Виконання кам’яних робіт у зимових умовах

Згідно з будіве­льними нормами, зимовими умо­вами при зведенні кам'яних кон­струкцій вважають такі, при яких середньодобова і максимальна добова температура зовнішнього повітря нижча відповідно від 5°С - 0°С.

Кладка способом заморожування— це найбільш поширений і економічний спосіб зведення кам'яних конструкцій у зимових умо­вах. Він може застосовуватися для конструкцій із каменів прави­льної форми, великих блоків, а також постелистого буту.

Для кладки способом заморожування використовують пластич­ні легкоукладні цементні і складні розчини, які готують на підігрі­тих воді і заповнювачах. Цеглу і камені слід ретельно очищати від снігу і намерзлого льоду. Температура розчину під час укладання залежить від температури повітря і швидкості вітру; вона повинна бути достатньою, щоб за тривалістю охолодження (15...20хв) за­безпечити певний вологообмін між розчином і кладкою та обтиснення шва до замерзання розчину. Оскільки при замерзанні на початковій стадії кінцева міцність розчину знижується, його марку, у порівнянні з літньою, необхідно збільшувати.

Кладка, що відтає, потребує ретельного наглядні та необхід­ність вжиття заходів, що забезпечать стійкість зведених конструк­цій, а саме затінення стін рулонними матеріалами для запобігання однобічному їх прогріванню сонцем, тимчасове закріплення висячих стін і т. ін. Відтавання розчину знижує монолітність кладки. Під час відлиги слід гранично обмежити навантаження на перекриття від матеріалів, інвентаря, зменшити передавання на кладку гори­зонтальних зусиль від елементів даху.

При надмірних навантаженнях на свіжу кладку під балки, про­гони і перемички встановлюють тимчасові розвантажувальні підпорки (стойки). Під них укладають клини для регулювання їхньої висоти відповідно до осідання кладки.

Недооцінка явищ, що відбуваються в кладці в процесі відтаюван­ня, може призвести не тільки до псування конструкцій, а і до ава­рій. Отже, у технологічних картах на проведення кам'яних робіт повинні бути спеціальні вказівки, що враховують зимові умови (гра­ничні висоти стін і стовпів, засоби тимчасового закріплення стін, простінків, стовпів, балконів, карнизів), а також заходи для підви­щення міцності кладки (сітчасте армування, застосування розчину підвищених марок). Без цих вказівок виконувати кам'яну кладку способом заморожування не дозволяється.

Для забезпечення стійкості кам'яних конструкцій, зведених способом заморожування виконують ряд конструктивних, організаційних і технологічних заходів. Так, у кутах примиканнях і перехрестях стін встановлюють стальні в’язі; в отворах між вікон­ними і дверними блоками залишають зазори на осідання при цегля­ній кладці не менше 5мм, при кладці із штучних і природних ка­менів правильної форми — 3мм; після закінчення кладки стін і стовпів кожного поверху укладають плити перекриттів і анкерують їх до стін не рідше як через 2-3 м; крокви даху роблять безрозпір­ними; різниця за висотою у рівнях кладки суміжних ділянок стін (якщо немає деформаційного шва) не повинна перевищувати 4м.

Для зниження температури замерзання розчину і забезпечення його стиснення та часткового тверднення при мінусових темпера­турах у розчин вводять хімічні домішки - хлориди кальцію і натрію, нітрат натрію і поташ. Однак хлориди кальцію і натрію підвищу­ють гігроскопічність кладки і можуть призвести до появи висолів, тому їх застосовують тільки у розчинах для кладки підземних кон­структивних елементів.

Розчини з хімічними домішками, застосовують відповідно до вказівок спеціальних інструкцій. якщо гідратація і кристалізація цементних в'яжучих відбуваються при мінусових температурах, внаслідок чого стадія охолодження подовжується, розчин встигає добре ущільнитись і набрати деяку міцність до заморожуван­ня. При відтаюванні розчину навесні осідання кладки не збільшу­ється.

Узимку сильно напружені конструктивні елементи (стовпи, про­стінки і т. ін.) кладуть на швидкотвердіючих розчинах, які готують на суміші в'яжучих 75% портландцементу і 25% глиноземистого цементу з домішкою хлориду натрію (5% від маси води). Такі розчи­ни укладають не пізніше ніж через 10...15хв після приготування.

Кладку фундаментів виконують також у тепляках. При цьому температура повітря, яку створюють за допомогою повітряних калориферів, не повинна бути меншою +5°С, доки розчин не набере проектної міцності, необхідної на початок замерзання. Після цього тепляк розбирають і переносять на нове місце. Пазухи траншей засипають талим грунтом.

Прогрівання, (обігрівання) з використанням електроенергії за­стосовують для забезпечення проектної міцності окремих конструкцій (ділянок фундаментів, нижніх частин стін, кутів, стовпів та ін­ших конструктивних елементів), якщо перераховані вище способи не створюють необхідних умов тверднення. При цьому розчин у швах повинен бути незамерзлим, без хімічних. Прогрівають кладку одиночними чи груповими електродами (окремі стержні або сітки з арматурної сталі діаметром 4...6мм), укладеними в горизонтальні шви кладки, із каменів пра­вильної форми, або обігрівають електродами, які закріплені до опалубки бутобетонної кладки, підключеними до різних фаз змінного струму напругою 220В. Конструкції прогрівають (обігрівають) при температурі 30...35°С до набирання розчином 20 %-ї про­ектної міцності.

Узимку при виконанні кам'яних робіт обов'язково ведуть журнал, у якому не менше трьох разів на добу відмічають температуру зовнішнього повітря і розчину в момент його укладання, температу­ру кладки (її заміряють у швах кладки із штучним прогріванням), фіксують можливі зміни у конструкціях кладки (тріщини, нерівно­мірне осідання і т. ін.).

Поиск по сайту: