Інтелектуальної власності. Останнім часом в майні суб’єктів господарювання будь-якої організаційної форми і

Останнім часом в майні суб’єктів господарювання будь-якої організаційної форми і форми власності неухильно підвищується значення нематеріальних активів основу яких становить інтелектуальна власність. І це цілком природно, тому що з економічної точки зору основним призначенням об’єктів інтелектуальної власності є отримання прибутку чи іншої користі від їхнього використання. Однак, для цього необхідно внести їх до господарського обороту, попередньо оцінивши вартість прав на них. Лише після оцінки вони фактично перетворюються на товар, їх можна продавати чи обмінювати на інші товари. Отже, визначення вартості та організація обліку цього різновиду майна на сьогодні є актуальною проблемою.

Необхідність оцінки вартості майнових прав як нематеріальних активів підприємств, зокрема, їхньої інтелектуальної власності, виникає під час:

– бухгалтерського обліку та оподаткування майна підприємств;

– укладення договорів, в тому числі ліцензійних договорів, про передачу прав на об’єкти інтелектуальної власності;

– укладення договорів про передачу “ноу-хау”;

– укладення договорів про спільну діяльність;

– використання об’єктів інтелектуальної власності в інноваційних та інвестиційних проектах;

– передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності як внеску до статутних фондів новостворюваних підприємств;

– визначення розміру збитків від неправомірного використання об’єктів інтелектуальної власності і (або) недобросовісної конкуренції тощо.

Оцінка вартості майна, майнових прав, в тому числі оцінка вартості інтелектуальної власності – це процес визначення їхньої вартості на дату оцінки. На сьогодні основними нормативно-правовим актом на підставі якого відбувається оцінки майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності є Національний стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" затверджений Кабінетом Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. N 1185. Крім цього, основними законодавчими актами за якими відбувається оцінка вартості майна, є Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001р. а також (залежно від мети оцінки) інші законодавчо-нормативні акти, які не суперечать цьому Закону, зокрема:

– “Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8. “Нематеріальні активи” – з метою бухгалтерського обліку;

– нормативні документи фонду державного майна України – під час приватизації державних підприємств;

– Закони України “Про інвестиційну діяльність в Україні”, “Про режим іноземного інвестування” та “Про наукову та науково-технічну експертизу” – при інвестуванні;

– Закон України “Про господарські товариства” – при створенні господарських товариств тощо.

Закон "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" не регламентує порядок оцінки, здійснюваний суб'єктами оціночної діяльності (оцінювачами - суб'єктами підприємницької діяльності або суб'єктами господарювання, у складі яких працює хоча б один оцінювач), які зареєстровані в установленому законом порядку , підкреслюючи, що "процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна" (ст. 3).

Разом з тим, ст.7 Закону передбачає випадки, коли проведення оцінки майна є необхідною.

Обов’язковим є проведення оцінки майна у разі:

– створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що перебуває у комунальній власності;

– реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

– виділення або визначення частки майна у суспільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна);

– визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства , якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;

– приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

– переоцінки основних фондів з метою бухгалтерського обліку;

– оподаткування майна та визначення розміру державного мита згідно із законом;

– передачі майна під заставу;

– визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;

– в інших випадках за рішенням суду або у зв’язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Обов’язковим є також проведення незалежної оцінки, яку здійснює суб’єкт оціночної діяльності – суб’єкт господарювання, у випадках:

- застави державного чи комунального майна;

- відчуження державного чи комунального майна (способами, що не передбачають конкуренції покупців у процесі продажу) або у разі продажу одному покупцю;

- визначення збитків або розміру відшкодування під час вирішення спорів;

- в інших випадках, визначених законодавством, або за згодою сторін. Так, при укладенні цивільно-правових угод (договорів про передачу прав, ліцензійних договорів) вартість інтелектуальної власності визначається, як правило, за домовленістю сторін.

На практиці, як зазначають фахівці, під час визначення вартості інтелектуальної власності виникає багато питань, з одного боку, пов’язаних з різноманітністю видів та безтілесністю об’єктів інтелектуальної власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, комп’ютерних програм, баз даних, “ноу-хау”, результатів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо), кожний з яких є оригінальним, з іншого боку, з різними формами їх появи на підприємстві та їхнього практичного використання як нематеріальних активів підприємства [21].

Отже, об’єкти інтелектуальної власності дуже неоднорідні за своїм складом, а як нематеріальні активи підприємств – за характером використання чи експлуатації в процесі виробництва і, відповідно, за мірою впливу на результати господарчої діяльності та фінансовий стан підприємства. Тому принципово неможливо розробити єдину універсальну методику оцінки об’єктів інтелектуальної власності. Адже не лише кожен з об’єктів інтелектуальної власності повинен бути оригінальним (за визначенням), але й умови практичного використання результатів творчої діяльності на різних підприємствах також, як правило, значно відрізняються між собою.

Стаття 9 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” передбачає, що методичне регулювання оцінки має регламентуватися відповідними нормативно-правовими актами з оцінки майна: положеннями (національними стандартами) оцінки майна, затвердженими з урахуванням вимог згаданих національних та міжнародних стандартів оцінки.

Загалом, вартість інтелектуальної власності дуже залежить від мети, з якою здійснюється оцінка, і виду вартості, яку визначають і це є одним із істотних умов договору на проведення оцінки майна (ст.11), а також підходів та методів, що застосовуватимуться впродовж оцінки. Визначивши мету оцінки, оцінювач обирає адекватну для даної конкретної мети методологію оцінки, тобто вид вартості (що треба визначити) і відповідні загальні підходи та конкретні методи оцінки. Тобто, практично при уточнені мети оцінки у кожному окремому випадку розробляється індивідуальна для кожного об’єкта інтелектуальної власності методологія розрахунку (іноді одночасно за декількома методами), яка дозволяла б найбільш повно врахувати усі ціноутворюючі чинники, які впливають на ринкову вартість.

Ринкова вартість визначається як найбільш вірогідна ціна, що може бути досягнутою на даному сегменті ринку на дату оцінки. Зазвичай, це максимальна ціна, яку може одержати продавець та мінімальна ціна, яку може заплатити покупець, оскільки вважається, що покупець не заплатить за будь-який конкретний об’єкт більшу ціну, ніж коштує інший об’єкт, що має такі самі споживчі якості.

Для визначення ринкової вартості оцінювач, як правило, аналізує та здійснює порівняльний аналіз оцінюваного об’єкта з даними реальних, недавніх за часом укладення ринкових угод з аналогічними за своїми споживчими якостями об’єктами. Крім цього, відповідно до Міжнародних стандартів оцінки, може визначатися споживча, інвестиційна, страхова, ліквідаційна вартість, а також вартість відтворення, заміщення з метою бухгалтерського обліку та оподаткування майна юридичних і (або фізичних) осіб тощо.

Першим кроком при оцінці є визначення мети оцінки, і залежно від неї, – виду вартості, яку треба розрахувати. Наступним кроком є вибір методології оцінки, тобто загального підходу та конкретних методів оцінки. В науковій літературі існують різні точки зору щодо методології оцінки, визначення критеріїв оціночної діяльності [22]. На нашу думку, критерії за якими має здійснюватися вибір підходів і методів оцінки вартості інтелектуальної власності, найбільш чітко й аргументовано сформульовані в статті Ю. М. Капіци, І.А.Мальчевського, Н.І.Аралової та Л.Ю.Федченко [23]. Обираючи метод оцінки, оцінювач, на їхню думку, повинен керуватися такими основними критеріями:

– достовірність – методи оцінки мають заслуговувати довіри та бути достовірними з практичного та теоретичного погляду;

– об’єктивність – оцінювач має керуватися об’єктивною інформацією;

– універсальність – достовірність зростатиме, якщо будуть використовуватися стандартні підходи для компаній, галузей, промисловості та видів нематеріальних затрат;

– грошові затрати – вигоди, які випливають з оцінки, мають бути достатніми для виправдання зусиль, затрачених на проведення оцінки;

– послідовність – методики мають послідовно використовуватись протягом багатьох років, що полегшуватиме процес оцінки;

– надійність – оцінка має бути достовірною, такою, щоб інші оцінювачі могли відтворити одержані результати, використовуючи аналогічні підходи до оцінки;

– адекватність (відповідність) – підходи до оцінки та вибрані методи мають відповідати запитам користувача;

– практичність – методи та параметри, що використовуються, мають бути зрозумілими та відносно простими для їх практичного застосування.

Під час підготовчого етапу проведення оцінки об’єктів, як правило виконують такі оціночні процедури:

– ідентифікують об’єкти, які оцінюються;

– ідентифікують права, пов’язані з об’єктом, що оцінюється, в тому числі права третіх осіб на такий об’єкт;

– визначають мету оцінки і аналізують заплановані способи використання її результатів;

– визначають вид вартості, що розраховується, описують та обґрунтовують принципи, на яких ґрунтуються розрахунки;

– виявляють і аналізують обставини, обмеження та застереження, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки, впливати на вартість об’єкта та використання її результатів;

– з’ясовують дату оцінки;

аналізують вихідні дані.

Поиск по сайту: