Карл Юнг: Аналітична психологія і психотерапія

Історична довідка. Карл Густав Юнг народився 26 липня 1875р. у Швейцарії. Після закінчення медичного факультету, він працював інтерном у госпіталі Цюріха, керівником якого був видатний психіатр Е. Блєйлер.

У 1904 році К. Юнг організував першу у світі психологічну лабораторію на базі психіатричної клініки, де розробив і застосував з діагностичною метою свій асоціативний тест.

У 1905р. у віці 30 років він стає професором Цюріхського університету.

У цей же час він знайомиться з роботами З. Фрейда, відвідує Відень, де відбулася їхня зустріч, яка тривала біля 13 годин. Пізніше вони регулярно листувались, і З. Фрейд вважав К. Юнга своїм однодумцем і учнем.

У 1911 році К. Юнг і З. Фрейд стали засновниками психоаналітичного товариства, першим головою якого став К. Юнг.

У 1912 році К. Юнг опублікував свою працю “Символи трансформації”. З моменту її публікації відбувся повний розрив між З. Фрейдом і К. Юнгом. К. Юнг не міг повністю приймати фрейдівський пансексуалізм, а З. Фрейд негативно ставився до юнгівського розуміння міфології і окультних феноменів.

Найпродуктивнішим періодом творчого життя К. Юнга був вік від 70 до 85 років. За цей період він написав найважливіші свої роботи, які були видані вже після його смерті: “Підхід до підсвідомого” (1964), “Аналітична психологія” (1968) та інші.

Помер К. Юнг 6 червня 1961р. у віці 86 років, залишивши після себе глибокий слід у філософії, психології і психотерапії.

Основні положення вчення Юнга.За К. Юнгом, фокус інтересів кожного індивіду може бути звернено переважно до свого внутрішнього „Я” або до зовнішнього світу. Перший тип людей він назвав – інтровертами, другий – екстравертами.

Інтроверти найперше цікавляться власними думками свого внутрішнього світу. Екстраверти зайняті переважно зовнішнім світом, вони легше встановлюють соціальні зв’язки і краще усвідомлюють, що відбуваються навколо них.

Небезпека для інтровертів полягає у тому, що вони можуть глибоко зануритись у своє внутрішнє Я і втратити контакт з зовнішнім світом. Небезпека для екстравертів – втрата уміння аналізувати свій внутрішній стан. Такі люди замість того щоб розвивати свої ідеї, займаються чужими.

К. Юнг виділив чотири основні психічні функції: мислення, почуття, відчуття, інтуїцію.

Мислення і почуття є альтернативними способу формування суджень і прийняття рішень.

У мислительного типу яскравіше проявляється здатність до узагальнення, абстрагування, логічних побудов. Мислительні типи – це здібні складачі планів, які часто опиняються у полоні своїх проектів.

Почуттєві типи дають перевагу емоціям у вирішенні проблем.

Мислення і почуття, за К. Юнгом, є способами прийняття рішень. Відчуття, інтуїція – способи отримання інформації. Відчуття базується на конкретних фактах, на тому, що можна побачити, почути, доторкнутися.

Інтуїція – спосіб обробки інформації переважно на підсвідомому рівні.

Індивіди, у яких домінують відчуття, більш адекватно реагують на конкретну ситуацію. Інтуїтивний тип більш довіряє власному досвіду.

Гармонійна оцінка зовнішнього і внутрішнього світу можлива при гармонійному поєднанні всіх 4-х психічних функцій.

У людини ці функції розвинуті нерівномірно. Одна з них домінує, а інша є супутником першої. Останні дві функції виражаються слабо і знаходяться у підсвідомості.

За К. Юнгом, крім особистісного підсвідомого, існує ще колективне підсвідоме, яке містить у собі досвід розвитку всього людства і передається з покоління у покоління.

За переконанням К. Юнга, психіка дитини при народженні містить у собі певні структури (архетипи), які в подальшому впливають на розвиток дитини, на формування його Я і його взаємодію з зовнішнім середовищем.

Архетипи – складають основу колективного підсвідомого. Архетипи – це форма без власного змісту, відбиток яких організовує і спрямовує життєві процеси. Архетипи можна порівняти з сухим руслом річки. Русло визначає рельєф річки, а річкою стає тоді, коли по ньому потече вода.

Психічні процеси, як вода, течуть по цьому архетипу.

Архетипи проявляють себе у вигляді символів: в образах героїв, міфах, фольклору, обрядах, традиціях. Архетипів багато, так як це узагальнений досвід предків. Головний архетип – це архетип матері, батька, архетип – Я.

Архетип матері – визначає не тільки реальний образ матері, а й збірний образ жінки реальної або міфічної (Венера, Діва Марія). Це може бути і негативний образ (баба Яга, Відьма). Архетип батька визначає загальне відношення до чоловіків (Батько, Бог) та інше.

К. Юнг відносив до архетипів і основні елементи структури особистості.

Структура особистості за К. Юнгом. Він виділив такі елементи, або шари в структурі особистості: персону, Его, тінь, Аніму (у чоловіків), Анімус (у жінок) і самость.

Персона (особистість) – самий верхній шар свідомості особистості; Его – більш глибокий шар свідомого особистості. Нижче цих шарів виступає підсвідоме, спочатку індивідуальне підсвідоме, потім колективне. Самий верхній шар підсвідомого це Тінь – двійник Его. Наступний шар – душа (Аніма і Анімус). Самий нижчий шар, об’єктивне “Я” – самость.

Персона – це візитна картка „Я”. Це манера говорити, мислити, одягатися. Це характер, соціальна роль, здатність самовиражатись у суспільстві.

Persona (з латинської) – маска, яку одягали грецькі герої для умовного позначення тієї чи іншої ролі.

Є позитивні і негативні якості персони. У першому випадку вона підкреслює індивідуальність, сприяє комунікації, служить захистом від шкідливого впливу оточуючих. У другому – вона може пригнітити індивідуальність. За К. Юнгом, це “архетип конформності”.

Его - центр свідомості і тому відіграє основну роль у творчому житті. Его створює відчуття усвідомленості наших думок і дій. Одночасно Его знаходиться на межі з підсвідомим і відповідає за зв’язок (злиття) свідомого і підсвідомого. При порушенні цього зв’язку виникає невроз.

Тінь – центр підсвідомого особистості. Сюди входять: бажання, тенденції, переживання, які заперечуються індивідом як несумісні з існуючими соціальними стандартами, поняттями про ідеали та інше.

У житті ми звичайно ототожнюємо себе з персоною і стараємось не помічати все, що є низьким, порочним. Тінь неможливо ігнорувати, тому що існує імовірність, не усвідомлюючи цього, опинитись у її полоні. Чим повніше усвідомлення тіні, тим гармонійнішою стає особистість і її відношення з оточуючим середовищем.

Тінь – це не тільки зворотнє відображення Его, але і джерело інстинктів, творчості, життєвої енергії.

Тінь проникає своїм корінням у колективне підсвідоме і може дати доступ індивідууму (і аналітику) до матеріалу, який звичайно недоступний Его і персоні.

„Тінь з нами все життя, – пише К. Юнг, – і, щоб мати з нею справу, потрібно постійно вдивлятись у себе і чесно признавати, що ми там бачимо.”

Аніма і Анімус – це уявлення про себе як про чоловіка або жінку, витіснене у підсвідоме як небажане для даного індивіда. Аніма (у чоловіків) має звичайно феміністичний, а Анімус (у жінок) маскуліністичний зміст. За К. Юнгом, кожен чоловік у глибині своєї душі, у своїй підсвідомості – жінка, а кожна жінка – чоловік.

„Кожний чоловік, – пише К. Юнг, – несе в собі образ жінки –не тієї чи іншої конкретної жінки, а образ жінки як такої.” Цей образ – відбиток, або архетип всього родового досвіду жіноцтва.

Оскільки цей образ підсвідомий, він завжди підсвідомо проектується на кохану жінку. Аніма і Анімус – стародавні архетипи. Вони орієнтовані своїм вістрям до глибинного підсвідомого так, як персона до зовнішнього середовища, і здійснюють великий вплив на поведінку індивіда.

Самость – архетип цілісності особистості. Самость, за К. Юнгом, означає всю особистість. Вся особистість людини не піддається опису, тому що її підсвідоме не може бути описано.

За К. Юнгом, “свідоме і підсвідоме” не обов’язково протистоять одне одному, вони доповнюють один одного до цілісності, яка і є самость.

Самость об’єднує свідоме і підсвідоме, вона є центром цілісності Я, як Его є центром свідомості.

Індивідуація і аналітична психотерапія. Здатність людини до самопізнання і саморозвитку, злиття свідомого і підсвідомого К. Юнг назвав індивідуація.

Перший етап індивідуації – це аналіз персони. Персона виконує заборонені функції, одночасно вона є маскою, яка приховує самость. Зовнішні прояви особистості (ім’я, титул, посада, персональна машина) ще не є її суттю. „Аналізуючи персону, – вказує К. Юнг, – ми зриваємо маску і виявляємо, що те, що називали індивідуальним, насправді є колективним.”

Другий етап – усвідомлення тіні. Коли ми визнаємо її реальність, то ми можемо звільнитися від її впливу. Крім того, усвідомлення особистого підсвідомого – шлях до ліквідації неврозів.

Третій етап – зустріч з Анімою і Анімусом. Сам К. Юнг відноситься до цього архетипу як до реальної істоти, яка знаходиться в нашій душі.

Четвертий етап – аналіз самості. Самость – це наші життєві цілі, тому що це найповніше вираження того доленосного поєднання, яке ми називаємо самостю. К. Юнг вважав, що „людина” повинна бути сама собою, повинна нести власну індивідуальність, той центр особистості, який однаково віддалений від свідомості і від підсвідомості. Ми повинні прагнути до того ідеального центру, до якого природа спрямовує нас.

У процесі індивідуації свідомість розширюється і “комплекси” із підсвідомого переводяться в свідомість.

За З. Фрейдом, комплекс – це витіснене у підсвідомість афективно забарвлене сексуальне уявлення. К. Юнг вважав, що комплекси не завжди мають сексуальний зміст.

За К. Юнгом, це заховані в глибині підсвідомості невирішені життєві проблеми, неусвідомлене протистояння самих різних актуальних протиріч. Джерелом цих суперечностей звичайно є певний моральний конфлікт, який і є головною причиною неврозу. На відмінну від З. Фрейда, К. Юнг розуміє невроз не як конфлікт між примітивними потягами і вимогами суспільства, а в основному як прояв дисгармонійного розвитку самої особистості.

К. Юнг, як і А. Адлер, основне значення надає не минулому людини, не його реальному дитинству, а сьогоденним ситуаціям і життєвим проблемам.

Основною задачею психотерапевта є встановлення контактів свідомого особистості з його особистісним і колективним підсвідомим.

К. Юнг підкреслював, що терапія – це поєднання зусиль аналітика і аналізуючого (пацієнта). Більш того, К. Юнг вважав, що психотерапія це, перш за все, взаємодія підсвідомого аналітика з підсвідомим пацієнтом.

Стадії аналітичної психотерапії. Весь процес лікування К. Юнг умовно поділив на дві стадії: аналітичну і синтетичну.

Аналітична стадія поділяється на два етапи: признання і тлумачення.

Лікування починається зі збору матеріалу. Пацієнт розповідає про своє життя, переживання, сновидіння. Лікар спрямовує розповідь пацієнта, стараючись зробити її повнішою і відвертішою. Уже в процесі признання відбувається часткове усвідомлення свого підсвідомого.

Наступний етап – тлумачення зібраного матеріалу. Важливе значення К. Юнг надавав сновидінням і символам. Як матеріал для аналізу, К. Юнг також використовував і інші прояви підсвідомого пацієнта: малюнки, танці, скульптури та інше.

Аналізуючи сновидіння, К. Юнг на відмінну від З. Фрейда надавав значення не стільки вільним асоціаціям, скільки конкретному змісту сновидінь. В процесі тлумачення сновидінь К. Юнг надавав однакове значення як асоціаціям аналітика, так і пацієнта.

У другій стадії лікування, синтетичній, так як і в першій виділяють два етапи: научіння і трансформації. К. Юнг вважав що прозріння і розуміння – це тільки перша половина лікування. За нею слідує не менш важлива і важка – научіння. Результатом цього етапу лікування повинно відбутись формування у пацієнта не тільки нового розуміння себе і оточуючого світу, але й нових звичок, стереотипів поведінки і реагування.

На кінцевому етапі лікування залежність пацієнта від лікаря повинна бути зведена до мінімуму. Центр важкості переноситься (трансформується) на самого пацієнта, на процес самонаучіння і самовдосконалення. Карл Юнг створив свій напрям психології і психотерапії. Тут є вплив З. Фрейда, але і є оригінальність думок самого К. Юнга.

К. Юнг заперечує пансексуалізм З. Фрейда. За К. Юнгом, лібідо є універсальним, недиференційованим джерелом енергії, яка проявляється не тільки в сексуальному житті, але і у мові, культурі, обрядах. К. Юнг висунув оригінальне поняття про стратифікацію (пошарову будову) психіки, про архетипи, про колективне підсвідоме.

Одним з центральних понять у вченні К. Юнга – індивідуація – процес розвитку людини, який включає процес встановлення зв’язку між Его і самостю. За К. Юнгом, свідоме і підсвідоме знаходиться у постійній взаємодії, а порушення балансу між ними “проявляється неврозом”.

Виходячи з цього, аналітична психотерапія спрямована, в основному, на врівноваження свідомого і підсвідомого, на оптимізацію динамічної взаємодії між ними.

Поиск по сайту: