Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Фауністичне районування суші Землі. Області: Голарктична (підобл. Європейсько – Сибірська, Середземноморська, Центральноазіатська)



Європейсько-Сибірська підобласть займає майже всю Європу, крім більшої частини Піренейського, Апеннінського й Балканського півостровів. До неї не відноситься також узбережжя Середземного моря. Південний Крим, Альпи й Піренеї, видимо, носять перехідний характер до Середземноморської підобласті. Східна межа проходить у передгір'їв Кавказу, обгинає з півночі прикаспійські й волзько-уральські степи, іде на Тарбагатай, обгинає Алтай і Саяни з півдня, підходить до середньої течії Амуру під 50° півн. ш. і йде на північ до устя Амуру. Видимо, до цієї підобласті відноситься Сахалін; фауна о. Ієссо перехідна. Ендемічних таксонів мало. Характерний зубр, лось, російська хохуля, бурундук, бобер, лісовий лемінг, рись, бурий ведмідь, горностай, ласка, куниця, соні, летяга, хом'як, руді полівки, мишівки, із птахів - глухар, тетерев, горіхівка (кедрівка), сови. Дуже мало плазуючих і земноводних.

Середземноморська підобласть обмежена на півночі Європейсько-Сибірською, на півдні - Ефіопською областю. Границя із Центральноазіатською підобластю представляє широку смугу. Перехідний характер має фауна Середньої Азії. Зустрічаються такі представники тропічної фауни, як медоїди, гієни, антилопи, верблюди, мангусти, генети, дрібні лисички фенеки, дамани (в африканській частині підобласті), із птахів - страуси (в африканській частині підобласті), а також гірські куріпки, пустельні жайворонки. Зі ссавців характерні сліпаки, земляні пацюки, хом'яки роду мезокріцетус, різноманітні піщанки. Фауна плазуючих багата: багато сцинків, геконів, агам, справжніх ящірок. Зі змій характерні очкова й ряд гадюк. Із земноводних зустрічаються справжні саламандри, тритони, повитухи, жаби, деревниці (рис.52).

Центральноазіатська підобласть охоплює на заході Волзько-Уральські, Калмицькі, Прикаспійські степи, Туркменістан. Межа Центральноазіатської підобласті з Маньчжурсько-Китайською лежить у східних меж центральноазіатських пустель. Для підобласті характерні яки, антилопа-сайга, з комахоїдних - путорака (строката землерийка), із гризунів - тонкопалий ховрашок, сліпушонка, степові пеструхи, гірські полівки, піщанки, хом'ячки, різноманітні тушканчики. Із зайцеподібних - пищухи. Із птахів характерні гірські індички, гірські в¢юрки, пустельна сойка, пустельна славка, грифи, кулик-серподзьоб, індійський гусак.

54.Співвідношення широтної зональності і висотної поясності організмів.
Основна причина висотної зональності - зниження з висотою температури. Інтенсивність сонячної радіації зростає приблизно на 10% на 1 км висоти. Однак довгохвильове випромінювання Землі збільшується ще швидше. В середньому на кожні 100 м підняття температура знижується на 0,6°С.

В основі як широтної, так і висотної зональності лежить загальна закономірність - поступове зниження температури. В першому випадку воно спостерігається при просуванні з низьких до високих широт, у другому - у зв'язку із збільшенням висоти місцевості. Ця закономірність створює тривимірність термічної і частково ландшафтної зональності, пов'язуючи широтні й висотні зони, Однак кліматичні зони зональності (серед яких визначальним є не лише тепло, але й співвідношення тепла та вологи) по-різному змінюються по широті і з висотою в горах.

Унаслідок зниження температури в обох випадках змінюється і співвідношення тепла й вологи - найважливіший чинник ландшафтної диференціації. У високогір'ї, як і в полярних районах, чинником, який лімітує розвиток організмів, виступає тепло, хоча на схилах, які сильно прогріваються, співвідношення тепла й вологи продовжує відігравати важливу роль.

На схилах гір, як правило, із підняттям угору збільшується кількість опадів (до певної межі, яка знаходиться на різних висотах у високогір'ї). Перезволоження у північних широтах досягається переважно за рахунок зниження температури, внаслідок чого зменшується випаровування. У системі широтної зональності виділяються смуги не лише теплового, але і динамічного походження, наприклад, області позатропічних максимумів атмосферного тиску. Подібних їм за походженням висотних зон бути не може (С.В. Калесник, 1970). За температурним режимом високогірний клімат наближається до, морського. Найхолоднішим і найтеплішим місяцями там часто є не січень і липень, алютий і серпень. В гірських областях менші річні і добові амплітуди температури, менша добова амплітуда відносної вологості і зворотній, по відношенню до рівнинної території, її річний хід. Річний хід хмарності у високих горах зворотній порівняно з рівнинами. Своєрідний і добовий хід хмарності і т. д.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.