Договором комерційної концесії (франшизи)

Зважаючи на те, що договір франшизи розглядався у попередніх розділах, тому акцентуємо увагу лише на його економічних аспектах. Договір франшизи регулює відносини, які виникають між правоволодільцем (франчайз-суб’єктом підприємницької діяльності, який має вже сформовану і широко відому ділову репутацію) і користувачем (іншим суб’єктом підприємницької діяльності) у зв’язку з платним придбанням користувачем права на використання засобів індивідуалізації товарів або послуг, а також комерційної інформації які належать правоволодільцю. При цьому користувач не набуває прав на об’єкти інтелектуальної власності, ці права йому лише ліцензуються на певний строк.

За договором франшизи виключні права надаються однією стороною іншій стороні на пільговій, привілейованій основі. Головна вимога власника права до користувача – діючи під фірмовим найменуванням власника права, забезпечити якість товарів (на його обладнанні у відповідності до його інструкцій) не нижче фірмової. За договором франшизи користувач сплачує винагороду власнику права у формі фіксованих одноразових або періодичних платежів, відрахувань від виручки, націнки на оптову ціну товарів, що передаються власником права для продажу, або в іншій формі, яка передбачається договором.

Франшиза сприяє розширенню бізнесу. За умов використання франшизи фірма швидко зростає. Замість створення дочірніх підприємств вона укладає ліцензійні договори із вже існуючими юридичними або фізичними особами на використання технології або торговельної марки. Франшиза надає право усім іншим відтворювати налагоджений бізнес в усіх його проявах.

Користувач отримує право здійснювати свою діяльність під відомою торговельною маркою, фірмовим найменуванням і знаком обслуговування, що вже мають популярність та користуються доброю ринковою репутацією і високим діловим авторитетом. Він отримує технологію, яка відпрацьована, перевірена серійно, користується попитом і приносить прибутки. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку в жорстокій боротьбі з конкурентами, а його ризики зводяться до мінімуму [20].

Передання прав на об’єкти інтелектуальної власності

За договором лізингу

В останні роки в усьому світі зросла зацікавленість лізингом. Щорічно збільшується кількість лізингових угод і в Україні.

Під лізингом розуміють підприємницьку діяльність, що приносить прибуток за рахунок тимчасової уступки власником права (лізингодавцем) виключного користування об’єктом власності третім особам (лізингоотримувачам) за обумовлену плату. Під час дії договору лізингу право власності на лізингове майно належить лізингодавцю, а право на користування – лізингоотримувачу. Відокремлення права власності від права використання засобами виробництва дозволяє орендатору – підприємцю здійснювати розширення і модернізацію виробництва, не витрачаючи грошові кошти на придбання у власність техніки, а обмежуючись лише сплатою її оренди. Орендаторам немає необхідності заздалегідь накопичувати значні власні кошти і запозичувати банківські кредити. Для лізингу залучається не позичений капітал, а обладнання, яке не є власністю підприємства, і яке не оподатковується податком на основні засоби виробництва.

Лізинг є відносно новою формою комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності. Власник права на винахід, втілений у новій техніці, обладнанні, машинах та інструментах, – використовує цю форму комерціалізації для отримання додаткового прибутку.

Згідно Закону України "Про фінансовий лізинг" і Податковому кодексу України в господарській діяльності використовуються декілька видів лізингу: оперативний лізинг (оренда), фінансовий лізинг (оренда), зворотний лізинг (оренда), оренда житла з викупом, оренда земельних ділянок та оренда будівель, в тому числі житлових приміщень. Одним з основних видів лізингу, у тому числі щодо об'єктів інтелектуальної власності, є фінансовий лізинг. У Податковому кодексі України зазначено, що фінансовий лізинг (оренда) є господарською операцією, яка здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно зазначеного Кодексу, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з подальшим переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

- балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більше 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;

- сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;

- майно, яке передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використане іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Лізинг особливо привабливий для малих і середніх підприємств, тому що надає їм можливість не лише оперативно провести реконструкцію виробництва, але й спрямувати заощаджені фінансові кошти на іншій цілі. Лізинг забезпечує доступ підприємців до найновішої техніки, прогресивної технології, до результатів науково-технічної діяльності, якими є об’єкти інтелектуальної власності. За лізингом передається в оренду різноманітне обладнання, станки, прилади, обчислювальна техніка тощо, які містять винаходи, топографії інтегральних мікросхем та інші об’єкти інтелектуальної власності. Іншими словами, об’єкти інтелектуальної власності передаються не безпосередньо, а як складова частка обладнання або технології, в яких вони використовуються.

Поиск по сайту: