Релігії Стародавнього Китаю

Порівнюючи Індію і Китай, дивуєшся протилежністю у їх світоглядах. Мрійливий народ Індії завжди покликався до неба, до богів, Світової Душі. Китайський народ мав же свої проблеми у зовсім іншому аспекті, а саме, діаметрально протилежному. Він вважав, що життя дане людині недарма. Воно дане для того, щоб жити краще, змістовніше. Тому всі свої зусилля спрямували на організацію земного життя, життя справедливішого, раціональнішого. У китайських філософських і релігійних системах закладений раціоналізм, а не містика, таїнства. Китайців не цікавила ідея створення всього існуючого, вони визнавали, що джерело всього земного знаходиться на Небі. Тому можна казати, що для китайців Богом було Небо, воно було каноном, законом, який треба виконувати, поважати. Крім того, у Китаї, поважали тих людей, які поступали мудро, справедливо, за законом Неба. Китайське суспільство з давнини спиралося на етику, на правила поведінки кожного китайця. Власне, традиційна китайська культура формувалася не релігією, а формалізованою, ритуальною етикою. Тому завданням духовенства (якщо розглядати духовенство у європейському розумінні, то його як такого не існувало) було турбуватися про те, щоб весь народ неухильно виконував правила етики.

Зверніть увагу на такий цікавий факт . У китайців культивуєтья увага до своїх рідних, пращурів, а особливо до батьків. Саме цей культ предків став основою релігійної системи Китаю. Розгляньте одну з розповсюджених релігій Китаю - конфуціанство.

Конфуціанство – є філософською, морально-етичною системою, яка набуває ознак своєрідного символу віри, перетворюючись у національну релігію китайців. Свою назву успадковує від імені засновника Конфуція (551-479 рр. до Р.Х.). Справжнє ім'я засновника – Кун-цзи (Кун - вчитель).

Релігійна концепція конфуціанства є деякою комбінацією давнього анімізму з етичною системою Конфуція.

Основна літературна збірка його творів "Луньюй" ("Бесіди та судження").

Сам Конфуцій ніколи не ставив перед собою мети створити нову релігію. Його не цікавили боги, і він не намагався вирішити проблему спасіння. Конфуцій запропонував своє рішення суспільних проблем: перегляд і приведення до системи народних традицій.

Метою людського життя має стати вдосконалення, досягнення рівня „благородного чоловіка” (цзюнь-цзи). Ця людина, за Конфуцієм, мала бути наділена двома важливими якостями: гуманністю і відчуттям обов’язку. До цих важливих якостей Конфуцій додає наступні принципи:

Жень – людяність, гуманність, справедливість;

Чжен – вірність;

І – обов’язок;

Лі – норми поведінки;

Чжи – знання;.

Жень-чжі - принцип вищої доброчесної поведінки. Згідно цим принципом вищим ідеалом є "жень" - поєднання самоповаги та гуманістичного ставлення до інших. Головна теза: "Не роби іншим того, чого не бажаєш отримати від інших".

Принцип "Лі" - описує передбачену поведінку в усіх конкретних ситуаціях життя. Основна ідея цього принципу - поміркованість, вибір середнього шляху, прагнення запобігти крайнощам.

Вчення "Сяо" наголошує на повазі до старших, визначає стосунки між сином та батьком, підлеглим та правителем. "Сяо" – положеня про синівську пошану. Практично, за Конфуцієм, це була основа гуманності. Норми Сяо сприяли розвитку культу родини та клану. Родина вважалася серцевиною суспільства, її інтереси вважалися вищими за інтереси окремо взятої особистості.

Конфуцій розробив правила і вимоги не тільки для кожної особистості, але й ідеал суспільства, в якому має жити ця особистість. За Конфуцієм, основа суспільства має бути міцною і всіма поважатися. В основі цієї структури був принцип: «…нехай батько буде батьком, син – сином, володар – володарем, службовець – службовцем». На його думку, державна конструкція має складатися з двох поверхів. На верхньому поверсі повинні думати і управляти, а на нижньому – працювати і бути покірливими. При цьому такий соціальний порядок передбачав, що здібний, благородний чоловік завжди має можливість попасти наверх. А будь-яка людина зверху, що не виконувала свої обов’язки, могла спуститися вниз.

Конфуцій говорив, що він нічого не створює сам, а тільки передає предкам забуті традиції великих давніх мудреців.

Конфуціанство стало державною релігією і продовжувало бути основним духовним вченням дві тисячі років до встановлення республіки 1912 р.

На противагу конфуціанству практично одночасно розвивалася нова система – легісти. Це були прибічники писаного закону, який мав виконуватися під страхом тілесних покарань. Порядок у суспільстві мала підтримувати залізна дисципліна. У системі легістів повністю був відсутній дух вищої моралі.

Даосизм

Як зазначалося, конфуціанство було основною релігією китайців, але не єдиною. Конфуціанство не торкалося питань, що так хвилювали людину: чи безсмертна душа, чи є загробне життя, що відбувається після смерті. Ці ідеї завжди існували у народі, але стримувалися китайською раціональністю. Майже паралельно з конфуціанством розвивався даосизм.

Даосизм виник у Китаї приблизно 300 р. до Р.Х. одночасно з вченням Конфуція у вигляді самостійної філософської доктрини. Засновником даосизму вважається Лао-цзи (604-517 рр. до Р.Х.). В перекладі Лао-цзи означає "старий філософ". Основи вчення зафіксовані у книзі «Даодецзин»( «Книзі про Шлях та Чесноту»).

За своєю авторитетністю вона прирівнюється до Нового Завіту у християнстві і Корану в ісламі.

Щодо історії самого Лао-цзи, то існують такі цікаві факти. Він мав добру освіту, про це свідчить той факт, що він знаходився на державній службі (був начальником імператорського книгосховища-архіву). Лао-цзи мав прекрасну можливість поповнювати свої знання. У зрілому віці Лао-цзи залишає державну службу і усамітнюється. На самоті він віддається спогляданню і розмірковуваню. Саме тут він і створює основи даосизму. Слід наголосити, що вчення Лао-цзи принципово відрізняється від конфуціанства. Якщо об’єктом вчення Конфуція була земна проблема, то для Лао-цзи об’єктом стає простір духа. Він заглиблюється у проблему глибше, підіймається до чистої ідеї, до рівня надлюдського, космічного. У своїх спогадах Конфуцій зазначає, що мислення Лао-цзи було вищого рівня.

Вчення Лао-цзи є глибоко філософським. Воно стосується сутності світобудови, місця людини у цьому світі. За його вченням світ був єдиним, неподільним, керувався незмінними законами. Основним таким законом був Дао. Для китайців Дао – одна з найважливіших категорій їхньої культури.

Китайський термін "Дао" прийнято перекладати як "Шлях", а в широкому розумінні - "Шлях до істини". Дао - це не божество, воно близьке розуму, це Закон Всесвіту, це інформаційне поле, що пронизує увесь Всесвіт і творить все суще з небуття. За даоською філософією, все будівництво Всесвіту поділено на п’ять етапів. Прокоментуємо ці етапи, які мають неабияке сучасне наукове підтвердження. На першому етапі відбувається запуск програми, момент першоімпульсу, після якого настав етап « Великого початку». У цей час виникає хмара світового ефіру. Ці уявлення Лао-цзи співпадають з сучасними уявленнями космофізиків про еволюцію Всесвіту після Великого вибуху. На наступних етапах Всесвіт поступово матеріалізується, виштовхується з Хаосу, набуває своєї форми і функції. При цьому світовий ефір отримує різну спрямованість. На цьому етапі відбувається розділення на позитивне і негативне, на добро і зло. Народжується Небо і Земля, Світло і Темрява, чоловіче і жіноче, Інь і Ян. Таким чином , виникнення Космосу (порядку) означав матеріалізацію Дао. Так, Дао перестає бути тільки програмою, потенційною можливістю, а перетворюється у матеріалізовану реальність. Дао – це Світовий Закон.

Немає місця у всьому Всесвіті, де б не було Дао. З нашого боку можемо додати, що це стало можливе завдяки голографічній будові світу. Згідно даосизму поділ на Світ і Темряву, на Інь і Ян, на плюс і мінус було необхідно для того, щоб відбувався рух. Для досягнення досконалості у світі виникає людина. Яким чином людина пізнає Дао? «З допомогою серця» - відповідає сам філософ. Сучасна наука уточнює і говорить про те саме, що інформаційний зв’язок людини з інформаційним полем Всесвіту, з Світовим Розумом відбувається через підсвідоме. Тому, з вчення даосизму випливає, що прилучення людини до Дао відбувається не зусиллями волі, або осягненням розуму, а навпаки шляхом визволення від матеріального світу. Власне, це і є медитація. Досягти, добитися обміну інформацією розумом з Дао практично неможливо. Цей обмін належить зверхчутливому досвіду. Тут спрацьовує принцип: чим вище мораль людини тим краще цей контакт буде відбуватися. Це має своє пояснення. Вищі знання, які отримуються з інформаційного поля даються не усім.

Зазначте, що даосизм ніколи не перетворився б на релігію, якби не ставив собі за мету вказати шлях до надприродньої досконалості. Таким шляхом в даосизмі постало вчення про безсмертя і шляхи його здобуття.

Не менш важливим теоретичним принципом у даосизмі стає принцип недіяння. Він проголошує відмову від будь-якої діяльності, пов’язану з егоїстичним людським «Я», і на цій основі – прагнення до гармонії з навколишнім соціальним і природним середовищем. Це окреслюється наступними вимогами:

- людина повинна в усьому керуватися принципом Дао;

- треба вести пасивне існування, уподібнившись природі та всесвіту;

- не потрібно змінювати реальність;

- треба залишити речі такими, якими вони є;

- запобігати будь-якому насиллю;

- людина, яка живе за принципами Дао, досягає простоти, ясності та спокою.

Утверджуючи принцип недіяння, Лао-цзи розумів, що еволюція людства не приведе до істинного прогресу, а навпаки, відведе людину від гармонії його з природою. Він знав, що це тупиковий напрям розвитку людства. Все досягнення людини робить її бездуховною. Будучи ворожим до всіх і всього, ми не можемо виховувати своїх дітей у любові до ближнього. Великі міста знищують наших громадян, перетворюючи їх у наркоманів, бандитів.

Спираючись на натурфілософію Дао, Лао-цзи закликає залишити цивілізоване життя, забути про зобов'язання й проблеми, які накладає суспільство - зажити простим життям серед природи.

Звідси формується основна мета людського життя згідно даосизму:

- пізнати Дао, йти за ним і залишитися з ним - у цьому зміст і щастя життя людини.

Поиск по сайту: