Візуально-кінестетична дисоціація

Візуально-кінестетична дисоціація застосовується при гострих реактивних станах, фобіях, статевих дисгармоніях.

Мета її – вилучити з переживань їх першопочаткову емоційну насиченість, переводячи негативні спомини в ейдетичних образах (асоційоване сприймання) у спомини в конструйованих образах (дисоційоване сприймання).

Відомо, що приємні події звичайно запам’ятовуються і відтворюються людиною в ейдетичних образах, негативні – в конструйованих. Це одна із захисних реакцій організму.

Нижче наводиться техніка застосування триступеневої візуально-кінестетичної дисоціації при гострому реактивному стані і при фобіях.

Техніка 1

1. Встановіть „якір” для стійкого комфортного стану пацієнтки, яка знаходиться поруч з психокоректором (П1).

2. Утримуючи „якір”, запропонуйте пацієнтці візуалізувати перед собою, як в миттєвому знімку, своє молоде (минуле) Я безпосередньо перед психотравмою (зґвалтуванням) (П2).

Таким чином, пацієнтка сидить поруч із психокоректором, „бачачи” перед собою себе молодою.

3. Потім попросіть пацієнтку уявити себе сидячою позаду себе (П3).

Отже, пацієнтка уявляє себе (своїм внутрішнім зором) тричі: 1) сидячою поряд з психологом („актуальне тіло”); 2) сидячою спреду („молода” пацієнтка); 3) сидячою позаду („візуальна перспектива”). Коли ця тримісна дисоціація здійсниться, поставте її на „якір”.

4. В решті-решт (кульмінація психокорекції) попросіть пацієнтку знову пережити психотравмуючу ситуацію (сцену зґвалтувань), але спостерігаючи її ніби-то збоку (з позиції П3) і враховуючи, що все проходить з нею як з молодою (П2).

5. Коли картина зґвалтування повністю проглянута, запропонуйте пацієнтці знову повернутися з позиції П3 в позицію П1 так, щоб „візуальна перспектива” сидячої позаду інтегрувалася з „актуальним тілом”.

6. Тепер попросіть сьогоднішню пацієнтку (П1 + П3) піти до себе – „молодшої” (П2) і переконати її в тому, що вона з майбутнього, що психотравма вже в минулому, дати їй заспокоєння і почуття впевненості у собі.

7. Коли сьогоднішня пацієнтка (П1) переконається у тому, що ця „молодша” пацієнтка її розуміє, дайте їм інтегруватися; хай ця „візуалізація” стане частиною сьогоднішньої пацієнтки (П1 + П2). Коли в якийсь час пацієнтка починає реально (ейдетично) переживати свою психотравму, поверніть її у положення П3 і „заякоріть”.

Техніка 2

Уявіть, що ви сидите в кінотеатрі і попереду на екрані бачите самого себе в ситуації, яка безпосередньо передує виникненню страху.

Тепер „випливайте” з свого тіла наверх, в проекційну будку, звідкіля ви можете спостерігати за собою, таким що сидить в залі, дивиться на екран і спостерігає за тим, що відбувається на екрані.

Потім перетворіть знімок на екрані в чорно-білий фільм і прогляньте його до кінця. Прогляньте і найнеприємніше переживання, яке стало причиною фобії. Зупиніть фільм, як слайд, а потім „стрибніть” в середину зображення і прокрутіть фільм назад. Все буде проходити навпаки – точно як при перемотці фільму. Зробіть фільм кольоровим, залишаючись його учасником. Прокрутіть його ще раз. Тепер „випливайте” на своє попереднє місце в залі. Фобія зникла.

Терапевтична метафора

Техніка методу полягає у вмінні розповісти повчальні історії, „психотерапевтичні казки” – метафори.

Цей метод не має чіткої техніки, але існують деякі правила і певна послідовність створення і виклад метафори.

Правила:

1. Історія повинна бути у чомусь ідентична проблемі пацієнта, але не мати з нею прямої подібності. Вона повинна торкатися проблеми пацієнта по дотичній.

2. Метафора повинна пропонувати заміщаючий досвід, почувши який і провівши його крізь фільтри своїх проблем, пацієнт зміг би „побачити” можливість нового вибору.

3. Коли пацієнт не в стані зробити вибір самостійно, запропонуйте йому самі варіанти вирішення подібних проблем.

Послідовність

1. Визначте проблему.

2. Визначте структурні складові проблеми (розбийте її на частини, накресліть основні діючі особи).

3. Знайдіть паралельні ситуації.

4. Визначте логічне розв’язання цієї ситуації.

5. Оформіть цю структуру в історію, яка повинна бути захоплюючою і приховувати істинні наміри психолога.

Рефреймінг (від англ. – reframe – переформування). В основі рефреймінга лежать такі базові положення НЛП:

– будь-який симптом, будь-яка реакція, будь-яка поведінка людини першопочатково мають захисний характер і тому є корисними. Шкідливими вони є тоді, коли використовуються в невідповідному контексті;

– у кожної людини своя суб’єктивна модель світу, яку можна змінити;

– кожна людина володіє прихованими ресурсами, які дозволяють змінити і суб’єктивне сприймання, і суб’єктивний досвід, і, як результат, суб’єктивну модель світу.

Цей метод використовує приховані ресурси організму, реорганізує внутрішні психічні процеси людини і змінює відношення до самої проблеми.

Існує декілька технік рефреймінга (шестиступеневий, контекстуальний, комунікація з симптомом).

Поиск по сайту: