Зверніть увагу, що у православ’ї богослужіння отримало назву Божественна літургія (літургія – з грецької – «спільна справа»)

Літургія – є основним урочистим обрядом Православної церкви, суть якого зводиться до містичного споживання тіла і крові Ісуса Христа (причастя).

Другим елементом є молитва, її називають «їжею і життям душі». Православні розглядають молитву як «бесіду з Богом». Божественну літургію східного обряду зредагував і оформив архиєпископ Констаниполя Іван Золотоустий (Златоуст) у IV ст. після Р.Х. Іншу Божественну літургію склав раніше Василь Великий - вчений і богослов у IV ст. Його літургія довша і служиться тільки 10 разів на рік.

Богослужіння проводиться тільки у храмі. Всі православні храми зорієнтовані із заходу на схід. Храм має свою будову. Він поділяється на три частини: притвор, власне храм і вівтар. Вівтар відгороджений від власне храму іконостасом. Іконостас – це стіна, на якій у визначеному порядку намальовані ікони. Іконостас має троє дверей. Царські двері розташовані посередині, через них можуть проходити тільки священнослужителі у певні моменти богослужіння. У вівтарі знаходяться жертовник і престол. На ньому відбувається проскомідія – приготування хліба й вина для причастя.

Власне храм – це місце, де знаходяться віруючі під час богослужіння. Зазначте, що православні визнають ікони, тому у православних храмах на стінах висять ікони, перед якими стоять свічки. Посередині храму стоїть спеціальний стіл – тетрапод або аналой, на якому стоїть ікона.

Притвор – третя частина храму, що служив для перебування там людей, готових прийняти хрещення.

Невід’ємною частиною культової практики православ’я є свята. До основних відносять 12 свят:

1. Різдво Ісуса Христа (день народження Ісуса Христа);

2. Хрещення Господнє або Богоявлення (в пам'ять Хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан пророком Іваном Хрестителем, 19-го січня);

3. Стрітення Господнє (представлення батьками Ісуса Христа Богові;15 лютого);

4. Благовіщення (сповіщення Діві Марії архангелом Гавриїлом про народження Сина Божого Ісуса Христа; 7 квітня);

5. Вхід Господень в Ієрусалим або Вербна неділя;

6. Великдень(Пасха, Воскресіння Ісуса Христа);

7. Вознесіння Господнє (в пам'ять про вшестя Ісуса Христа на Небо у сороковий день після Великодня);

8. Трійця або П'ятидесятниця (пам'ять про зішестя Святого Духа на Апостолів у 50-й день після воскресіння Христа).

9. Переображення Господне (перетворення Ісуса Христа в присутності апостолів на Божу подобу,19 серпня);

10. Успенія Богородиці або перша Пречиста (День смерті Діви Марії, 28-е серпня);

11. Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього (присвячений вшануванню Христа, 27 вересня);

12. Введення у храм Присвятої Богородиці (в пам'ять відвідування храму Дівою Марією, 4-е грудня);

До православного культу відносимо чотири благородних пости:

1. весняний (великий) піст перед Пасхою (починається з понеділка, після Сиропусної (масляної) неділі і триває 7 тижнів аж до Великодня;

2. зимовий піст перед святом Різдва Христового (за 40 днів до свята Різдва Христового);

3. літній або Петрів піст (апостольський), що починається через тиждень після свята Трійці і закінчується перед святом апостолів Петра і Павла;

4. Успенський піст, що починається 14 серпня і закінчується в день свята Успенія Божої Матері 28 серпня;

Зазначте такий цікавий факт, що загальна кількість пісних днів у православних налічує не менше 250 днів на рік.

Крім загальноприйнятих великих постів існують одноденні пости:

середа (спогад про Іудину зраду Ісуса Христа);

п’ятниця (спогад про розп’яття Ісуса Христа);

Хрещенський святвечір (18січня);

День відсікання голови Іванові Предтечі (11 вересня);

День Воздвиження Чесного Хреста Господнього (27 вересня).

Розглядаючи питання, яке стосується структури релігійних організацій, зазначте, що особливістю православної Церкви є її устрій.

Першою такою особливістю є те, що православ’я не має єдиного центру, як католицизм, а представляє сукупність автокефальних (незалежних) Церков. Їх нараховується 15.

Православне духовенство має свою ієрархічну структуру:

• клір - назва священнослужителів ( єпископи, диякони, пресвітери)

• псаломники – найнижчі служителі у православній церкві, так званий церковнослужитель, обов'язком якого є читання, спів і ведення церковного діловодства.

Священнослужителі мають духовний сан і відповідну ієрархію :

• ієреї – середнє духовенство (священики), які обслуговують віруючих;

• архієреї – вище духовенство.

У християнстві священство має здійснюватись лише чоловіками і має три ступені:

Диякон – священнослужитель першого ступеня. Бере участь у богослужінні, прислужує при таїнствах, але не має права робити це самостійно.

Пресвітер (священик) - може самостійно проводити богослужіння, обряди і шість таїнств, крім священства.

Єпископ – священнослужитель вищої категорії здійснює всі сім таїнств і має право висвячувати у сан диякона і присвітера.

Ще однією особливістю православного духовенства є те, що воно поділяється на чорне (чернецтво, люди, які прийняли чернечі обітниці безшлюбності, посуху) і біле (священики, які одружилися, перш ніж прийняти сан).

До «чорного» духовенства відносяться: патріарх, митрополит, архієпископ, єпископ, архіємандрит, ігумен, ієромонах, архідиякон, ієродиякон. Перших чотири сани (архієреї) – вищі в церковній ієрархії. Усі названі сани пов’язані із посіданням певних посад, іноді можуть даватися за особливі заслуги. Так, наприклад, митрополити очолюють головні єпархії, адміністративно-територіальні церковні округи; архієпископи – великі або важливі єпархії; єпископи – інші єпархії. Архімандрити є настоятелями великих монастирів і ректорами духовних навчальних установ. Ігумени очолюють інші монастирі. Ієромонахи – ченці, що мають сан священика. Архидиякон – старший диякон-монах у монастирі. Ієродиякон – чернець у сані диякона.

До «білого» духовенства відносяться такі сани: протопросвітер, протоієрей, священик (ієрей), протодиякони і диякони. Зазначте, що у православних священиків називають «отцями», «батюшка», письмово – «Ваше преподобіє». До архієреїв звертаються зі словом «владико»; письмово, до єпископів – «Ваше Преосвященство», до архієпископів і митрополитів – «Ваше Високопреосвященство», до патріарха – «Ваша Святість»

Обговорюючи наступне питання, а саме, західний напрям християнства – католицизм, необхідно в першу чергу виділити особливість і відмінність як догматичну, так і обрядову католицизму від православ’я.

Католицизм, що остаточно сформувався як віровчення і церковна організація після поділу єдиної християнської церкви у 1054 р., нині є найпоширенішим напрямом у християнстві. Основою всієї діяльності західної церкви стало намагання об`єднати християн під владою папи і забезпечити вірність йому. Він об'єднує 850 млн. віруючих, які проживають у країнах Європи, Азії, Африки, Америки.

Грецьке слово «католікос» – означає «загальний», «вселенський».

Завдячуючи своїй ієрархічній організації, католицизм демонструє дивовижну сталість своєї доктрини (догматів, традицій), незважаючи на певні незначні національні особливості. У питаннях віровчення католицизм, цілком природно, має багато спільного з православ'ям. Ця спільність проявляється в першу чергу в тому, що віровчення грунтується на двох основних джерелах – Святому Письмі (Біблії) і переказі Отців церкви; їх єднає віра у Святу Трійцю, у рятівну силу церкви, існування безсмертної душі, у потойбічне життя тощо. Є багато спільних рис і в обрядовості.

Водночас католицизм має ряд особливостей у віровченні, культі і структурі релігійної організації.

Так, право тлумачити Біблію у католицизмі визначається за віронавчальною владою церкви на чолі з Римським Папою. До джерел віровчення католицизму, окрім вищеназваних, належать постанови соборів католицької церкви, настанови, повчання, енцикліки римських пап. Одним із найважливіших віросповідних документів є «Сповідання католицької віри», прийняте Тридентським собором (1545 - 1563 рр.). Нікео-Константинопольський Символ віри та постанови перших семи Вселенських соборів католицизм доповнив 589р. додатком про сходження Святого Духа «і від Сина», що остаточно затвердив Папа Бенедикт III у 1014 р., піднісши його в ранг догмата. Цей догмат отримав назву «філіокве». Західні християни вважають, що Святий Дух походить і від Бога-Отця і Бога-Сина. Пригадайте, що православні визнають сходження Духа Святого тільки від Бога-Отця. З історії Великого Розколу відомо, що догмат про «філіокве» був вдало використаний константинопольським патріархом для звинувачення Папи Римського в єретичному перейменуванні Символу віри. З того часу цей догмат стає одним з основних відмінностей між Східною і Західною Церквами. Це основна канонічна розбіжність між двома гілками християнства.

Догмат про чистилище був прийнятий на Флорентійському соборі 1439 р. Згідно з цим догматом, католики вірять в існування крім раю і пекла ще й чистилища – особливого місця (стану), де душі померлих «грішників», перші ж попасти до раю, горять у вогні, завдяки чому очищуються від гріхів, після чого дістають право на переселення в рай. Саме «горіння» в чистилищі тлумачиться неоднозначно. Одні богослови розглядають його як символ мук, совісті і розкаяння, інші вважають його реальним. Рідні і близькі померлого своїми «добрими справами» в його пам’ять (молитвами, месами, матеріальними пожертвуваннями на користь церкви) можуть полегшити муки душі покійного і скоротити термін її перебування в чистилищі. Соціальна функція догмата про чистилище у наступному: укорінити у свідомості віруючих додаткові надії на рай після смерті і, таким чином, залучити до католицизму якомога більше людей.

Особливе місце в католицизмі посідає шанування Богородиці – Матері Ісуса Христа Діви Марії. Був прийнятий догмат про непорочне зачаття Діви Марії, вільної від первородного гріха (1854р.), догмат про тілесне вознесіння Богородиці (Діви Марії) на небо (1950р.), подібно до вознесіння Ісуса Христа. Зауважте, що православна Церква завжди віддавала особливу шану Божій Матері, але ніколи не приймала догмат про непорочне зачаття.

На І Ватиканському соборі (1869 – 1870 рр.) затверджено догмат про непогрішимість (безпомилковість учительства) папи, коли він виступає з питань віри і моралі зі своєї кафедри, оскільки Папа Римський — намісник Христа на Землі та наступник апостола Петра.

Крім догматичних, існують канонічні відмінності. Розглянемо деякі з них.

У католицькому духівництві існує принцип целібату – обов’язкової безшлюбності (встановлений Папою Григорієм VII), утвердився в ХІІІ ст. Завдяки його введенню католицька церква намагалася зберегти свою земельну власність, не допустити її поділу між спадкоємцями. На відміну від православних, які мають біле, одружене духовенство.

На відміну від православних, що допускають розлучення й повторне одруження, католики вважають таїнство шлюбу непорушним.

Таїнство хрещення в католицизмі здійснюється шляхом окроплення, у православ’ї – шляхом занурення у купель.Хрещення у католицизмі відбувається у два етапи :

Перший етап: надається ім'я і кроплять водою;

Другий етап: миропомазання або конфірмація – здійснюється не одночасно з хрещенням, а у 7-12 років обов'язково єпископом.

Існують відмінності у проведенні таїнства євхаристії. Пригадайте, що у православ’ї використовується квасне тісто у вигляді просфори і символізує тіло Христа. До причастя використовують вино, яким причащаються і духівництво, і миряни. У католицизмі використовується прісне тісто облатка уформі плоского коржа.

Католики, на відміну від православних, які визнають тільки перших сім Вселенських соборів, визнають рішення XXI Вселенського собору.

У католицизмі визнавалася практика індульгенцій – відпущення гріхів, що проводяться церквою.

Характерним є вшанування різних реліквій, культ мучеників, святих і блаженних. Сьогодні у католиків нараховується більше, як 20 тис. святих і 200 тис. блаженних.

Основу обрядовості складає божественна Меса (те, що літургія у православних). Центральним моментом як меси, так і літургії – причастя віруючих .

Католицька меса коротша від літургії. Використовується спів усіх присутніх, гра на органі. Зверніть увагу на таку особливість щодо внутрішньої будови католицького храму (костьолу). На відміну від православного храму, де святе місце – вівтар відгороджений від власне храму іконостасом, у католицьких храмах іконостасів немає. В оформленні православного храму переважають ікони, у католицьких храмах – скульптури.

Основні християнські свята католиків збігаються з православними і протестантськими, зокрема, свята пов’язані з особою Ісуса Христа - Різдво, Воскресіння, Свята Трійця. Католики не святкують цілий ряд свят, що святкує православна церква: Стрітення, Преображення, Здвиження Чесного Хреста. Має свої свята: Святого Тіла Христового, святого Серця Ісуса Христа, свято Непорочного Зачаття.

Розгляньте структуру католицької церкви.

Так, якщо православ’я в організаційному плані являє собою сукупність автокефальних церков, що об’єднанні спільною догматикою, культом, то католицька церква являє собою єдину організацію на чолі з Папою Римським. Католицизм є єдиною релігією, що не лише має централізовану систему управління, а й власну суверенну державу – Ватикан. Згідно з Конституцією Ватикану йому належить найвища законодавча, виконавча і судова влада. Папа стоїть на чолі Римської Курії (комплекс органів ), управління церквою), яка займається одночасно справами держави Ватикану і церкви.

У Католицькій Церкві створено численні релігійні організації – монаші ордени. Першим таким орденом був орден бенедиктійців. Зараз нараховується близько 140 орденів, що спеціалізуються на місіонерській діяльності і благочинності.

Сучасний католицизм дуже складний за структурою і формами існування. Організаційно церква представляє собою чітку ієрархію священиків і єпископів на чолі з Папою.

Католицька ієрархія має три ступені священства: дияконів, священиків і єпископів. При цьому єпархіями управляють єпископи, провінціями – архієпископи, радники і помічники Папи мають титули кардиналів.

Папа Римський обирається з ХІІ ст. на конклаві (спеціальних закритих зборах). Разом з Папою Римським діють збори кардиналів – Свята Колегія. На сьогоднішній день в католицизмі налічується приблизно 200 кардиналів з більше як 50 країн, з яких 120 мають право голосу при виборі Папи. Існує в церковній організації Католицької церкви і свій репресивний апарат – це була Свята Інквізиція.

Існують відмінності є і у верхньому одязі священиків: щоденний одяг католицького священика - довга чорна сутана; у єпископа сутана бузкового кольору; у кардинала пурпурного; у папи-білого.

Наочною ознакою папської влади з Х ст. служила тіара. Це головний убір. Згодом на тіарі з’явилися три корони, що символізує духовну і світську владу папи, владу над усім світом.

Важливою особливістю є те, що католицьке духовенство вдається до таких засобів, як відлучення від церкви, що ставить людину поза церквою.

Зверніть увагу на такий момент, що наука виділяє три основні етапи у розвитку європейської культурної свідомості, або три духовні ситуації в історії Європи: премодерн, модерн і постмодерн. Зрозуміло, що епохальних змін своїх парадигм зазнавала і релігії.

Перший етап в історії християнства – премодерн розпочинається IV-V ст. – часу перших Вселенських Соборів і діяльності Отців Церкви. Він знайшов своє відображення у католицизмі і православ’ї. Для премодерну характерно:

- ідея Божого провидіння. Все наявне у світі є нижчим, похідним від Бога;

- розуміння Бога як абсолютного центру буття, що відкривається людині через її серце і душу, а не через розум. Відтак істину християнам слід шукати не в науковому пізнанні, а в Об’явленні;

- авторитет релігії є вищим від авторитету науки, розуму, раціональності;

- людина виступає привілейованим посланцем Бога на Землі, і його вірного слуги;

- премодерн у християнському просторі знаходив своє вираження у монотеоцентризмі. Релігійними виявами його були православ’я і католицизм. При цьому католицизм не зупинився на вихідному християнстві, у той час як православ’я посьогодні застрягло на етапі премодерну.

Етап модерну починається з XVI-XVII ст. – доби Реформації, тобто, з часу появи протестантизму.

Модерн знаходить свої чітко визначені принципи:

- ідею теоцентризму (домінуючу у світогляді премодерну) доповнив її так, що через можливість вільного вивчення біблійних текстів призвів до домінування з часом ідеї раціоцентризму, віри у автономний розум. Це позначилось на розвитку науково-технічного суспільства, зокрема, в країнах Заходу.

- нове релігійне осмислення дійсності, яке стає притаманне саме протестантизму. Усуваються відмінності між релігією і мораллю, теологія зводиться до моралі;

- Біблія, перекладена національними мовами, стала об’єктом раціонального осмислення. Світ з доби модерну не усвідомлюється як творіння Бога, а просто як природа, що постає об’єктом пізнання;

- приземлив людину, подав її як частину природного буття, господаря власної долі. Вона одержала право на його пізнання і корегування свого існування в ньому;

- людина перетворюється із слуги Божого в господаря власного існування;

- зацікавленням протестантів одержанням наукових знань і практичним втіленням їх у життєдіяльність.

У кінцевому своєму розвитку модерн занепадає, що призводить до зміни у духовній ситуації – настання етапу постмодерну. Основною ознакою постмодерного мислення є плюралізм. Згідно постмодерних міркувань, абсолютної істини як такої не існує, бо судження кожного є для нього єдино істинними і кожний має право на власну думку. Тому треба проявляти терпеливість до інакомислячих й інаковіруючих, до їх способу життя і моральних норм. Часові межі переходу – середина 50-х років минулого століття.

Постмодерн виявляє себе на суспільному рівні функціонування релігії:

- відбувається процес творення самобутніх богословських вчень;

- відбувається десакралізація «священних книг», вони постають як культурно-історичні пам’ятки, а не як неортодоксальні святині;

- в очах віруючих священнослужителі і Церква як релігійна організація втрачають свій колишній авторитет, віруючі не визнають у них якихось ознак благодаті, ставляться до них як до звичайних людей;

- церква відсторонюється від її природньої затурбованості спасінням віруючих, релігія йде не в свої сфери життя (політику, комерцію, світську освіту) внаслідок чого відбувається розмивання власне релігійного; на релігію переносять всі свої проблеми, вона втрачає свою сакральність;

Особливістю релігійного постмодерну є те, що він не тільки створює умови для появи нових релігій, але й започатковує процес міжконфесійної синкретизації.

Розглядаючи наступне питання, а, саме, протестантизм, з’ясуйте умови його виникнення, особливість віровчення і культ протестантських віросповідань.

Зверніть вагу, що виникнення протестантизму, третього напряму у християнстві, пов'язують, із широким релігійним, соціально-політичним рухом XVI-XVII ст. у Західній Європі, яке отримав назву Реформації (від лат. reformatio – перетворення, виправлення).

Католицька церква часів Відродження, будучи монопольною, зіткнулась із багатьма проблемами: розпуста частини священиків, компроміси деяких єпископів з політичною владою, торгівля індульгенціями стала джерелом фінансових махінацій. Усе це не могло не викликати протесту у рядового християнина, пройнятого духом Євангелії. Реформа, спрямована на чистоту Церкви, була вкрай необхідною. Реформація проходила під гаслами виправлення католицького віровчення, культу й організації в дусі первісних євангельських ідеалів.

Попередниками Реформації були професор Оксфордського університету Джон Вікліф і професор Празького університету Ян Гус (1369 – 1415). Перший виступив проти поборів Пап із Англії, висловив сумнів у праві церкви відпускати гріхи і видавати індульгенції. Він дотримувався позиції, що беззаперечним авторитетом є лише Біблія. Подібної точки зору дотримувався і Ян Гус, вимагаючи відмови церкви від багатства, позбавлення духовенства всіх привілеїв (зокрема, причащання вином), заборони торгівлі індульгенціями.

Початком Реформації вважається 1517 р., коли проти офіційної церкви виступив монах і богослов Мартін Лютер (1483 – 1546). Саме він є автором відомих «95 тез», з якими він виступив проти практики торгівлі індульгенціями (відпущення гріхів за гроші), що суперечила основам християнської моралі. Діяльність Лютера дала поштовх до початку Селянської війни в Німеччині (1524 – 1525) під проводом Томаса Мюнцера (1430 – 1525).

Реформаційний рух швидко перейшов межі Німеччини і набув поширення в Австрії, Швейцарії, Скандинавії, Прибалтиці, Польщі, Франції, Великій Британії, висунувши із свого середовища талановитих лідерів, найвідомішими серед яких були Жан Кальвін (1509 – 1564), Цвінглі (1484 – 1531). Навколо вчителів почали швидко виникати школи, згуртовуватись послідовники, створивши всі умови для появи автономних церков. Основні догматичні вимоги сформульовані у формулі «тільки віра, тільки Писання, тільки милосердя Боже». Основна догматика протестантизму зводиться до наступних положень:

- догмат про виправдання єдиною вірою. Ні добрі справи, ні заслуги перед Церквою не можуть гарантувати людині спасіння душі. На цьому шляху людині може допомогти лише релігійна віра в спокутну жертву Христа;

- догмат про милосердя Боже. Господь, будучи турботливим і милосердним, готовий зрозуміти і простити кожного, незважаючи на ступінь гріховності;

- визнання абсолютного авторитету Біблії як єдиного джерела віри у Бога.

Протестантизм сформулював нові принципи віровчення:

1. Принцип «загального священства». Він реалізується в усуненні привілейованого становища духівництва як посередника між Богом і людьми. Протестанти проголошували право кожного віруючого не тільки самостійно читати, але й тлумачити Біблію.

2. Принцип спрощення Церкви. У протестантизмі скасовані всі зовнішні і внутрішні прикраси й ікони, пишність богослужіння.

Протестантизм виступає за спрощення та здешевлення культу, відкидає молитву за померлих, поклоніння Богородиці і святим, почитання мощів, ікон та інших реліквій. На перший план богослужіння висувається проповідь. Богослужіння ведеться на народних мовах, складається з проповіді, співу молитовних гімнів і читання Нового Заповіту. Протестантизм відкидає розподіл віруючих на духовенство і мирян – тобто, кожен віруючий може звернутися до Бога без посередників.

3. Принцип «мирського аскетизму», відповідно до якого віруючий у протестантизмі – це людина, що усвідомлює гріховність своєї природи і через молитву прохає Бога про порятунок. А щоб він прийшов (а порятунок – це дар Божественної благодаті), молитва мусить бути підсилена сумлінним виконанням мирських справ, оскільки за мірою такої сумлінності Бог судить про міць віри і бажання порятунку. Тобто, всі сфери життєдіяльності людини розглядаються як різноманітні форми служіння Богу.

Виокремлюють два етапи в розвитку протестантизму: перший – ранній (XVI ст.), пов'язаний із появою лютеранства, кальвінізму й англіканства, другий – пізній, або постреформаційний (кінець XIX – початок XX ст.), пов'язаний з виникненням методистів, баптистів, квакерів, мормонів, адвентистів, свідків Єгови, п'ятидесятників.

Стосовно таїнств більшість протестантів визнають лише хрещення і євхаристію. Вбрання церков спрощено, богослужіння зведено до проповідей, молитов, співу. Відкинуто поклоніння іконам, мощам, святим. Таким чином, підсумовуючи вище сказане, можемо наголосити, що протестантизм сформував нові принципи віровчення.

Зводяться вони до наступного:

1) спасіння особистою вірою;

2) священство усіх віруючих;

3) непорушний авторитет Біблії;

4) заперечення верховної влади Римського папи;

5) невизнання культу святих;

6) скасування чернецтва;

7) скорочення кількості релігійних свят;

8) церква визнає зверхність державної влади.

Три ранні напрями протестантизму – англіканство, лютеранство, кальвінізм.

Англіканство – державна церква Англії, виникла всередині ХVI ст., коли англійський король Генрі VIII, який вступив у конфлікт з папством, заклав основи самостійної національної церковної організації. Це в свою чергу свідчило, що з усіх течій протестантизму англіканство виділяється найбільшою близькістю до католицизму. Ця близкість простежується у церковній ієрархії, і існування трьох ступенів священства (диякон, священик, єпископ, крім того до перших двох ступенів стали допускати й жінок). Авторитетом є Біблія (Новий і Старий Заповіт). Англіканство визнає католицьке філіокве, заперечує зверхність папи, спасіння відбувається особистою вірою, англіканське богослужіння проводиться національною мовою, зберігаючи стару католицьку месу зі складною обрядовістю та урочистістю. Заперечується вчення про перевтілення на богослужінні хліба і вина на тіло і кров Христа, а також чистилища, безшлюбність (целібат), чернецтво.

Характерною особливості віровчення і культу є поєднання католицького догмату про спасенну місію церкви з протестантським вченням про спасіння особистою вірою.

Першим єпископом Церкви є архієпископ Кентерберійський, він же вважається фактичним главою, в той час як король – лише номінальний глава Церкви.

Лютеранство– одна з основних і найбільша за послідовниками течія протестантизму. Ця течія названа в честь її засновника Мартіна Лютера. Доктринальне положення лютеранства зафіксоване у «Книзі згоди». Лютерани, як і більшість християн, сприймають вчення про Святу Трійцю, божественну і людську природу Ісуса Христа. В лютеранській церкві, що названа так на честь засновника Мартіна Лютера, зберігся єпископат, признається 2 таїнства: хрещення та причастя, в храмах нема ікон та розп`ять. Центральне місце в богослужінні займає проповідь.

Характерними особливостями віровчення і культу є:

- спасіння особистою вірою;

- шляхи спасіння треба шукати в земному житті, а не у втечі від світу;

- рівність усіх віруючих перед Богом;

- визнання двох таїнств – хрещення і причастя;

- заперечення догмату про перевтілення хліба і вина у тіло і кров Ісуса Христа;

- особисте тлумачення Святого Письма;

- визнання священною, крім Біблії, “Книги згоди”, що включає в себе Великий і Малий катехизис Лютера;

- богослужіння проводиться національною мовою;

- заперечується існування чистилища, молитви за померлих;

- заперечується духовенство як посередник між Богом і людиною.

- використовуються свічки, релігійні картини. В церквах є вівтарі, хрест як символ церкви.

В Україні Лютеранська церква заснована 1994р. Нині існує понад 50 лютеранських громад.

Кальвінізм – одна з основних течій протестантизму. Виникає в 30-х роках XVI ст. у Франції. Засновник Жан Кальвін. В основі кальвіністського вчення лежить інтерпретація Біблії. Священне Писання розглядається як слово Боже. Відкинуто всі зовнішні атрибути культу – вівтар, ікони, свічки, хрест. Проповідь – центральний момент богослужіння, включає спів псалмів та молитов.

Характерними особливостями віровчення і культу є:

- догмат про абсолютне приречення, тобто, визначення Богом долі людей ще до їх народження;

- спасіння особистою вірою;

- свідчення богообраності людей;

- відмова від визнання статуй, ікон, мощів святих, релігійних картин, хрест не є церковним символом;

- згідно з вченням кальвіністів, Бог ніколи не вимагав любити ближнього свого більше, ніж самого себе;

На сучасний день кальвінізм відомий у трьох формах: реформаторство, пресвітеріанство і конгрегаціонізм.

В Україні кальвінізм існує у вигляді Реформаторства і розповсюджений переважно в Закарпатті.

До пізніших течій протестантизму можна зарахувати баптизм, адвентизм (від “пришестя”), п`ятидесятництво тощо.

Постреформаційні протестантські течії:

Баптизм– одна з численних течій протестантизму, яка відокремилася від кальвінізму. Засновник Джон Сміт.

Баптизм підтримує більшість основних положень ортодоксального протестантизму:

- визнають доктрину про Божественну Трійцю, воскресіння і вознесіння Ісуса Христа та його другий прихід;

- віра – основний критерій спасіння;

- визнають загальне священство;

- заперечують посередництво між Богом і людиною;

- єдиним джерелом віри визнають Біблію.

Особливістю баптизму є так зване свідоме хрещення (баптизм в перекладі означає «хрещення водою»). Наголошується, що хреститися треба свідомо і тільки тих людей, які свідомо віддають себе Христові. Хрещення здійснювалось скропленням, а з 1640р. ввійшло в практику хрещення – зануренням у воду.

- основним обрядом є причастя, яке відбувається раз у місяць і називається «хлібопереломленням »;

- хрещення і причастя – це обряди. Хрещення розглядається як свідотство віри людини, а причастя як згадування про останню трапезу, муки Ісуса Христа;

- практикують обряди шлюбу і погребіння;

- особлива увага надається проповідям;

- проголошують свободу совісті, відокремлення церкви від держави;

- більшість баптистських церков є незалежними;

Характерними особливостями віровчення і культу є:

- єдиним джерелом віровчення є Біблія (насамперед Новий Завіт);

- морально-повчальна тематика проповідей;

- віра в особисте спасіння, згідно з "викупною жерт­вою Ісуса Христа" і "обрання" віруючих Богом до спасіння;

- визнання загального священства і можливість спіл­кування з Богом через молитву;

- визнання християнських свят: Різдво, Благовіщення, Великдень, Трійця, Вознесіння, а також власні свята – День жнив і День єдності.

- обряд хрещення ("заново народжені"), та хлібопереломлення (причастя) як спогад про Тайну вечерю;

- церковними общинами керують виборні пресвітери та церковні ради.

В Україні баптизм поширився в другий половині XIX ст.

П'ятидесятники – течія протестантизму, яка виникла наприкінці XIX ст. В основі вчення покладено біблійний сюжет про сходження Духа Святого на апостолів Христа. Більшість догматів є водночас елементами культу. Основна ідея – безпосереднє спілкування віруючого з Богом унаслідок хрещення Святим Духом, після чого вони одержують особливі духовні дари.

Характерні особливості віровчення і культу:

1.Можливість отримати хрещення Святим Духом, а через нього - плодів і дарів Духа будь-якою людиною в її повсяк­денному житті.

2.Із дев’яти дарів перше місце займають глосолалії – говоріння з Богом “незнайомою” (“іншою”) мовою під час сходження на віруючого Духа Святого та зцілення вірою.

3.Хрещення Святим Духом та отримання дарів досягається під час безпосереднього (глосолалії) спілкування з Богом.

4.Дотримання обряду водного хрещення та хлібопере-ломлення (причастя).

5.Віра в друге пришестя Христа та настання тисячолітнього Царства Божого.

6.Поділяються на тринітаріїв та унітаріїв від звернен­ня під час водного хрещення: "В ім'я Отця, Сина і Святого Духа" чи лише "в ім'я Ісуса Христа".

Свідки Єгови – течія пізнього протестантизму, що виникає в США, відокремившись від адвентизму наприкінці XIX ст. Її заснував Ую Руссель. 1884р. в штаті Пенсільванія було зареєстровано керівний орган нової організації – «Товариство Вартової Башти, Біблії і Брошур», яка 1931р. була перейменована в теперішню назву «Товариство Свідків Єгови».

Визнають одного Бога – Єгова. Ісус Христос є першим творінням Бога, Дух Святий не є іпостасією Бога, а розглядають його як діючу силу.

Основними догматами є :

• вчення про швидкий кінець світу. Кінець світу очікувався 1914, 1920, 1975, 1984-х рр.

• друге пришестя Ісуса Христа, після чого наступить на землі Царство Боже;

• відкидають загальнохристиянські доктрини про безсмертя душі. Людина після смерті залишається в могилі до всезагального воскресіння і після Страшного Суду грішники будуть знищені;

• заперечення догмату про Трійцю, хоча визнають усі три її іпостасі;

• визнають, що Христос спокутував лише частину людських гріхів, чим очистив людину від первородного гріха, а тепер вона сама повинна заслужити своє спасіння;

• вірять в ангелів і демонів на чолі із Сатаною;

Обрядовість відрізняється від класичних протестантських наступними положеннями:

• «вечеря згадувань» про смерть Ісуса Христа здійснюється тільки один раз у рік (в кінці березня, початок квітня);

• в неділю влаштовують читання молитов, вивчення Біблії;

• хрещення відбувається повним занурюванням у воду. Хрещення розглядається як символ посвячення, а не як таїнство;

• держава розглядається як зброя сатани, тому забороняється служити в армії, брати участь у виборах, займати державні посади, проливати кров. Досить агресивне відношення до католицизму. Жінки не мають переваг перед чоловіками, вони не мають права проводити релігійні збори, здійснювати обряди. Дозволяється розлучення при умові прелюбодіяння.

Зверніть увагу, що серед характерних ознак віровчення Свідків Єгови є зображення всесвітньої історії як боротьби Бога Єгови і Сатани за панування над світом. Остаточне вирішення суперечливих проблем "всесвітнього суверенітету", нищення "іс­нуючої злої сили речей", виправдання імені Єгови, якого зневажив Сатана, відбудеться в Армагедоні – всесвітній божественній війні ще за життя нинішнього покоління. Ду­ховне воїнство Єгови очолить Христос, який переможе сили зла (Сатану), і тілесно воскреснуть всі мертві – вони стануть "свідками Єгови". До того часу завершиться воскресіння 144 000 членів тіла Христа.

Адвентисти(в перекладі означає: пришестя). Течія протестантизму, що виникла у 30-х рр. ХІХ ст. у США. Засновник Вільям Міллер.

Характерними особливостями віровчення і культу є:

• віра в близьке пришестя Христа. Друге пришестя Спасителя буде супроводжуватися воскресінням праведників, після тисячолітнього царства Христа воскреснуть і неправедні;

• Біблія, окрім творів пророків – єдине джерело віровчення;

• заперечують рай і пекло, безсмертя душі;

• проводиться водне хрещення дорослих, перед хлібопереломленням (причастям) – здійснення обряду омивання ніг;

• три-чотириразове богослужіння на тиждень у Будинках молитви.

Поиск по сайту: