіб суті винаходу без згоди власника.

До ознак привласнення авторства відносять оформлення в повному обсязі або частково відповідних реєстраційних документів на чужі права промислової власності під своїм прізвищем; реєстрація під своім прізвищем об’єкта промислової власності, створеного у співавторстві з іншими особами, без позначення цього.

До інших умисних порушень відносять використання без дозволу автору під час оформлення відповідного патенту відомостей, які містяться ув опублікованій для цього заявці за умови, що винна ососба знала або одержала письмове повідомлення із зазначенням номера заявки.

Захист прав наторговельну марку може здійснюватися в цивільному, адміністративному, крімінальному порядку. Неправомірне використання торговельної марки зумовляють відповідальність згідно з чинним законодавством. Захист прав здійснюється як в неюрисдикційній так і в юрисдикційній формі.

Вимога про припинення подальшого використання позначення є найчастішим способом захисту прав власника марки. В ст. 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» зазначається, що на вимогу власника свідоцтва порушення повинно бути припинено, а порушник повинен відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Іншою вимогою власника може бути усунення з товару незаконно використанного знака або позначення, схожого з ним настільки, що можна сплутати.

Складність захисту торговельної марки полягає в тому, що правоволоділець повинен довести правопорушення у випадках, коли марка або сам товар схожі, але не ідентичні.

Специфіка використання марки вимагає особливих засобів захисту прав на неї. На жаль, деякі порушення прав на торговльну марку схожу до сплутання в законодавстві України не відображені. Це стосується використання зловмисниками торговельної марки або позначення, схожого з ни настільки, що їх можна сплутати, на вивісках, бланках, у рекламі, будь-якій документації, що супроводжує товар, чи при наданні послуг, на друкованих виданнях та ін.

У деяких странах законодавство про торговельні марки містить перелік факторів, які слід брати до уваги у випадках схожості марок або товарів до сплутання. Існують прямі та непрямі методи виявлення реальної можливості сплутання марок. До непрямих методів відносять обставини, які підлягають розгляду згідно з законодавством. Так, у США тлумачення Федерального акта про торговельні марки містять такий перелік обставин:

- схожість двох марок;

- схожість товарів;

- юридична сила торговельної марки позивача;

- реальність сплутання марки;

- якість «більш молодого товару»;

- споживчий досвід покупців.

Ці та інші фактори в цивілізованих країнах визначаються на підставі судових тлумачень та прецедентів. Прямий метод, який використовувається у деяких країнах полягає в соціологічному обстеженні репрезентативних груп споживачів. Результат, що показує значний відсоток сплутання марок покупцями, є достатнім свідченням реальної загрози сплутання марок.

В Україні цивільно-правовий захист реалізується в межах судового(позовного порядку). Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв’язку з застосуванням Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Це спори про:

- встановлення власника свідоцтва;

- укладання та виконання ліцензійних договорів;

- порушення прав власника свідоцтва.

Переважна частина спорів роглядається в господарських судах, оскільки сторонами є суб’єкти господарської діяльності. Якщо одна сторона фізична особа, то спір підлягає розгляду в суді загальної юрисдикції. Виділяється такі основні категорії спорів:

- спори про порушення прав;

- спори про визнання охоронного документа недійсним;

- спори про дострокове припинення дії свідоцтва на торговельну марку.

У позовній заяві щодо порушення прав на торговельну марку можуть міститися вимоги припинення порушень, заборонення порушень, вилучення з обігу товарів, що порушують права на торговельну марку, призупинення пропуску товарів через митний кордон України. Власник свідоцтва на торговельну марку в заяві на порушення прав може вимагати відшкодування завданих збитків або одноразову грошову компенсацію, відшкодування моральної шкоди. Також, власник торговельної марки може звернутися до засобів масової інформації з публікацією відомостей про порушення і суть судового рішення. У випадку незаконно використаного знака або позначення, схлжого з ним настільки, шо їх можна сплутати, власник марки може вимагати усунути з товару знака, знищити виготовлені зображення знаку або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.

Захист права на комерційне найменування спирається на різні акти чинного законодавтства: Цивільний кодекс, Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Під захистом права на коммерційне найменування розуміють реалізацію передбачених законом заходів, за допомогою яких володілець комерційного найменування може забезпечити відновлення порушених прав та застосувати до порушника інші санкції.

Ст. 7 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» вважає неправомірним використання без дозволу уповноваженої на те особи комерційного найменування, що може призвести до сплутання діяльності різних господарюючих суб’єктів (підприємців), у тому числі того, який має пріоритет на його використання.

Формою захисту суб’єктивного цивільного права на комерційне найменування називають сукупність організаційних заходів, що забезпечують застосування передбачених законом способів захисту.

Розрізняють юрисдикційну та неюрисдикційну форми захисту суб’єктивних прав. Особливістю захисту прав на на засоби індивідуалізації є те, що вона здійснюється в основному в юрисдикційних формах.

Зазначені законом матеріально-правові заходи примусового характеру вимагають відновлення порушеного права на комерційне найменування і впливу на порушника. До таких вимог відносять:

· визнання права про комерційне найменування;

· відновлення положення, існуючого до порушення прав на комерційне найменування;

· припинення дій, що порушують це право або створюють загрозу його порушення;

· визнання недійсним акта державного органу;

· відшкодування завданих збитків;

· відшкодування моральних збитків;

· примусове виконання обов’язку в натурі.

Потерпілий може вибирати конкретний способ захисту в залежності від характеру вчиненого злочину.

Адміністративно-правовийзахист прав на комерційне найменування надає правовласнику право подавати скарги до державних органів про порушення йього права. Згідно ст. 28 Закону України «Про захист прав на комерційне найменування» власник може звертатися до Антимонопольного комітету або його територіаоьних органів з заявою про вжиття заходів щодо захисту порушених прав. Заяву треба подати упродовж шести місяців від дати, коли власник прав дізнався про порушення прав.

Антимонопольний комітет та його органи можуть прийняти обов’язкові для виконання рішення про:

· встановлення факту недобросовісної конкуренції;

· припинення недобросовісної конкуренції;

· офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних чи неповних відомостей;

· накладання штрафів;

· вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням іншого господарюючого суб’єкта.

Порушенням прав на географічне зазначення згідно з Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місцезнаходження товару.

Посягнення на права володільця свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого географічного зазначення відповідно ст. 23 Закону тягне за собою відповідальність.

Захист права на географічне позначення здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.

У судах розв’язуються спори про:

- правомірність реєстрації географічного свідоцтва;

- встановлення фвкту використання географічного зазначення;

- порушення прав володільця свідоцтва про реєстрацію географічного зазначення;

- компенсації.

Способи захисту порушених прав на географічні зазначення, що оскаржуються, схожі зі способами захисту прав на комерційне найменування, торговельну марку. Відмінностями є можливість прийняття судами рішення про вилучення з товару або упаковки неправомірно нанесеного географічного зазначення, товарів, неправомірно маркованих географічним зазначенням, конфіскацію такого товару.

Захист авторського і суміжних прав та охоронюваних законом інтересів здійснюють у передбаченому законом порядку, тобто шляхом застосування належної форми, засобів захисту. Під захистом розуміють сукупність заходів , напрвлених на визнання або відновлення особистих майнових і немайнових прав су’єктів авторського права і суміжних прав і захист їх інтересів при їх порушенні або заперечуванні.

При захисті аквторського і суміжних прав застосовуються юрисдикційна і неюрисдикційна форми захисту. До самостійних форм захисту відносять такі заходи, як повідомлення порушника про існування авторських прав і пропонування вирішити суперчки шляхом переговорів. Також, згідно ст. 50 і 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до цієї форми належать технічні засоби захисту авторського права і суміжних прав. Це технічні пристої або технологічні розробки для створення технологічної перешкоди порушення авторського права і суміжних прав при сприйнятті або копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах, відеограмах і передачах організацій мовлення. Також превентивною формою неюрисдикційного характеру захисту прав суб’єуктів авторскьго і суміжних прав є заборона підроблення, зміни чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правом без дозволу суб’єктів авторського і суміжного прав чи особи, яка здійснює таке управління.

Захист авторського і суміжних прав юрисдикційної (судової) форми захисту, як і промислової власності, має загальний і спеціальний порядок захисту прав.

Якщо за загальним порядком захисту авторських і суміжних прав захист здійснюється судом, то за спеціальним – компетентними органами і працівниками апарату державного управління. Тобто спеціальною формою захисту прав є адміністративний порядок захисту авторських і суміжних прав.

До заходів адміністративного захисту належать:

· подання заяв і скарг до органів державного управління і відповідне вирішення справ безпосередньо органами державного управління;

· заходи адміністративного припинення;

· адміністративна відповідальність.

Втім перший з зазначених заходів головним чином застосовується для захисту промислової власності і практично не вживається для захисту авторського і суміжного права, так як реєстрація авторського права в Держдепартаменті інтелектуальної власності не є передумовою охорони або презумцією авторства.

Заходи адміністративного захисту порушеного авторськог і суміжних прав спираються на статті кодексу України про адміністративні правопорушення, Митного кодексу України. Статті 164-7, 164-9, 164-13 Кодексу України про адміністративні порушення передбачають відповідальність за порушення вимог нормативно-правових актів щодо розповсюдження і демонстрації фільмів, за незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм, порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт об’єктів авторського і суміжного прав.

Адміністративні стягнення за ці порушення мають право накладати тільки уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ, органів Державної податкової служби та підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності. Такі заходи здійснюються відповідно ст. 255 Кодексу України про адміністративні порушення.Митний Кодекс України регулює питання переміщення об’єктів авторського і суміжних прав через митний кордон.

При підозрі порушення прав власник права подає заяву до Державної митної служби України про реєстрацію товарів, що вироблені або введені в цивільний оборот із застосуванням об’єктів права інтелектуальної власності. При виявленні ознак того, що товари на митному контролі є контрафактними, їх митне оформлення призупиняється.

Способи захисту цивільних прав і інтересів авторських і суміжних прав, згідно Цивільному Кодексу України, включають такі загальні вимоги:

· визнання авторських і суміжних прав;

· визнання правочину недійсним;

· припинення дій, що порушують авторські і суміжні права;

· відновлення становища, яке існувало до порушення авторських і суміжних прав;

· примусове виконання обов’язку в натурі;

· відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

· відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

· визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадови і службових осіб.

Згідно статті 432 ЦК України при вирішенні питань захисту авторських і суміжних прав, передбачені рішення суду про:

· застосування негайних методів щодо запобігання порушень прав ІВ;

· вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених з порушенням права ІВ, а також матеріалів та знарядь для їх виготовлення;

· зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт здійснюється з порушенням права ІВ.

Крім того суд може винести рішення про опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення прав ІВ та зміст судового рішення, застосування грошового стягнення за неправомірне використання об’єкту права ІВ.

Закон України «Про авторське і суміжне право» надає власнику різні права захисту прав – від звертань в суд з позовами про поновлення прав, відшкодування збитків, припинення підготовчих дій до участі в інспектуванні виробничих приміщень, якщо є підозра на порушення права ІВ, до вимоги вилучення всіх контрафактних примірників об’єктів авторського і суміжного права та їх конфіскації. Це стосується усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і для виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.

Захист прав на особливі (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної власності спирається на відповідні закони України, статті цивільного, адміністративного та крімінального кодексів.

Відповідно Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» захист права на топографію (або компонування)здійснюється у судовому та іншому, становленому законом порядку.

Суди, відповідно до їх компетенції, розглядаюьб спори про:

· авторство на компонування ІМС;

· встановлення факту використання компонування ІМС;

· встановлення володільця свідоцтва;

· порушення прав володільця свідоцтва;

· укладання та виконання ліцензійних договорів;

· компенсації.

На вимогу володільця прав на зареєстроване компонування ІМС порушення має бути припинено, а порушник зобов’язаний відшкодувати володільцю прав заподіяні збитки.

Захист прав власника комерційної таємниці передбачає різні види цивільної, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Так, згідно з статтею 507 Цивільного Кодексу України органи державної влади повинні охороняти інформацію від недобросовісного комерційного використання, так як вона є комерційною таємницею і вона надана їм з метою отримання встановленого законуом дозволу на діяльність, пов’язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки.

Господарський Кодекс України також містить положення щодо захисту прав на комерційну таємницю. Ст. 162 Кодексу зазначає, що особа, яка протиправно використовуває комерційну інформацію, що належить суб’єкту господарювання, зобов’язана відшкодувати йому збитки, завдані такими діями.

Адміністративно-правовий захист здійснюється на основі Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємниціуій діяльності» через інститут боротьби з недобросовісною конкуренцією.

Головними видами захисту прав на ноу-хау, як свідчить досвід падприємств, є організаційні і правові.

На підприємстві організаційними заходами здійснюється суворий контрольза доступом співробітників до секретів виробництва. Інформація про них повідомляється обмеженому колу осіб під розпис із забов’язанням про нерозголошення зазначеної інформації.

При прийомі на работу у трудовій угоді, що укладається з працівником, фіксуються режим доступу і використання секретів виробництва.

На кожному аркуші технічної документації з секретами виробництва, призначеної для внутрішнього користування, проставляється штамп з фразою «Об’єкт інтелектуальної власності».

До ефективних організційно-юридичних механізмів захисту секретів виробництва відносять зберігання документів, в яких описани технічні секрети, в опечатаному пакеті з надписом «Розкрити тільки за рішенням суду».

На жаль, рівень захисту ноу-хау в країні нижчий, порівняно з захистом інших об’єктів інтелектуальної власності, що пов’язано з відсутністю спеціального закону, який би створював можливість захисту ноу-хау, реєстрації їх Укрпатенті. Також. Законодавство України не передбачає адміністративної та кримінальної відповідальності за розголошення ноу-хау. Відповідальність за порушення прав на ноу-хау регулюється на базі загальних норм, що встановлюють адміністративну і кримінальну відповідальність за неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці згідно ст. 51 Кодексу України про адміністративні порушення і ст. 507 Цивільного Кодексу.

Захист прав на деякі об’єкти інтелектуальної власності, такі як наукове відкриття та раціоналізаторська пропозиція здійснюється згідно з загальними засадами захисту цивільних прав та інтересів, визначених у ЦК України.

Слід сказати, що у СРСР у разі порушення кимось прав авторства особи, зазначеної в дипломі на відкриття, вона або її спадкоєиці мали право подавати позов до суду про визнання права авторства і вимагати через суд поновлення його порушених прав, а також дій, що порушують його права. У судовому порядку розглядали спір про розподіл винагороди між співавторами здійсненого відкриття.

Незадовільною вважать фахівці також і норми захисту раціоналізаторської пропозиції. В ст. 484 ЦК України права суб’єктів права власності на неї визначені дуже стисло і не має як інші суб’єкти особистих майнових і немайнових прав на свою пропозицію.

Не менш гострою є проблема захисту авторського права в мережі Інтернет. Інформаційно-комунікаційна мережа Інтернет, що виникла у другій половині двадцятого сторіччя, стала глобальним засобом спілкування, обміну інформаційними ресурсами, віртуальної комерційної діяльності – рекламної, електронної торгівлі, аукціонів тощо.

Ця інформація є продуктом інтелектуальної власності і вимагає законодавчого і правового захисту. Але користування нею в Інтернеті створює гострі соціальні, правові та економічні проблеми в суспільстві. Серед користувачів поширюється думка, що в світі не повинно існувати будь яких обмежень на інформацію, особливо якщо це стосується освіти, культури і науки.

Іншою є позиція деяких державних установ, так як згодом, соціальні мережі використовувались для соціальних зворушень в країнах Азії, Африки, Європи. Незаконий доступ в Інтернет сайти військових та оборонних відомств створили загрозу розповсюдження таємничої інформації. Відома усім історія з Wikileaks, яка оприлюднила інформацію деяких переговорів керівництва США з лідерами інших країн, ще раз довела можливість не тільки незаконого використання Інтернет-інформації, а й привести світ у кризове становище.

Відповіддю на ці ризики можна вважати підготовку законопроекту адміністрацією США про права захисту особистих даних Інтернет-користувачів. Такий законопроект дасть змогу владі збільшити контроль над особистой інформацієй користувачів інтернету. Це буде стосуватися листування, підслуховування розмов, доступу до всіх інтернет–сервісов (Facebook, Twitter, закодованой системи e-mail на мобільних улаштуваннях BlakBerry і програм прямого спілкування Skype). Адміністрація може вимагати від Інтернет-сервісов розкривати особисту інформацію користувачів. Причиною цього автори проекту пов’язують з необхідністю відстежувати терористів та їхні наміри у мережах Інтернет.

Деякі спеціалісти вважають, що застосування цьго проекту буде на практиці дуже складним, затратним і приведе до суспільних конфліктів.

Втім, Інтернет-інформація є об’єктом авторського права і повинна бути захищена.

В Україні законодавчими актами, які регулюють загальні положення про авторські права, є Цивільний Кодекс та Закон України про авторські і суміжні права. Поширення авторських прав на об’єкти і процеси, які розташовані в мережі Інтернет, регулює Закон України «Про телекомунікації» і Постанова Кабінету Міністрів «Про утвердження Правила надання телекомунікаційних послуг». Але особливості мережі у дійсності ці закони не враховують і можливості копіювання або використання об’єктів права без дозволу авторів в Інтернеті спеціально не роздивлялись.

Порушником авторських прав в мережі Інтернет є той, хто привласнив чужий твір, але до відповідальності може бути притягнутий і володілець ресурсу, на якому було розміщено цей твір.

Але розв’язання спорів в цій сфері досить складне. Встановлення винного в порушенні авторських прав з-за відсутності посилань на автора та інших вихідних даних під час відтворення інформації на різних сайтах відразу кількома особами стає неможливим. Така ж сама ситуація може бути на безоплатних сайтах – наданні дані при реєстрації можуть бути недостовірними, важко знайти прізвище володільця сайту. Крім того, порушення авторського права не принесло будь- яких прибутків порушнику, і таким чином дії не є підприємницькою діяльністю і суд не зможе зобов’язати особу відшкодувати моральну або втрачену вигоду.

Способи захисту контенту Інтернет-сайтів умовно розділяють на технічні та правові.

До технічних засобів захисту відносять плагіни та скрипти, які забороняють копіювання тексту, вставляють додаткові рядки та інше.

Але такі заходи пошукова система приведе до пониження рейтингу сайту в мережі Інтернет.

До правових способів відносять всі засоби і методи, які нормативно закріплені як в національному законодавстві, так і в міжнародному.

Більшість об’єктів сайтів – графічний дизайн, фотографії, малюнки, анімація, тексти і т.д., відносять до групи авторскького права і правове регулювання відносин, пов’язаних з використанням контенту, відбувається згідно правових норм, які стосуються захисту авторських прав. Це Закон «Про авторське і сміжні права», Цивільний Кодекс України.

Юрист А. Пархоменко вважає, що існують превентивні способи захисту контенту:

· отримання свідоцтва про регістрацію авторського права в УААСП;

· відправка контенту собі поштою з повідомленням про отримання і описом вкладу;

· публікація контенту в друкованих ЗМІ (було б добре зміст сайту завірити у нотаріуса в Росії, так як українське законодавство такої можливості не дає);

· депоніровання екземпляру тексту в «Copyright Office» при бібліотеці Конгресу США і отримання свідоцтва про це.

Спори про доменне ім’я спираються на відповідні Правила (Rules for UDRP) і Єдину політику розглядання спорів про деменні імена (Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy, UDRP).

Основними засобами рішення доменних спорів є неюрисдикційний (третєйський) та судовий відповідної юрисдикції.

Більшість доменних спорів вирішує арбітражно-посередницький центр ВОІВ (www.wipo.int). Рішення публікуються на сайті Центру.

Володілець торговельної марки подає скаргу на володільця доменного імені з вимогою – відмінити реєстрацію спірного імені або передати домен заявнику. Рішення про відшкодування збитків не приймаються.

Але судові змагання є досить складними і відбуваються не один рік. Декілька років відбувались судові спори між американською компанією Google Inc і українською «Гоу Огле» (google.ua) згідно ісковому позову корпорації, в якому Google Inc вимагала суд заборонити компанії «Гоу Огле» користуватися торговельною маркою, яка належала американській компанії. З 2009 р. домен google.ua існував у «замороженому» стані – не дозволялось його видаляти, переєреструвати та подовжити.

Захист від недобросовісної конкуренціїбазується на створенні державою однакових умов для суб’єктів господарської діяльності та недопущення з їх боку дій, що суперечать правилам чесної діяльності.

До системи законодавчих актів, які регелюють питання обмеження монополізму та захисту суб’єктів господарювання та споживачів від недобросовісної конкуренції належать Закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про антимонопольний комітет України», «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції» та інші нормативно-правові акти.

Об’єктами захисту від недобросовісної конкуренції можуть бути неправомірні дії, які в Законі згруповані у три групи, кожна з яких складається з окремих видів неправомірних дій.

Перша група - неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (підприємця).

Це неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, використання товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу, порівняльна реклама.

Друга група – створення перешкод господарюючим суб’єктам у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг. До них відносять дискредитацію господарюючого суб’єкта (підприємця), купівлю-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом, схилення до бойкоту господарюючого суб’єкту, схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника), схилення господарюючого суб’єкта до розірвання договору з конкурентом. Також, створенням першкод вважають підкуп працівника постачальника або працівника покупця, досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

Третя група включає неправомірне збирання, розголошення і використання комерційної таємниці.

3. Види відповідальності за порушення прав ІВ

У вирішенні питань захисту промислової власності діяльність державних органів може спиратися на різні юридичні інструменти та види відповідальності за порушення прав ІВ. Визнання відповідного права здійснюється з застосуванням методів цивільно-правових і адміністративно-правових. А поновлення порушених прав та застосування юридичних санкцій відбувається шляхом застосування також і методами крімінально-правового примусу.

Адміністративно-правовий захист в разі порушення прав промислової власності передбачає штрафні санкції. Згідно ст. 51 Кодексу України про адміністративні порушення незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зарзка, топографії інтегральних мікросхем, присвоєння автроства на ці об’єкти або інші умисні порушення прав, які охороняються законом, спричиняє накладання штрафу від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції, і обладнання та матеріалів , які призначались для її виготовлення.

Крімінально-правовий захист патентних прав використовувається у випадках такого порушення прав, що воно становить склад злочину і неправомірні дії завдали великої шкоди.

Матеріальна шкода вважається завданою в великому розмірі, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великому розмірі – якщо цей мінімум первищується у тисячу разів.

У такому разі питання захисту прав регулює Кримінальний кодекс України. Відповідно до ст. 177 Кодексу причинення великих матеріальних збитків при порушенні патентних прав карається штрафом у ромірі від 200 до 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виправними роботами строком до 2 років або позбавленням волі на той самий строк із конфіскацією відповідної продукції, знарядь і матеріалів, які використовувались для її виготовлення.

У разі повторного незаконного використання винаходу, корисної моделі промислового зразка, або іншого навмисного порушення прав на ці об’єкти або за попередньою змовою групи осіб, а також якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, покарання здійснюється у вигляді штрафу у розмірі від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів громадян або виправними роботами строком до 2 років, або позбавленням волі на строк до 5 років, із конфіскацією відповідної продукції, знарядь та матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

Параграф 3 статті 177 Кодексу України зазначає, що такіж самі дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, караються штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходу громадян або арешту на строк до 6 місяців, або обмеженням волі до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Такі злочини мають декілька обов’язкових ознак. Це незаконне використання зазначених предметів, привласнення авторства або іншого умісного порушення прав на об’єкти промислової власності. До незаконного використання відносять продаж, прокат, здачу в найм.Також, це може бути оголошення, розповсюдження, демонстрація чи інше доведення до інших осіб суті винаходу без згоди власника.

До ознак привласнення авторства відносять оформлення в повному обсязі або частково відповідних реєстраційних документів на чужі права промислової власності під своїм прізвищем; реєстрація під своім прізвищем об’єкта промислової власності, створеного у співавторстві з іншими особами, без позначення цього.

До інших умисних порушень відносять використання без дозволу автору під час оформлення відповідного патенту відомостей, які містяться ув опублікованій для цього заявці за умови, що винна ососба знала або одержала письмове повідомлення із зазначенням номера заявки.

Адміністративно-правовий захист прав на торговельну марку відбувається за участю державних органів – Антимонопольного комітету чи його територіальних органів, митних органів. Заява про порушення прав на торговельну марку, крім вище вказаних органів, може бути подана до керівництва організації-порушника.

Відповідно до ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення незаконне використання об’єкта права на торговельну марку, привласнення авторства на неї або інше умисне порушення прав тягне за собою накладання штрафу в розмірі від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією виготовленої продукції, а також обладнання та матеріалів, призначених до її виготовлення.

Ст. 164 Кодексу за незаконне копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовольне використання його імені вимагає накладання штрафу в розмірі від 30 до 44 неоподатковуваних мінімумів громадян із конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Умисне ж поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, тягнуть за собою накладання штрафу у розмірі від 4 до 9 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Українське законодавство розглядає незаконне використання чужої торговельної марки як кримінальне правопорушення. До крімінальноївідповідальності порушники прав на торговельну марку притягуються в разі отримання порушником доходу у великих розмірах. Таким вважається доход, який у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум громадян, а особливо великим - якщо у 1 тис. разів і більше.

За незаконне використання торговельної марки ст. 229 Кримінального кодексу України передбачає покарання у вигляді штрафу від ста до двухсот неоподаковуваних мінімумів доходів громадян, або громадських робіт на строк від ста до двухсот годин, або виправних робіт строком до двух років.

Рішення про накладання штрафу понад чотириста неоподатковуваних доходів громадян за порушення права на комерційне найменування може прийняти тільки Антимонопольний комітет. Треба звернути увагу, що рішення про накладання штрафу у розмірах можуть бути оскаржені у судовому порядку в місячний термін від дати їх одержання. Крім того, скарги можуть бути поданими на дії чи бездіяльність органу державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб і службових осіб.

Існує і кримінальна відповідальність за порушення прав на комерційне найменування. Згідно ст. 229 Кримінального кодексуУкраїни незаконне використання фірмового найменування або інше умисне порушення прав на зазначений об’єкт, якщо воно завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, карається штрафом у розмірі від 200 до 1 тис. неоподатовуваних мінімумів доходів громадян. Або карається виправними роботами строком до 2 років чи позбавленням волі на той самий строк із конфіскацією відповідної продукції, знарядь і матеріалів, які спеціально використовували для її виготовлення.

Переважно збігаються норми відповідальності за порушення прав на географічне зазначення з загальними нормами відповідальності за порушення прав на об’єкти індивідуалізації товарів і послуг – торговельну марку та комерційне найменування.

При порушенні авторського і сіміжних прав відповідно Кодексу України про адміністративні правопорушення існують різні суми штрафу, які накладають на правопорушника:

Крім того, за ті самі дії, вчинені протягом року після вживання заходів адміністративного стягнення, можливе накладання штрафу у більшому розмірі.

Кримінальну відповідальність за порушення авторських і суміжних прав Законодавство України встановлює поряд з

засобами цивільного та адміністративного захисту прав. Це відбувається тоді, коли матеріальна шкода вважається завданою в занчному розмірі, якщо її розмір перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян у двісті і більше разів.

У таблиці приведені види відповідальності за деякі порушення авторських і суміжних прав:

Кодексом України про адміністративні порушення передбачена відповідальність за порушення прав на комерційну таємницю. Відповідно до статті 164-3 Кодексу отримання, використання, розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації чи майну іншого підприємця тягне за собою накладення штрафу від 9 до 12 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За ст. 231 Кримінального Кодексу України за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання інформації і які спричинили істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності накладається штраф у розмірі від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів громадян, або позбавляє волі на строк до 3 років.

За умисне розголошення з корисливих або інших мотивів комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, і завдало істотної шкоди – згідно ст. 232 Кодексу карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права займати певні посади на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2 років, чи позбавленням волі на той самий строк.

При порушенні авторськи прав в інтернеті власник може звернутися до суду. В цьому випадку порушника можна притягти до цивільно-правової відповідальностіі накласти штраф. Розмір виплати залежить від суми збитків, які були завдані автору. Адміністративна відповідальність передбачає накладання на порушника штрафу в розмірі від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів громадян. Згідно Крімінального Кодексу України порушник авторських прав в мережі Інтернет на порушника накладається штраф в розмірі від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи строком 2 роки, або позбавлення волі на такий же строк.

Цивільно-правова відповідальність може бути поєднана з адміністративной та крімінальной. В цьому разі порушник повинен відшкодувати автору збитки і заплатити державі штраф.

Література

Нормативно-правові акти

1. Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів // Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності. – К., 2004. – С. 12-52.

2. Всесвітня конвенція про авторське право. // Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності. – К., 2004. – С. 53-64.

3. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право. // Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності. К., 2004. - С. 65 -74.

4. Закон України „ Основи законодавства України про культуру” від 12 лютого 1992 р. № 2117 – ХІІ.// Відомості Верховної Ради України (далі

-ВВРУ). – 1992. - №21. – Ст.294.

5. Закон України „ Про видавничу справу” від 5 червня 1997 р. № 318/97 – ВР.// Голос України. – 1997. – 22 липня.

6. Закон України „ Про власність” від 7 лютого 1991 р. № 697 – ХІІ із змінами 1992 – 2002 рр. // ВВРУ. – 1991. - №20. – С.523-537.

7. Закон України „ Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 року. (у редакції від 11 липня 2001 р.; зі змінами від 22 травня

2003 р. і 20 грудня 2003 р.) // ВВРУ. – 2001, 2002, 2003. - №43, 35, 13.

8. Закон України „ Про внесення змін і доповнень до Закону України „ Про рекламу” від 29 листопада 2002 р. № 2476 // Урядовий кур’єр. 2003. – 24 вересня.

9. Закон України „ Про внесення змін і доповнень до Закону України „ Про телебачення і радіомовлення” від 22 жовтня 1997 р. № 595/97-ВР// Голос України. – 1997. – 14 листопада.

10. Закон України „ Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р. № 2782-ХІІ // Голос України. – 1992.

– 8 грудня.

11. Закон України „ Про електронний цифровий підпис” від 22 травня 2003

р. №852 – ІV // ВВРУ. – 2003. - №36.

12. Закон України „ Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. №2657 – ХІІ// Голос України. – 1992. – 13 листопада.

13. Закон України „ Про інформаційні агентства” від 28 лютого 1995 р.

№74/95-ВР //ВВРУ. – 1995. - №13

14. Закон України „ Про кінематографію” від 13 січня 1998 р. №9/98-ВР (і редакції від 15 травня 2003 р.) //ВВРУ. – 1998. - №22.

15. Закон України „ Про ратифікацію угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав” від 27 січня 1995 р.

№34/95 //ВВРУ. -1995. - №5.

16. Конституція України: офіційне видання. – К., 2006.

17. Кримінальний кодекс України від 5 травня 2001 р. №2341-ІІІ: Офіційний текст (станом на 1 червня 2006 р.). – К., 2006.

18. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення // Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності. – К., 2004. – С. 75-83.

19. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. №435-ІV: Офіційне видання. – К., 2004.

20. Постанова Вищого Арбітражного Суду України „ Про питання захисту авторських прав в Інтернеті” від 5 червня 2000 р. №04-1/5-7/82// Вісник господарського судочинства. – 2001. - №2.

21. Постанова Кабінету Міністрів України „ Про затвердження мінімальних

ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав” від 18 січня 2003 р. №72 // Офіційний вісник України. – 2003. - №4.

22. Постанова Кабінету Міністрів України „ Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір” від

27 грудня 2001 р. №1756 // Офіційний вісник. -2001. - №52.

23. Постанова Кабінету Міністрів України „ Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, що стосуються авторського права на твір” від 27 грудня 2001 року № 1756// Право інтелектуальної власності в Україні. Авторське право. – 2004 р. – випуск 10, стор.111 – 117.

Постанова Кабінету Міністрів України „ Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядок її виплати” від 18 січня 2003 р. №71 // Офіційний вісник України. – 2003 р. -№4.

Науково-практична література

25. Авторське право і суміжні права / За ред. О.Святоцького і В.Дроб’язка

– К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – 356 с.

26. Авторське право і суміжні права. Європейський досвід// За ред.

А.Довгерта: У 2-х книгах – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – кн.1

– 520 с., кн. 2 – 460 с.

Авторське право. Конспект лекцій / Укладач Шинкаренко І.В. – Красноармійськ: Красноармійський індустріальний інститут державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет», 2010 – 68 с.

27. Афанасьєва К.О. Авторське право: Практ. посібник. – К.: Атака, 2006. – 222 с.

28. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навч. посіб. – Вид. 2-ге, перероблене і доповнене. – К.: Центр Навчальної Літератури 2006. – 278 с.

29. Дроб’язко В.С., Дроб’ язко Р.В. Право інтелектуальної власності. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.

30. Коноваленко В. Авторское право и смежные права: бухгалтеру, руководителю, юристу. – Х.: Фактор, 2006. - 476 с.

31. Кузнєцов Ю.М. Патентознавство та авторське право: Підручник. 2-ге видання. Перероблене і доповнене – К.: Кондор, 2009. – 446 с.

32. Пастухов О. Авторське право в Інтернеті. – К.: Школа, 2004. – 143 с.

33. Право інтелектуальної власності: Підруч. / За ред. О.Підопригори, О.Святоцького/ -2-ге видання, перероблене і доповнене. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 672 с.

34. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За ред. Ю.М.Капіци/ - К. Видавничий дім

«Слово», 2006. – 1104 с.

35. Приступенко Т. Правові засади функціонування сучасних засобів масової комунікації: Навчальний посібник - К.: Інститут журналістики, 2004. – 375 с.

36. Словарь иностранных слов и выражений / Автор – составитель Е.С.Зенович. – М.:Олимп; ООО «Фирма «Издательство АСТ», 1998. – 608 с.

Статті в періодичній пресі

37. Ананьєва Е. Авторское право и реклама // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права-2001. -№1. – с.12

38. Афанасьєва К. Авторське право на збереження цілісності аудіовізуального твору на телебаченні. // Інтелектуальна власність. - 2003. -№10. – С. 18-22.

39. Афанасьєва К. Плагіат у діяльності засобів масової інформації. // Інтелектуальна власність. -2004. -№3. – С. 16-19.

40. Бернадський О. Поняття системи охорони авторського права // Право України, 2001, №11

41. Глухівський Л. Співавторство і авторське право на інтерв’ю //Інтелектуальна власність. -2002. - №2-3. – С. 19-22.

42. Дроб’язко Р. Інтеграція України до Європейського Союзу в галузі авторського права та суміжних прав. // Інтелектуальна власність. -2000. -№6-7. – С.21-24

43. Капіца Ю. Напрями адаптації законодавства України у сфері охорони інтелектуальної власності до законодавства Європейського Союзу. // Право України, 2005, №1

44. Мельник О. Управління майновими правами суб’єктів авторських і суміжних прав: проблемні питання. // Право України, 2002, №6, с.90

45. Мельников М. Форма і зміст твору в авторському праві. // Право України, 2004, №12, с.64

46. Мельников М. Піратство як злочин у галузі авторського права та суміжних прав: погляд на проблему. // Право України, 2003, № 4, с.72

47. Омельчук К. До питання про авторські права на фотографії. // Право України, 2003, №4

48. Остапчук В. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ із захисту авторського права і суміжних прав. // Право України, 2004, № 11, с.60

49. Петренко С. Правовий захист програмного забезпечення в Україні. // Право України, 2003, №6, с.62

50. Потєхіна В. Значення охорони інтелектуальної в

Поиск по сайту: