Тема 3. Авторське право та суміжні права

План

1. Об’ єкти авторського права і суміжних прав.

2. Суб’ єкти авторського права і суміжних прав.

3. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури і об’ єкти суміжних прав.

4. Майнові права у сфері авторського права і суміжних прав.

5. Договори у сфері авторських і суміжних прав.

1. Об’єкти авторського права і суміжних прав.

Об’єкти авторського права і суміжних прав є результатом літературно-художньої та наукової творчості. Авторське право поширюється на твори науки, літератури та мистецтва, завершені і незавершені, оприлюднені і не оприлюднені, незалежно від їхнього призначення, жанру, обсягу і мети. Також авторським правом охороняються передачі організацій мовлення, що розміщені на території України та здійснюють мовлення за допомогою передавачів, розташованих на цій території.

Таким чином, до об’єктів авторського права належать усі твори, що мають названі ознаки. Законодавство подає перелік цих творів:

· Літературні письмові твори (книги, брошури, статті тощо);

· Музичні твори з текстом і без тексту;

· Аудіовізуальні твори;

· Твори образотворчого мистецтва;

· Драматичні та хореографічні твори, пантоміми;

· Фотографічні твори;

· Похідні твори;

· Збірники творів, енциклопедії, хрестоматії, альманахи, дайджести, інші складені твори;

· Титри для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів.

Охороні підлягають як оприлюднені, так і не оприлюднені твори. Таким чином, навіть твір, який, окрім автора, ніхто не чув і не бачив, автоматично охороняється авторським правом.

Об’єктивна форма вираження твору – це своєрідний початок його існування. Для того, щоб результат творчої праці почав охоронятися авторським правом, він має бути втіленим в якій-небудь формі:

· письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис);

· усній (публічне виконання, публічне виголошення);

· звуко- чи відеозапис (механічний, магнітний, цифровий, оптичний);

· зображення (малюнок, ескіз, картина, кіно-, теле-, відео- або фото кадр);

· об’ємно-просторовій (скульптура, модель, макет, споруда).

Твори охороняються авторським правом незалежно від їхнього жанру та мети створення.

Важливим категоріями в наданні правової охорони авторським творам є форма та зміст. До елементів змісту належать: ідея, тема, сюжет, художні образи тощо. Зміст будь-якого твору завжди відображений у певній формі (мова, стиль тощо). Змістові елементи в творах можуть повторюватися, але форма, в якій вони подаються, завжди буде оригінальною.

Правова охорона не поширюється на ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття – вони використовуються доти, поки приносять прибуток. Приклад – відомі в різних країнах телепроекти: українські «Фабрика зірок» - аналог оригінального голландського телешоу «Star Academy», «Танцюють всі» - аналог оригінального британського шоу «So You Think You Can Dance?», «Україна має талант» - аналог оригінального британського телешоу «Got Talent». Викуплені проекти починають жити самостійним життям з своїми національними особливостями.

Для виникнення та здійснення авторського права не потрібна реєстрація твору, спеціальне оформлення й виконання інших формальностей. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Останнім часом автори все частіше намагаються захистити свої авторські права використанням знака авторського права. Мета – сповіщення третіх осіб про свої авторські права. Після приєднання України в складі СРСР в 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право на всіх виданнях, а згодом і на аудіовізуальних творах почали зазначати знак охорони авторського права, що складається з трьох елементів:

· латинської літери „с”, обведеної колом - ©;

· імені особи (найменування власника), що володіє авторським правом;

· року першої публікації твору.

У друкованих виданнях особливості використання знака охорони авторського права залежать від кількості авторів.

Видання одного автора –знак розміщують у правому нижньому куткузвороту титульної сторінки. Також засвідчуються права автора ілюстрацій до видання, упорядника та інше.

Видання з кількома авторами. Якщо книга написана у співавторстві чивидання складається з частин, авторами яких є різні особи, знак охорони ставлять для кожної з них із зазначенням частин, які ними написані.

Якщо книга є перекладом з іноземної мови, спочатку розміщують копію знака охорони авторського права видання – оригіналу, знак охорони безпосередньо на переклад та інші об’єкти охорони.

Збірка з великою кількістю авторів. У збірках,які видаються організацієюсамостійно або через видавництво, на звороті титульної сторінки розміщують знак охорони на збірник загалом. Знак охорони авторського права на кожний твір, розміщений у збірнику, зазначають у нижній частині початкової сторінки авторського твору.

Перевидання. Якщо книга видається вдруге без змін і доповнень,на нійзазначається той самий знак охорони, що й на першому виданні. Якщо в книзі є доповнення, то розміщують два знаки охорони: першого та другого видання із зазначенням авторів доповнень і змін та видавництва, що видало оновлене видання.

До різновидів об’єктів авторського права можна віднести: літературні письмові твори; аудіовізуальні твори; фотографічні твори й твори зображального мистецтва; оригінальні назви та окремі частини творів; елементи друкарського оформлення видання та твори дизайну.

Літературні письмові твори публіцистичного,белетристичного,наукового,технічного чи іншого характеру неодмінно охороняються авторським правом. Серед літературних творів інформаційного жанру найбільш поширені замітка і репортаж.

Твори аналітичних жанрів – це аналіз та осмислення фактів, обов’язкове авторське Я. До таких творів належать стаття, кореспонденція, інтерв’ю, рецензія, огляд, коментар, бесіда тощо. Вони безперечно охороняються авторським правом.

Твори художньо-публіцистичних жанрів –це нариси,фейлетони,памфлети,пародії,сатиричні коментарі,епіграми, анекдоти – вони обов’ язково підлягають охороні авторським правом.

До інших матеріалів періодичних видань, що охороняються авторським правом, можуть належати кросворди, астрологічні прогнози, прогнози погоди, якщо вони є результатом творчої діяльності.

Авторським правом охороняються і аудіовізуальні твори: кінофільми, телефільми, відеофільми, слайд-фільми тощо. Аудіовізуальний твір може складатися з творів, які вже існують, і творів, що були спеціально складені для нього. Автор тексту, музики та інших самостійних елементів, що входять до складу аудіовізуального твору, зберігає авторське право на свою частину та може вільно використовувати її на власний розсуд. За українським законодавством, авторами аудіовізуального твору визнаються: режисер-постановник; автор сценарію, текстів, діалогів; художник-постановник; автор спеціально створеного музичного твору з текстом або без нього; оператор-постановник.

Серед аудіовізуальних творів окремо виділяються телевізійні твори, що є продукцією організацій мовлення – телепередачі, ток-шоу, випуски новин, спеціальні телепроекти. Співавторами телевізійного твору є автор сценарію, режисер-постановник, оператор-постановник. До авторів телевізійного сюжету починає діяти лише з моменту створення твору, а отже, насправді охороняє тільки кожний окремий примірник кожного номера видання, що вже побачив світ.

Специфікою періодичних видань є відсутність у них єдиного власника авторських прав. Первинно право на періодичне видання зароджувалося винятково як право видавців. Однак якщо редакторів перших газет справедливо вважали одноосібними творцями своїх видань і їм доставались всі лаври пошани, то сьогодні вихід у світ журналу чи газети – це результат злагодженої та копіткої праці цілого колективу спеціалістів – журналістів, фотографів, редакторів, дизайнерів, коректорів та ін.

Творчий внесок видавця, що за сучасним законодавством володіє правами на видання в цілому, полягає в доборі матеріалу, розробці оригінального макету. Кожен з журналістів володіє правами на використання своїх публікацій, включених до видання; за видавцем закріплено право на форму вираження авторських матеріалів у газетному (журнальному номері).

Якщо твори, що ввійшли до складу видання, є об’єктами авторського права, видавець користується авторським правом лише за умови дотримання відповідних прав кожного з авторів складених творів. У разі, коли твори, що стали частиною складеного видання, не мають авторської охорони, право видавця є незалежним.

Тож видавці періодичних видань володіють такими правами: на використання свого видання в цілому; на зазначення свого імені під час використання таких видань; на використання службових творів, які стали частиною видання; на використання творів, права на які були передані видавцеві за договором. Права видавців є, фактично, безстроковими.

Службовий твір створюється автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання редакції. Під таке визначення підпадає більшість журналістських публікацій. Авторові службового твору належать лише немайнові права, такі як право на згадування його імені чи зазначення псевдоніму. Він також має право протидіяти будь-якому посяганню на твір, яке здатне зашкодити честі та репутації. Однак претендувати на отримання додаткової винагороди за використання твору автор не може. Такий підхід зумовлюється необхідністю компенсувати матеріальні витрати роботодавця, котрий для створення матеріалу забезпечує технічне оснащення (диктофон, камеру, монтажне обладнання) чи фінансову підтримку (оплата відрядження, транспорт).

Перехід прав до роботодавця відбувається на підставі підписаного з журналістом трудового договору (контакту) й (або) іншого цивільно-правового договору. Однак укладення трудового договору не є підставою для переходу прав до роботодавця в повному обсязі. Згідно з положенням Цивільного кодексу України, майнові права на твір, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, що створив цей об’єкт, і юридичній або фізичній особі, де чи в якої він працює, спільно.

Твір може існувати як у його оригінальній формі, так і в зміненій – переклад, переробка, адаптація тощо. Оригінальним визнається твір, всі основні елементи якого створені самим автором. Твори, для написання яких були використані елементи чужих творів, вважаються похідними. Базовим критерієм для надання охорони похідному твору є творчий характер переробки. Технічна робота, наприклад, дублювання, озвучення та субтитрування аудіовізуальних творів, не вважається похідним твором і не охороняється авторським правом. Розглянемо різновиди похідних творів, які найчастіше зустрічаються в ЗМІ.

Аранжування – переклад музичного твору, написаного для одного інструмента, для іншого інструмента або голоса. Різновидами аранжування є також оркестрування, обробка, варіації.

Адаптація – полегшення твору для сприйняття малопідготовленими читачами чи пристосування його для демонстрації за допомогою інших художніх засобів, наприклад, переробка літературного твору на телевізійний сценарій. Здійснення її неможливе без згоди автора оригінального твору неможливе.

Анотація – стислий виклад змісту книги, статті, спектаклю. Реферування – конспективний виклад змісту книги, статті.

Резюме – стислий виклад основної думки, ідеї твору, висновок, підсумок виступу. Сьогодні широко відоме соціологічне резюме – оприлюднення журналістом соціологічного дослідження в певній послідовності, порівняння даних, коментування отриманих результатів тощо.

Переклад – передання форми письмових або усних творів мовою, що відрізняється від мови оригіналу. Самостійними літературними творами вважаються лише творчі переклади. Відповідно до українського законодавства авторським правом не охороняються офіційні переклади законів, указів, постанов, судових рішень та інших документів, які мають офіційний характер. Перекладачі й інші автори похідних творів користуються авторським правом на створений ними твір. Одночасно їхнє право є залежним, оскільки автори похідних творів не можуть здійснити переклад чи переробку, попередньо не отримавши згоди в автора оригіналу.

До об’єктів авторського права не належать твори, що не є результатом творчої діяльності: твори, що є суспільним надбанням і термін авторсько-правової охорони яких закінчився; ідеї, методи, теорії, принципи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття; повідомлення про поточні події чи новини дня, що мають характер прес-конференції; твори народної творчості.

Об’єкти, що не охороняються авторським правом: офіційні документи (закони України; судові рішення; офіційні документи політичного, законодавчого й адміністративного характеру; їх офіційні переклади); символи і знаки (прапор, герб; грошові знаки; державні нагороди; символи та знаки органів державної влади, військових формувань, територіальних громад, підприємств, установ); розклади телепередач, руху транспортних засобів.

2. Суб’ єкти права інтелектуальної власності.

Особи, яким належить суб’єктивне авторське право на твір, відносяться до суб’єктів авторського права. Ними можуть бути такі категорії: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства незалежно від віку.

Суб’єктивне авторське право виникає внаслідок створення твору, успадкування чи передання авторських прав за договором. До основних суб’єктів авторського права належать: автори, співавтори, спадкоємці, правонаступники, видавці.. Представляти інтереси власників авторських прав можуть організації колективного управління правами.

Автором вважається фізична особа, що своєю творчою працею створила твір. Йому належить первинне авторське право на твір, яке складається з майнових і немайнових прав. Немайнові права (право на ім’я, псевдонім) є невідчужуваними й не можуть бути передані іншим власникам. Майнові ж права на використання твору автор може передати іншим особам і організаціям.

Створення та випуск інформаційної продукції як об’єкта інтелектуальної власності – це тривалий процес, пов’язаний із залученням праці багатьох осіб, саме тому постає питання співавторства на цей інтелектуальний продукт. Співавторство – це факт створення твору в результаті спільної праці двох або більше осіб.

Говорячи про складений твір, яким є періодичне видання, необхідно відрізняти співавторство від співробітництва. Співробітництво – це використання творів різних авторів для створення нового складеного твору.

Автори розміщених у виданні статей не стають співавторами, як і автори не мають права вимагати авторства на періодичне видання в цілому. Те саме стосується і авторів текстового і зображального матеріалів, розміщених поряд. І стаття, і фотографія до неї об’єднані лише спільною темою, подією та іншим, сприймаються ж вони самостійно.

Виділяють два різновиди співавторства – роздільне і нероздільне. Обсяг права на використання твору значною мірою залежить від різновиду співавторства. Якщо твір становить нерозривне ціле чи всі співавтори брали участь у створенні кожної частини цього твору, співавторство вважається нероздільним. Якщо ж твір можна поділити на окремі частини, кожна з яких має самостійне значення, співавторство вважається роздільним. В такому випадку кожен зі співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд.

Та не будь-який внесок дає право вважатися співавтором твору. Так, якщо в основу написання твору покладено ваші ідеї, теорії, методи, концепції, навіть відкриття – Ви, на жаль, не можете претендувати на звання співавтора, тому що ці категорії за законом не охороняються авторським правом.

Внесок, який зробила та чи інша особа, може мати не лише творчий характер. Отож співавторами твору не визнаються особи, що допомагали авторові: технічно (друкарки, креслярі, стенографи), організаційно (продюсери, видавці), матеріально (спонсори, меценати). Визначення співавторів журналістського матеріалу залежить і від жанру та специфіки створення цього твору.

Розглянемо таке явище, як співавторство, у двох жанрах: бесіда і наукова стаття. Для бесіди характерним є поєднання творчості учасників бесіди з творчістю журналіста. За таких умов визнання журналіста співавтором бесіди цілком виправдане.

Дещо інше розглядається співавторство в науковій статті. З одного боку, наукові статті – набутки індивідуальної творчості вченого, що мають усі ознаки об’єкта авторського права. З іншого, - службові твори, що виконуються науковцем відповідно до завдання науково-дослідної організації. Дозвіл на опублікування монографій або наукових статей повинен надати заклад, у якому ці наукові праці апробовані. Такий порядок часто унеможливлює отримання автором гонорару за публікацію та обмежує його майнові права. Інша річ, коли дослідник передає матеріали для написання статті професійному журналісту. Авторським правом охороняється не зібраний матеріал – зміст публікації, - а форма його викладу, в чому і полягає робота журналіста. Узагалі наукові працівники намагаються визначати авторство та співавторство на твори не за нормами авторського права, а за морально-етичними нормами, які ґрунтуються на тому, що співавтором обов’язково повинен бути автор наукової ідеї, гіпотези.

Одним з поширених видів співавторства є інтерв’ ю. Згідно з новою редакцією Закону України „Про авторське право...” співавторами інтерв’ю вважаються особи, що дала і що взяла інтерв’ ю. Опублікування запису інтерв’ юдопускається лише за згодою особи, що його дала (п. 3 ст. 13). Інтерв’ ю – призначена для опублікування в пресі, передання по радіо, телебаченню розмова журналіста з особою (групою осіб), найкомпетентнішою в певному питанні, політичним, громадським чи іншим діячем або ж просто відомою особистістю. За характером та кількістю учасників інтерв’ ю виділяють: інтерв’ю-монолог, інтерв’ ю-діалог, колективне інтерв’ю, інтерв’ю – замальовку, інтерв’ю-нарис, інтерв’ ю-анкету.

Спадкоємці – це особи, до яких перейшли майнові права померлого автора відповідно до закону чи заповіту. Після смерті автора власниками його авторських прав стають його спадкоємці. Ними можуть бути рідні автора чи особи, котрим він передав свої права за заповітом. Рідними вважаються особи, що належать до певної черги спадкоємців. За наявності заповіту, спадкоємцями стають особи, зазначені в ньому, незалежно від їх громадянства. Якщо автор не залишив заповіту та не має законних спадкоємців, дія його авторських прав припиняється, а їх захист покладається на державу. Згідно з українським законодавством, Кабінет Міністрів може встановлювати спеціальні відрахування до фондів творчих спілок за використання на території України творів, які стали суспільним надбанням.

В спадок можуть переходити лише майнові права, а особисті немайнові права символічно залишаються у автора навіть після його смерті. Майнові права можуть бути передані в спадок лише за умови, що за життя автор ними володів. У разі, якщо автор передав майнові права на використання твору іншим особам, спадкоємці не можуть на них претендувати, проте у них залишається право захищати честь і репутацію свого родича та перешкоджати діям, які порушують його немайнові права.

Правонаступники – це юридичні чи фізичні особи, до яких відповідно до договору чи закону перейшли права і обов’язки інших осіб. правонаступники можуть отримати майнові права на використання твору в авторів та їхніх спадкоємців. Передання цих прав оформляється авторським договором. Переважно правонаступниками стають особи й організації, що займаються відтворенням і використанням цих творів. Отож до правонаступників належать: редакція ЗМІ, якій журналіст передав права на опублікування твору; видавництво, що за договором з автором отримало права на випуск і розповсюдження його книги; організація, яка володіє правами на службові твори своїх співробітників; інші фізичні і юридичні особи, права яким були передані за договором або за законом.

Інші особи, що мають авторське право – це фізичні та юридичні особи, що володіють первинними авторськими правами на твір. До числа таких осіб належать: упорядники збірників та інших складених творів; автори похідних творів; видавці періодичних видань. Найбільш неврегульованим залишається на сьогоднішній день питання правонаступництва авторських прав на кінофільми, що були відзняті на кіностудіях Радянського Союзу до 1991 р.

Одним з найбільш ефективних способів реалізації та захисту майнових прав авторів є колективне управління правами. Масове використання об’єктів авторського права не дає можливості їхнім власникам самостійно здійснювати контроль за їх розповсюдженням. Отож безперечною альтернативою є звернення до послуг спеціалізованих організацій колективного управління – установ, які управляють майновими правами суб’єктів авторського права та не мають на меті отримання прибутку. Метою діяльності цих організацій є захист майнових прав авторів, одержання винагороди за використання об’єктів інтелектуальної власності та розподіл її між авторами. Вперше колективний орган почав захищати авторські права у 1777 р. у Франції, агентство мало назву „Товариство драматичних авторів та композиторів” і було створено за активної участі П. Бомарше. Подібні організації поширені з того часу у всьому світі. Нині популярність організацій колективного управління правами в Україні зростає з кожним роком.

3. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури і об’ єкти суміжних прав.

Право авторства. Згідно з українським законодавством про авторське право авторство виникає з моменту виникнення твору. Первинним власником виключних прав, пов’язаних зі створенням і використанням творів науки, літератури та мистецтва, є автор. Йому належать особисті немайнові та майнові права.

Права авторів поділяються на:

Особисті немайнові права.Вони невідчужувані та не можуть бутипередані іншим особам. Можуть захищатися спадкоємцями автора.

Виключні майнові права.Вони можуть передаватись автором і йогоправонаступниками відповідно до авторського договору, у спадок або іншим способом. Майнові права будуть детально розглянуті в наступній лекції.

Право на винагороду.Автор або правовласник має право насправедливу винагороду за будь-яке використання твору. Законом передбачена можливість використання твору без дозволу автора, але з виплатою йому винагороди.

Особисті немайнові права є невідчужуваними правами автора і не можутьбути передані іншим особам. До немайнових прав автора належать: право авторства; право на ім’ я; право на псевдонім; право на збереження цілісності твору; право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору.

Одним з найважливіших прав, яке виникає в творця, є право авторства – право визнаватися автором свого здобутку. Беззаперечним доказом існування поняття авторства в стародавні часи може слугувати папірус Честер-Бітті IV (датується часом Нового царства в Єгипті), в якому про авторів літературних творів написано таке: „...досі виголошують їхні імена через книги, що вони створили, оскільки вони (книги) були хороші та пам’ять про тих, хто їх створив, зберігається вічно”. Поза сумнівом, подібні рядки були написані в суспільстві, де високо цінували значення книг та їхніх авторів. Однак ідеальними авторами визнавалися лише автори давнини, твори яких за структурою, стилем й навіть змістом намагалися наслідувати їхні нащадки.

Типовим порушенням права авторства є плагіат. Плагіат – це оприлюднення повністю або частково чужого твору під іменем особи, що не є автором цього твору. Явище плагіату має багатовікову історію, проте в українському законодавстві обґрунтування цього терміна вперше з’ явилося в липні 2001 р. Факти існування плагіату датуються часами Стародавньої Греції та Римської Імперії. Давньоримський поет Марціал першим застосував термін „плагіатор”, що означав „викрадач чужих рабів”, до літературних грабіжників. Плагіат проявляється в багатьох формах, поділитийого на різновиди можна за обсягом привласненого матеріалу – повний і частковий плагіат; а також за ступенем автентичності (подібних або сумнівних) текстів – прямий і опосередкований плагіат. Для доведення плагіату ефективним способом є експертиза (лінгвістична, фоноскопічна та інші). На наш час єдиним дієвим методом боротьби з плагіатом являється саморегулювання. За межами України існує багато структур соціальної відповідальності ЗМІ перед суспільством, а в редакціях практикують уведення в штат посади омбудсмена - людини, що стоїть на варті прав людини. У стародавній скандинавській мові це слово мало таке значення: „ Людина, що стежить за тим, щоб сніг, лід і бруд були прибрані з вулиць та димові труби були очищені”. Омбудсмени отримують і розглядають скарги, що надходять до редакції, контролюють роботу журналістів і намагаються запобігти випадкам недостовірності інформації, недотримання прав авторів та плагіатові. За даними Всесвітньої організації прес-омбудсменів, залучення до штату видань цих працівників призвело до зменшення кількості позовів до ЗМІ на 30-50%. Водночас статистика вітчизняної судової практики засвідчує пріоритетність судового способу охорони авторських прав серед журналістів. Найчастіше об’єктом конфлікту є стаття (78%), інтерв’ю, малюнки (2%), фотографії (3%), інше -14%.

Звинуваченню в плагіаті може бути піддано як маловідомого автора, так і всесвітньо відомих митців.

Право на ім’я. Автор самостійно обирає спосіб зазначення свого імені та може вимагати від інших зазначення належним чином свого імені на творі та його примірниках або згадування під час кожного публічного використання твору, якщо це практично можливо. Існує три способи реалізації права на ім’ я: зазначення справжнього імені автора; зазначення вигаданого імені (псевдоніма); не зазначення імені автора (анонімне використання).

Вибір псевдоніма – справа добровільна, причин для цього може бути безліч. В деяких ситуаціях він може захистити журналіста.

Анонімні публікації в пресі – це стислі інформаційні повідомлення, що не охороняються авторським правом, і редакційні статті – передовиці. Такі статті сприймаються читачем як редакційні, тобто в них висловлюється колективна позиція редакції.

Спосіб зазначення імені автора – його власна справа.

При співавторстві послідовність зазначення авторів твору має бути узгоджена з ними окремо.

У наукових колах заведено розташовувати імена авторів, виходячи з їхніх заслуг, посад і вчених звань. Інколи таке співавторство межує з відвертим за авторством – зазначенням імені поважного вченого, що насправді не є автором твору.

Останнім часом в періодичних виданнях поширена практика зазначення авторів фотоматеріалів у загальному списку на останній сторінці. Такий підхід є безумовним порушенням авторських прав.

Порушенням права на ім’я є передрук твору без зазначення імені автора, що характерно для дайджестів і регіональної преси, яка використовує столичні матеріали. Видання посилаються на джерело інформації, не згадуючи при цьому імені автора. Обов’ язковими є обидва елементи: і посилання на джерело інформації, і зазначення імені автора.

Обов’язковим є зазначення автора у титрах телепрограми чи оголошення його імені в разі передання твору в ефір радіостанції. Ігнорування телеканалами цієї умови є порушенням права автора на ім’ я. Наприклад, композитор Є.Савенков написав для телесеріалу „ Бідна Настя” романс „ Я вас люблю” та романтичну пісню „О, коли б моя туга”. Однак під час демонстрації (а пісні в серіалі прозвучали понад 120 раз) його ім’я жодного разу не було зазначено в титрах.. Автор подав позов до суду з приводу порушення компанією СТС його немайнового права на ім’ я та отримав грошову компенсацію за завдані збитки.

Право на збереження цілісності твору. Автор твору має право вимагати збереження цілісності твору та протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Це право для автора є чи не найбільш уразливим, адже специфіка створення періодичних видань і телерадіопередач, яка полягає в обмеженому обсязі шпальти (ефіру) й оперативності подання інформації, зумовлює внесення істотних змін до журналістського матеріалу, нерідко без його дозволу.

Цікаво, що вже в Стародавній Греції існували правила, майже аналогічні до сучасного права на збереження цілісності твору, здійснювався контроль за відповідністю театральних вистав справжньому задуму авторів. Проблема дотримання цього права піднімалася й авторами. І сьогодні при використанні продукції ЗМІ, на жаль, виникають порушення: адаптація публікації для Інтернет-версії видання; оздоблення матеріалу ілюстраціями та коментарями; верстка, що змінює структуру твору; винесення компромативних фраз із контексту тощо.

Бернська конвенція, учасницею якої є і Україна, теж визначає серед моральних прав автора „право вимагати визнання свого авторства на твір і протидіяти будь-якому викривленню, перекрученню чи іншій зміні цього твору, а також будь-якому іншому зазіханню на твір, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора”. Законодавство України запроваджує поняття „цілісність твору” та не ставить його в залежність від порушення честі та репутації автора.

Вирішення проблеми дотримання прав авторів пов’язане з імовірною втратою каналами величезних прибутків, отож ситуація вирішується неохоче. Керівники українських каналів наголошують на тому, що заборона переривання рекламою телепродукції на українських каналах лише спрямує хвилю рекламодавців на російські канали, ретрансляція яких здійснюється в Україні. Закон України „Про рекламу”, фактично, законодавчо закріпив сприятливі умови для порушення цілісності аудіовізуальних творів, дозволивши переривання останніх анонсами телепродукції та інформаційними матеріалами.

Реалізація права на збереження цілісності твору полягає в наступному. Організації мовлення, маючи намір під час показу фільмів демонструвати рекламні вставки, звертаються за відповідною згодою до авторів. У разі ж, якщо автор відмовив у такому дозволі, від показу його твору утримуються. Це означає, що з економічного погляду автори, котрі борються за свої немайнові права, залишаються у програші та, фактично, в ізоляції, не маючи змоги демонструвати свої твори.

4. Майнові права інтелектуальної власності авторів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав.

Загальна характеристика майнових прав автора. Майнові права – друга категорія авторських прав, але назва „друга” – це визначення порядкового номера, а не номера за значенням. Майнові права автора виконують функцію своєрідної валюти – вони можуть бути продані, передані за ліцензією чи за договором. Особливості права власності на твори мистецтва, зокрема право отримання винагороди за творчу працю, були відомі ще в римському праві. Протягом усієї історії жили на кошти від своєї інтелектуальної праці римський оратор Цицерон, літописець Нестор, філософ Спіноза. Однак тогочасні форми стимулювання творчості, переважно, базувалися на системі меценатства (Меценат – римський державний діяч, що прославився покровительством поетам і художникам, узагальнено вживається для визначення багатого покровителя науки і мистецтва). Своїм улюбленцям монархи видавали привілеї, а покровителі – немалі грошові суми. Так, з бідного музиканта, що неодноразово сидів у в’язниці за борги, відомий німецький композитор Р. Вагнер перетворився на заможного аристократа після того, як його творчість поцінував король Людовик ІІ, Леонардо да Вінчі неодноразово зізнавався: „Служу тому, хто мені платить”. Завзятий гравець О. С. Пушкін розраховувався за карткові борги правами на видання своїх поетичних творів.

Вперше термін „інтелектуальна власність” як аналог матеріальної власності почали вживати французькі філософи епохи Просвітництва. Джон Локк вважав право творця літературного твору „його невід’ємним правом, що виникає власне з природи творчої діяльності й існує незалежно від визнання його державною владою”. Прийнятий у 1710 р. в Англії перший в Європі закон про авторське право - „Статут королеви Анни” – закріпив за автором виключне право на опублікування свого твору протягом 14 років.

Остаточно ж поняття інтелектуальної власності як об’єкта економічних відносин сформувалося в XVIII-XIX століттях, коли Європою стрімко поширювалися запроваджені в Англії законодавчі принципи охорони авторського права. З інтервалом у декілька десятиліть подібні закони були прийняті у Франції, Данії, Німеччині, США. Продаж і купівля прав на видання літературних та постановку драматичних творів набули масового характеру.

Нині майнові права є економічно важливою ланкою відносин між авторами та ЗМІ, оскільки використання твору іншими особами дає авторові прибуток. Співробітництво працівників ЗМІ та роботодавців засновується на договорі: журналіст передає власникові ЗМІ права на використання його творів, а сам отримує щомісячну заробітну платню (гонорар за використання авторських матеріалів). Однак автор може і не передавати свої майнові права, залишаючи за собою право на використання твору та право дозволяти чи забороняти іншим особам: відтворення твору; публічне виконання та публічне сповіщення; публічну демонстрацію і публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування і інші подібні зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; розповсюдження через перший продаж, відчуження іншим способом або здаванням у майновий найм чи прокат; подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за власним вибором; здавання в майновий найм; імпорт примірників творів.

Цей перелік майнових прав не є вичерпним і тому надає авторові значно ширші можливості. Але скористатися ними автор не завжди має змогу. Розглянемо детально найважливіші і водночас найсуперечливіші майнові права автора.

В якості прикладу використання майнових прав можна розглянути угоду, яку уклала сім’ я Майкла Джексона з компанією «Соні мьюзік». Як відомо, Майкл Джексон несподівано помер у червні 2009 р. Спадкоємцями були визнані члени родини Джексона, за виключенням батька. У березні 2010 року родина уклала вищезазначену угоду на суму 250 млн $, що є рекордною для індустрії звукозапису (Джексон залишив по собі 125 млн $ боргу). Угода дає компанії «Соні мьюзік» видавати нові і перевидавати старі альбоми короля поп-музики. Компанія сподівається отримати прибуток, адже з дня смерті Джексона вже продано більше 31 млн екземплярів дисків з записами старих альбомів за 9 місяців. «Соні» зобов’язалася перевидати за сім років десять старих альбомів. Цього року має вийти перший диск з невідомих широкому загалу композицій. До того ж компанія отримала право використовувати образ і голос співака у відеоіграх, фільмах і театральних постановах. Спадкоємці Джексона будуть отримувати від прибутку в результаті такої діяльності відсотки.

Право на відтворення.Право на розповсюдження. Відтворення – це виготовлення одного чи більшої кількості примірників (копій) твору або будь-якої його частини в якій завгодно матеріальній формі, й у формі звукозапису, відеозапису чи запису твору в пам’ять комп’ютера.

Право на відтворення можна назвати одним з перших прав в історії інтелектуальної власності. Потреба в його охороні існувала ще в середні віки, проте вона не була настільки актуальною, поки твори переписувалися вручну. Володіння оригіналом твору давало змогу контролювати чи забороняти його відтворення. Винахід Й. Гутенберга, котрий М. Лютер назвав „другим визволенням людського роду від розумової темряви”, відкрив нові можливості для відтворення великої кількості примірників за порівняно короткий термін. Фактично, з появою друкарень з’явилися і перші пірати, що використовували здобутки одних для власного збагачення. (піратство – опублікування, відтворення, ввіз на митну територію України і розповсюдження контрафактних екземплярів творів, в тому числі комп’ ютерних програм і баз даних, фонограм, відеограм, програм мовлення. Нова ситуація потребувала юридичного вирішення, а тому 11 невдовзі почали з’являтися перші привілеї, що дозволяли друк авторських творів лише обраним видавцям і друкарням та контролювали незаконне відтворення.

На території України право на відтворення вперше було законодавчо закріплено тільки на початку ХІХ століття. У Цензурному статуті від 22 квітня 1828 р. авторське право визначалось як виключно майнове право „творця таперекладача книги” на свій твір – „майно благонабуте”. Власне авторові належало право на відтворення своїх творів друком, цим правом він міг розпоряджатися „все своє життя” ( п.1 Положення про права творців від 1828 р.). В 1830 році було прийняте нове Положення про права творців, перекладачів та видавців, яке на законодавчому рівні затвердило правовідносини між видавцями періодичних видань і авторами. Згідно з ним видавцям періодичних видань і збірок надавалося виключне право на відтворення видань, які їм належали так, як вони вперше побачили світ. Водночас авторам творів, які містилися в цих виданнях, дозволялося друкувати свої матеріали поза виданнями, якщо тільки цьому не суперечили домовленості з видавцями. Основні принципи взаємовідносин між авторами і видавцями, закладені в цьому документі, чинні і сьогодні.

Сучасний процес відтворення здійснюється із залученням найсучаснішої техніки, тому відстежити порушення в цій сфері або запобігти йому практично неможливо. Та й легальні організації, що надають послуги ксерокопії, нехтують авторськими правами, виконуючи потенційно неправомірні замовлення, наприклад, копіювання авторської книги в повному обсязі. Наприклад, в зарубіжних країнах обсяги такого копіювання не повинні перевищувати 10% від загального обсягу книги автора.

Найбільших збитків авторам завдають літературні пірати, які не тільки дописують самостійні кінцівки у творах відомих авторів, а і під їх прізвищами продають написані анонімами твори. Унаслідок таких афер на українському книжковому ринку з’явилися несправжні „Код да Вінчі” Д. Брауна, „Рокіровка” Б. Акуніна. А відомий латиноамериканський письменник Габріель Гарсіа Маркес був змушений переписати кінцівку роману „Мої сумні повії”, щоб запобігти подальшому розповсюдженню піратських копій.

Інколи з правом на відтворення ототожнюють право на розповсюдження (адже особа, що отримала за договором право на відтворення визначеної кількості примірників твору, отримує і право на їх продаж). Розповсюдження твору – це будь – яка дія, за допомогою якої твір пропонується публіці, зокрема і через доведення його до загального відома таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до нього з будь-якого місця та в будь який час за власним вибором. Право на розповсюдження стосується лише тих творів, які були зафіксовані в матеріальній формі.

З юридичного боку право на відтворення і право на реалізацію – це різні поняття. Так, продавець отримує право на розповсюдження свого твору не тільки в традиційній паперовій формі, але і на СD–ROM або через Інтернет. Однак автори творів, які ввійшли до періодичного видання, повинні бути проінформовані про способи розповсюдження видання, адже їм належить право на використання своїх творів незалежно від видання цілком.

До правомірно опублікованих об’єктів авторського права, введених у цивільний обіг через їх перший продаж в Україні, застосовується принцип „вичерпання прав”, тобто їх подальше поширення виходить з-під контролю власника авторських прав. Зазначені твори можуть розповсюджуватися далі без згоди автора, повторно вводитись у цивільний обіг за підвищеною ціною, даруватися. При цьому автор не буде одержувати ніяких відрахувань від такого продажу та не може заборонити подальше використання твору. Таким чином перепродаж аудіокасети з авторським твором у спеціалізованому магазині або на ринку є цілком законним. Однак принцип „вичерпання прав” поширюється лише на правомірно введені в цивільний обіг твори, його нормативному положенню не підлягає піратська продукція.

Право на публічний показ,виконання,сповіщення. Серед важливих майнових прав – право на публічний показ, виконання, сповіщення.

Публічний показ –це демонстрація нерухомого оригіналу чи примірника творубезпосередньо на екрані за допомогою телевізійного кадру, плівки, слайда чи інших технічних заходів. Це право застосовується тільки до творів, зафіксованих на матеріальному носієві, а сама демонстрація твору відбувається у місці, що є відкритим для вільного відвідування та в якому присутня значна кількість осіб, що не належать до кола сім’ї. Завдяки новим технічним можливостям публіка може дивитися публічний показ, перебуваючи не лише в місці його демонстрації, а й поза його межами. Ще одним способом реалізації права на показ є організація виставок, галерей фотографій, творів образотворчого мистецтва в музеях тощо.

Публічне виконання –це демонстрація фонограм,виконань у спосіб гри,декламації, співу, танцю, а також показ кадрів аудіовізуального твору в певній послідовності. На відміну від публічного показу, публічно виконуватися можуть не лише твори, зафіксовані на матеріальному носієві, але й ті, що мають тільки усну форму. До способів публічного виконання належать: театральний показ, виконання на концерті, естраді, декламація творів, демонстрація кіно- і відеофільму в кінозалах і кінотеатрах. Потрібно відрізняти право виконавця від права на публічне виконання. Тільки автор або правовласник може дозволити акторові чи артистові виконувати твір на сцені. Після того, як згоду отримано, артист може претендувати на володіння суміжними правами й отримання винагороди за кожний запис його виконання. Відстежити кожний такий запис дуже складно, тому виконавці змушені відмовлятися від потенційних прибутків, забороняючи будь-який запис чи фотографування під час своїх концертів та спектаклів.

Публічне сповіщення –це передання за згодою суб’єктів авторського правата суміжних прав в ефір творів, виконань, будь-яких звуків і зображень, їх запис фонограмах та відеограмах, програм організацій мовлення, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях. Передання в ефір авторських творів неможливе без згоди їх авторів. Отож і радіо-, і телекомпанії, що мають намір передавати в ефір авторські твори, повинні спочатку укласти договір з автором або його представником про передання майнового права на публічне сповіщення організації мовлення. Переданням в ефір також визнається пряма трансляція з місця показу чи виконання. Твір вважається переданим незалежно від того, чи сприймався він публікою фактично. Необхідно згадати ще один випадок публічного сповіщення, коли цілі абзаци з матеріалів друкованих видань потрапляють у теле- чи радіоефір. Дотримання права на передання в ефір нерідко межує з відвертим плагіатом. Щоб запобігти таким порушенням, з 2002 р. Українське агентство авторських та суміжних прав здійснює моніторинг телерадіопростору стосовно дотримання авторського права й суміжних прав. В результаті моніторингу виявлені такі тенденції: найчастіше твори – об’єкти авторських та суміжних прав – у своїй діяльності не завжди правомірно використовують спеціалізовані музичні канали. Серед радіостанцій кількість порушників значно менша. Це пов’ язано з тим, що радіостанції, переважно, підписують угоди з організаціями колективного управління правами авторів.

5. Договори у сфері інтелектуальної діяльності

5.1 Специфіка авторських договорів у сфері ЗМІ.

5.2 Реєстрація авторського права.

5.3 Способи підтвердження авторства.

5.4 Оплата за використання твору.

Специфіка авторських договорів у сфері засобів ЗМІ.

видавництвом, засобом масової інформації, іншою організацією, відповідно до якої одна сторона (автор) надає іншій стороні певні майнові права на використання твору. Авторський договір може бути реальним – передання прав на існуючий твір – або консенсуальним – договір про створення твору. Предметом авторського договору може бути тільки кінцевий результат роботи – закінчений твір, записане інтерв’ю, проведене опитування, зібраний матеріал тощо.

Авторський договір – найпоширеніша форма угоди між редакцією та позаштатним журналістом. Згідно з ним автор передає чи зобов’язується передати майнові права на використання свого твору редакції, а оплата здійснюється тільки після опублікування матеріалу. Договір вважається укладеним, якщо в ньому обговорені основні умови: зазначені майнові права, що передаються, термін дії договору, розмір авторської винагороди. В залежності від об’єму майнових прав, що передаються, авторські договори поділяються на дві категорії:

1) авторський договір про передачу виключного права на використання твору (автор передає право використовувати твір відповідним способом і в установлених межах одній особі, з наділенням останньої правом забороняти чи дозволяти подібне використання іншими особами; при цьому сам автор протягом терміну дії договору лишається права використовувати свій твір указаними в договорі способами);

2) авторський договір про передачу невиключного права на використання твору

(автор передає іншій особі право використовувати твір відповідним способом і в установлених межах; при цьому автор протягом терміну дії договору зберігає право на використання твору і на передачу не виключного права на використання твору іншим особам).

За загальним правилом, авторські договори мають укладатись у письмовій формі. Але українське законодавство робить виняток, дозволяючи укладання договору на опублікування твору в періодичній пресі в усній формі. Це положення зумовлене оперативністю подання й опублікування матеріалів у ЗМІ. Водночас у разі невиплати авторської винагороди чи неправомірного використання авторського твору укладення усного договору суттєво ускладнює доведення факту існування такого договору між редакцією і автором.

Авторські договори зі штатними працівниками редакції укладаються рідко. Адже, за умовами трудового договору з постійним працівником ЗМІ, його творивизнаються службовими, а майновими правами на них редакція і автор володіють спільно. Існує поширена в деяких ЗМІ практика виплати авторської винагороди за кожну опубліковану протягом місяця статтю (поряд з окладом).Укладання додаткового договору з авторами такі виплати не потребують.

Деякі редакції ЗМІ, що намагаються уникнути додаткового оподаткування, замість авторських укладають з авторами договори купівлі-продажу. Результатом такого договору стає придбання редакцією у повну власність авторських творів, фотографій, ілюстрацій або макетів оформлення логотипів і сторінок видання. Однак у такому разі вони отримують лише матеріальні об’єкти, проте авторські права на ці твори залишаються за їхніми авторами. У разі використання редакцією таких об’єктів у своїй роботі, автори можуть висувати претензії щодо неправомірного використання їхніх творів і вимагати виплати компенсації.

2. Реєстрація авторського права.

Відповідно до українського

законодавства право автора на твір, що є наслідком його інтелектуальних зусиль, виникає з моменту створення такого твору і не потребує реєстрації твору або будь-якого іншого оформлення. Проте законодавство надає можливість суб’єктам авторського права зареєструвати свій твір у відповідних державних реєстрах. Таку реєстрацію здійснюють для посвідчення авторства на оприлюднений чи на не оприлюднений твір, факту і дати публікації твору, договорів, що стосуються авторського права. Зареєструвати твір можна в будь-який час протягом терміну його охорони: за життя автора і 70 років після його смерті. Однак реєстрація авторського права–це право автора,а не йогообов’язок.

Реєстрація авторського права відбувається у відповідності з Порядком 1756. Названим порядком означено, що установою, яка виконує дії, пов’язані з державною реєстрацією прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також реєстрацією договорів, що стосуються права автора на твір, являється Міністерство освіти і науки як центральний орган державної влади. Для кращої координації питань, пов’язаних із захистом авторських прав, у відповідності з Постановою КМУ №601 в складі МОН створений Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління. Він опікується організаційним забезпеченням охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Цей же Департамент безпосередньо здійснює державну реєстрацію і ведення державного реєстру об’єктів інтелектуальної власності.

Зареєструвати можна як саме авторське право (шляхом реєстрації авторського права на твір чи реєстрації авторського права роботодавця на службовий твір), так і договори, що стосуються права автора на твір (договори про передачу – відчуження майнових прав на твір; про передачу виключного права на використання твору; про передачу не виключного права на використання твору).

За реєстрацією звертається автор (або володар авторських прав), або його довірена особа (її повноваження повинні бути підтверджені довіреністю). Для реєстрації готується заявка. Заявка – це сукупність документів, необхідних для державної реєстрації авторського права чи договору, що стосується права автора на твір. Обов’язковий елемент заявки – заява, написана автором чи особою, що має авторське право. Заява складається українською мовою відповідно до форми. До заяви обов’язково надається екземпляр твору в матеріальній формі (навіть якщо твір не оприлюднений; якщо реєструється оприлюднений твір, то надається документ, що засвідчує дату і факт оприлюднення). Якщо реєструється авторський договір, що засвідчує передачу (відчуження) майнового права або передачу права на використання твору. Наступні документи, що надаються, - квитанція про сплату збору за підготовку до реєстрації авторського права на твір і державного мита за видачу свідоцтва. Для реєстрації авторського права на деякі твори необхідні додаткові документи: для реєстрації авторського права на комп’ютерну програму додається інструкція з використання програми; для реєстрації права на базу даних – інструкція з використання і опис структури бази даних; для реєстрації права на твір архітектури – анотація (назва твору, адреса місцезнаходження, архітектурні характеристики і параметри, час і місце створення). Існують спеціальні вимоги до оформлення матеріальної форми твору:

· Літературні письмові твори надаються у друкованому виді (на папері чи в електронному варіанті) мовою оригіналу, а усні твори – як у друкованому виді мовою оригіналу і у вигляді звукозапису;

· Комп’ ютерні програми – у вигляді тексту програми чи її фрагментів, необхідних для її ідентифікації;

· Текстові музичні твори або музика без тексту надаються у формі нотного запису чи звукозапису, а сам текст – у друкованому виді мовою оригіналу на паперовому чи електронному носії;

· Драматичні і музично-драматичні твори, пантоміма, хореографічні твори, інші твори, створені для сценічного показу надаються у вигляді відеозапису, малюнків, друкованому виді мовою оригіналу. Якщо це аудіовізуальний твір, то надається довідка державного підприємства „ Національний центр Олександра Довженка” про передачу на зберігання оригіналу твору, тому що такі твори потребують спеціальних умов зберігання;

· Твори образотворчого мистецтва і фотографії надаються у вигляді кольорових чи чорно-білих фотографій розміром не менше 9/12 см чи слайдів – в окремому конверті. Можна на електронному носії чи у вигляді копій на паперовому носії;

· Про вимоги до творів архітектури чи містобудівництва, садово-паркового мистецтва ми говорили вище, до анотації додається ще фотографії або слайди моделей побудованих споруд на електронному

носії чи у вигляді копій на паперовому носії.

На розгляд поданої заявки в Департаменті відводиться місяць. При цьому орган реєстрації не проводить експертизу твору і не встановлює факт виникнення авторства. Після розгляду заявки департамент направляє автору відповідне рішення про реєстрацію або вмотивовану відмову, при цьому надані до Департаменту документи не повертаються.

Після прийняття рішення про реєстрацію авторського права заяви телю видається в місячний термін відповідне свідоцтво.

На основі рішення про реєстрацію авторського права на твір відомості про реєстрацію заносяться до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права (чи до Державного реєстру договорів). Департамент обов’язково публікує в офіційному бюлетені відомості про реєстрацію.

передбачає презумпцію авторства, тобто автором вважається особа, зазначена як автор на оригіналі чи екземплярі твору. Це правило стосується як авторства на твір, що носить одиничний характер, так і на твори, видані масовим тиражем, як на твір, написаний одним автором, так і на енциклопедії, довідники тощо, створені на основі співдружності багатьох авторів.

Цивільний кодекс України передбачає, що „ особа, що має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом” [ ст.437, п.2] ( відомості про спеціальний знак авторського права розглядався в лекції 3).

Окрім використання презумпції авторства і спеціального знаку автор може указати в своєму творі на наявність певних майнових або немайнових прав, що належать йому як автору. Зробити це можна двома шляхами:

1) указати на екземплярі твору, що всі права захищені законодавством про авторські права;

2) указати на екземплярі твору ті найбільш важливі для автора

права, що виникли в зв’язку з створенням твору.

Коло майнових і немайнових прав автора визначене Законом „ Про авторське право...”[ Ст.15] і Цивільним кодексом України [ст.424].

Дані права автора на практиці найчастіше реалізуються шляхом зазначення на екземплярі твору тексту наступного змісту: „ будь-яке використання твору або окремих його частин з комерційною метою (передрукування та інше) не дозволено або допускається лише за згоди автора”. Перелік випадків використання твору без згоди автора (цитати, ілюстрації, відтворення в каталогах) приведений в Законі „ Про авторське право...” [ ст.21] і допускається з обов’язковим згадуванням імені автора. Подібне ж право „ вимагати зазначення свого імені в зв’ язку використанням твору , якщо це практично можливо”, закріплене і в Цивільному кодексі України і є одним із немайнових прав автора [ст.438]. В якості приклада реалізації даного права зустрічаємо в друкованих ЗМІ приблизно таку інформацію: „ при наступному використанні вміщеної в газеті інформації посилання на газету обов’ язкове”.

4. Винагорода за використання твору. Одна з трьох необхідних умов авторського договору – визначення авторської винагороди за використання твору (інші дві умови – зазначені майнові права, що передаються і термін дії договору). Конституція України гарантує свободу творчості і захист інтелектуальної власності громадянина, а також його право на результати творчої діяльності [ст. 54]. До таких результатів, безумовно належить і розмір авторської винагороди, що визначає як рівень оцінки твору з боку суспільства, так і рівень життя самого автора.

На належності автору майнових прав на твір базується і право автора вимагати винагороди за використання твору. Право автора на винагороду за використання його твору зафіксоване і в Цивільному кодексі України

[ ст.445].

Закон „ Про авторське право...” визначає наступні форми винагород:

· одноразовий (паушальний) платіж;

· роялті (відрахування за кожний проданий екземпляр або за кожне використання твору);

· комбіновані платежі [ ст.15, п.5].

Розміри і порядок виплати авторської винагороди фіксуються в авторському договорі. При цьому ставки авторської винагороди не повинні бути нижчими, ніж ставки , передбачені в Постанові №72.

Наприклад, за публічне виконання літературної п’єси для дітей в прозі роялті (нараховується як % від суми валового збору, що надходить від продажу білетів або від загальної суми витрат на проведення заходу, під час якого використовується твір) дорівнює 8% , з них 4% - автору п’єси, 1% - режисеру – постановнику, 3% - художнику-сценографу і художнику по костюмам; опера –

11%, балет – 12,5% та інше.

Загальновідомо, що саме термін роялті зазвичай пов’язують з платежами за використання інтелектуальної власності. Роялті – це періодична виплата ліцензійної винагороди в розмірі та з інтервалом, передбаченими ліцензійною угодою. Ліцензійні виплати можуть здійснюватись: як відрахування від вартості творів за ліцензією продукції; у формі відсотків від суми обігу щодо продажів або від суми прибутку; як збір від одиниці виготовлюваної за ліцензією продукції. Ставка роялті морже нараховуватися від різних розрахункових баз. В свою чергу, паушальний платіж надається як разова винагорода за використання об’єкту інтелектуальної власності, незалежно від отримання користувачем економічного ефекту від такого використання.

На практиці досить широко використовується метод визначення суми роялті від об’ємів продажу об’єкту авторського права. Припустимо, що автор підписав ліцензійний договір на один рік і надав право ліцензіату ( ліцензіат – це сторона – учасниця ліцензійного договору, яка отримала дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності на умовах, визначених за взаємною домовленістю сторін з урахуванням вимог законодавства [19, ст.1109, с.1]) на видання 1000 екземплярів його книги за ціною 15 грн. за примірник, при цьому автор розраховував отримати за це 5% від вартості кожного примірника. В нашому прикладі сума річного роялті (ціна ліцензії) розраховується за формулою: Cr = Vr x Z x R, в якій

Cr – сума роялті;

Vr – очікуваний об’єм реалізації твору Z – ціна одиниці екземпляра твору;

R – ставка роялті.

Таким чином, сума роялті за вказаний період (один рік) буде становити 750

грн. = 1000 екз. * 15 грн. *5%.

Термін роялті в українському законодавстві окрім авторського права вживається і в законодавстві про оподаткування, де його включають до валових доходів платників податків.

РОЗДІЛ 5

Поиск по сайту: