Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ 9 страница



Серед поширеної літератури в Галицько-Волинському князівстві' перше місце посідала оригінальна творчість. Тут складалися власнії літописи, розвивалась морально-повчальна література. До таких літе-! ратурних пам'яток належить "Слово" єпископа Кирила Туровськр*!

_________________________________________________________431

го, якого прозвали другим Златоустом, а також митрополита Клима Смолятича, про якого літописець пише, що це "книжник і філософ, якого не було на Русі". Такі діячі культури дбали про розвиток літе­ратурної справи, доручали переписувати твори кращим письменни­кам. Оригінальна література була як правило релігійною, оскільки вона, наслідуючи візантійську традицію, була покликана зміцнюва­ти основи християнського віровчення і моралі. У той же час вона мала самобутній характер.

Академік І.П. Крип'якевич пише, що тогочасна література була "тісно пов'язана з народною творчістю". У літописах згадуються різні народні твори, зокрема такі, як переказ про виникнення Галича, поетичне оповідання про хана Отрока та зілля "євшан", пісню, скла­дену на честь перемоги Данила і Василька, різні перекази і прислів'я. Подаються відомості про таких народних співців, як "словутний співець" Митуса з Перемишля, який був дуже гордий і не бажав слу­жити князеві Данилові. Польський дослідник Длугош наводить ге­роїчну пісню на честь Мстислава Мстиславовича, що зустрічається в літописі. Все це засвідчує факт, що тогочасна народна творчість мала істотний вплив на розвиток літератури.

Досить поширеним був героїчний епос і перекази про старовину, в яких прославлялися подвиги народних героїв-богатирів. В історич­них піснях княжої доби відображена боротьба народу з різними за­войовниками, зокрема з печенігами, половцями, татаро-монголами тощо. Згодом героїчний епос і билинна поезія злилися з українським фольклором. Великим культурним центром староруської держави був Київ, де започаткувалось і розвинулось літописання, перекладна й оригінальна література.

Коли значення Києва як культурно-політичного центру підупало, важливу роль у духовному житті почали відігравати окремі князів­ства, в тому числі й Галицько-Волинське. Воно успадкувало і продов­жило культурні традиції Київської Русі. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис, що складає третю частину Іпатіївського літо­пису. Дослідження літопису показали, що він мав п'ять редакцій, в той же час він є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи.

Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі було використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки. Ці "премудрі хронографи" були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе, писав: "Хронографу треба описувати повністю все

минуле, деколи сягати вперед, деколи повертати у давнє — мудрий читач зрозуміє". Характерною особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Правда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи іншої події визначався фразами "в ті ж роки", "в той же час", "після того" і т.ін. У процесі подальшого редагування літопис набув форми суціль­ного оповідання про історичні події.

Джерела для написання літопису, як засвідчують дослідження, використовувались різні. У ньому наводились документи, окремі літо­писні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо. Літописці нерідко користувались народ­ними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями.

Літопис, як правило, складався у княжому дворі і його автори були виразниками інтересів княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збе­реження єдності Русі й засуджували тих представників боярської знаті, які сіяли крамолу і підривали авторитет княжої влади. Цент­ральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався різними авторами, то літо­писці відбивали точку зору різних князів. Перший автор, наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила Галицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира Васи­льовича. Основна ідея літопису виражається в обгрунтуванні права князя Галицько-Волинської держави володіти Києвом і всією Півден­ною Руссю. В літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і занепаду Галицько-Волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали вже згадані грецьку, латинську, польську, німецьку і литовську мови. Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.

Виникали й суто літературні твори художнього характеру, що були споріднені з народною творчістю. У Галичі в період князювання Романа Мстиславича жив "премудрий книжник" Тимофій, який був родом з Києва. Він написав твір про останні роки життя князя Ро­мана і початок діяльності його сина Данила. Письменник яскрави­ми художніми фарбами змалював образ князя як видатного державу ного діяча, який гідно "наслідував предка свого Мономаха". Давньо­руська література в період феодальної роздрібненості, відбиваючи інтереси феодального класу, зберегла загальнонародний характер.

Переважна більшість літературних творів присвячувалась церковно-богословській тематиці.

Проте в літературі того часу зустрічаються твори, котрі не впису­валися в церковну традицію. Вони мали велику популярність серед освічених кіл не лише Галичини та Волині, але й усієї староруської держави. Це так звані "духовні повісті", такі як "Про трьох королів-волхвів", "Про Таудада-лицаря", світські повісті "Житіє Олексія, чо­ловіка Божого", "Олександрія", "Троянська історія" та ін. Досить популярним був збірник афоризмів і приповідок під назвою "Пче-ла", де світоглядні переконання та моральні принципи людини виво­дяться з її власної природи. Це суперечило християнському вченню, що мислення людини і її доля визначаються Богом. Популярність духовної літератури була зумовлена багатьма причинами, перш за все_ — переорієнтацією суспільної свідомості з героя "аскетичного ідеа­лу" на ідеал "героя борця". Деякі дослідники вказують на те, що в українській культурі з'являються ранньогуманістичні ідеї, пов'язані з новим підходом до розуміння візантійської культури.

Характерно, що редакції перекладної літератури робилися в на­прямку її "осучаснення". У класичні літературні збірники часів Га­лицько-Волинської держави включались апокрифічні твори, праці Климента Смолятича, Кирила Туровського, Феодосія Печерського, Іоанна Грішного, тобто тих, хто з нових світоглядних позицій осмислю­вав класичну літературну традицію візантійської і давньоруської культури.

Перекладним, оригінальним книгам і літописам надавалося ве­ликого значення. Літописець пише, що від читання книг велика ко­ристь людині: "Той хто книги читає, той з Богом розмовляє". Підтри­муючи в читача релігійні почуття і загальнолюдські моральні цінності, книги одночасно задовольняли потребу в знаннях людини про навко­лишній світ. Читачі, як правило, прагнули до максимально можли­вого енциклопедизму і не обмежувались читанням праць одного автора, а читали різну за змістом літературу. Як приклад можна вказати на "Ізборник" князя Святослава (1073), де поруч зі словами про "житіє" святих знаходимо "Слово о чтении книг", слово "Про риторичні фігури" та інше.

В Галицько-Волинському князівстві розвивались архітектура, жи­вопис, художні ремесла. Кріпосні, оборонні і культові споруди в го­ловних містах виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної архітектури. В кінці XI століття в архітектурі спостеріга­ються значні романські впливи, особливо в Галичі і Володимирі на

434___________________________________________________

Волині. Наприклад, звичайний тип церков (так званих тринефних), видовжується в напрямку схід-захід через прибудову третьої пари стовпів. Такі церкви в середині мають шість пілонів, сюди належать церкви Володимира, Галича, Холма та інших міст. Вони складені переважно з тесаного каміння, їх покриття, обробка фасадів з двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають ви­разний романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пан­телеймона в Галичі (1200), яка має розкішний романський портал та інші різьблені з каменю деталі. В центрі староукраїнської культури Галичі було знайдено понад 30 фундаментів різних будов тринавних церков і однієї ротонди, що вказують на переплетення східних, за­хідних і місцевих архітектурних традицій.

Яскраву картину спорудження Данилом церкви у Холмі подає літопис, розповідаючи, що церква була "гарна і гожа". Церква мала чотири склепіння і "стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені стеклами рим­ськими". При вході у вівтар "стояли два стовпи з цілого каменя і на них склепіння, а верх же вгорі прикрашений зорями золотими на лазурі". Внутрішній поміст ЇЇ "був вилитий з міді і чистого золота, так що блищав він, як дзеркало". Дверей було двоє, і "прикрашені вони каменем тесаним — галицьким білим і зеленим холмським, різьблені одним умільцем Авдієм..." "На західних дверях був зроб­лений Спас, а на північних святий Іоанн Золотоустий, так що всі, хто дивився на них, дивувалися". Прикрасив князь дорогоцінним камін­ням і золотом ікони, які привіз він з Києва. Коли ця церква згоріла під час пожежі у Холмі, то Данило побудував новий собор Богородиці, що був прикрашений різними скульптурами та виробами художнього І ремесла. Поряд з прикрасами місцевих умільців, багато архітектур­них деталей привозилося з Києва та інших міст, а також з-за кордо­ну. Князі і бояри дбали, щоб у церквах були високохудожні ікони, прикрашені золотом, сріблом і коштовним камінням, а також шата­ми, виготовленими з дорогоцінних тканин і гаптованими золотом. Деякі дослідники припускають, що палати князів і багатих вельмож прикрашались пишно і з великим культурним смаком.

Кам'яне зодчество у Галицько-Волинському князівстві було дуже поширеним. Міські забудови, оборонні і церковні споруди виконува­лись досвідченими будівничими. Літопис повідомляє, що, наприклад, міські укріплення на Волині зводив "муж хитрий" Олекса. Архео­логічні розкопки відкрили багато нових і цікавих матеріалів про І архітектуру й мистецтво в Галицько-Волинській державі.

_________________________________________________________435

У Галицько-Волинському князівстві високого рівня розвитку на­був живопис. Українське живописне мистецтво, як доводить, академік Айналов, виникло ще в дохристиянську добу. Істотний вплив на його розвиток зробив стиль візантійського живопису, який панував у ті часи не лише в старокиївській державі, але й по всій Європі. Візан­тійський живопис, як відомо, виріс на грунті античного, який у своїй основі був реалістичним. Християнський живопис порвав з реалістич­ними традиціями і перейшов до стилізованої декоративності, замість життєдіяльності стверджував аскетизм. Саме в цьому варіанті хри­стиянський живопис прийшов з Візантії в Україну. Його характер­ною рисою було те, що окремі постаті розміщувались на картині в небесній гармонії, а не в життєвому безладді. Це був досить високий рівень живописного мистецтва, але прийшов він у Стародавню Русь у дещо видозмінених формах, зокрема, у формі монументального мис­тецтва, тобто декоративного малювання на стінах, і в формі книжко­вих мініатюр (рисунків і початкових літер у текстах книг). Мону­ментальне мистецтво теж зазнало певних змін, зокрема в техніці малювання. Воно прийшло в Україну у формі стінного розпису та у вигляді мозаїки. Стінний розпис нашими живописцями був назва­ний фресками. Отже, монументальне мистецтво ділиться на мозаїку і фрески.

Безумовно, центром розвитку живописного мистецтва був старо­давній Київ. У Києво-Печерському монастирі, як говориться в "Пе-черському патерику", діяла майстерня, де творив видатний майстер Алімпій. Він на замовлення киян малював ікони, якими прикраша­ли іконостаси, оселі та церкви. Академік М. Грушевський, порівняв­ши один з фрагментів розпису Десятинної церкви з фрагментом Софійського собору, дійшов висновку, що на оздобленні Десятинної церкви позначились життєрадісні традиції живопису елліністичної школи. Оздоблення кафедрального Софійського собору тяжіє до більш аскетичного світогляду, що сталося під впливом Царгороду.

Дмитро Антонович пише, що розпис Софійського собору — явище в історії всесвітнього мистецтва виняткове. Поліхромія святої Софії складається з мозаїки і стінного малювання. Майстрів для розпису привозили з різних міст Стародавньої Греції, оскільки в розписі хра­му представлені різні школи. Той факт, що одна й та сама церква розписана в одних частинах мозаїкою, а в інших настінним малю­ванням є суто українським явищем. Подібної комбінації у розписі храмів у країнах еллінської і римської культури не зустрічається. Мозаїки та стінописи Київської Софії — це твори візантійського

436__________________________________________________________

мистецтва на українському грунті. Поступово ця традиція розпису храмів поширювалась по багатьох землях Стародавньої Русі. У Га-лицько-Волинському князівстві оздоблення інтер'єрів давньоруських палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось мозаїками, фресками, різьбленим каменем, іконами. Видатною пам'яткою живопису тих часів є мініатюри в літописах і художнє оздоблення книг. Дослідни­ки характеризують XII століття як початок самостійної художньої творчості в Україні. Український учень візантійського вчителя на­вчився сприймати навколишню дійсність по своєму і привносити у мистецтво своє художнє мислення.

Високого рівня на Галицько-Волинських землях досягло ювелір­не та музичне мистецтво. Обробка дорогоцінних металів провадилась на досить високому рівні для того часу. Зокрема, використовувались технології — зернь, скань, чернь, карбування, інкрустація, тонке лит­во тощо. Літопис розповідає про візит галицького князя Данила до Угорщини: "Його сідло було з паленого золота", стріли і шабля "при- | крашені золотом та іншими хитрощами". У Галицько-Волинському літописі розповідається про "славного співака" Митусу, який вико­нував пісні у супроводі арфи або лютні.

4. Культурні та політичні зв'язки Галицько-Волинського князівства з іншими землями Стародавньої Русі

Культура Галицько-Волинського князівства мала тісні взаємо­зв'язки з культурою інших земель Стародавньої Русі, перш за все з духов­ністю Києва. У значній мірі цьому сприяло приєднання Волині та Галичини до Києва в часи Володимира і Ярослава, що стало основою тривалих культурних зв'язків. Західні землі були пов'язані з Киє­вом перш за все єдністю економічних відносин, а також політични­ми інтересами княжих династій. З Києва в Галич і Волинь потоком ішли ремісничі художні вироби, різні твори мистецтва, привозні то­вари зі Сходу. Галичина і Волинь були на перехресті торгових шляхів, які проходили до Польщі, Угорщини та інших країн Європи. Єднан­ню західних та східних земель сприяла київська митрополія, яка була центром релігійного життя всієї Русі. У тісних взаєминах з Києвом перебували єпископи Володимирський, Галицький, Холм-ський, Перемишльський. Деякі київські митрополити, зокрема Йоасаф, Кирило, Петро, походили з західних земель. Тісні зв'язки Західної Русі з Києвом засвідчено літописними джерелами. Так, Київський

___________________________________________________437

літопис подає точні відомості про події, які відбувалися у Галичині та Волині, а Галицько-Волинський літопис розповідає про політичне і культурне життя Києва.

Досить близькі взаємини з Галичем і Володимиром мали Пінська та Чернігівська землі. Пінська земля ревно оберігала свою неза­лежність і неодноразово користувалася допомогою волинських князів у боротьбі з литовськими загарбниками. Чернігівські князі прагну­ли завоювати собі Галицьке князівство і зміцнити свої позиції в західних землях. Досягти цього на деякий час їм вдавалося, коли сини Ігоря Святославича, а пізніше Михайло Всеволодович і його син Ро­стислав сіли на галицькому престолі. У період татаро-монгольської навали чернігівці знайшли захист у Галицько-Волинському кня­зівстві. Князі та бояри одержували тут землі, встановлювались ди­настичні зв'язки. За чернігівського князя Андрія Всеволодовича галицький князь Василько Романович віддав свою доньку Ольгу.

Князь Роман Мстиславич розвивав і зміцнював дружні зв'язки з Новгородом. Він за часів свого князювання у Новгороді допоміг в організації захисту новгородських земель. Новгородці відплатили прихильністю до Галича. Новгородський князь Мстислав Мстисла­вич, добрий воїн, але невдалий політик, здобув собі Галицьке князів­ство і жив у дружбі з Данилом, видавши за нього свою доньку. Літо­пис повідомляє, що в той період у галицько-волинських землях осе­лилось багато новгородців.

Зв'язки між галицькими князями і Суздалем характеризуються істориками як особливо дружні. Започаткував ці зв'язки Володимир-ко Галицький. Щоб захистити свій край від зазіхань волинських князів, агресії з боку Польщі та Угорщини, він уклав дуже важли­вий союз з Юрієм Суздальським. Суздальський князь домагався київського престолу, й Володимирко активно допомагав йому в цьо­му, розраховуючи на ослаблення Волині. Союз було закріплено шлю­бом Володимиркового сина Ярослава з донькою Юрія Ольгою. Таку ж політику продовжував Володимир Ярославич, який підтримував дуже близькі взаємини зі Всеволодом Юрійовичем. Коли Володимира було вигнано з Галича, то суздальський князь допоміг йому поверну­ти Галичину. Володимир, сівши на Галицькому престолі, піддався під протекцію суздальського князя. Всеволод послав послів до Польщі, Угорщини, вимагаючи не завойовувати Галичини. Літопис повідом­ляє, що Володимир Ярославич десять років спокійно "просидів" у Галичі і був вірним союзником Всеволода в українській землі.

У часи об'єднаного Галицько-Волинського князівства дружні зв'яз-

438___________________________________________________

ки з Суздалем продовжувались і зміцнювались. Основну роль у цьо­му відігравала діяльність синів Романа — Василька і Данила. Літо­пис повідомляє, що Василько в 1229 р. їздив у Суздаль і там вів якісь політичні переговори. У цій подорожі його супроводжував політич­ний радник, Романовичів боярин Мирослав. У цей час, як припуска­ють деякі історики, Василько домовився про свій шлюб з донькою суздальського князя Юрія. Пізніше онук Данила галицького Юрій Львович одружився з донькою суздальського князя Ярослава Всево­лодовича. Зміцнення дружніх стосунків Галицько-Волинського кня­зівства з суздальським та іншими землями Північної Русі були зу­мовлені також потребою утворення союзу в боротьбі проти німецьких рицарських орденів.

Дослідники відзначають, що багато спільних рис мають архітек­тура Галича й Суздаля, а також їхнє образотворче мистецтво. Взає­мовпливи в галузі мистецтва можна пояснити широким обміном творчою діяльністю художників обох князівств, який існував у ті часи.

Галицько-Волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'яз­ки з країнами Західної Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних стосунках, різних політичних переговорах та взаєм­них візитах. Західні князі неодноразово відвідували Володимир, Холм, Галич, а галицькі та волинські князі в свою чергу не раз бували в столицях західних держав. Літопис розповідає про візит Данила до угорського князівства. Данило "їхав поруч з королем за звичаєм руським: кінь під ним був напрочуд гарний, сідло з паленого золота, стріли і шабля прикрашені золотом та іншими оздобами, аж дивно було, кожух із оловира грецького, обшитий золотим плоским мере­живом, і чоботи з зеленого сап'яну". Воїни, які супроводили князя теж були пишно одягнуті: "Від полків його йшла велика світлість, | від блискучої зброї". Дружина князя справила велике враження на місцевих людей, а король Бела в захопленні казав: "Менш варта мені й тисяча срібла, ніж те, що ти приїхав руським звичаєм своїх батьків".

Між державами відбувався обмін мистецькими цінностями. Для церкви Богородиці в Холмі Данило привіз із угорської землі "чашу з багряного мармуру, вирізьблену чудовим мистецтвом...". Мстислав Данилович подарував Конраду Мазовецькому дорогий одяг та гарних коней з майстерно виготовленою збруєю.

Події культурного і політичного життя у Галицько-Волинському князівстві знаходили широкий відгук у хроніках західних держав. | У той же час в Галицько-Волинському літописі розповідається про події в країнах Західної Європи. Взаємовпливи культур формували

___________________________________________________439

атмосферу міжнародної довіри та мирних взаємовідносин у жорсто­ку феодальну епоху воєн і розбою.

На заході Галицько-Волинська Русь була форпостом східносло­в'янської духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як осві­та, мистецтво, філософія, література, розвивалися під впливом захід­ної та східної культур. Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич і Львів культурні впливи давньоруських земель надхо­дили до східних слов'ян в Угорщину і держави Центральної Євро­пи. У той же час Галицько-Волинські землі зазнавали істотних куль­турних впливів своїх західних сусідів; засвоєні духовні і матеріальні цінності передавались іншим землям Стародавньої Русі. Але основа культури Галицько-Волинського князівства була українська, спільна з іншими князівствами Стародавньої Русі.

Князівські міжусобиці та напади різних завойовників впливали на культуру Галицько-Волинського князівства, але не змогли призу­пинити розвитку культурного процесу. Грунтуючись на принципах єдності культури старокиївської держави, культура західного кня­зівства продовжувала розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею єдності давньоукраїнських земель. За своїм ідейним змістом та художніми якостями ця культура була на рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках перевищувала їх. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі, примножувала багатющу скарбницю традицій української культури.

5. Соціально-політична і культурна ситуація в польсько-литовську добу

Роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політично­го центру, спустошливі турецько-татарські набіги, іноземний гніт спричинили складні процеси в розвитку української культури XIV— XVI ст. З 60-х років XIV ст. значна частина українських земель пе­ребувала під владою Литви. Перші роки під владою Литви практич­но не внесли кардинальних змін у суспільний устрій українських земель, вони існували як окремі князівства. Але з часом політичні обставини складалися не на користь України: почав зростати авто­ритет Московського князівства, особливо після перемоги над татаро-монголами на Куликовому полі у 1380 році; виникла небезпека з боку німецьких рицарів, яка викликала занепокоєння литовського князя Ягайла. Наслідком політичних побоювань Литви став договір з Поль­щею 1385 р. За умовами договору литовський король Ягайло мав

440___________________________________________________

одружитися з польською королевою Ядвігою; він зобов'язувався прийняти католицизм і зробити його державною релігією Литви; приєднати до Польщі литовські та українські землі. Так звана Крев-ська унія відкривала шлях до полонізації українських земель та екс­пансії католицизму.

Вже в 1387 р. Галичина повністю перейшла під владу Польщі. Польські магнати посідали вищі посади, захопили великі земельні володіння. Дрібна шляхта одержувала землі за умови постійного проживання в Галичині. Хоча міста дістали Магдебурзьке право, але користуватись ним могли лише католики. Процес полонізації посту­пово поглиблювався. В 1434 р. в Галичині було введено польське врядування та суди.

Скасувати повністю незалежність Литовського князівства Польщі не вдалося. Опір цьому чинили литовські феодали й намісники, які керували Київським та Подільським князівствами. Остаточне по­неволення українського народу сталося з підписанням Люблінської унії 1569 р. За умовами унії Литва об'єднувалася з Польщею в єди­ну державу — Річ Посполиту. Унія знищила рештки традицій дер­жавного самоврядування. Адміністративний поділ українських зе­мель тоді складався з семи воєводств: Руське (Галицьке), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Чернігівське. Поза межами Польщі залишилася закарпатська Україна в складі Угорщи­ни, Північна Буковина — під владою Молдови.

Полонізації українських земель сприяла й своя, національна шлях­та, сподіваючись отримати більше прав та привілеїв після остаточно­го об'єднання Польщі й Литви. Частина української шляхти почала переймати польські звичаї, побут, мову і навіть католицьке віроспо­відання.

Довгий час православна церква залишалася для українського на­селення єдиним осередком національної самобутності, духовності й культури. Великою шаною вона користувалась і в литовських князів, які до 1385 року були православними.

В українських землях поступово поширювався католицизм. У 1375 р. в Галичині засновано латинське архієпископство, котре незабаром було перетворено на латинську митрополію. До її складу ввійшли єпископства в Перемишлі, Холмі, Володимирі. Однак довгий час ка­толицька церква існувала тут лише номінально, бо не було парафіян. Крім того, самі єпископи часто мешкали за межами своєї єпархії.

Проте католицька церква провадила активну місіонерську ді­яльність через різні ордени. Першим з'явився домініканський ор-

_________________________________________________________441

ден у ХНІ ст. Потім було збудовано значну кількість монастирів: у Луцьку, Барі, Бродах, Бучачі, Вінниці, Києві, Коломиї, Констянтинові, Овручі, Львові, Снятині, Ярославлі. У XIV ст. був заснований орден францисканців. У 1345 р. католики вже мали окремий вікаріат, до якого належали чернечі обителі у Львові, Снятині, Городку, Коломиї, Галичі. З XV ст. з'явився орден бернардинів, який спочатку діяв у Галичині, а пізніше й на Волині. Всі ці ордени сприяли поширенню католицизму серед українців і їх полонізації.

Складність церковного життя в Україні литовсько-польської доби пов'язана і з тим, що православна церква не мала державної підтрим­ки, переживала глибоку кризу, значно поступалася католицькій осві­ченістю. Однак не лише православна, а й католицька церква в Укра­їні не здобула авторитету і почала занепадати. Розкішне життя кар­диналів та католицьких єпископів, продаж церковних кафедр та індульгенцій, негідна поведінка окремих римських пап — все це підри­вало велич та могутність католицької церкви. Реакцією на ці яви­ща став реформаційний рух у країнах Західної Європи, в тому числі й у польсько-литовській феодальній державі.

Першими на терени України проникають ідеї гуситства, чому сприяли інтенсивні зв'язки з Чехією: українці навчались у Празько­му університеті, були учнями Яна Гуса. Для України в гуситському русі важливі не лише релігійні, але й національні мотиви. На почат­ку XV ст. починається національне пробудження, виникає протест українців проти полонізації, а гусити висували ідеї національної не­залежності. Наслідком стало пробудження інтересу до рідної мови, поява перекладів Священного Писання українською.

Впливи Реформації стають найбільш відчутними в 50-х роках XVI ст. У Галичині, на Волині, Вінниччині, Брацлавщині, Київщині, Житомирщині утворюються громади кальвіністів, антитринітаріїв, соціан та ін. І хоча реформаційний рух в Україні не набув масштабів Західної Європи, його вплив на пробудження національної свідомості й культури українського народу був вагомий.

Як відомо, на зміну Реформації в Західній Європі прийшла контр­реформація — реакція католицької церкви. Не обминув цей процес і Україну. У 1568 р. в українських землях розпочав діяльність ор­ден єзуїтів. Орден було засновано в Парижі у 1534 р. і затверджено папою Павлом під назвою "Товариство Ісуса". Орден єзуїтів через місіонерську та педагогічну діяльність наполегливо продовжував справу полонізації та окатоличення українського населення. Ним було засновано ряд шкіл: у Перемишлі, Фастові, Острозі, Львові, Він-

442__________________________________________________________

ниці. В Україні тоді діяли 23 єзуїтські колегії. У школах, окрім осві­тянської справи, увага акцентувалась на пропаганді католицького віровчення.

Соціально-економічні умови, історичні обставини спричинили до підписання Берестейської церковної унії в жовтні 1596 р. її підпи­санню передувало багато подій як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Не останню роль в її підписанні відіграла частина право­славних ієрархів, яка ще в 1590 р. вступила у таємні переговори з польським королем Сигізмундом III і висловила бажання приєдна­тись до католицької церкви. А в 1595 р. прихильники унії (за під­тримки королівського уряду) направили своїх посланців — єписко­па Луцького Кирила Терлецького та єпископа Володимирського Іпа-тія Потія в Рим, де вони у присутності папи Климента VIII прийня­ли його зверхність від імені всього православного народу. З цього часу католицизм став активно поширюватись на теренах України.

Влучну оцінку Берестейської унії дав Іван Франко: "Укладена за мотивами далеко більш політичними і адміністративно-дисциплінар­ними, ніж догматично-релігійними, Брестська унія відразу внесла величезний фермент в лоно руського народу, спричинила тимчасовий запал, пожвавлення, інтелектуальний рух, жваві диспути, ... та в кінце­вому підсумку ослабила Русь, деморалізувала її ненавистю братів до братів, взаємним недовір'ям і нетерпимістю і була однією з причин козацьких війн, які принесли Україні "руїну", а Польщі зародок по­літичного занепаду".




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.