Фауністичне районування суші Землі. Області: голарктична (Сонорська, Європейсько – Сибірська)

Голарктична область найбільша за площею й охоплює майже весь суходіл північної півкулі - Північну Америку, Європу, Північну Африку і більшу частину Азії. Ця область характеризується великою різноманітністю кліматичних умов та ландшафтів. Не зважаючи на значну територію, ця область фауністично бідна як за абсолютною кількістю видів, так і за кількістю систематичних категорій високого рангу. В області ендемізм виражений слабко. Головні риси фауни Голарктики:

• широтна зональність фауни. На крайній півночі області фауна дуже бідна й одноманітна, але вона збагачується внаслідок просування на південь, де сприятливіші при­родні умови.

• риси спільності фауни Голарктичної області найліпше виражені в північних районах і зменшуються на південь. Фауна тундри Євразії та Північної Америки майже немає відмінностей, ця схожість добре виявляється у лісовій зоні. У південних районах Голарктики подібність фауни значно менша, оскільки простежується більша фізико- географічна диференціація. У межах області виділяють сім підобластей, які об'єднують у субцарства - Палео­арктичне та Неарктичне.

Палеарктична субобласть охоплює весь материк Євразію, за винятком півдня Аравійського півострова, Індостану та Індокитаю. Крім того, до Палеарктики належить і Північна Африка.

Природні умови Палеарктики досить різноманітні. Фауна за сво­їм походжанням належить до древньої тропічної фауни Євразії, яка за знала суттєвих змін під впливом аридизації й особливо четвертинного зледеніння. З огляду на це фауна значно збіднена, їй властиві значна кількість молодих груп, які мають високу сухо- і холодостійкість. Наявність незначної кількості реліктів засвідчує минулі фауністичні зв'язки цієї субобласті з територією південних областей.

Серед ссавців Палеарктики є одна ендемічна родина селевиній (один вид), субендемічна родина тушканчиків, багато родин мають давнє коріння (їжакові, свині, коні, бичачі, мишачі, віверові, гієнові, мартишки та ін.).

Комахоїдні охоплюють вихухолевих, кротів, їжаків, землерийок, серед яких найбільш поширені буро- і білозубки. Летючих мишей не­багато. Вони зосереджені на півдні й південному заході Палеарктики. Хижаки представлені гієновими і віверовими в південних районах. Найбільша частка серед хижих припадає на котячих, куницевих і ведмежих. Із копитних ендеміками є серна (рис. 9.30) і козуля, тра­пляються кулани та кінь Пржевальського. Серед копитних значна кількість диких кабанів, овець, кіз, зубрів, різноманітних оленів та верблюдів. Немає тут таких груп тварин, як носороги, слони, люди­ноподібні мавпи.

Птахи Палеарктики за видовим складом бідніші, ніж у попе­редніх областях. Тут є одна ендемічна родина - тинівки. Окремі групи досягли значної різноманітності - славкові (понад 300 видів), тетереві, курині. Зозулі, дятли поширені значно менше, ніж у тропіках. Папуг і птахів-носорогів, нектарниць та інших, які поширені в тропіках, тут або немає взагалі, або наявні одиничні види.

Широко представлені в Палеарктиці плазуни родин Старого Світу - агамові й справжні ящірки. В усіх регіонах трапляються отруйні змії, які належать до гадюкових. До них приєднуються оди­ничні види ямкоголових (щитомордники) й аспидові (кобри). На крайньому півдні водяться окремі види хамелеонів, сліпоз- мійок, крокодилів та черепах.

Земноводні тут дуже різноманітні. Із хвостатих земноводних переважає енде­мічна родина кутозубів, решта (скритозя- Рис. 9.30. Серна берники, справжні й безлегеневі саламанд­ри, протеї) - голарктичні. Із безхвостих - ендемічні круглоязикі, а на крайній південний схід проникають вузькороті і веслоногі жаби.

Прісноводні риби представлені такими родинами, як карпові, окуневі, лососеві (рис. 9.31). Із ендеміків на родовому рівні в Па- леарктиці немало карасів, гірчакоподібних (Шюсіеіпае, або Асіїсіїо- gnathinae), які налічують 6 родів і 40 видів.

Безхребетні менш різноманітні, ніж в тропіках, хоч серед комах ендемізм добре виражений на родовому рівні (30%). Найбільший ен­демізм простежується в гірських областях південної Палеарктики.

Неарктична область охоплює всю Північну Америку з при­леглими островами. Зважаючи на значну протяжність, тут просте­жується зміна всіх типів кліматів, окрім тропічних. Для цієї підоб- ласті, як і для Палеарктики, характерне поступове збіднення фауни в напрямку на північ, а найбільша різноманітність простежується у південних районах.

Серед ссавців в Неоарктиці виділя­ють три ендемічні родини. Із гризунів це родина аплодонтових (гризун, який живе під землею), гоферових (близько 40 видів), сумчастих стрибунів, які трапляються у південних районах. Особливу монотипну родину ендемічну для Неоарктики, утво­рює антилопа-вилоріг (рис. 9.32), яка на­селяє прерії заходу.

Із Неотропіків у межі субобласті проникають американський опосум, ле­тючі миші родини листоносих і вампірів, броненосці, американські дикобрази, єно­ти, пекарі. Спільними з Палеарктикою є кротові, кажанові, пищухові, зайцеві, білячі, хом'яки, полівки, куницеві. Є інші спільні з Палеарктикою види: бобер, вовк, бурий і білий ведмеді, горностай, лось, благородний олень, сніговий баран та багато інших. Із хижаків ендеміками є рижий вовк, сіра лисиця, американський Рис. 9.32. Антилопа-вилоріг борсук, скунси. Відсутність у Неарктиці гризунів родини мишачих (щурів) та їжаків, компенсує велика кількість і різноманітність хом'якових.

Орнітофауна Неарктики має багато спільних рис з Палеарк- тикою і Неотропіками. У північних районах Неарктики виявле­но родини птахів, спільні з Палеарктикою - чистикові, тетерукові (рис. 9.33), омелюхові, синицеві, королькові, вівсяникові. Спільність на рівні видів характерна й для інших голарктичних родин птахів, особливо пов'язаних водним середовищем (чистунові, пластинчато­дзьобі, кулики). Субендемічні для Неарк­тики індикові, які проникають з півдня, а також американські зозулі. З півдня сюди також проникають американські грифи, колібрі, тиранові тощо.

Фауна плазунів характеризується ціл­ковитою відсутністю справжніх ящірок і гадюкових змій. Ендеміком є родина ядо­зубів (Неіосіегтаісіеае) (два види північноамериканських ящірок). Найбільш відомі ігуанові ящірки, ямкоголові змії - щитомордники, гримучки. Аспідових тут небагато, а кобр взагалі немає. Проникають сюди удави (каліфорнійський) та вужеподібні.

На півдні трапляються представники неотропічної родини алі­гаторів. Різноманітні в Неарктиці хвостаті земноводні - велетенська саламандра. Із безхвостих земноводних сюди заходять вузькороті жаби, квакші, ропухи, справжні жаби. У південній частині облас­ті поширені прісноводні, сухопутні (черепаха-гофер), кайманові та мулові черепахи.

Іхтіофауна містить давні форми: щукові, мулові риби, лопато­носи, веслоноси. Спільними для Неарктики та Палеарктики є родини щукових, лососевих, осетрових, а з неотропічної іхтіофауни - зубаті карпи, американські соми, харацинові.

Фауна безхребетних має багато спільних рис з Неотропіками та Палеарктикою. Такими є двостулкові молюски, терміти, паличникові, волохатокрильцеві та твердокрилі.

Поиск по сайту: