Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Методика підготовки до роботи в зоні бойових дій



(загальні настанови)

Праця воєнного кореспондента не лише небезпечна, не тільки напружена, але й фізично важка. К.Мрозєвич розповідає, як ген.Шварцкопф, командувач американських підрозділів операції «Буря в пустелі» (Ірак) екзаменував журналістів, які зголосилися до висвітлення цієї операції, їх було понад тисячу. Він віддав розпорядження переодягнути журналістів у військову форму, одягнути протигази і все належне спорядження, дати карабін і пробігти в 50-градусну спеку крос на дистанції 800м. До фінішу дісталося лише троє – вони й дістали акредитацію [1]. Це, звичайно, було порушенням збоку військового керівництва, але з іншого, воєнний кореспондент повинен бути добре фізично підготовленим. (Щоправда, ген.Шварцкопфа турбувало інше: американське військове керівництво не любить журналістів на фронті – це відомо ще з часів в’єтнамської війни).

Якщо взяти до уваги роки незалежності, то треба визнати, що воєнна журналістика у нас почала формуватися лише у зв’язку з російсько-українською війною. Можна відзначити, що окремі телевізійні канали посилали спорадично своїх кореспондентів у «гарячі точки», що були як на пострадянському просторі (абхазько-грузинський конфлікт, Нагорний Карабах, чеченські війни, російсько-грузинська війна), так і в Афганістані, Іраку, Лівії і т.д. Ми чітко розмежовуємо поняття «військовий журналіст» (це той журналіст, який перебуває на службі в армії, таких журналістів раніше готувало Львівське вище військово-політичне училище, єдине в колишньому СРСР) і «воєнний журналіст» (журналіст «цивільний», так би мовити, який від якогось засобу інформації чи й з власної ініціативи їде в зону бойових дій, в «гарячу точку», щоб задовольнити інформаційний запит аудиторії. Зважаючи на глобалізацію, можна сказати, що воєнний конфлікт майже у будь-якому регіоні світу впливає і на політичну, економічну, фінансову ситуацію України, його висвітлення зацікавить аудиторію. З іншого боку, тема війни – одна із вічних тем не лише літератури, але й журналістики. Тому постає питання як про відновлення підготовки військових журналістів, так і про спеціальну підготовку воєнних журналістів. Ось що з цього приводу каже В.Батер, відомий польський воєнний журналіст: «До виїзду на фронт потрібно добре приготуватися. Хто не приготується – той просто не дасть там собі ради. Найбанальніша справа – це великі гроші, які треба мати при собі готівкою. На війні можна все купити і все є лише питанням ціни. В який спосіб ми перевозимо грубі тисячі доларів і де їх переховуємо – на жаль, не можу видати. То таємниця кожного воєнного журналіста. Можу лише сказати, що фінансові можливості польських каналів не можна порівняти з тими засобами, що їх мають західні телевізійні команди. То справжня прірва, що на власній шкірі відчуває репортер. Польський репортер повинен мати при собі свої продукти, супи в порошку, хліб, ліки, мінеральну воду. В зоні бойових дій кожен сам собі відповідає на запитання, чи потрібен йому бронежилет і каска. Щодо західних журналістів, то це ті аксесуари, що їх вимагають видавці і страхові кампанії. Якщо в репортера їх нема, а він зазнає пошкоджень, то страхова кампанія не виплатить йому чи родині відшкодування. Інша проблема, яку часто неможливо розв’язати перед виїздом, – як знайти людину, яка буде провідником репортера в зоні конфлікту. В кожному регіоні світу, роздертого вітрами війни, дружня душа, яка буде пояснювати різноманітні аспекти місцевих проблем, то справжній скарб. Західні редакції мають всіх довірених людей в цих регіонах. Ми їх розшукуємо самі. Завдяки найнятому провідникові можна проникнути в різні верстви суспільства, що по-різному заангажовані у конфлікт. Найчастіше це випадкові особи, співпраця з якими складається по-різному. Інша річ, що коли кулі пролітають над головою, то хоч би як людина приготувалася до репортажу, життя іноді йде своїми шляхами і на багато речей репортер просто не має впливу» [2].

Звичайно, інтерв’ю – не той жанр, де можна викласти повною мірою і обґрунтовані рекомендації з приводу того, як треба готуватися до поїздки в зону воєнного конфлікту. В усякому разі В.Батер як досвідчений воєнний журналіст висловлює слушні і практичні поради. Зрештою, у Польщі пресово-інформаційний департамент Міністерства оборони і Центр підготовки до закордонних місій у Кельцах організовує вишкіл для репортерів, які мають намір працювати у регіонах світу, де перебувають польські військові контингенти. Мета цього навчального курсу: журналісти можуть ознайомитися із принципами поведінки в загрозливих ситуаціях, що виникають у регіонах місії польських військових контингентів, ознайомитися із принципами співпраці із структурами польського військового контингенту і ознайомитися із принципами взаємодії з вояками польського військового контингенту.

У програмі передбачено, насамперед, заняття практичні, які стосуються правил поведінки під час обстрілу бази, конвою чи викрадення; які стосуються основ самозахисту; які стосуються надання першої медичної допомоги. У програмі передбачено і лекції, в т.ч. і на теми безпеки ситуації у регіонах діяльності польського контингенту.

Заняття ведуть досвідчені військові інструктори, а також журналісти, які багато років побували у регіонах діяльності польського контингенту.

Перший такий курс відбувся в червні 2013 року (заплановано два курси упродовж року). Тривалість його – три дні. Важливо, що розповідають для курсантів досвідчені воєнні журналісти. Зацитуємо найцікавіші уривки з їх лекцій. М.Петрашевський («Gazeta Wyborsza», Katowice) – «З мішком на голові не будеш холоднокровним»: «Я знав, що в руках терористів не можна виявляти страху і власні слабкості. Ви би спробували самі, коли вам хтось одягає мішок на голову і стріляє з «калаша». Я переконався на власній шкірі, як важко тоді зберегти холоднокровність…». М.Ольшевський («Nowa Trybuna Opolska», «В Афганістані досвідчені гинуть перші»): «МОN-ський (Міністерство національної оборони. – С.К.) пресово-інформаційний відділ зібрав на два дні до кєлецького Центру підготовки спеціалістів з різних галузей, щоб розповіли нам, кандидатам на воєнних кореспондентів, про що йдеться в тих місіях від Афганістану до Чаду. Як упродовж одного дня розповісти про війну, її причини, порадити, як вижити, а тим самим, як довідатися чогось суттєвого? Бо з кореспондентами траплялося різне. Були команди, які після приїзду на місце визначали за потрібне зосередитися на аналізі: творити «широкі плани конфлікту», показуючи війну очима вояків, а тому в принципі не мали планів виїжджати поза межі бази, щобільше залишати приміщення з кондиціонером. Але були й кореспонденти – «мачо», що створювали всім постійні проблеми. Таким чином сенс навчання був наступний: пізнайте наші умови, поважайте їх, бо інакше станете загрозою і для себе, і для нас».

М.Вуйцік (Interia.pl), «Я був у руках викрадачів»): «Курс, що його організувало Міністерство оборони і Центр у Кельцях, далекий від нудної лекції триденний курс – це справжня місія в «пігулці» і відтворення щоденної небезпечної ситуації вояків, які служать, напр.., в Афганістані – патрулювання, обстріл конвою, виїзд на «айдіка» (так польські вояки називають ІЕД – Improvised Eхplosive Device, тобто муляж вибухового пристрою. – С.К.) чи ракетну атаку на базу…»

Інститут масової інформації (Київ) і міжнародна організація «Репортери без кордонів» 12–13 липня 2014 року організували тренінг «Робота журналіста в гарячих точках». Поради журналістам, які їдуть в зону АТО, викладено в наступних семи блоках: 1) «Що брати з собою в зону АТО; 2) планування поїздки в зону АТО; 3) аптечка для надання першої допомоги (рекомендований склад); 4) чим знімати і як передавати; 5) поради психолога журналістам, які висвітлюють трагічні події; 6) стандарти журналістики під час війни; 7) поведінка на місцевості в зоні АТО (зміст цих блоків ми подаємо в «Додатках»).

Як бачимо, йдеться про короткотривалі, буквально дво- чи триденні курси для тих, хто має намір їхати в зону воєнних дій. До ефективності (практичності) таких курсів можна ставитися по-різному, але вони, безперечно, потрібні. Є й інші форми, пов’язані із здобуттям фундаментальної журналістської освіти в університетах з відповідною спеціалізацією.

На нашу думку, невипадково один із вищих навчальних закладів у Вроцлаві (Польща) оголосив про намір готувати воєнних кореспондентів упродовж трьох років. Б.Зелінська зазначила з цього приводу, що це не студії для агентів 007. Студентів, майбутніх воєнних кореспондентів, не будуть навчати, як закладати тайники, патрулювати ліс чи джунглі, бо вони цього робити не будуть. Проте передбачено, що треба розповісти, як співпрацювати із опікуном чи куратором з боку польського військового контингенту, як не наражати себе і товаришів на небезпеку. Студенти будуть вивчати історію воєнно-політичних конфліктів, надання першої медичної допомоги, звичайно, й основи журналістської професії.

Зрозуміло, що університетська освіта створює надійний фундамент не лише для воєнного кореспондування як репортерського ремесла, а й як для воєнного кореспондента-аналітика, журналіста, який не лише інформує про події, але й може коментувати,роздумувати, мислити. Солідну інтелектуальну базу воєнного кореспондування не можна створити упродовж короткотривалого курсу, тренінгу, хоча вони й корисні, і ефективні. Не менш потрібен і кабінетний етап підготовки до поїздки в зону бойових дій. Конкретна підготовка до поїздки повинна спиратися на фундаментальну професійну інтелектуальну базу.

 

9. Mroziewicz Krz. Dziennikarz w globalnej wiosce / Krzysztof Mroziewicz. – Bydgoszcz; Warszawa: Oficyna Wydawnicza „Branta”, 2006. - C.60.

10. Andrzejewska W. Wiktor Bater: Jestem dziennikarzem, króry wykonuje swoją pracę tak samo, jak lekarz // Angora. – 2014. – 25 pażdziernika.


 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.