Система управління інтелектуальною власністю

Як свідчить досвід, сучасні новітні технології, створені із використанням інтелектуального капіталу, радикально змінюють виробничі процеси, забезпечують стабільні конкурентні переваги одних виробників над іншими, сприяють безперервному зростанню доходів їхніх власників.

Розвиток науково-технічного потенціалу, підвищення ефективності творчої, інтелектуальної діяльності потребує розробки відповідного механізму управління інтелектуальною власністю.

На наш погляд, система управління інтелектуальною власністю має декілька рівнів:

– управління інтелектуальною власністю на рівні окремих підприємств і організацій;

– регіональне управління інтелектуальною власністю;

– загальнодержавна система управління інтелектуальною власністю.

Важливе значення для створення інноваційної моделі економіки має ефективне управління інтелектуальною власністю на рівні підприємств і організацій. У наукових виданнях ця проблема передусім розглядається в двох аспектах: з точки зору організаційної структури управління інтелектуальною власністю [36] і управління інтелектуальною власністю на різних етапах її життєвого циклу [37]. На нашу думку, в контексті економіки інтелектуальної власності більше доцільно розглядати проблему управління саме з точки зору життєвого циклу інтелектуальної власності, що дозволяє виявити і зрозуміти внутрішні механізми цього процесу.

Життєвий цикл об'єкта інтелектуальної власності - це сукупність взаємозв'язаних процесів його творення й використання. На думку П.М.Цибульова, можна виділити п'ять етапів життєвого циклу об'єкта інтелектуальної власності: створення об'єкта інтелектуальної власності, набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності, використання (комерціалізація) прав на об'єкт інтелектуальної власності, захист прав інтелектуальної власності, утилізація об'єкта інтелектуальної власності [38]. В цілому можна погодитися з цим поділом. Разом з тим виокремлення етапу утилізації, на наш погляд, є недоцільним. Процес утилізації передбачає використання, корисну переробку чогось. Але у даному випадку мова йде не про матеріальну річ, й не про об'єкт інтелектуальної власності (який може бути матеріальним), а про право на об'єкт інтелектуальної власності. Стверджувати ж про утилізацію (переробку) права вважаємо недоречним. До речі, автор далі визнає, що після закінчення юридично визначеного строку дії прав інтелектуальної власності він просто зникає як об'єкт власності і переходить у суспільне надбання.

1. Управління об'єктом інтелектуальної власності на етапі його створення. Найбільш характерними рисами управління об'єктами інтелектуальної власності на початковому етапі є:

– по-перше, управління інтелектуальною власністю розпочинається з пошуку і обґрунтування нових ідей, реалізація яких могла б забезпечити у майбутньому виробництво конкурентноздатних товарів. По суті на цьому етапі відбувається управління процесом прогнозування майбутніх товарів, які передбачається виробляти і реалізовувати поки що на неіснуючому ринку, до того ж при відсутності інформації про перспективні напрямки розвитку інших виробників у цьому сегменті ринку;

– по-друге, за цих умов основним інструментом управління створенням інтелектуальної продукції є маркетингові дослідження. Як правило, одночасно з обґрунтуванням ідеї розробляється система заходів по вивченню ринку подібних товарів, впливу на споживчий попит з метою збуту майбутніх товарів;

– по-третє, формування системи управління на цьому етапі відбувається з урахуванням спонукальних мотивів розробки об'єктів інтелектуальної власності. Як свідчить досвід роботи науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, сьогодні застосовуються різні моделі створення інтелектуальної продукції, зокрема:

а) створення об'єктів інтелектуальної власності на замовлення промисловості чи інших галузей економіки;

б) розробка творчих інноваційних продуктів з власної ініціативи та за власний кошт;

в) творчий пошук з власної ініціативи та за рахунок спонсора (грантодавця) – інвестора, громадських та інших організацій тощо;

г) створення об'єкта інтелектуальної власності за рахунок держави: з власної ініціативи виконавця за рахунок державного фінансування науки чи як держзамовлення.

Урахування цієї особливості творчого процесу важливо враховувати при організації управління об'єктом інтелектуальної власності. Так, якщо у створенні об'єкта інтелектуальної власності приймають участь декілька суб'єктів (автор, партнери, спонсори та ін.), то ще до початку розробки інноваційного проекту, укладається договір про співпрацю. В ньому визначається зміст співпраці, структура та процеси управління проектом, умови щодо використання результатів досліджень, розподіл прав на них тощо;

– по-четверте, прийняттю ефективних управлінських рішень на початковому етапі створення об'єкту інтелектуальної власності сприяє порівняльний аналіз виробничих характеристик, споживацьких якостей тощо товарів, що будуть вироблятися за майбутньою технологією, з аналогічними товарами конкурента.

2. Управління на етапі набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності. З точки зору управління на цьому етапі принципово важливо вирішити питання про необхідність і форму охорони об'єкта інтелектуальної власності. По-перше, треба зробити вибір між правовою охороною об'єкта інтелектуальної власності або охороною в режимі комерційної таємниці, який в процесі управління є пріоритетним. По-друге, якщо прийнято рішення набути правової охорони об'єкта інтелектуальної власності, то важливо отримати охоронний документ ще до виходу товару на ринок. Однак, варто враховувати, що патентування розробки на ранніх стадіях надає конкурентові можливість ознайомитися з нею задовго до виходу товару на ринок, що небажано для виробника.

Коли обрано режим правової охорони, треба пам'ятати, що управлінські цілі, яких прагнуть досягти фірми, при цьому можуть бути різними. П.М.Цибульов виокремлює чотири варіанти правової охорони [39]:

– захист від конкурентів, через отримання монопольних прав на нову продукцію шляхом набуття їх на об'єкти інтелектуальної власності, що використовуються у виробництві цієї продукції;

– напад на конкурентів – ця стратегія правової охорони може здійснюватися шляхом отримання монопольних прав на результати досліджень і розробок, які доти не мали правової охорони і якими користуються або мають намір користуватися конкуренти;

– створення іміджу компанії – важливий елемент управління інтелектуальної власності. Створення іміджу підприємству полягає в тому, що наявність значної кількості об'єктів інтелектуальної власності підвищує престиж компанії на ринку, сприяє розвитку ділових контактів, збільшує ступінь довіри до підприємства тощо;

– оптимізація фінансово-господарської діяльності, передусім зменшення податку на прибуток, введення до господарського обороту об'єктів інтелектуальної власності як нематеріальних активів, а також за рахунок віднесення витрат на створення цих об'єктів на валові витрати підприємства.

3. Управління на етапі використання об'єктів інтелектуальної власності. В реаліях життя існують різні методи використання, реалізації інтелектуального продукту. Це передусім:

– так зване «впровадження» науково-технічних досягнень у виробництво;

– використання об'єктів інтелектуальної власності через механізм ліцензування;

– надання науково-технічних послуг;

– створення власного або спільного виробництва тощо.

«Впровадження» технологій у виробництво – це найбільш розповсюджений і головний метод реалізації інтелектуального продукту в умовах планової економіки за радянських часів. Окремі його елементи застосовуються і сьогодні. Такий метод був абсолютно доцільним за умов повного та достатнього централізованого державного фінансування науки та науково-технічної діяльності. Відповідним було і централізоване державне управління процесом використання об'єктів інтелектуальної власності. Але за умов ринкової економіки він потребує суттєвого перегляду та переосмислення. В сучасних умовах управління інтелектуальною власністю стає однією з основних функцій керівника підприємства. Хоча треба визнати, що у реальному житті більшість керівників вищої ланки сьогодні делегують функції управління інтелектуальною власністю патентним підрозділам, відділам комерціалізації інтелектуальної власності або ж юридичним службам підприємства.

Важливим елементом управління інтелектуальною власністю на рівні підприємства є також ліцензування об'єктів інтелектуальної власності. Це зумовлено передусім тим, що якщо підприємство випускає широку номенклатуру наукоємних продуктів, воно повинно мати своєрідний портфель об'єктів інтелектуальної власності, який повністю захистив би весь перелік продукції, що випускає це підприємство. При цьому йдеться не про охорону окремих результатів творчої праці, а про охорону науково-технічних напрямів, що становлять науково-технічний потенціал підприємства. Якщо права на будь-які елементи продукції, що виробляється на підприємстві, захищені конкурентами, то такі вироби не відповідають патентній чистоті і на їх виробництво й продаж можуть бути накладені санкції. Щоб запобігти цьому, варто придбати права на використання цього об'єкта інтелектуальної власності шляхом укладання ліцензійного договору. Однак в умовах, що існують зараз в Україні, механізм ліцензування не є досить ефективним. Одна з причин цього – слабкий патентний захист вітчизняних розробок. Крім того, дуже складно правильно оцінити вартість ліцензії, а ще більш проблематично купити за справедливу ціну.

Одним з найефективніших способів управління об'єктами інтелектуальної власності на етапі їх використання на сьогодні, на наш погляд, є надання науково-технічних послуг та створення власного чи спільного виробництва і сервіс-центрів. Цей метод передбачає виконання найрізноманітніших робіт, що базуються на власних розробках, починаючи від консультаційних послуг, інжинірингу та науково-технічного нагляду, виготовлення зразків виробів і, закінчуючи випуском готової промислової продукції, що базується на власних розробках.

4. Управління на етапі захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності. На цьому етапі, на наш погляд, важливі два аспекти управлінської діяльності щодо об'єктів інтелектуальної власності: по-перше, проведення запобіжних заходів по недопущенню порушення прав автора чи правоводільця; по-друге, правильна організація правового захисту порушених прав.

Як раніше зазначалося, з метою попередження потенційного порушника про свої права важливо нанести на товарі або його упаковці попереджувальні надписи і знаки. Наприклад, можна проставити номери патентів на винахід, використаних під час виготовлення цієї продукції. Можна також нанести на книги, які є носієм авторських прав, знак копірайта ©. Для об'єктів суміжних прав таким знаком є â, для незареєстрованої торговельної марки – ТМ, а для зареєстрованої – ®. Але це відносно слабкий захист прав. Однак порушник не може в подальшому посилатися на незнання ним того, що права на ці об'єкти охороняються. Втім, такі позначення виконують інформаційну функцію, тому що дають змогу ідентифікувати правовласника й провести з ним переговори щодо законного використання прав на ці об'єкти.

Коли ж права власника інтелектуальної власності порушені використовуються неюрисдикційна (несудова) або юрисдикційна (судова) форми захисту. Як свідчить досвід, іноді дієвим засобом несудового вирішення проблем є переговори власника порушення прав з порушником. Звичайно, це кращий спосіб вийти із складного становища, ніж судовий розгляд.

Якщо переговори не призводять до позитивного результату, тоді як правило, розв'язання питання передають до суду. У цьому разі обидві сторони повинні попередньо підписати відповідний документ про згоду визнати рішення третейського судді.

Якщо ці заходи не дали позитивного результату, правовласник може вдатися до захисту своїх прав у судовому порядку. В рамках юрисдикційної форми захисту прав використовується адміністративно-правовий, цивільно-правовий та кримінально-правовий захист [40].

З позиції управління захист прав розглядають у більш широкому аспекті, ніж просто боротьба з порушниками прав. Ефективним засобом управління є здійснення превентивних заходів щодо конкурентів, зокрема вивчення патентної діяльності потенційних конкурентів, аналіз відомостей про технічну конкурентоздатність компаній, що працюють у цьому ж сегменті ринку та інші заходи.

Аналізуючи регіональний й загальнодержавний рівень управління інтелектуальною власністю, варто зазначити, що на цих рівнях система управління лише формується. Сьогодні поряд з розробкою і впровадженням нової моделі керування, залишилися і діють окремі елементи попередньої централізованої системи. На регіональному рівні управління серед найважливіших проблем можна виділити, зокрема необхідність створення механізму прямих взаємовідносин між авторами й розробниками об'єктів інтелектуальної власності та підприємствами й установами, що їх використовують; координація діяльності наукових досліджень; удосконалення системи управління розробкою продукції за допомогою фінансових важелів тощо.

На державному рівні, незважаючи на прийняття значної кількості законів та нормативно-правових актів, зараз в Україні фактично відсутній комплексний підхід до інформаційного і технічного забезпечення інноваційних процесів, проведення експертизи, оцінки вартості, надання правового захисту та використання об'єктів інтелектуальної власності. Управління інтелектуальною власністю на державному рівні майже обмежується видачею охоронного документа, але не включає розгляду ступеня використання об'єктів інтелектуальної власності на підприємствах й відповідного отримання економічного ефекту від їх впровадження, а також створення сприятливих умов щодо продажу патентів, ліцензій та авторських свідоцтв за кордон тощо.

Відтак, маємо констатувати, що існує нагальна необхідність удосконалення чинної системи управління інтелектуальною власністю.

Поиск по сайту: