У виробництві товарів і послуг

Сьогодні комерціалізація через використання об’єктів інтелектуальної власності у власному виробництві проводиться з метою:

– отримання підприємством прибутку;

– внесення до статутного фонду суб’єкта, що однаково стосується як новоствореного, так і статутного фонду вже діючого підприємства, тобто використання права на захищений об’єкт промислової власності як інвестицію;

– використання як предмета застави при одержанні кредиту у банку. При цьому оцінювач визначає вартість майна, що передається під заставу. Предметом застави можуть бути майнові права на об’єкти інтелектуальної власності;

– передання права власності володільцем захищеного об’єкта або надання дозволу на його використання шляхом видачі ліцензії, зокрема за договором купівлі-продажу об’єктів інтелектуальної власності чи здавання в оренду;

– під час процедури банкрутства, коли оцінювач визначає вартість майна боржника, і у разі банкрутства суб’єкта господарювання право на торговельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб’єкта;

– при проведені ліквідації підприємства, коли оцінювач визначає його ліквідаційну вартість;

– при обґрунтуванні інвестиційного проекту, коли оцінювач розраховує його вартість, тобто проводить сукупні фінансові розрахунки для визначення ефективності грошових вкладень.

Звичайно, серед названих цілей головною є отримання прибутку. Можна погодитись з твердженням П.М.Цибульова, що з точки зору отримання прибутку використання об’єктів інтелектуальної власності у виробництві товарів і послуг є найбільш вигідною формою комерціалізації, тому що увесь прибуток, що генерується об’єктами права інтелектуальної власності у процесі виробництва товару або послуги, залишається на підприємстві.

Оскільки обсяг виробленої продукції може бути великим, то і прибуток, що надходитиме від реалізації продукції, може у багато разів перевищувати вартість прав на об’єкти інтелектуальної власності у разі передання їх третім особам.

Цей спосіб комерціалізації пов’язаний зі значними стартовими витратами на доопрацювання об’єктів інтелектуальної власності, розроблення технології, запровадження продукції у виробництві тощо. Такі витрати іноді можуть бути значними і в багато разів перевищувати витрати на створення об’єктів інтелектуальної власності, що використовуються у цьому виробництві.

На думку П.М.Цибульова, сьогодні поширені три підходи до комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності шляхом їх використання у виробництві товарів:

– неринковий (аматорський);

– посередницький;

– підприємницький.

Аматорський підхід є найбільш поширений в Україні. У цьому випадку, звичайно, група науковців, винахідників, розробників технології, які давно працюють над ідеєю, продовжує просувати свою ідею на ринок. Учасники цієї групи, як правило, мало обізнані у маркетингу, економіці і фінансах. Кінцева мета такої діяльності науковців – реалізувати на практиці свої ідеї та, водночас, якщо поталанить, заробити грошей. Цей підхід є найменш ефективним.

Посередницький підхід ґрунтується на діяльності своєрідних “провідників технологій”. Вони або володіють інформацією про те, якій фірмі потрібна та чи інша нова технологія (при цьому їм відомо, де знайти таку технологію), або можуть залучити гроші інвесторів до перспективного проекту. Посередники рідко займаються власне виробництвом. Частіше їх інтерес полягає в тому, щоб звести одну сторону з іншою і отримати при цьому свою користь у вигляді оплати або частини у бізнесі. Роль посередників часто виконують бізнес-інкубатори, консалтингові компанії та бізнес-брокери, зайняті у сфері купівлі-продажу інноваційних і венчурних підприємств.

Підприємницький підхід полягає в тому, що автор ідеї – вже не розробник, а підприємець, який володіє технологією, за допомогою якої він може налагодити випуск товарів, що відповідають вимогам певного сегмента ринку з тим, щоб випередити конкурента і отримати значний прибуток.

Варто зазначити, що хоча спосіб комерціалізації шляхом використання об’єкти інтелектуальної власності у виробництві товарів і послуг може принести найбільший прибуток, він пов’язаний із найбільшими ризиками. Тому що від моменту прийняття рішення про комерціалізацію і до моменту випуску продукції минає багато часу і за цей час можуть статися події (виробничого, фінансового, політичного характеру), що перешкоджатимуть здійсненню інноваційного проекту або навіть унеможливлять його здійснення. Серйозною перешкодою для цього способу комерціалізації є й те, що він вимагає значних початкових інвестицій.

Доцільно звернути увагу й на те, що в реаліях життя продукція (товар) виробляється за певною технологією, що, як правило, містить в собі не один, а кілька об’єктів інтелектуальної власності. При цьому технологія ґрунтується на винаходах, комерційних таємницях, технічній та технологічній документації тощо. До того ж у товарі знаходять також свою реалізацію такі об’єкти інтелектуальної власності, як корисна модель і промисловий зразок. Товар не буде конкурентним іншому товару на ринку, якщо не має відповідної торговельної марки. Тобто, мова, найчастіше, йде не про комерціалізацію окремого об’єкта права промислової власності, а про групу об’єктів інтелектуальної власності [19].

Поиск по сайту: