Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Кліматична зумовленість верхніх меж життя в горах. Інверсії та випадання висотних поясів



На відміну від рівнин, де смуги рослинного і тваринного насе­лення змінюють одна одну в меридіональному напрямі, які називають природними зонами, в горах зміни угруповань живих організмів відповідно до зміни абсолютних висот одержали назву висотних поясів. Природні зони і висотні пояси мають чимало спільних рис, проте між ними є чимало принципових відмінностей. І першою такою відмінністю є те, що ширина зон вимірюється сотнями кілометрів, а висотних поясів - сотнями метрів. Також у широтних зонах зональні біоми, за кількома винятками, займають більшу частину їхньої площі, а в межах висотних поясів значну частину площі займають угрупо­вання зсувів, осипів, урвищ, ущелин тощо.

На рівнинах, як зазначалося, крім зональних біомів, що за­ймають плакорні ділянки, значне місце займають азональні угру­повання. У горах також, крім поясних угруповань, що займають основні площі поясу, є так звані позстоясні і міжпоясні угрупо­вання живих організмів. Угруповання, що утворюють вище або нижче основного поясу поясннй рослннннй покрив і приурочений там до найсприятливіших для них місцеположень, називають по- запоясними. Такими, наприклад, є острівки степової рослинності в лісовому поясі гір, приурочені до стрімких ділянок південних та південно-західних тепліших схилів у північній півкулі, або ді­лянки лучно-альпійської рослинності в межах лісового поясу на затінених ділянках північних і північно-східних холодніших схилів. Зрозуміло, що йдеться лише про окремі острівки рослинності, а не про ділянки степів, що знизу примикають до лісового поясу і є частиною степового поясу.

Угруповання живих організмів, які не утворюють в горах окре­мого поясу, але трапляються в деяких, а то ft в усіх поясах, за ана­логією з інтразональними угрупованнями рівнин, можна називати міжпоясними. Такими, наприклад, є угруповання скель, кам'янистих розсипів, берегів деяких гірських річок з глибоко врізаними долина­ми, які в Українських Карпатах мають місцеву назву "звори

Зауважимо, що такі погляди поділяють не всі дослідники висо­тної поясності гір. Якщо О. Агаханянц (1981) виділяє позапоясну та внутріпоясну рослинність в горах, то К. Станюкович (1973) вважає, що таких явищ немає. З цього приводу він зазначає: "Таму горах, де панівною є ксерофітна чи мезофітнарослинність, яке б вона мізерне місце не займала, вона також розміщена у своєму поясному порядку ".

Те саме, на його думку, стосується ксерофітної рослинності у системі мезофітних поясів.

Усі рослини, зазначає К. Станюкович (1973), тією чи іншою мірою пов'язані з певними температурами і, відповідно, з певними поясами рослинності в горах. Потрібно лише розрізняти рослини з вузькими температурними межами (стенотермні) та з широкими (евритермні).

Отже, висновок цього дослідника збігається з думкою відомого ландшафтознавця М. Солнцева (1973), який доводив, що "...де б не був розташований природно-територіальний комплекс, він завжди підпорядковується закону широтної зональності".

Головною структурною одиницею біотичного покриву в горах вважають висотний пояс. У процесі виділення поясів до уваги беруть різні чинники, що зумовлюють поширення живих організмів та їхніх угруповань: геолого-геоморфологічні, кліматичні, ландшафтно-гос- подарські. Проте фізіономічно найчастіше індикатором висотних поясів є тип рослинності. Як зауважує Г. Огуреєва (2003), "поясрос­линності розглядається як складна комбінація кліматично зумов­лених рослинних угруповань, що належать до одного або декількох типів рослинності в межах певної висоти, зв 'язаних між собою в еколого-динамічні ряди (фітокатени) на схилах різних експозицій". Різноманітні, іноді надзвичайно контрастні, екологічні умови гірських схилів зумовлюють диференціацію рослинного покриву на підпояси і висотно- кліматичні смуги. Поєднання фітокатен на схилах різних експозицій визначає регіональну особливість поясу. К. Станюкович зазначає, що виділення поясів за ознаками рослинного покриву ви­правдане, оскільки "у ньому, як у призмі, відображаються тісно пов 'язані з ним усі кліматичні, грунтові та інші складові, що харак­теризують пояс як ландшафтну величину". Протяжність поясу залежить від багатьох чинників, зокрема, від географічної широти, зміни кліматичних умов з висотою, еко­логічної амплітуди тих рослин, що утворюють пояс. В Українських Карпатах пояс букових лісів має ширину до 800 м з певними від­хиленнями у Передкарпатті і Закарпатті, а ширина перехідного поясу (від лісового до субальпійського), так зване криволісся, не перевищує 250 м (рис. 10.6, 10.8). Межі поясів іноді суттє­во змінюються з висотою в різних його частинах, а також залежно від експозиції схилів. Різниця в розміщені меж може сягати кількох сотень метрів. Самі межі можуть бути до­сить чіткими (дискретними), але частіше вони поступові (континуальні) й утворюють перехідні смуги, які назива­ють екотонами.

Висотні межі поясів залежать не тільки від абсолютної висоти місцевості та географічного положення. Часто вирішальне значення у формуванні структури рослинного покриву має рельєф, літологія порід, морфологія схилів. Зокрема, з карбонатністю порід пов'язу­ють пояс дубових лісів Українських Карпат. З рослинним покривом висотних поясів тісно пов'язане їхнє тваринне населення, про що зазначали вище. Загалом висотний пояс є складним біогеографічним явищем, зумовленим географічним положенням гірської системи та абсолютною висотою місцевості.

Учені виділяють різні типи поясності, розуміючи під цим по­няттям "горн з однотипним набором висотних поясів, що чергуються у певному порядку на гірському профіліУ системі гірських споруд важливе місце посідають плоскогір'я, дрібносопковики, плато, на яких простежується неповний спектр висотних поясів. Ці території належать до різних підтипів поясності. Низькі гори мають прості­шу структуру поясності. Зі збільшенням висоти гірських масивів ускладнюється висотно-поясна структура. На цей процес впливає історичний чинник, який в одних випадках може ускладнювати, а в інших спрощувати висотно-поясну структуру гірської системи.

Свого часу О. Гумбольдт і Е. Бонплан запропонували схему ви­сотної поясності вологих тропіків Анд між 10° пн. ш. і 10° ПД. ПІ., пов'язавши фізичні параметри з біотичними даними. Ці ідеї продо­вжив розробляти К. Троль, який виділив регіони в горах за кліма­тичними і фітоценотичними особливостями. Він склав профіль від Арктики до Антарктики, на якому показав зміну типів поясності, відо­бразивши умови, властиві областям з вологим кліматом (рис. 10.7). Снігова лінія на профілі лежить над рівнем моря північніше 80° пн. ш., поступово підвищуючись у горах до 30° пн. ш. на висоту 6 000 м н. р. м., південніше цієї широти вона знижується до 4 800 м поблизу екватора і потім знову підвищується у південній півкулі, досягаючи на широті 25° 6 000 м н. р. м. Південніше цієї широти снігова лінія по­ступово знижується до рівня моря між 60 і 70° південної широти.

У помірному поясі північної півкулі знизу вверх змінюють один одного літньозелені хвойні ліси. Саме з хвойних лісів починаються гірські пояси орієнтовно на широті 60°. У субтропіках (нижче від поясу літньозелених лісів) розміщений пояс субтропічних лаврових лісів. Для приекваторіальних широт характерна зовсім інша система поясів, а саме:

• вологий тропічний ліс;

• гірський тропічний ліс;

• ліс смуги туманів (нефелогілея);

• парамос з лучно-степовою і лісовою рослинністю.

Усі ці пояси із зменшенням широти займають позиції на щораз більших висотах. Пояси, характерні для помірного клімату і субтро­піків, у тропіках, зазвичай, виклинюються.

Отже, характер поясності в горах різних гірських країн сут­тєво відрізняється залежно від температурного режиму та вологи, від ступеня континентальності клімату регіону, в якому розміщена гірська система.

Історично склалося так, що гірську рослинність найактивніше вивчали в Альпах. Зважаючи на це, термін "альпійський", "субаль­пійський" стали вживати стосовно інших гірських систем, тобто були спроби у всіх горах, які ставали об'єктом дослідження, від­найти пояси, аналогічні до Альп. Проте з'ясувалося, що в горах з континентальним кліматом помірного поясу, а також в субтропічних і тропічних регіонах таких аналогів немає. Зокрема, альпійські ви­сокогірні луки на зразок карпатських полонин є далеко не у всіх гірських країнах помірного поясу.

У горах, розміщених у країнах з вологим кліматом, нерідко один і той же тип рослинності розташований на схилах різних експозицій (пояс бука або смереки в Українських Карпатах). Асиметричне роз­міщення поясів із випаданням частини цих поясів на схилах тієї чи іншої експозиції характерне для гірських країн з сухим або помірно вологим кліматом. Асиметрія простежується і стосовно набору поясів та їхньої висотної приуроченості. Унаслідок цього на одній і тій же висоті виникає велика строкатість рослинного покриву. З огляду на різноманітність рослинних угруповань іноді важко визначити їхню поясну назву.

Рослинність гір з одним і тим же набором поясів належить до одного типу поясності. Один і той же тип поясності розвивається в горах однієї кліматичної зони. Сукупність типів поясності, що трап­ляється в одній зоні, утворює широтний, або зональний ряд типів поясності. Тип поясності, що належить до одного ряду насамперед вирізняються умовами зволоження. Флористичний склад рослин, що утворюють подібні пояси, на різних континентах різний. Проте життєві форми рослин, до яких вони належать, аналогічні або дуже подібні. Коротко охарактеризуємо деякі типи високогірної рослин­ності певних поясів.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.