Помощничек
Главная | Обратная связь

...

Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА 3 страница



< ісмипм (системного аналізу) методом. Синтез синергетичного,
и.теїстичного методів і методу системного аналізу відкриває мож-
іивість досліджувати не тільки загальні закономірності в їх системі,
І її і випадки (зокрема, дезорганізуючі процеси), що відіграють свою
і ис гсмоутворюючу роль. Юрист нерідко в своїй практичній діяль­
ності стикається з об'єктивними процесами дезорганізації як край­
нощами соціальної самоорганізації, в яких знаходиться клієнт. Від
НЬОГО вимагається їх подолати шляхом пропозиції людині ціннісних
правових орієнтирів для виходу з неврегульованого стану. Сис-
і ємний метод передбачає, що всі явища юридичної деонтології

< організованою системою і структурно взаємозв'язані. Зв'язок
простежується між культурами юриста-практика — психологіч­
ною, правовою, політичною, економічною, екологічною, етичною,
ЄС готичною, інформаційною. Культура юриста розглядається через
ОТруктурні підрозділи єдиної системи (юридичної практики), яка,
\ гною чергу, є системою в ширшій системі (правовій системі сус­
пільства). Юридична практична діяльність визначається системою
норм дозволяючого, забороняючого, рекомендаційного і зобов'язую­
чого характеру. Професіограми юридичних спеціальностей аналізу-
ЮТЬСЯ через систему сторін діяльності юриста: соціальну, пошукову,
реконструктивну, комунікативну, організаційну, засвідчувальну.

1 Іс менше значення має такий філософський метод, як феноме­нологічний, дія якого є найповнішою разом з отнологічним і гер-мсневтичним методами. Якщо онтологічний метод дає можливість пі шати і пояснити явища і процеси, пов'язані з юридичною практи­кою, а герменевтичний метод сприяє розкриттю сутності правових норм, що регулюють цю практику, то феноменологічний метод, за-і шблюючись у глибини свідомості людини, пояснює, за допомогою ЯКИХ певних форм, образів (феноменів) відбувається внутрішнє Сприйняття юристом-практиком зовнішнього світу, формується його

професійна культура.

Основні спеціальні (конкретні) методи юридичної деонто-

іо.ії:

• психологічний метод — використовується при вивченні психо­
фізіологічних властивостей юриста як особи, його темпераменту,

ірактеру, психічних установок;

• соціологічний метод — сприяє розкриттю професійної ді-
і п.мості юриста, складанню професіограм юридичних професій не

 

Розділ І

на рівні абстрактних категорій, а на базі конкретних соціальних фак­тів;

• статистичний метод — застосовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення, наприклад, даних про кількість юристів різних професій, котрі працюють у приватній і дер­жавній сферах тощо;

• історико-політичний метод — допомагає вивчити специфі­ку політичної культури юриста, конкретно-історичні політичні з'мови практичної юридичної діяльності, політико-ідеологічні стандарти, якими покликаний керуватися юрист при виконанні професійного обов'язку. Так, в УРСР ці стандарти були орієнтовані на керівні по­ложення Комуністичної партії; нині, коли конституційно проголо­шений принцип політичного плюралізму, такими стандартами ста­ли права людини;

• порівняльно-правовий метод — передбачає зіставлення од-нопорядкових юридичних понять, явищ і процесів і з'ясування між ними схожості і відмінностей. Наприклад, порівняння особливостей юридичної практики прокурорської і адвокатської, нотаріальної і ад­вокатської та ін.

Спеціальні методи засновані на досягненнях технічних наук:

— математичний;

— кібернетичний та ін.

З метою різнобічного пізнання юридичної деонтології доцільно використання вказаних методів у сукупності.

§ б. Функції і принципи юридичної деонтології Функції юридичної деонтології — основні напрямки її теоре­тичного і практичного призначення, орієнтовані на якісне виконан­ня юристом свого професійного обов'язку. Основні функції юридичної деонтології: 1) пізнавальна (онтологічна), або інформаційна — виража­ється в набутті деонтологічних знань; пізнанні суті юридичної діяль­ності, характеру професійної поведінки юриста, норм-вимог та інших нормативів культури, якими він повинен керуватися; своєчасному ознайомленні з правовими актами, що відносяться до його діяль­ності. Важливо встигати стежити за оперативною інформацією, що стосується питань юридичної деонтології;

>[>іі<)ичііа деонтологія як наука і навчальна дисципліна________ 29

2) евристична — полягає в поглибленому пізнанні юридичної практики і розкритті нових закономірностей професійної поведін­ці юриста, «нарощуванні» нових знань, постійному вдосконаленні Моделі (стандарту) юридичної професії, нормативів культури юри-I і .і

() прогностична — виражається в розробці перспектив розви-і ку практичної юридичної діяльності, етично-правовому збагаченні Обов'язку юриста-практика на основі адекватного відображення Об єктивних закономірностей функціонування держави і права, со­мі;! и.мої культури суспільства;

4) аксіологічна (аксіологія — вчення про цінності) — виража-
і 11.ся в оцінці людських відносин і явищ соціальної дійсності, в уяв-

н пні про те, що таке добро і зло, справедливість і несправедли­вість. Предметом оцінки є поведінка юриста-професіонала, його ігпінки, наміри, мотиви, особисті якості;

5) ідеологічна — полягає у виробленні фундаментальних ідей
(концепцій) про шляхи вдосконалення юридичної практики і про­
фесіоналізму юриста, розробці норм-рекомендацій і норм-вимог,
иорм-заборон і норм-дозволів для юристів різної спеціалізації,
.і гакож відношення до правової політики держави, яку вони покли-
кані проводити в життя;

6) виховна — виражається у вихованні і самовихованні юриста ігідно з нормативами його професійної культури, стандартами юри­дичної професії;

7) прикладна — полягає в аналізі вчинків юриста, їх адекват­ності професійному обов'язку в ході юридичної діяльності, включа­ючи ступінь впливу різних видів стимулювання на його професійну практичну активність; у розробці практичних рекомендацій для ипрішення проблемних ситуацій в юридичній діяльності та ін.

Принципи юридичної деонтології — вихідні незаперечні вимо-і и. що пред'являються до професійної діяльності юриста, соціальні орієнтири його поведінки в різноманітних ситуаціях.

Принцип гуманності — означає шанобливе ставлення до кон­кретної людини з урахуванням її індивідуальних особливостей, умін­ня поставити себе на місце клієнта і подивитися на ситуацію з його позиції, співпереживати йому, проявити милосердя, прийняти на себе частину його біди і болю, надати йому допомогу.

зо

Розділ І

Іріїдична деонтологія як наука і навчальна дисципліна_____ 3\_

 

Буває так, що активне втручання юриста в долю клієнта, яке диктується законом, завдає клієнту духовної травми. Гуманістична спрямованість діяльності юриста, як і лікаря, вимагає прояву добро­ти і чуйності, примушує в усякому разі в думках звертатися до морального принципу «Не нашкодь!». Даний принцип застерігає про­ти поспішних і необдуманих рішень, вимагає персональної відпові­дальності юриста за долю клієнта, виключає принесення долі клієнта в жертву власному інтересу.

Принцип справедливості — передбачає відповідність між прак­тичною діяльністю юриста і його соціальним (і службовим) стано­вищем, між заслугами і суспільним визнанням, між працею і вина­городою, цілями і засобами їх досягнення, правами і обов'язками, злочином і покаранням та ін. Невідповідність у цих відносинах сприймається як несправедливість. Термін «юстиція» в перекладі з латинської означає справедливість, законність, походить від ^5 — право. Вже в самому терміні закладено вимогу до юриста бути справедливим. Праву належить провідна роль у забезпеченні соці­альних гарантій (право на освіту, медичне обслуговування, пенсію в старості, соціальну безпеку особи та ін.), а також у припиненні різного роду порушень щодо справедливості (протекціонізму, не-заслуженого привілейованого становища, злочинного збагачення та ін.). Несправедливим буде, якщо злочинець, виправданий судом, вважається невинним, а потерпілий стає потерпілим не тоді, коли його побили чи обікрали, а лише після винесення про те офіційної ух­вали. За своєю суттю право означає застосування рівного масштабу до всіх людей.

Принцип законності — полягає в тому, що при формуванні вла­сних правил поведінки юрист повинен керуватися поточними зако­нами, які мають відповідати праву, і діяти суворо у відповідності до них. Формально перед законом усі рівні, в тому числі ті, хто його застосовує.

Поєднання принципу законності зі справедливістю і сумлінністю виключає користолюбство і хабарництво.

Принцип істинності— означає встановлення в кожній юриди­чній справі щонайповнішої достовірності. У пошуках істини юрист повинен бути чесним, перш за все перед самим собою, продумано і зважено здійснювати службово-професійні дії, підбирати юридичні факти. Порушення істинності на будь-якому етапі розгляду юридич-

КОІ справи спричиняє його кінцеву безрезультатність. Істинність повинна виявлятися і у висновках в юридичній справі. Виключаєть-I її недомовленість і двозначність (і «так і ні»).

Принцип плюралізму — виражається в терпимості до ідео-Юі і'інііх позицій клієнта, його ідейно-політичної (або релігійної) пере-і оманості або партійної приналежності, до його соціального стану. Цей конкретний принцип юридичної деонтології грунтується на за-і ,і м.ііому принципі юриспруденції — пріоритеті загальнолюдських і\ повних цінностей перед іншими міркуваннями соціального, ідейно-Політичного, релігійного характеру. Юрист повинен керуватися при-писами ст. 15 Конституції України: «Суспільне життя в Україні грун-і \ і і ься на принципах політичного, економічного і ідеологічного рі іноманіття. Ніяка ідеологія не може визнаватися державою як

обов'язкова».

111міинішпрофесійно-правової активності — означає цілесп­рямовану діяльність юриста-професіонала по реалізації своєї ком­ік н-пції в рамках правових норм, яка пов'язана з додатковими ви-і ратами часу, енергії. Працюючи в колективі і не ігноруючи його Інтересів, юрист повинен уміти проявити ініціативу («хто, якщо не я»), самостійність, узяти відповідальність на себе, здатність швидко і * н -.помилково своєчасно ухвалити обґрунтоване конкретно-прави-пі.не рішення. Реалізація цього принципу можлива лише за наяв­ності глибоких знань і певної майстерності, придбаної в результаті досвіду.

§ 7. Місце юридичної деонтології у системі суспільних і юридичних наук

Юридична деонтологія, що розглядається в широкому її розу­мінні, тісно пов'язана з суспільними науками: етикою, соціальною Психологією, політологією, естетикою, інформатикою, оскільки попа включає елементи цих наук. Більшою мірою наочний зв'язок Простежується між юридичною деонтологією і прикладними наука­ми: правовою психологією, правовою етикою, правовою естетикою, правовою інформатикою, тобто тими науками, які виникли на сти-к\ юриспруденції і вказаних вище суспільних наук. Місце юридич­ної деонтології серед інших соціальних і юридичних наук визначило­ся за десятиліття її розвитку.

32 Розділ І

Юридична деонтологія виділилася в окрему галузь знань в про­цесі розвитку правової етики. Проте вона не тотожна їй. Юридична деонтологія, з одного боку, є стрижнем, «серцевиною» правової етики7; з іншою вона значно ширше за неї за змістом, оскільки ра­зом з морально-етичною культурою включає тісно пов'язані з нею інші грані культури юриста як особи. Юридична деонтологія лише частково збігається з правовою етикою. Вона не поглинає її пред­мет і методи, а є певним вступом до неї як в спеціальну науку і учбову дисципліну, використовує її як джерело, з якого черпає де-онтологічні норми. Нормативним змістом юридичної деонтології є як норми, не забезпечені юридичними санкціями (етичні, есте­тичні та ін.), так і норми, що встановлюють юридичну відповіда­льність за невиконання приписів, закріплених в службових докуме­нтах (юридичні).

Маючи свій власний предмет, юридична деонтологія зайняла конкретне місце в системі соціальних наук як юридичних, так і не-юридичних (психологічної, політичної, економічної, екологічної, етичної, естетичної, інформаційної).

Співвідношення юридичної деонтології з суспільно-правовими науками можна подати так:

Юридична деонтологія

Правова інформатика
Правова психологія
Правова естетика
Правова етика

Юридична конфліктологія

Юридична деонтологія, як спеціальна професійно-прикладна наука, входить у систему юридичних наук, об'єднаних загальною назвою — правознавство (юриспруденція) і пов'язана (прямо або побічно) зі всіма.

Система юридичних наук:

 

 

 

 

 

 

теоретико-історичні Юридична деонтологія (як вступна теоретико-правова наука в теоретичну і практичну юриспруденцію)
галузеві
міжгалузеві
спеціальні прикладні
зарубіжні
міжнародні

7 Термін «серцевина» вперше застосований С. С. Сливкою для позначення спів­відношення юридичної деонтології з правовою етикою. — Див.: Сливка С. С.Юридична деонтологія. — Львів, 1996. — С. 4—5.

Юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна_____ 33

Юридична деонтологія перш за все пов'язана з теоретико-історичними науками. Це пояснюється тим, що вона має стриж­нем свого поглибленого вивчення професійно-правову поведінку юриста, його професійну культуру, гармонійно сполучену з етич­ною, політичною, економічною, екологічною, психологічною, есте­тичною і інформаційною культурами. Проблематику юридичної деонтології можна вважати теоретико-правовою, але органічно по­в'язаною з правовою етикою, правовою психологією, правовою по­літологією, правовою естетикою. Формування загальних закономі­рностей професійного кодексу юриста виражаються в поєднанні психологічних, юридичних і інших соціальних (політичних, мораль­них, економічних, екологічних, етичних естетичних) механізмів, що тісно взаємодіють на основі найважливіших структурних зв'я­зків правових принципів.

Предмет юридичної деонтології має відмінності від пред­метів інших наук, що входять до групи історико-теоретичних наук. її об'єднує з теорією держави і права лише те, що теорія дер­жави і права певною мірою є вступом до галузевих наук (конститу­ційного, цивільного, адміністративного, кримінального, екологічного права тощо), а юридична деонтологія — до міжгалузевих (організа­ційним) юридичних наук (прокурорський нагляд, організація право­суддя, правоохоронні органи та ін.). Проте на відміну від юридичної деонтології теорія держави і права є загальнотеоретичною, оскільки виявляє і пояснює основні загальні закономірності розвитку дер­жави і права, виробляє загальні поняття, категорії і принципи, на які спираються інші юридичні науки.

Юридична деонтологія має свою цільову спрямованість. Вона покликана узагальнити інформацію про якість юридичної практики і представити майбутньому юристу систему дозволяючих, заборо­няючих, зобов'язуючих і рекомендаційних норм, яких він повинен дотримуватися в цивілізованому суспільстві, дати загальні відо­мості про специфіку і зміст юридичної діяльності. Вона «рифмуєть-ся» з теорією держави і права, але звернена не до розкриття загаль­нотеоретичних основ права, а до пізнання юридичної практичної діяльності, до людей, що її здійснюють, до загальних і особливих якостей їх праці, морально-психологічних, етичних та інших влас­тивостей її прояву. Виробляючи нормативи (регулятиви) культури поведінки практикуючого юриста, юридична деонтологія доповнює

 

Розділ І

і збагачує ті галузі права, які безпосередньо «обслуговують» юри­дичну діяльність. Це — процесуальне право, а також прикладні дисципліни — криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, правова статистика, оперативно-розшукова діяльність та ін.

При цьому юридична деонтологія спирається на знання галузе­вих і міжгалузевих наук — конституційного, цивільного, криміналь­ного, адміністративного, трудового, екологічного, інформаційного права тощо. Крім того, вона використовує досягнення наук, що вивчають державу і право зарубіжних країн у порівняльному плані (конституційне право зарубіжних країн та ін.), і міжнародно-пра­вові відносини (публічне і приватне міжнародне право, європейське право таін.).

Вітчизняна юридична деонтологія стоїть перед багатьма скла­дними питаннями, які поки що невирішені або недостатньо вирі­шені. Це закономірно, бо юриспруденція розвивається, переживає інформаційно-технічні зміни, у зв'язку з чим висуваються нові про­блеми. Сьогодні формування юридичної деонтології досягло того рівня, при якому і для неї стає характерним процес диференціації, властивий розвитку юриспруденції в цілому. Загальні принципи і положення переломлюються при цьому в специфіці окремих юри­дичних сфер, напрямків і дисциплін і вже в такій опосередкованій формі стають основою для вироблення конкретних рекомендацій для юридичних працівників (наприклад в правоохоронній сфері для працівників міліції, органів прокуратури, органів служби безпеки і т. д.). Професія юриста незалежно від спеціалізації і різноманітності варіантів поведінки кожного з її носіїв має єдині основи, схожі риси, які визначаються спільністю права, його єдністю, взаємозалежністю схвалюваних рішень у процесі практичної юридичної діяльності. При всій відмінності роботи нотаріуса від роботи слідчого прокуратури або органів внутрішніх справ, а останніх від роботи службовців со­ціального забезпечення всі вони є юристами однієї співдружності, яка стоїть на варті законності і правопорядку, захисту і охорони прав і свобод громадян.

Можна виділити три напрямки зв'язку юридичної деонто­логії з іншими правовими науками і навчальними дисциплінами.

Юридична деонтологія:

1) є вступною наукою і містить відомості, необхідні для поглибле­ного розуміння закономірностей юридичної діяльності слідчого, про­курора, судді, нотаріуса, адвоката і інших професій.

к)ична деонтологія як наука і навчальна дисципліна_____ 35

V цьому сенсі її можна назвати загальнопідготовчою наукою, всту­
пі юридичної практики;

') сі ворює теоретичні основи для прикладних юридичних наук і Мінімальних дисциплін: судової психології, судової етики, юридичної ИОнфліктології тощо.

V ньому сенсі її можна вважати своєрідною узагальнюючогою
і і ірс нічною наукою, загальною частиною прикладних юридичних

и.і\ К

І) поповнює багаж юридичної науки і практики завдяки самостій-иому предмету дослідження, розвиває нові підходи, постачає нову інформацію, що почерпнута з досягнень соціальних наук, і тим са­мим збагачує всю юриспруденцію як прикладну, так і теоретичну.

V цьому сенсі її можна вважати самостійною теоретико-юриди-
'пі. по наукою, що утворилася на стику юриспруденції та інших сус-
иі її.них наук.

§ 8. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна

І( )ридична деонтологія як наукова і як навчальна дисципліна — не одне і теж. Як навчальна дисципліна вона переслідує мету дати м.ііібутньому юристу своєчасні уявлення про реальний сенс і зміст ічи іраної професії, представити цілісну картину юридичної діяльності і місце в ній юриста-професіонала, культура поведінки якого відпові-і.к вимогам, які пред'являються до нього суспільством і державою її цаний історичний період. Цю мету можна виразити через єдність Грьох складових:

1) ознайомити з видами професій юриста і розкрити характер юридичної практичної діяльності;

2) визначити стандарти, яким повинен відповідати кожен юрист-Практик, зокрема випускник юридичної навчальної установи;

3) виробити в стінах юридичної учбової установи основні устано-Пси на якісне вивчення юридичних дисциплін, на розвиток професій­ні їх умінь і навиків.

Виходячи з мети, завданнями юридичної деонтології є:

1) визначити нормативи культури поведінки юриста, необхідні гни його ефективної професійної діяльності;

2) навчити правильно розуміти професійний обов'язок, розкрити і» повні етапи його морально-психологічного і професійно-правового ін мислення;

 

Розділ І

3) сприяти гуманізації юридичної діяльності, виключити фор­мальне прикладання знань при наданні професійно-правових по­слуг;

4) навчити своєчасно виявляти і усувати деформації в юридичній практиці;

5) розкрити ступінь залучення юриста в політичну та інші сфе­ри соціального життя країни, орієнтувати на можливі обмеження в ступені і формах участі юриста в політиці;

6) виявити значення міжнародних норм професійної діяльності юриста для вітчизняної юридичної практики;

7) визначити шляхи підвищення престижу юридичної професії;

8) стимулювати юриста до активності в підвищенні рівня право­вої культури суспільства та ін.

Значення юридичної деонтології як навчальної дисципліни не вичерпується тим, що вона є вступом у юридичну спеціальність. Діапазон її впливу на культуру юриста досить широкий. її більш по­глиблене і ґрунтовне вивчення можливо на старших курсах і необ­хідно при проходженні стажування юристів кожної спеціальності з метою підвищення кваліфікації.

Розвиток теоретичної юриспруденції, вдосконалення юридичної практики вносять істотні поправки і зміни в юридичну деонтологію, бо вона є не набір формальних умовностей, а вираз суспільної необ­хідності. Вона покликана розкривати причини виникнення й існуван­ня тих або інших етичних, естетичних, правових та інших правил в юридичній професії, формувати систему нормативів заборонного, дозволяючого, зобов'язуючого і рекомендаційного характеру для кожної її спеціальності згідно з досягнутим рівнем соціальної культу­ри суспільства. В цьому відношенні можливості юридичної деон­тології як наукової теорії професійного обов'язку юриста значні і виражаються в тому, що:

1) нормативність юридичної діяльності не суб'єктивується, не від­ривається від соціально-психологічних чинників. Надаючи правові послуги (консультування, виступ в якості захисника або обвинувача в суді та ін.), юрист проводить профілактичну роботу в суспільстві, «лікує» його, викорінює пороки, допомагає людині у вирішенні життє­вих питань;

2) деонтологічні нормативи культури юриста орієнтують його професійну свідомість на причетність до долі іншої людини, на бо-

Іі >/чк)пчна деонтологія як наука і навчальна дисципліна____ 37

ротьбу з протиправними діяннями, на встановлення законності і пра­це шорядку в суспільстві.

Як гуманістична дисципліна юридична деонтологія роз'яснює ІНАчення тих або інших дій, вчинків, мотивів, характерних якостей Юридичних працівників; сприяє формуванню необхідних для даної Професії етично-психологічних рис; запобігає деформації, можливій і\ результаті тривалого виконання професійних специфічних функ­ції!

Юридична деонтологія покликана допомогти студенту навчитися і пі псуватися з клієнтами і колегами, керувати людьми, зважено іналізувати складні ділові ситуації, самостійно ухвалювати рішен­ня, робити позитивні висновки з негативного досвіду, вдаватися до постійного самоаналізу і об'єктивної оцінки як своїх дій, так і дій Навколишніх людей.

Юридична деонтологія (наука і навчальна дисципліна) є система, і. як всяка система, має свою структуру, тобто складається з еле-чсіііів логічного складу системи.

('истема нормативів культури, що пред 'являються до юрис­ти:

 

Вид культури Соціальний вираз Критерії
Правова Фахівець Законність
Психологічна Особа Віра в себе
Політична Учасник політичного життя Державна користь
Економічна Учасник відносин у сфері економіки Вигода
Екологічна Охоронець природного середовища Самозбереження
Епічна Носій моральних переконань Добро і зло
Естетична Володар естетичних смаків Краса
Інформаційна Активніш учасник інформаційних відносин Комунікація

Структура юридичної деонтології: професія «юрист», гро-м.і пінське суспільство і держава; основні види професії «юрист»; Юридична освіта і юридична наука в системі професійної підгото-ІКИ юриста; юридична практика, юридична практична діяльність; .'. чч/іивості кваліфікаційної атестації юридичних професій; дисци-ПЛІнарна відповідальність юриста; правова, психологічна, політич-

на, економічна, екологічна, етична, естетична, інформаційна культу­ра; професіограми юридичних професій.

Саме така структура покладена в підставу курсу юридичної деонтології як навчальної дисципліни. Для об'єднання структурних елементів у єдине ціле, єдину систему необхідною передумовою єцілісність діяльності, яка полягає в досягненні вищого ступеня впо­рядкованості, організованості, узгодженості її елементів. Ця ціліс­ність виражається у формуванні деонтологічного кодексу професій­ної діяльності юриста, сучасної моделі (стандарту) юридичної професії.

 

 

Розділ II

ПРОФЕСІЯ «ЮРИСТ», ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ДЕРЖАВА

§ 1. Професія «юрист»: поняття, загальні ознаки. Професіоналізм юриста

Професія «юрист»(лат. рго&ззіо, от ргоіїїеог— повідомляю про свою справу) — рід трудової діяльності в правовій сфері суспі-ІЬС гва, що потребує юридичних знань, умінь і навичок, необхідних цля професійного виконання прав й обов'язків.

Юридична професія визначається специфічними умовами діяль-п.ісїї даної сфери і виражається у високій правовій культурі юридич-НОго працівника цієї сфери.

Професія «юрист» розкривається через такі поняття:

1)діяльність, взята як певна реальність;

2) професіоналізм як якість діяльності;

*) юридичний характер діяльності, що відрізняє її від економіч­ні >і. управлінської та інших соціальних сфер застосування праці

и. і)Г)И.

Юрист— фахівець, що одержав повний набір юридичних знань, \ мшь і навичок відповідно до державних стандартів освіти та во-ВОДІє правом займати певні посади в різних сферах юридичної практики, тобто займатися визначеною юридичною практичною

І ЦІЛЬНІСТЮ.

Загальні ознаки професії юриста:

1)служить громадянському суспільству і державі: його діяль­нії її» має насамперед суспільний і державний характер;

2) надає соціальні послуги громадянам у вигляді юридичної до­помоги і має справу, як правило, із соціальними аномаліями, відхи-ВСннями від норм, «хворобами» у суспільстві;

3) користується офіційним статусом посадової особи: при занятті Посади він нерідко присягає на вірність своєму професійному обо-и взку;

4) не бере прямої участі у створенні матеріальних і духовних благ: пні має визначені владні повноваження, що містять в собі управ-іінські основи (але не обов'язково є винятково управлінськими). Гак праця прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника мі иіції і ряду інших пов'язана із здійсненням особливих владних

 

Розділ II

повноважень, з правами й обов'язками застосовувати владу від імені закону;

5) діє автономно: його робота цілком не збігається з діяльністю закладу, відомства, працівником якого він є, хоча і здійснюється в інтересах цього закладу або відомства;

6) діє творчо: він знаходиться в постійному пошуку істини, у нього немає стандартних (шаблонних) рішень, оскільки йому до­водиться вирішувати різноманітні завдання, і кожна нова справа являє собою нове завдання;

7) він є служителем закону: у своїй діяльності завжди обмежуєть­ся рамками закону, уже під час планування своєї роботи він у думці зіставляє свої дії з нормами чинного законодавства;

8) є носієм професійної специфічної культури, що охоплює всі культурні аспекти юридичної діяльності, не лише правові, а й етич­ні, психологічні, політичні, економічні, екологічні, інформаційні та ін., що забезпечує престиж його професії і фаху.

Професіоналізм — невід'ємна властивість юридичної діяльності, що означає добре володіння своєю професією, тобто володіння знан­нями, досвідом, вміннями і навичками. Закінчення юридичної навча­льної установи — лише формальне, а не фактичне свідоцтво рівня юридичної підготовки. Як професіонал юрист повинен володіти фу­ндаментальними і спеціальними юридичними знаннями, мати розви­нене правове мислення, бути впевненим у верховенстві права і не­обхідності дотримання законності; уміло користуватися юридичним інструментарієм при вирішенні юридичних завдань у цілях захисту прав людини. Професіонал — це добре підготовлений спеціаліст кон­кретної справи. Високий професіонал це людина внутрішньої самодисципліни, яка ніколи не дозволяє собі поверхового став­лення до справи.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.