Психодинамічний напрям

Психоаналіз З. Фрейда

Історична довідка. Зігмунд Фрейд – творець напряму, який став відомим під іменем глибинної психології і психоаналізу. Народився 6 травня 1856 року у невеличкому моравському містечку Фрайбузі в сім’ї небагатого торгівця шерстю.

Вже з раннього дитинства З. Фрейд відрізнявся гострим розумом, працелюбством, любов’ю до читання.

У 17 років Фрейд з відзнакою закінчив гімназію і став студентом медичного факультету Віденського університету.

Навчаючись в університеті, З. Фрейд одночасно працював у фізіологічній лабораторії Ернста Брюкке, у якій самостійно проводив дослідження з гістології, анатомії і неврології.

У 26 років З. Фрейд отримав ступінь доктора медицини.

У 1885 – 1886 роках, дякуючи допомозі Е. Брюкке, З. Фрейд працює у Парижі, у Сельпетрієрі, під керівництвом знаменитого невролога Шарко.

Особливе враження на нього справили дослідження з використанням гіпнозу для викликання і усунення хворобливих симптомів у хворих на істерію. Спостерігаючи за цими дослідженнями, З. Фрейд зрозумів, що істерія є психічним порушенням і вимагає передусім психологічного пояснення.

У 1889 р. З. Фрейд відвідав Нансі, де познайомився з Лебелем і Бернгеймом, які також займались дослідженням істерії та гіпнозу.

Під впливом цих поїздок у З. Фрейда склалося певне уявлення про механізми подібних захворювань. З’явилась думка про наявність психічних процесів, які знаходяться поза сферою свідомості, впливають на поведінку хворих, хоч самі хворі про це не знають.

Після повернення у Відень З. Фрейд знайомиться з відомим практикуючим лікарем Йосифом Брейєром, який використовував оригінальний метод лікування жінок хворих на істерію. Суть методу полягала у тому, що він вводив пацієнтку у стан гіпнозу, після чого запропоновував їй згадати і розповісти про події, які спричинили прояв хвороби.

Інколи ці згадування супроводжувались бурхливими емоціями, плачем, але тільки у таких випадках найчастіше наступало полегшення, інколи і видужування. Брейєр назвав цей метод давньогрецьким словом “катарсис” (очищення). Результати своїх спостережень учені опублікували у роботі “Дослідження істерії” (1895 р.).

З часом З. Фрейд помітив, що гіпноз, як засіб проникнення до забутих хворобливих переживань, не завжди є ефективним.

З. Фрейд був вимушений шукати новий шлях до забутих переживань. Нарешті він його віднайшов у вільних асоціаціях, у тлумаченні сновидінь, неусвідомлених жестах, обмовках, забуваннях.

У 1896 р. Фрейд вперше вжив термін психоаналіз, під яким розумів одночасно і метод дослідження психічних процесів, і метод лікування неврозів.

У 1900 р. вийшла книга З. Фрейда “Тлумачення снів”, яка за оцінкою самого З. Фрейда, містить найцінніші відкриття, зроблені ним.

У наступному році з’явилась ще одна книга – “Психопатологія буденного життя”, а за нею ціла серія праць: “Три нариси з теорії сексуальності” (1905), “Про психоаналіз. П’ять лекцій” (1910), “Леонардо да Вінчі” (1910), “Тотем і табу” (1913).

Психоаналіз набуває популярності. Навколо З. Фрейда формується гурток однодумців: Альфред Адлер, Карл Юнг, Карл Абрахам, Отто Ранк.

Психоаналіз із методу лікування перетворюється в загальнопсихологічне вчення про особистість та її розвиток.

У Зальцбурзі у 1908 р. відбувся І Міжнародний психоаналітичний конгрес, а у 1909р. став виходити “Міжнародний журнал психоаналізу”. У 1920 році був відкритий Психоаналітичний інститут у Берліні, а потім у Відні, Лондоні, Будапешті, Нью - Йорку, Чикаго.

У 1923 році З. Фрейд важко захворів (рак шкіри обличчя), але, незважаючи на це, він плідно працював: повний збірник його праць складає 24 томи.

Остання робота З. Фрейда “Нариси психоаналізу” вийшла у 1940 році вже після його смерті.

У 1938 році З. Фрейд змушений був покинути Відень і виїхати у Англію, де і помер 27 вересня 1939 року.

Загальні положення. Центральним поняттям про причини порушення в поведінці і емоційному житті клієнта є поняття конфлікту.

Усі психокорекційні і психотерапевтичні методи спрямовані на вирішення цих конфліктів.

Головною задачею психолога є доведення до свідомості клієнта конфліктної ситуації, яка пов’язана з неприйнятливістю для нього неусвідомлених потягів. Саме усвідомлення наявності неусвідомлених потягів, імпульсів і самої конфліктної ситуації і є основним шляхом вирішення цих конфліктів.

Корекційна робота психоаналітика проводиться в двох основних напрямах:

1. Робота з клієнтом над усвідомленням неусвідомленого і прийняття клієнтом ефективної і реалістичної інтерпретації.

2. Робота з клієнтом по підсиленню його “Его” для побудови реалістичної поведінки.

Психотерапевтичний процес у психоаналізі включає такі процедури:

– конфронтацію;

– кларифікацію (прояснення);

– інсайт (від англ. insigt – прозріння);

– інтерпретацію;

– проробку.

Конфронтація використовується для того, щоб показати клієнту, що він чогось боїться, уникає, для виділення того психологічного феномену, який повинен стати предметом аналізу.

Кларифікація полягає в чіткому фокусуванні значущих деталей.

Інсайт – це вид пізнання, який призводить до негайного розв’язання або до нового розуміння проблеми.

Інтерпретація передбачає перетворення неусвідомлених деталей в усвідомлені.

Проробка включає комплекс процедур і процесів, які необхідно здійснити після інсайту (миттєвого прозріння). Це трудомістка і довготривала частина психоаналітичної роботи, так як вимагає багато зусиль для переборювання опірності, яка стає на шляху перетворення особистості.

Психотехніки. Психоаналіз включає в себе п’ять базисних технік:

1. Метод вільних асоціацій.

2. Тлумачення сновидінь.

3. Інтерпретація.

4. Аналіз опірності.

5. Аналіз перенесення.

1. Метод вільних асоціаційполягає в тому, що психолог-аналітик пропонує клієнту висловлювати будь-які думки, які з’являються у клієнта і відображають його переживання, якими б абсурдними і помилковими вони не здавалися.

2. Тлумачення сновидіньклієнта передбачає розкриття прихованого змісту сновидінь і спонукання клієнта до висловлювань вільних асоціацій, які пов’язані з цими сновидіннями і з метою допомогти клієнту усвідомити реальні події минулого і теперішнього, які викликали появу тих чи інших картин сновидінь.

3. Інтерпретаціяявляє собою роз’яснення незрозумілого або захованого для клієнта значення деяких аспектів його переживань і поведінки. При цьому неусвідомлені феномени стають усвідомленими.

4. Аналіз опірностіпередбачає забезпечення усвідомлення клієнтом своїх “Его”-захисних механізмів і застосовування необхідної конфронтації по відношенню до них, враховуючи, що саме “Его” є головною перешкодою усвідомлення особистісних проблем.

Суттєвим моментом в аналізі опірності є не переборювання “Его” (тому що психологічний захист необхідний), а усвідомлення захисту як психологічного механізму, який сліпо діє там, де захисна функція його вже не потрібна.

5. Аналіз перенесення.

У психоаналізі перенесення є обов’язковим атрибутом психотерапії і заохочується спеціальною позицією аналітика (невтручання, відстороненість, закритість і ін.).

Аналіз “неврозу перенесення” сприяє усвідомленню фіксацій, які визначають поведінку і переживання клієнта таким чином, що фігура психолога стає ніби-то фантомом, на який накладаються відносини і переживання, пов’язані з емоційними травмами перших років життя клієнта. Смисл аналізу перенесення полягає у виявленні істинних психоемоційних основ, зафіксованих форм поведінки, інтерпретації їх для допомоги в їх переробці і ліквідації.

Поиск по сайту: