Техніки когнітивної терапії

1. „Сократівський діалог”. Бесіда є головним терапевтичним інструментом в когнітивній психокорекції. Психолог ретельно підбирає запитання для забезпечення нового научіння.

Мета постановки цих запитань зводиться до наступного:

– пояснити і виокреслити проблеми клієнта;

– допомогти клієнту ідентифікувати думки, образи, передбачення;

– вивчити значення подій для клієнта;

– оцінити наслідки неадаптивних думок і поведінки.

Ґрунтуючись на відповідях побудованих психологом запитань, клієнт приходить до певних логічних висновків і розглядає свої проблеми з іншої точки зору, що допомагає йому позбутися їх.

2. „Заповнення порожнини”. Метод використовується, коли рівень емоцій клієнта носить помірний характер і когніції, які супроводжують ці емоції нечіткі, недостатньо оформлені.

Для виявлення неусвідомлених думок клієнту пропонують заповнити таку послідовність: А→В→С.

А – будь-яка подія.

С – емоційна реакція клієнта на подію.

В – думки клієнта, які пов’язують ці дві події.

Клієнта навчають спостерігати за послідовністю зовнішніх подій (А) і реакцією на них (С). Клієнту необхідно заповнити порожнину в своїй свідомості (В), яка є зв’язуючою ланкою між А і С. В – це думки або образи, які виникають в цей проміжок часу і які роблять зрозумілішим зв’язок між А і С.

Наприклад, побачивши на вулиці давнього знайомого, клієнт відчув смуток і печаль. А – зустріч з людиною; С – печаль; В – когніція, яка пов’язує ці дві події. Далі клієнт пояснює: „Побачивши цю людину, я подумав, що, можливо, він не впізнає мене або скаже, що я погано виглядаю, або грубо відповість мені, і це мене дуже вразить, після чого виникло почуття печалі”. Після того, як зв’язок між подією і емоційною реакцією висвітлений клієнтом, психолог на основі цих даних висуває гіпотезу і пред’являє її для обговорення клієнту. У процесі обговорення відбувається ідентифікація і модифікація переконань клієнта.

3. Декатастрофізація. Техніка призначена для дослідження дійсних, фактичних подій і наслідків, які в уявленні клієнта наносять йому психологічну травму і викликають почуття тривоги. Ця техніка допомагає клієнтам справитися з наслідками події, які пов’язані зі страхом.

У бесіді з психологом розглядається ситуація, яка лякає клієнта і сприймається ним, як катастрофічна.

Психолог ставить перед клієнтом запитання: „А що буде, коли ситуація наступить?” Клієнт перераховує можливі наслідки цієї ситуації. Психолог повторює запитання: „А що буде, коли...?” При розгляді всіх наслідків ситуації клієнт приходить до висновку, що ситуація не настільки значуща, як йому здавалося на початку бесіди.

4. Когнітивна реатрибуція. Методика являє собою послідовність дій з метою зміни автоматизованих навичок, думок клієнта, які патологізують його. Психолог і клієнт розглядають альтернативні причини подій. Техніка реатрибуції передбачає перевірку реальності і дослідження всіх фактів, які вплинули на ситуацію що виникла. Вона включає такі прийоми:

1. Перевірку наповненості когніцій клієнта реальним змістом.

2. Виявлення хибності уявлень клієнта про причини ланцюжка суджень, які патологізують його.

3. Закріплення нових атрибуцій (в дискусії, рольових іграх, у повсякденному житті).

Методика застосовується при депресивних неврозах, реактивних депресіях, фобіях, істеричних реакціях, залежностях від наркотиків, алкоголю.

5. Переформулювання. Техніка призначена для мобілізації клієнта, який вважає, що проблема ним не контролюється.

Клієнту пропонують сформулювати проблему по іншому, так щоб вона отримала конкретне і специфічне звучання. Наприклад, людині, яка вважає „Ніхто не звертає на мене уваги”, – пропонують переформулювати проблему: ”Мені потрібне емоційне тепло, я його не отримую. Тому мені потрібно протягнути руку іншим людям, щоб про мене потурбувалися”.

6. Децентралізація. Метод звільнення клієнта від властивості бачити в собі центр зосередження всіх подій. Для перевірки спотворених переконань клієнта йому пропонують провести поведінковий експеримент.

Наприклад, клієнт вважає, що під час нарад всі за ним спостерігають, помічають його невпевненість, тому він старався завжди мовчати, не висловлюватися. Через це у нього виникають проблеми з керівництвом. Клієнту було запропоновано поспостерігати за оточуючими, замість того, щоб зосереджуватися на своєму дискомфорті. Під час спостереження він побачив, що одні люди слухають виступаючого, другі – щось пишуть, читають, треті – мріють. Клієнт прийшов до висновку, що інші люди займаються своїми справами, які не стосуються його. І тим самим ставлення його до себе змінилося.

7. Перевірка гіпотези. Клієнт, який знаходиться в емоційно нестійкому стані, має свою гіпотезу, яка пояснює такий його стан.

Психолог просить привести конкретні факти, які пояснюють дану гіпотезу.

Наприклад, клієнт стверджує, що він поганий вчитель. Психолог просить привести факти, аргументи на користь такого висновку. При розгляді цих аргументів, може з’ясуватися, що деякі сторони діяльності не враховані. Після чого клієнта просять привести факти зворотного зв’язку: думку батьків, відгуки учнів, колег по роботі. Після розгляду всіх фактів в сукупності, клієнт приходить до висновку, що насправді він не такий поганий, як йому здавалося, і його думка про себе помилкова.

8. Планування діяльності. Ця процедура зводиться до того, що клієнта просять скласти розпорядок дня, намітити план тої чи іншої діяльності і виставити оцінки цієї діяльності, використовуючи шкалу від 0 до 10 балів.

Наприклад, ті клієнти, які вважають, що вони знаходяться постійно в тривожному стані, бачачи свою оцінку різних видів діяльності, переконуються в тому, що сила емоційного переживання коливається в залежності від часу дня або виконуваної роботи, і що насправді переживання не такі глибокі, як їм здавалося до заповнення цього розпорядку.

9. Систематична десенсибілізація. Метод запропо­нова­ний Дж. Вольпе (1952).

Розробляючи цей метод, автор виходив з того, що дії які виконуються в уяві, можна прирівняти до дій, які виконуються в реальності. Страх, тривога можуть бути пригнічені, коли об’єднати в часі стимули, які викликають страх і стимули антагоністичні страху. Відбудеться протиобумовлення – стимул, який не викликає страх, погасить стимул, який викликає страх.

В експериментах на тваринах таким стимулом є годування.

У людини одним із дієвих стимулів протилежних страху є релаксація.

Тому, коли навчити пацієнта глибокій релаксації, і в цьому стані спонукати його викликати в уяві стимули, які обумовлюють велику ступінь тривоги, відбудеться десенсибілізація пацієнта до реальних стимулів або ситуацій, які викликають страх, тривогу.

Поиск по сайту: