Робота з субмодальностями

Людина сприймає і відтворює навколишній світ переважно за допомогою однієї із трьох модальностей: візуальної, аудіальної, кінестетичної. У кожної модальності є субмодальності, які роблять сприймання світу яскравішим, емоційно насиченішим, запам’ятовуючим або навпаки, тьмяним, нецікавим, незапам’ятовуючим.

Кількість субмодальностей незліченна, але в повсякденній праці психокоректор використовує тільки деякі з них.

У зоровій модальності можна виділити такі субмодальності: яскравість, розмір, колір, контрастність, відстань, об’ємність, рухливість і таке ін.

У слуховій модальності це висота звуку, звучність, ритм, тембр звуку і синхронність його із зоровим сприйманням і відчуттям.

Основні субмодальності кінестетичної модальності – тиск, рух, розміщення, тривалість, інтенсивність, форма, температура, темп та ін.

Досвід показує, що зміна субмодальностей може не тільки змінити сприйняття світу, але вплинути на мислення і поведінку людини.

Так, наприклад, збільшення такої субмодальності, як яскравість зорового образу, який сприймається, збільшує інтенсивність відчуттів, а зменшення яскравості – навпаки. Це ж саме відчувається при зміні розміру картини, що сприймається.

Зміна субмодальностей повинна проводитися у контексті з очікуваним ефектом. Так, коли сильно збільшити картину і дуже наблизити її, можна спотворити сприйняття картини.

На початку роботи з субмодальностями необхідно змінювати тільки один з параметрів сприймання, наприклад, розмір картини, спостерігаючи при цьому за змістом стану людину при збільшенні або зменшенні розміру картини. У подальшому за аналогією зменшують або збільшують яскравість, колір, чіткість та ін. Змінюючи характеристики субмодальностей необхідно виявити, яка з них найбільше впливає на стан і гостроту емоційного сприймання.

Є ще один параметр, який впливає на гостроту сприймання – це те, що називається асоційованим і дисоційованим сприйманням. Сприймати асоційовано означає самому знаходитися в картині (ейдетичне сприймання).

Дисоційоване сприймання – це сприймання нібито збоку, з чужої точки зору.

Асоційоване сприймання підсилює переживання, дисоційоване – зменшує. Одна справа спостерігати виверження вулкану безпосередньо, інша – спостерігати його на екрані телевізора.

За допомогою дисоційованого сприймання можна змінити якість сприймання, зменшити його гостроту, зняти фобію. І навпаки, за допомогою асоційованого сприймання можна збільшити його гостроту.

„Взмах”

Техніка „взмаху” дає мозку спрямування в його роботі і може застосовуватися для того, щоб змінити настрій, позбутися шкідливих звичок, нав’язливих станів. В основі методу лежить вроджене устремління людини від „неприємного” до „приємного”, від „незадоволення” до „задоволення”. Цими устремліннями забезпечується рівновага, гомеостаз.

Техніка

1. Визначте проблему, з якою необхідно буде працювати. Це може бути шкідлива звичка, девіантна поведінка, фобія та ін.

2. Зануртеся в себе і визначте пускову картину (звуки, відчуття), яка передувала небажаній поведінці або симптому. Намагайтеся не включати себе в цю картину (дисоціація).

3. Тепер створіть інший образ, другу картину, ніби-то ви вже позбулися шкідливої звички або небажаного симптому. Відрегулюйте цю картину за розміром, кольором, контрастом.

4. „Взмах”. Спочатку уявіть собі першу „пускову” картину, велику і яскраву. Потім у нижній правий кут помістіть поки-що маленький і тьмяний образ, другу картину. Таким чином, друга маленька картина знаходиться в середині першої великої картини. Тепер моментально замініть велику картину маленькою і зробіть її великою, яскравою і контрастною. Очистіть екран (або відкрийте очі) і знову поміняйте місцями картини. Це потрібно зробити п’ять разів.

5. Перевірка. Викличте перший небажаний образ. Коли „взмах” був ефективним, то це буде важко зробити, а коли це і вдасться зробити, то образ буде тьмяним, розмитим, віддаленим і, головне, неприємним.

Приклад. Припустимо, проблема, над якою ви збираєтеся працювати, - це звичка зловживати алкоголем.

Уявіть собі картину, пов’язану з випивкою або ритуалом випивки. Це можуть бути пляшки, склянки, чарки, заповнені горілкою, ваша рука, яка тримає наповнену чарку і т. п. Зараз на короткий час відсуньте цю картину вбік і створіть своїм мисленним поглядом ситуацію або власний образ таким, коли б ви вже покінчили з шкідливою звичкою. Напевно, це буде здорова, впевнена в собі людина.

Тепер візьміть першу картину, зробіть її великою, яскравою і чіткою і в нижній правий кут помістіть маленьку, розпливчату, тьмяну другу картину. Тепер швидко збільшіть розмір, яскравість і чіткість цієї маленької картини до такого ступеня, щоб вона закрила першу картину. Це – „взмах”. Як тільки ви поміняєте ці картини, повністю очистіть екран (можна відкрити очі). Потім знову „поверніться” в середину себе і зробіть „взмах” ще раз. І так п’ять разів.

Тепер спробуйте уявити собі першу картину. Коли „взмах” проведено ефективно, то це зробити буде важко. Картина постійно буде зникати, а коли і з’явиться, то буде нечіткою, а відчуття, пов’язані з нею, тьмяними.

„Вибух”

Інколи шкідлива звичка легше ліквідовується шляхом „вибуху” з наступним „взмахом”.

Техніка

1. Подумайте про свою нав’язливість. Це може бути нав’язливе бажання щось з’їсти або випити та ін. Зупинимося на нав’язливому стані бажання спиртного.

2. Тепер подумайте про бажання, яке не має компульсивного (нав’язливого) характеру, про те, до чого відноситеся байдуже. Наприклад, це може бути бажання випити фруктового соку, коли вас не мучить спрага.

3. Визначте, які субмодальності формують нав’язливий стан і які – ваше нейтральне положення. Знайдіть субмодальні відмінності і визначте ведучу субмодальність, яка формує нав’язливий стан.

Наприклад, уявіть собі склянку наповнену горілкою і склянку з фруктовим соком. Визначте, яка субмодальність при нав’язливому стані є домінуючою: величина склянки, яскравість картини, особливості запаху або смаку.

Таких субмодальностей може бути 2-3. Перевірте їх на нейтральному бажанні і виберіть одну найпотужнішу, ведучу субмодальність, яка формує нав’язливий стан.

4. Тепер зробіть „вибух” нав’язливості, маніпулюючи домінуючою субмодальністю.

Є два способи зробити „вибух”: 1) одноразове потужне підсилення домінуючої субмодальності; 2) багаторазовий метод „храпуна”.

Перший спосіб полягає в тому, щоб швидко підсилити ведучу субмодальність до такого крайнього ступеня, що кінестетична реакція перевищить верхній поріг і „трісне”. Разом з нею „тріскається” і нав’язливість.

Другий спосіб – це швидке, багаторазове повторення першого. У цьому випадку ви дуже швидко підсилюєте ведучу субмодальність. Потім повертаєте картину в вихідне положення і знову швидко збільшуєте ведучу субмодальність. Повторення ідуть послідовно і швидко поки щось не „тріскається”.

Після „вибуху” нав’язливість зникає.

Приклад. Ви з’ясували, що нав’язливе бажання зробити ковток спиртного збільшується по мірі того, як збільшується склянка з налитою в неї рідиною. Тепер ви знайшли спосіб збільшувати або зменшувати бажання, наближаючи або віддаляючи поглядом складку.

Швидко одноразово нарощуйте розмір склянки до тих пір, поки не відбудеться „вибух” (перший спосіб).

Швидко збільшіть розмір склянки і знову поверніть картину в першу позицію. Ще більше збільшіть розмір картини і знову поверніть її в вихідний стан. Змінюйте картини швидко, не зупиняючись і кожний раз збільшуючи розмір склянки, поки не відбудеться „вибух” (другий спосіб).

Поиск по сайту: