Таборова преса «дивізійників»

(друга половина 40-х років ХХ ст.)

Традиції таборової преси попередніх років продовжила таборова преса другої половини 40-х років ХХ ст. (йдеться про 1 Українську Дивізію Української Національної Армії, бо преса виходила і в таборах для «переміщених осіб».

Наприкінці лютого 1945 р. Берлін дозволив створити Український Національний Комітет, який німецька влада визнала за єдиного представника українського народу. Очолив УНК ген. П. Шандрук. 15 березня 1945 р. президент УНР А. Лівицький призначив П.Шандрука головнокомандувачем Української Національної Армії. 17 березня 1945 р. УНК схвалив декларацію, в якій він закликав усіх українців до боротьби проти більшовиків, але не проти західних держав. Дивізію “Галичина” було названо “1-ою Українською Дивізією Української Національної Армії”. Було заплановано створити чотири дивізії для початку, але події розвивалися дуже швидко. Українська дивізія перебувала тодіі в Австрії. 8 травня 1945 року вона відступила з фронту на зщахід. Частина її потрапила в американську зону окупації, частина – в англійську. Воєнні поневіряння закінчилися, почалося таборове життя.

Спочатку це був табір у Беллярії, згодом – у Ріміні (обидва на території Італії). В обох таборах життя було організовано добре: школа, гімназія, різноманітні курси, товариства. У таборі перебували і дивізійні капелани. Не обійшлося і без таборових видань (вони виникли ще до переїзду в Італію і Ріміні). У Беллярії виходили так звані “стінні газети” – у 2-му полку – гумористичний журнал “Оса”, у 3-му – “На варті”, у 4-му – “В наметах”, 5-му – “Таборові вісті” та гумористичний часопис “Мокре рядно”, у гарматному полку – “Таборовий вісник”, у технічному – “Таборовик”. У беллярії вийшло і 3-є число “Українського козака” (ред. С. Федюк). З жовтня 1945 року С.Федюк почав видавати журнал “Батьківщина”, а при ньому створили і видавництво, оскільки для нього вже була матеріально-технічна база. “Батьківщина” видавала і додаток “Хвалім Господа”.

Однією із перших громадських організацій була Студентська Громада. З ініціативи її пресового агента Ор.Городиського починає виходити журнал “Життя у таборі”. Ч.1 появилося 1 вересня 1945 року. Після четвертого числа журнал стає загальнотаборовим органом. Б. Левицький у ч.1 писав: “Пам’ятай, що ти є членом українського народу, який змагає до найвищої мети, за яку ти чинно боровся”. Журнал друкував статті на суспільні та релігійні, історичні й літературні теми, художні твори, хроніку міжнародного й таборового життя.

Видавництво “Життя в таборі” видало не лише журнали “Життя в таборі”, “Осу”, але й інші видання. Це “Юнацький Зрив” (орган Куреня Молоді), “Гроно” (орган Літературно-Мистецького Клубу), “Наше слово”, “Світло” (релігійного змісту).

Як літературно-науковий додаток до “Життя в таборі” виходив “Наш шлях”, згодом самостійне видання.

Філія “Просвіти” в 1-ому полку видавала “Нашу мету”, в 3-му полку – “Наш голос”, ще в іншому підрозділі дивізії – “Таборовик”. Е. Загачевський згадує й інші менш відомі стінні газети [1].

У червні 1947 року дивізійників перевезли до Англії, де вони перебували до вересня 1948 року. Там преса не набула такого розмаху, як в Італії, хоча таборові видання теж виходили (“Оса”, “Наші будні”).

Таборова преса другої половини 40-их років виходила у важкій морально-психологічній ситуації для українських вояків. Давалася взнаки гіркота поразки, погрози і безцеремонність історичного ворога. Дивізійники в італійських таборах не мали статусу військовополонених, що добровільно здалися в полон. Цей статус українські вояки отримали лише в Англії. Один із високих чинів англійської армії висловився так: “Ви можете бути грді, що ваша праця і постава бувших членів Української Дивізії доконали тут велику пропагандивну роботу на користь українській справі» [2]. Ось чому життя Дивізії за дротами було не менш важливим етапом в її історії, як і бої на фронтах. Ми ж повинні це усвідомлювати ще глибше.

1. Загачевський Е. Беллярія – Ріміні – Англія.- Вид-во Братства колишніх вояків 1 УД УНА, 1968.- С.98.

2. Федюк С. Беллярія – Ріміні – Англія// Вісті Комбатанта.- 1969.- Ч.3-4.- С.61.

Поиск по сайту: