Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розвиток науки в античному світі



Саме в античній культурі наука вперше в історії людства виділяється у самостійну сферу. Велике значення має антична філософія. Одним з найважливіших досягнень давньогрецької філософії є розробка космологічних питань — про походження Всесвіту, про природу людини. Традиційно вважається Фалес першим грецьким філософом, астрономом і математиком.

Анаксимандр(610-547 р.р.до н.е. ) - учень Фалеса. Він написав твір « Про природу» - перший відомий нам географічний трактат, а також праці «Сфера», «Про нерухомі зірки», «Карта Землі». Анаксимандр поклав початок вченню про Всесвіт як сукупність незліченної множини «світів», безкінечної в часі і просторі. Анаксимандра називають творцем першої географічної карти Землі(уперше використовував масштаб).

Анаксимен( 528-525 р.р. до н.е. ) - учень Анаксимандра Свої філософські і природознавчі погляди виклав у творі з традиційною назвою «Про природу». В основі існування світу лежить аер (повітря), він є скрізь, безмежний і постійно знахдиться в русі.

Геракліт (із Ефеса) стверджував, що всі предмети, а також душа людини походять з одного начала – вогню, – тому що вогонь найбільш рухливий, мінливий, безперервно плинний. Геракліт вперше свідомо розробляє діалектичний погляд на світ і справедливо вважається засновником античної діалектики.

Проблему руху прагнув вирішити Зенон. Він висуває свої знамениті апорії (від гр. – трудність, безвихідне становище): "Дихотомія", "Ахілл", "Стріла" та ін. Останні, за Зеноном, стверджують суперечливість руху. Знайшовши суперечливість руху, Зенон робить висновок про суперечливість мислення, яке осягає рух.

Важливим етапом у розвитку античної філософії було атомістичне вчення Демокріта (460–370 pp. до н. е.). Демокріт, обґрунтовуючи першоначала, вважав, що об'єктивно існують атоми і пустота. Душа, за Демокрітом, теж складається з атомів. Послідовник Демокріта Епікур (341–270 pp. до н. е.) приписував атомам відмінність не лише за величиною, формою, положенням і порядком, а й за вагою. Вже принцип Протагора ("Людина – міра всіх речей") привчав людей не покладатися на авторитет і прийняту думку, а виходити в усіх судженнях з власного розуміння.

Антропологічний поворот в античній філософії зробив Сократ (470–339 pp. до н. е.). Принципом своїх філософських роздумів Сократ зробив вислів: "Пізнай самого себе". Це означало початок нового етапу в розвитку філософської думки: призначення філософії віднині – не вивчення природи, а пізнання людини. Сократ прагнув осмислити людину через розгляд специфіки її діяльності. Його учень Платон став основоположником філософської школи об'єктивного ідеалізму, одним з найбільших філософів всіх часів.

Історична наука Стародавньої Греції передусім асоціюється з іменем Геродота – «Батька історії». Він багато подорожував: відвідав Малу Азію, Стародавній Єгипет, Фінікію, різні міста балканської Греції, узбережжя Чорного моря, де збирав, зокрема, відомості про скіфів. Головна праця Геродота — «Історія», яка присвячена найважливішій політичній події грецької історії — греко-персидським війнам. Попри те, що «Історія» не завжди відрізняється цілісністю і повною науковістю, факти, які наводяться в ній, переважно достовірні.

Ще вище поставив виклад історії' афінянин Фукідід (455—400 pp.). Він брав участь у Пелопоннеській війні і служив на флоті. Він написав історію Пелопоннеської війни в 8 книгах. Праця Фукідіда є класичним зразком прагматичної історії, що старається укладати факти в причинні зв'язки.

До помітніших істориків належав також «Ксенофонт» (430—355 pp.)- Він походив з Афін, був учнем Сократа, у молодості найнявся на службу в перського королевича Кіра, брав участь у нещасливім бою під Кунаксою й цей похід описав у творі «Анабазис». Головна його праця — це «Гелленіка» — історія Греції від 411 до 362 р. Ксєнофонт був також автором трактатів про конституцію Спарти, про афінські фінанси, про виховання у персів («Кіропедія»).

Пізніші грецькі історики присвячували свої досліди головним чином римські історії. Полібій (205—120 pp.) докладно описав устрій та минуле Риму у своїй «Всесвітній Історії». Катон поклав початок і римській історіографії. Передували йому римські історики, що писали грецькою. Виданий Катоном в семи книгах твір «Початки» - перший історичний твір латинською мовою. Він був написаний за джерелами, якими потім вже мало користувалися римські анналісти та історики.

Тіт Лівій (59 до н. е. — 17 н.е.) — один з найвідоміших римських істориків, автор часто цитованої «Історії від заснування міста», а також історико-філософських діалогів та риторичного твору епістолярної форми до сина, які не збереглися. Став засновником так званої альтернативної історії, описавши можливу боротьбу Риму з Александром Македонським, якби останній прожив довше.

У Греції склалося декілька наукових медичних шкіл, найвідоміші — Кнідська і Косська. Представником останньої був Гіппократ, що жив у класичну епоху. Його міркування про причини хвороб, про чотири темпераменти, про роль прогнозу при лікуванні, про морально-етичні вимоги до лікаря здійснили великий вплив на подальший розвиток медицини. Перший систематичний підручник з анатомії тварин склав Діокл.

В Олександрії жили і працювали грецькі вчені Аристотель, Архімед, Евклід, Ератосфен. Синтезом накопичених до того часу математичних знань можна вважати працю Евкліда, що жив в Александрії, «Елементи» (або «Початки»). Викладені в ньому постулати і аксіоми, дедуктивний метод доказів служили впродовж віків основою геометрії.

З іменем Архімеда із Сіракуз на острові Сицилія пов'язане відкриття одного з основних законів гідростатики, початок числення нескінченно великих і малих величин, ряд важливих технічних винаходів.

Пергам став центром вивчення грецької філології, тут Діонісій Фракійський створив першу граматику. На основі трудів вавілонських вчених отримала подальший розвиток астрономія. Так, наприклад, Селевк Вавілонськийнамагався обґрунтувати положення, що Земля і планети обертаються навколо Сонця по кругових орбітах.

Походи Александра Македонського значно розширили географічні уявлення. Дікеарх склав карту світу. Ератосфен з Кірени обчислив довжину екватора Землі, отримавши результат, близький до правильного (при цьому вчений виходив із гіпотези про кулясту форму Землі)..

Герофіл виявив нерви і встановив їх зв'язок із мозком, він же висловив припущення, що з мозком пов'язані розумові здібності людини. Ерасистрат вивчав анатомію серця, набуло розвиток дослідження ветеринарної медицини, зокрема Гієроклом, важлий внесок у фармакологію зробили Зопір та Філон Тарсійський.

Аристотель (384–322 рр. до н.е.) започаткував науки: логіку, біологію та психологію. Його праці охоплюють майже всі проблеми розвитку природи і суспільства. Найвідоміші з них «Поетика», «Політика» і «Метафізика». Аристотель розробив масштабне вчення про сутність, матерію і форму, досліджував проблеми співвідношення одиничного і загального, матеріального і духовного, раціонального і чуттєвого. Він дав першу в історії науки клаасифікацію тваринного світу, побачивши розвиток від простіших до складніших.

Визначним античним авторитетом, «батьком географії»вважають грецького мандрівника Страбона (63 р. до н.е. – 17 р. н.е.). Він об’їздив «увесь відомий світ» і свої спостереження виклав у сімнадцяти книгах «Географії».

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.