Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Особливості «гібридної війни»



Історія воєн пропонує їх різні означення: сторічна війна, тридцятирічна війна, «війна Червоної і Білої троянд», «священна», «блискавична», «дивна», «велика вітчизняна» і просто «вітчизняна», «колоніальна», «релігійна», «імперіалістична», «справедлива» і т.д. Цей перелік тепер можна доповнити «гібридною війною». (Як відомо, гібрид – це тваринний чи рослинний організм, виведений на основі гібридизації, тобто схрещування різних видів тварин і рослин для отримання нового виду, щоправда, гібридну війну можна назвати і «мутантом», що появився внаслідок зміни матеріальної основи спадковості, що й зумовлює появу нових ознак для біологічного виду – скажімо, після Чорнобильської катастрофи) що внаслідок радіоактивного опромінення появилася тварини-мутанти і рослини-мутанти).

«Гібридна війна», цього терміну ще нема в словниках і енциклопедіях, увійшла в публіцистичний і політологічний лексикон в результаті російсько-української війни. Е.Лукас (старший Віце-президент Центру аналізу європейської політики в минулому, заступник головного редактора журналу The Economist) у книжці «Нова холодна війна: як Кремль погрожує і Росії, і Заходу» (український переклад 2009 року) попереджав про те, що Росія використовує постачання газу і нафти до Європи як засіб тиску (зауважимо лише, що Кремль не загрожує Росії – останні події (Майдан, анексія Криму, російсько-українська війна) свідчать, що є, за небагатьма винятками, одна Росія, яка підтримує політику Кремля, ця одна Росія – це Росія Путіна). У статті «Захід виявився неготовим до «гібридної війни» Росії» (ч.181 «Дня» за 2014 р.) пише: «Як бачимо з подій в Україні – а тепер і в країнах Балтії та деінде – традиційній військовій силі та грі м’язами відведено лише незначну роль в арсеналі Кремля. Основним завданням його збройних сил є не власне самі бойові дії, а провокування, залякування і приниження. Це включає в себе вторгнення у повітряний простір інших країн… або дратівливі польоти неподалік… Крім того, частиною психологічної війни є економічний тиск. Він може набувати форми обмеження доступу до російського ринку… Така тактика створює «економічні злидні» – безробіття та зниження рівня життя, і, таким чином, здійснюється політичний тиск на лідерів тих країн… Енергетика є особливо довершеною зброєю». І це ще не єдині ознаки «гібридної війни». Е.Лукас далі зазначає: «Корупція є корисним засобом заохочення до правильного ухвалення рішень і в енергетиці, і в інших галузях. Для чого здійснювати вторгнення до країни, коли ви можете фінансувати політичні партії, які виконуватимуть ваші накази (відкрито чи таємно), або запропонувати високооплачувану роботу політиком після їхнього виходу на пенсію? Ви можете запропонувати гроші журналістам і редакторам, спонсорувати аналітичні центри і підтримувати неурядові громадські організації для просування своїх інтересів»… Завдяки своїм спецслужбам Кремль співпрацює з організованою злочинністю… Старомодна ж тактика дипломатичних трюків на кшталт «розділяй і владарюй» теж добре працює. Кремль натякає Заходу, що допоможе йому на Близькому Сході в обмін на розв’язані руки в Україні… Поєднує все це вкупі пропагандистська машина з її шквалом заперечень, двозначності, лицемірства і підходом «ви на себе подивіться…» Поодинці жоден із цих видів зброї не є вирішальним. Але вони разом створюють потужне поєднання. Росія веде «гібридну війну». Захід не був готовий до такого виду війни, але це вже стало предметом дискусій і обговорень. Наприклад, про це йшлося на конференції «НАТО і нові види ведення війни: Долаючи гібридні загрози», яка відбулася у квітні 2015 року в Римі. У НАТО завжди розуміли значення України в контексті європейської безпеки. Вже в Декларації Вельського саміту НАТО (вересень 2014 року) було засуджено ескалацію кризи і незаконне втручання Росії у внутрішні українські справи. У Декларації було висловлено вимогу до Росії припинити військові втручання і відвести свої війська з України та від її кордонів, оскільки це – порушення суверенітету і територіальної цілісності України не лише суперечить міжнародному праву, але є і серйозним викликом євроатлантичній безпеці. На конференції НАТО в Римі виступив голова військового комітету НАТО генерал К.Бартелс. Він наголосив на тому, що 1) гібридна війна не є винаходом сьогодення, якщо йдеться про поєднання військових і невійськових засобів; 2) це війна без обмежень; 3) гібридні засоби ведення війни він визначив як суміш військових і невійськових засобів, саме: дипломатії, інформації, військової сили, медій і економічного тиску. На думку експертів НАТО саме так війну і веде Росія проти України. Вони ж відзначають не лише використання з боку Росії звичайної зброї, але й ядерний шантаж (про можливе використання ядерної зброї під час захоплення Криму заявив і Путін в одному із своїх інтерв’ю – це відображено у фільмі «Крым. Возвращение на Родину»), а понад те є ще такі засоби як кібернапади, пропаганда тощо.

Загалом зміст поняття «гібридна війна» вже визначено, проте кілька уточнень варто зробити.

Наприкінці 2014 – на початку 2015 року в ЗМІ прибалтійських країн (Латвія, Естонія, Литва) появилися публікації про ознаки російської «гібридної війни», спрямовані проти цих держав. У березні 2015 року Бюро національної безпеки Польщі заявило, що НАТО має бути готовим до «гібридної війни». С.Козей, його керівник, заявив: «Мусимо підготувати себе і переконати зробити це партнерів по НАТО, до відповіді на ризики агресії, пов’язані зі зниженням порогу відкритої війни. Я маю на увазі гібридну війну, напівтаємну – напіввідкриту агресію, що про неї важко сказати, війна це чи ні. Ми повинні бути готовими впоратись з нею, і зробити це швидко» («День» від 7-8 травня 2015 року). Як бачимо, він має на увазі все ж воєнні дії – але це ще не вся «гібридна війна».

Звичайно, що західні політики й інтелектуали повинні задуматися, чому Захід (особливо Європа) виявився не готовим до «гібридної війни». (На нашу думку, не про неготовність власне до «гібридної війни» треба дискутувати – Захід був у полоні своїх уявлень про Росію як про потенційно демократичну і цивілізовану державу, він вкотре не був готовий до її агресивної неоімперської політики, він був не готовий захищати той світопорядок, який ґрунтується на міжнародному праві і загальнолюдських вартостях). Адже гібридність політики російських більшовиків можна було зауважити вже відразу після їх приходу до влади. Скажімо, експорт пролетарської революції в Європу мав відбутися не лише збройним чином, бо більшовики покладалися і на свою демагогічну пропаганду з усіма її облудними гаслами і стереотипами, а також і на «п’яту колону». «Гібридність» скоординованих дій можна вбачати і під час захоплення країн Балтії в 1940 р.

«Гібридною» була політика СРСР в країнах Східної Європи по Другій світовій війні, де Кремль, використовуючи свою військову присутність, зміцнював політичний і економічний тиск (надаючи цим країнам щедру економічну допомогу навіть в умовах голоду в Україні 1946–1947 років), вдавався до репресій і шантажу і формував потрібну для СРСР законодавчу і виконавчу владу. (Винятком були Югославія, де СРСР не вдалося закріпитися).

«Гібридну» політику СРСР застосовував і в інших країнах. В Ірані, в радянській зоні окупації (м.Тебрія) в грудні 1945 року було проголошено Азербайджанську республіку, а на початку 1946 року курди проголосили створення Мехабадської республіки. Зрозуміло, що це були маріонеткові республіки й уряди (паралель очевидна – такими ж є і т.зв. ДНР і ЛНР). Радянські війська лише під тиском США залишили Іран.

Не була винятком і Україна. Ліві партії в Україні були, але це не був російський більшовизм, безкомпромісний і брутальний як політична сила. Збройна інтервенція, брехлива пропаганда, маніпуляція гаслами про мир і землю, «п’ята колона» (в політичному, ідеологічному і соціальному плані дуже різношерста), голод 1921–1923 років – ось засоби перемоги над Україною. Гібридністю відзначалася і голодоморна політика (терор голодом) більшовиків в Україні 1932–1933 років: завищений план хлібозаготівель, який українське прийняло до «неухильного виконання», насильницька конфіскація не лише зерна, але й торгових каналів, створення законодавчої бази для організації Голодомору, згортання «українізації» й антиукраїнська політика у сфері освіти, науки і культури, продумана система репресій, товарна блокада, «чорні дошки», використання армії для виконання непритаманних їй функцій, інформаційно-пропагандистське забезпечення голодоморної політики в країні і використання «корисних ідіотів» у політичному істеблішменті, інтелектуальному середовищі і журналістському корпусі західних країн, особливо замовчування Голодомору, створення атмосфери страху, моральний розклад українського села і т.д. [1].

Особливо цинічною, брутальною і жорстокою ця «гібридна» війна була на західноукраїнських землях, де вона мала класично системний характер: «совєтизація» охоплювала всі сфери життєдіяльності, включаючи і ліквідацію греко-католицької церкви, боротьба з Українською Повстанською Армією поєднувалася з масовим терором, з репресіями проти мирного населення, з депортацією, із залякуванням і монтажем. Особливо підступним було створення загонів НКВД, які під виглядом українських повстанців тероризували українське населення. Це була не єдина провокація радянської влади. Поширеними були публічні тортури, створення «истребительных отрядов». П.Мірчук пише, що не менш ганебним були спроби радянської влади підкинути отруєні ліки і поширити серед УПА тиф [2].

Зрештою, оцю гібридність брудної російської політики щодо України можна зауважити і в минулому, на всіх етапах українсько-російського протистояння.

Проте неперевершеним тактиком «гібридної» політики і війни був Ленін. Збройна інтервенція, шантаж, ультиматум Україні, НЕП, «українізація», демагогія і лицемірство пропаганди, терор голодом і т.д. – ці та інші засоби «гібридної» боротьби з Україною зініціював саме він.

У всі наступні десятиріччя радянська влада лише вдосконалювала апарат і арсенал «гібридної політики». Має рацію С.Грабовський, стверджуючи, що сьогодні ми маємо справу з доктриною Брежнєва–Путіна у новій редакції (ч.132 «Дня» у 2014 р.). С.Грабовський слушно підкреслює дві головні риси «доктрини Брежнєва»: перша полягала у тому, що згідно з доктриною, держави-союзники чи «друзі» СРСР мали обмежений суверенітет і в разі відхилення від «правильної» лінії їх поправлять – спектр засобів цього поправляння широкий, збройне втручання теж було серед них; друга риса: твердження, що мирне співіснування держав із різним суспільно-політичним устроєм є особливою формою класової боротьби, що теж означало необхідність використання широкого арсеналу боротьби із «світовим капіталізмом». С.Грабовський пише: «Прийшовши до влади в Росії, Володимир Путін одразу почав цілеспрямовано відроджувати ідеологію, а потім практику неосталінізму… Почалися розмови про «сферу особливої відповідальності Росії» на просторах колишнього СРСР, на які, на жаль, не прореагували західні лідери (забули свої університетські часи чи погано вчилися?). Це вилилося в політичну, фінансову та інформаційну підтримку Москвою тих сил в країнах на пострадянському просторі, які декларують пріоритет відносин з Росією, державний статус «російської мови, протистояння із Заходом». Як бачимо, С.Грабовський показав тяглість і спадкоємність зовнішньої політики Росії, а наголосивши на поєднанні політичної, фінансової та інформаційної підтримки певних сил на пострадянському просторі, однозначно підкреслив ті риси, що є визначальними для «гібридної» політики. «Гібридна» війна – це, звичайно, наступна фаза агресивної політики Росії, що більше С.Грабовський вважає складником нової «доктрини Брежнєва-Путіна» і сформульовану Чубайсом ідею «ліберальної енергетичної імперії», до якої увійшли б не лише країни Союзу незалежних держав, але й країни-учасниці колишньої Організації Варшавського Договору; це і концепція «русского мира», яку пропагує Патріарх РПЦ Кирил, а крім цього Росія активно формує свою «п’яту колону» на Заході.

Повернімося до С.Лукаса. Він описав майже всі засоби «гібридної війни», не звернувши уваги на те, що йдеться не лише про традиційну військову силу і гру м’язами. Річ у тім, що Кремль цьому компонентові «гібридної війни» в Україні надає великого значення (це із Заходом він грає м’язами і шантажує можливістю застосувати ядерну зброю). А крім цього – «гібридну війну» не оголошено, Росія не оголошувала війни Україні. Таким чином, «гібридна війна» – це неоголошена війна, в якій держава-агресор нелегально використовує свої військові частини і разом із найманцями та бойовиками веде бойові дії; веде терористичну і диверсійну роботу на території держави – об’єкта нападу, поєднує політичний і економічний тиск і шантаж (газова, торговельна війна); веде війну проти мирного населення обстріли, психологічний терор, створення умов, несумісних з життям), вдається до методів, що суперечать міжнародному законодавству щодо війни, провадить війну проти іншої держави (в цьому разі проти України) в сфері освіти, науки, культури.

«Гібридна війна», оскільки її не оголошують, дає певні підстави заперечувати сам факт війни, брехати, лицемірити і проливати «крокодилячі сльози».

Особливістю «гібридної війни» Росії про України є те, що Росія використовує найпідліші методи: можна нагадати про «живий щит» із мирного населення, використання якого підказав Путін, про розміщення артилерійських і мінометних установок у житлових кварталах, про свідоме знищення мирного населення, маскування вибухових пристроїв під дитячі іграшки, книжки, під якісь інші предмети.

Е.Лукас вказав на можливість підкупу політиків, журналістів, які відтак починають працювати на Кремль. Частиною «п’ятої колони» є й «корисні ідіоти», як назвав Ленін тих західних інтелігентів, які повірили більшовицьким утопіям і захоплювалися радянською дійсністю. Згодом Е.Лукас ще раз повернувся у публікації «Хибні думки про Росію, або чому світ має рішуче відповісти на агресію Кремля? (ч. 16 «Дня» за 2015 р.). Він зазначає: «Незалежно від того, чи економіка зростає чи скорочується, Росія залишається великою країною з добре розвиненою здатністю вести гібридну війну (використовуючи все – від дипломатії до організованої злочинності (розрядка наша. – С.К.) за допомогою пропаганди, підривної діяльності, шпигунства й економічних санкцій».

Український автор В.Соколов називає цю війну ітераційною (це тоді, коли поступки з боку противника досягаються поступово і поєднанням силових методів, підступу, шантажу, обману, пропаганди і т.д.

Суть в іншому – «гібридна війна» – брудна, цинічна, аморальна, вона не узгоджується із нормами міжнародного права і свідчить про низький цивілізаційний рівень її ініціаторів і організаторів.

 

1. Голодомор 1932–1933 років в Україні / За ред. С.Костя. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2012. – 376 с.

2. Мірчук Петро. Українська Повстанська Армія. 1942–1952: Документи і матеріали. – Львів, 1991. – С.117.

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.