Помощничек
Главная | Обратная связь

...

Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА 2 страница



1 Див.: ШмоткінО. В. Юридична деонтологія. — К.: МНТУ, 1995. — С. 4.

2 Див.: Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д.Юридична деонтологія. — К.: Віра-Р,
1999. — С. 14.

3 Сливка С. С. Юридична деонтологія. — Львів, 1996. — С. 6.

Л >/чн)іічіш деонтологія як наука і навчальна дисципліна 15

и його первинному, моральному, значенні. Ним охоплюються прави-іі (нормативи, регулятиви) культури, які визначають поведінку юриї і а в процесі практичної діяльності. Перш за все це — норма-• їїічі моральної (етичної) культури. Окрім них, ще й нормативи /(і ихологічної, політичної, правової, економічної, екологічної, есте­тичної , інформаційної культур юриста, тобто вся гамма культур, яка обумовлює професійну юридичну діяльність, регламентує відно-піі пня до об'єкта праці — клієнта, а також до колег і забезпечує І цілому режим належної і гарантованої поведінки осіб у стані їх п і.к мозалежності.

Безліч варіантів прояву культури юриста і різноманітність юриди­чних спеціальностей не виключає^ а передбачає необхідність стан­дарту професійної діяльності. Такий стандарт, з одного боку, ви-ріжає ступінь реалізації можливостей і потенціалу юристів у своїй професійній діяльності, з іншого — є обов'язковим (належним) орі-' НТиром для будь-якого члена кожної професійної групи юристів — прокурорів, суддів, нотаріусів та ін.

§ 2. Предмет юридичної деонтології

І Іредмет юридичної деонтології — система (оптимальний звід) правових, політичних, психологічних, етичних, естетичних, інформа­ційних й інших норм-вимог, що загалом визначає соціально-правовий режим професійного спілкування юриста з колегами і клієнтами, і іакож основні види юридичних професій та характер юридичної практики у співвідношенні її з наукою і освітою.

Соціально-правовий режим професійного спілкування юриста — ік атмосфера взаємостосунків по лінії «юрист—громадянин», що розривається в особливих психологічних, етичних, правових та піших зв'язках: юрист—клієнт, юрист—колеги, юрист—родичі клі-і кта.

Предмет юридичної деонтологіїскладний:

1) юридичні професії за їх характерними рисами;

2) юридична практика у взаємовідношенні з юридичною освітою і юридичною наукою;

3) нормативи поведінки юристів різних спеціальностей, яких ВОНИ повинні дотримуватися в процесі професійної діяльності. Іііімоги, що пред'являються до юристів, концентровано виражені а професіограмах юридичних професій.

Усі елементи структури предмета юридичної деонтології тісно взаємопов'язані і, по суті, два перших «працюють» на третій еле-і мент, оскільки наука, що вивчається Вами, називається «юридич-| ною деонтологією» і покликана дати узагальнення деоотологічних стандартів поведінки і основних принципів професійної діяльності юриста. Сухий опис юридичної професії, юридичної освіти і науки не може вичерпати або замінити розкриття оцінної сторони профе­сійної діяльності юриста, що виражається в нормативах (регуляти-вах) його поведінки. Тільки через вимоги, правила (нормативи, моделі) поведінки юристів-практиків у всьому різноманітті їх вчи­нків відкриваються можливості пізнати якість, ефективність юриди­чної практики.

Юрист одночасно виступає як:

 

Представник юридичної професії професійна роль
Представник держави і суспільства, відповідальний за підтримку режиму законності і правопорядку соціальна роль
Представник свого клієнта приватний прояв професійної і соціальної ролі

До соціальної діяльності юрист залучається з його суб'єктивним світом відчуттів, переживань, прагнень, образом мислення, етични­ми оцінками. У ході професійної роботи юрист, керуючись міркуван­нями юридичного характеру, спирається на знання соціальних норм (моралі, звичаїв, політики, естетики) і виробляє відношення до тих со­ціальних цінностей (правових, політичних, економічних, екологічних, етичних, естетичних та інших), які захищаються цими нормами.

Поведінка юриста виявляється в культурі професійного мислен­ня, умінні на науковій основі організувати свою працю, майстерності спілкування, здатності оцінювати і переоцінювати професійний до­свід, аналізувати власні можливості і помилки, ухвалювати пра­вильні рішення, орієнтуватися в психологічних і моральних особли­востях клієнта, створювати сприятливий для справи психологічний клімат у колективі, естетично оформляти документи і своє робоче місце, ефективно використовувати інформаційні системи. Специфіка професійної поведінки юриста обумовлена, окрім юридичного мис­лення, рівнем кваліфікації, стилем керівництва, особливостями юри­дичної практики, компетентністю, періодичною атестацією, дисцип­лінарною відповідальністю та ін.

І'і шоманітність варіантів поведінки юриста в практичній діяль-НОігі (під час здійснення владних повноважень по відношенню до і ромадян і надання громадянам професійно-юридичних послуг) не мі і і.їм і.ся підрахунку. Під впливом певних нормативних приписів і конкретних життєвих ситуацій, в яких він виявляється, його пове-іінк;і кожного разу є неповторною, «разовою». Проте вона у всіх іипадках повинна бути деонтологічною, тобто заснованою на прави-юОов'язуючого, дозволяючого, забороняючого і рекомендацій­ною характеру.

§ 3. Передумови виникнення і етапи розвитку юридичної деонтології

Передумови виникнення юридичної деонтології слід шукати п давнині, коли виник суспільний розподіл праці, що перетворив лю­тих на відносно самостійного індивіда і поклав початок професій­ному відособленню соціальних груп усередині суспільства. Суспіль» < піні розподіл праці поставив людей в залежність одних від інших. ■ • і \ конфлікти, що виникли між ними, між суспільством і особою, ви-, . і пікали необхідність в їх урегулюванні. Роль арбітрів виконували найбільш авторитетні і знаючі члени суспільства: старійшини, жерці. V зв'язку з розвитком економічних, політичних, соціальних, культу­рних відносин усередині держави і за її межами, з'явився ряд про-, фесій, що постійно оновлювався.

Однією із стародавніх є і юридична професія. її оформлення по­в'язане з розвитком права, появою особливого інституту соціальної влади держави, його апарату, спеціалізованих органів: суду, поліції, каральних установ, що володіли владними повноваженнями, і особ­ливого прошарку людей, що займаюлися управлінням і правовим об­слуговуванням населення — застосовувсічів права, юристів-прак-гиків. Першою передумовою появи юридичної деонтології стала суспільна затребуваність в праці юриста.

Професія юриста спочатку виникла і розвивалася і як вид со­ціальних послуг, і як засіб виконання управлінських функцій. Як правило, юристи займали високий соціальний стан, а їх клієнти були особами з різним соціальним статусом. Рухомі пошуком справед­ливості, яка розумілася по-різному різними шарами суспільства, клієнти, позбавлені знань у правовій сфері, знаходилися у цілковитій залежності від юриста, до якого зверталися за правовою допомо

 

гою. Внаслідок відсутності юридичних пізнань клієнти неспроможні були оцінити законність дій застосовувачів права, у провадженні яких знаходилися їх справи і якими вершилася справедливість. Вони вимушені були покладатися на компетентність і сумлінність юристів. Розбіжності між правосвідомістю юриста і клієнта, диспро­порції в знанні права — друга передумова появи юридичної деонтології.

З розвитком соціальних, економічних і соціально-культурних від­носин відбулася диференціація юридичних професій, збільшилося соціальне навантаження на юридичну професію, чітко визначилася роль юридичної практики. З одного боку, зріс вплив практикуючих юристів на розвиток суспільства, функціонування правової системи держави. Покращала професійна підготовка юристів. Підвищився авторитет юридичної професії. Вона стала виступати одночасно як об'єкт і як суб'єкт регулювання. З іншою, спостерігається зростан­ня правосвідомості населення, зміна культурно-правового рівня клі­єнтів, збільшення їх вимогливості до якості юридичної допомоги. У таких умовах склалася третя передумова розвитку юридичної деонтології, а саме — потреба населення в ефективній юриди­чній практиці.

Етапи розвитку юридичної деонтології як науки тісно по-в 'язані з передумовами її появи. Виділення етапів є умовним, їх кількість може бути різною, все залежить від критерію, покладеного у підставу розрізнення таких етапів. Відомо, що кожна професія створювала і створює свою деонтологію. На розвиток юридичної деонтології істотний вплив зробила медична деонтологія, яка заро­дилася в античні часи. Початок їй покладено «клятвою» Гіппократа, що містить принципи і правила, котрі регламентують діяльність лі­каря. А в XX—XXI століттях медична деонтологія стала одним із розділів медичної науки, присвячених вивченню ролі психологічних, етичних і інших соціальних вимог до діяльності медичних працівни­ків з метою досягнення максимальної користі в лікуванні і профіла­ктиці хвороб, оздоровленні і продовженні життя людини.

Перший етап розвитку юридичної деонтології, що виразився в уявленнях про те, якою повинна бути юридична діяльність, відно­ситься до часів Стародавнього Риму і пов'язаний з іменами класи­ків юриспруденції (Гай, Ульпіан, Модестин, Павло, Папініан). Вони бачили зміст юридичної діяльності в трьох її складових: а§еге —

/(>і>іі(>іічііа деонтологія як наука і навчальна дисципліна________ 19

Квр) І1.ІІП юридичними діями сторін; сауеге — складати формули (Окумснтів; гезропсіеге — давати поради, консультації. Та й сам ГОрмін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі в кінці IV — на початку III століття до н. є. (лат. зигізргасіепііа— знання права). Діяльність провідних юристів Стародавнього Риму істотно вплину-іі.і на подальші покоління юристів країн Західної Європи в плані формування професійних якостей, навиків і установок. Проте тер­міном «юрист» тоді ще не називалися фахівці у галузі права. Він ви­користовувався для позначення багатьох явищ правового характе-І>\ - права, сукупності законів, справедливості тощо.

У міру ускладнення соціального життя, розвитку моральності і є нічної культури суспільство передавало накопичуваний обсяг різ­них видів діяльності, що регулюють їх життя і забезпечують цю регуляцію (особливо при вирішенні конфліктів), спеціально виділеним і професійно підготовленим людям. Поступово в усіх країнах світу йшов процес становлення, а потім організаційного і методичного оформлення професійної юридичної освіти. Перші університети, що шіникли в XII—XIII століттях у Болоньї, Падуї, Кембриджі, Сала-манки, Парижі, мали юридичні факультети, де готувалися юристи з урахуванням обсягу і змісту правових робіт і послуг у даному суспільстві. Вже в середньовіччі від термін «]игіз», який, як і в да-внину, уживався в різних значеннях, з'явилося слово «іигізіа».

Другий етап розвитку юридичної деонтології пов'язаний з пері­одом розвитку буржуазних відносин і формуванням світського, юри­дичного, світогляду (XVII—XVIII ст.), коли юридична практика змінюється, розширюється її зміст, з'являються нові форми і засоби здійснення. Властива юридичному світогляду буржуазії ідеалізація права як основи суспільства і держави багато в чому сприяла фо­рмуванню інтересу до юридичної професії. Накопичений досвід у дер­жавах Західної Європи став одним з важливих етапів розвитку део-нтологічних якостей вітчизняного юриста. Тоді ж у Росії (XVIII ст., при Петрі І) запроваджено в ужиток термін «юрист», запозиче­ний з Німеччини («зигізі»), як похідний від середньолатинського

«Іигізіа».

Деонтологічні вимоги пред'являлися до випускників юридичних факультетів університетів дореволюційної Росії і України, які функ­ціонували з 60-х рр. XIX ст. Випускники юридичних факультетів, в основному, йшли на службу в державний апарат по відомству

__ Розділ І

Міністерства юстиції (судді, прокурори, слідчі, нотаріуси) і в юрис­консультські частини казенних і комерційних установ. Багато хто з них обирав «вільну» професію адвоката. Принципи і норми деон­тології залежали від рівня соціально-економічного розвитку, від су­спільно-політичного ладу, способу життя, менталітету народу, його національних і релігійних традицій. Деонтологія завжди була орга­нічно вплетена в систему духовної культури.

Третій етапрозвитку юридичної деонтології припадає на поча­ток XX століття і пов'язаний з оформленням перших документів про стандарти юридичної професії (зокрема відомостей з питань юри­дичної деонтології).

Відомо, що тільки в результаті набуття фахової правосвідомості професія досягає якісних найвищих характеристик, що відрізняють її від роду занять. Ці якісні характеристики виявляються в здат­ності професії до саморегулювання (саморегуляції). Завдяки пра­гненню до впорядкування відносин усередині професії відбува­ється внесення її регулюючої дії в суспільне життя. Здатність до саморегулювання втілюється в ідеях, принципах, методах, умовах і порядку регулювання професії. Сформовані правила оформляються в єдиний документ, що приводить їх до одноманітності. Положення таких документів стають корпоративно-нормативними (норматива­ми культури юриста) і набувають значення професійних стандар­тів,тобто розповсюджуються на всіх представників професії, вима­гають підпорядкування і забезпечуються заходами примусу. Саме ці документи служать офіційними джерелами юридичної деонто­логії, їх можна назвати актами про корпоративні норми-стандарти, що пред'являються до юридичної професії, про регулятиви (норма­тиви) культури юриста.

Усвідомлення необхідності регулювання юридичної професії, а значить і досягнення її цілісності, відбулося не відразу. Значний внесок у процес визрівання права професії на саморегулювання і ви­значення корпоративних нормативів культури юриста внесли амери­канські судді Джорж Шарсвуд, котрий опублікував 1854 р. курс ле­кцій «Професійна етика», і Давид Гофман, який в 1856 р. включив п'ятдесят рішень в «Курс правових досліджень». їх напрацюван-ня були використані при складанні Першого професійного кодексу, прийнятого Американською Правовою Асоціацією (АВА) в 1908 р. під назвою «Канони професійної Етики». Положення «Канонів»

/< Юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна___ 2\_

І її їм дсо і іто логічними стандартами, які забезпечували, з одного цілісність професії, а з іншою — довіру до юридичної професії і іиііч\ суспільства.

Регулювання юридичної практики в США, як і раніше, здійснює ЧІЛза допомогою: 1) розробки етичних кодексів (професійних і гандартів), які стають законодавчою базою штатів у цьому пи-і.ипії, 2) винесення резолюцій (рішень) з різних аспектів адвокатсь-і "і практики, де найзначнішими є роз 'яснення з питань професій­ної стики. Ці роз'яснення не володіють нормативною силою, проте, виступають «переконливою інстанцією», тобто є своєрідними де­нні ологічними нормами-рекомендаціями. У 1967 р. АПА видала І [огляди на професійну етику», в 1984 р. — «Формальні і нефор-і.і и.ін погляди на етику» (2 томи) та інші.

Четвертий етапрозвитку юридичної деонтології пов'язаний і міжнародною уніфікацією вимог, що пред'являються до юри-і і т,виходом за національні рамки, появою міжнародних станда-ртіву професійно-юридичній діяльності80-х рр. XIX ст.).( я пилися європейський деонтологічний кодекс, міжнародні станда­рт незалежності юридичної професії, міжнародні кодекси етики та пі (див.: «Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста»). Інтерес до деонтології юридичної професії зріс як у науковій, так і в павчально-освітшй сфері.

Годі ж було започатковане викладання (як вступ до юридичної і меціальності) навчального курсу «Юридична деонтологія» в Хар-к міському юридичному інституті (нині Національна юридична ака-цемія України імені Ярослава Мудрого). Викладання цього курсу і шіснювалося на основі першого навчального посібника з аналогі­чною назвою (1987 р.) за редакцією В. М. Горшеньова і В. В. Ко­марова. Запровадження навчального курсу юридичної деонтології і і имулювало розробку проблем у даній галузі наукових знань.

Отже, впродовж майже всієї історії суспільства потреба в праві, професійній діяльності юристів була різною. Усвідомлення цієї потреби змінювалося. Але завжди в суспільстві жило прагнення мати можливість справедливого вирішення спорів і захисту від сва­ні лля за допомогою професійних юристів.

Розділ І

§ 4. Нормативні основи юридичної деонтології

Нормативними (регулятивними) основами юридичної деон­тології є Конституція, поточне законодавство країни, кодекси етики, правила поведінки і дисциплінарні статути, інші службові докумен­ти окремих професійних груп юристів, які юридично або морально зобов'язують дотримуватися викладених в них норм при здійсненні професійної діяльності. Коли ми говоримо про нормативи культури (поведінки) юриста-практика, маємо на увазі, що нормативи міс­тяться як в правових актах держави, так і в корпоративних докуме­нтах, в моральних (деонтологічних) кодексах юридичних об'єднань (спілок адвокатів, корпорації суддів і т. п.) — внутрішньодержавних і міжнародних.

Нормативні основи юридичної деонтології:

1) етичні або деонтологічні кодекси (правила поведінки) профе­сійних груп юристів, які прийняті в державі — кодекси національ­них об'єднань (корпорацій) юристів,

2) етичні або деонтологічні кодекси (правила поведінки) юрис­тів, які затверджені як міжнародні стандарти — кодекси міжнаро­дних об'єднань юристів;

3) законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти держави в тій їх частині, в якій містяться нормативні приписи етичного (де-онтологічного) змісту — національне законодавство.

Забезпеченість норм (нормативів), що містяться в цих докумен­тах, залежить від суб'єктів їх ухвалення. Ними є національні профе­сійні об'єднання юристів, міжнародні (європейські) організації юристів, правотворчі органи держави4.

4 Доцільно на законодавчому рівні встановити механізм ухвалення етичних (деонтологічних) правил. Для цього необхідно визначитися в питанні, чи є етичні правила, що містяться в кодексах (правилах), корпоративними або юридичними нормами. У разі визнання їх корпоративними етичні кодекси (правила) повинні прийматися з'їздами об'єднань адвокатів, суддів, нотаріусів та ін., а не відомствами або комісіями і комітетами, створеними при відомствах або при уряді. Наприклад, Правила адвокатської етики були схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адво­катури при Кабінеті Міністрів України. Правильніше було б прийняти їх з'їздом адвокатів. Тоді природа такого роду етичних правил відповідала б тій, яка спочатку закладалася при їх створенні, а саме як норм саморегулювання кожною професій­ною групою юристів. Тільки після ухвалення органами об'єднань юристів етичні правила могли б бути схвалені офіційними комісіями, колегіями при відомствах або уряді, що означало б можливість застосування державних санкцій (зокрема примусового характеру) у разі їх порушення. Крім того, не повинно бути колізій

ідична деонтологія як наука і навчальна дисципліна_____ 23

V цивілізованому суспільстві виникла соціальна необхідність N і її. гсматизації і приведенні в дію наукових і практичних способів формування атмосфери взаєморозуміння між виконавцями службо-функцій і споживачами їх послуг. Документи, що регулюють і гич ні та інші соціальні норми поведінки окремих юридичних профе-' їм и різних країнах, мають різноманітні назви.

Назвемо деякі деонтологічні документи, що діють у США:

І) «Канони професійної етики» — затверджені Американською І Ірявовою Асоціацією; 2) «Правила професійної поведінки» — при­ми 111 и кожному штаті для регулювання діяльності членів адвока­тур штатів. У їх основі лежать Типові правила професійної пове-мпки (прийняті АВА в 1983 р. з подальшими поправками). Вони Юлодіють силою нормативного документа на відповідній території; Ч Федеральні правила цивільного процесу» — служать зразком і іVI цивільного процесу в штатах; 4) «Кодекс судової етики» — міс­тить такі правила: суддя повинен зберігати чесність і незалеж­ніш, судової влади; суддя не повинен здійснювати неналежних дій \ і воїй діяльності і не допускати сумнівної поведінки; суддя повинен виконувати посадові обов'язки неупереджено і старанно; суддя може займатися позасудовою діяльністю з метою вдосконалення 1.1 кону, правової системи і процесу здійснення правосуддя; суддя Повинен регулярно подавати звіти про свої доходи, які він одержав

правову і позасудову діяльність; суддя не повинен втручатися и політичну діяльність; 5) «Висновки Верховного Суду з етичних Витань» — Верховні суди штатів виробляють етичні роз'яснення ібо безпосередньо, або через створювані ними органи (комісії, ко­мітети); 6) «Етичні стандарти прокурорів округу Окленд» — прий-пі п правоохоронними органами майже в кожному штаті країни; 7) «Статут поліцейських міста Ленсинга», «Кодекс етики поліцей-с і.міх штату Мічиган»; 8) «Морально-етичний кодекс поліцейського (НІЛ» — служить моделлю для морально-етичних кодексів праців­ників поліції кожного штату.

Етичні правила та інші нормативи культури адвокатів, суддів 1.1 інших юридичних професій діють у Франції, Англії і Уельсі, Шотландії, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Данії, Австрії, Польщі,

її * нормами, які містяться в етичних кодексах, загальних для всіх юристів і для КОЖНОЇ їх професійної групи. Відповідальність за забезпечення узгодженості тако-іо роду документів доцільно покласти на Вищу раду юстиції.

24_____________________________________________ Розділ І

Туреччині, Ізраїлі, Росії та інших країнах. Тільки відносно адвокатів розроблені «Етичні правила солісторів Великобританії», «Регла­мент Паризької колегії адвокатів», «Кодекс адвокатської етики Нідерландів», «Правила професійної етики російських адвока­тів», «Зібрання основ адвокатської етики і професійної гід­ності» Польщі (схвалено в 1961 р., вносилися зміни в 1970, 1987, 1993, 1998 рр.)5.

Існують акти деонтологічного змісту для працівників системи органів внутрішніх справ і згідно з їх нормативами проводиться освітня підготовка. Декретом № 86592 введено «Кодекс деонтології національної поліції Франції». У Англії діє «Положення про ети­чні принципи поліцейської служби Великобританії», у ФРН«Етика поліцейського ФРН», в Росії — «Кодекс честі рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ Російської Фе­дерації».

Активізувалася діяльність з розробки і ухвалення деонтоло-гічних (за назвою — етичних) правил для юридичних професій в Україні з метою: 1) підвищення ефективності досягнення професій­ного результату; 2) забезпечення сприятливих умов для користува­чів послуг.

Наведемо основні документи деонтологічнічного значення в Україні (за роками появи):

Наказ МВС України (1996 р.)

Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ України

Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України (1999 р.)

Раритети . Правила адвокатської етики

Схвалений Колегією МВС України (2000 р.)___________________ Наказ Головного управління дер-жавної служби України (2000 р.)

Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ

Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу) та ін.

Загальні правила поведінки державного службовця

Наказ Національної служби посе-редництва і примирення (2000 р.)

5 Польський кодекс професійної етики складається з шести розділів, в яких, окрім
загальних положень, містяться правила, що стосуються виконання професійних пов­
новажень і обов'язків (2-й розділ); відносин адвоката з судом і іншими органами, пе­
ред якими він виступає при здійсненні професійної діяльності (3-й розділ); відносин
з колегами (4-й розділ); відносини з клієнтами (5-й розділ); діяльність в органах само­
врядування і відносини з органами влади адвокатури (6-й розділ).

6 Раритет (нім. Кагіїаі від лат. гагііаз) — рідкість, цінність.

Юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна_____ 25

< •' новні положення професійної німі юристів України

Затверджені V з'їздом Союзу

юристів України (2001 р.)

І одс кс професійної етики суддів
кс професійної етики нотаріусів

Затвердженій V з'їздом суддів Ук-раїни (2002 р.)

Затверджений рішенням Конфе­
ренції Української нотаріальної
палати (2007 р.)__________

Кодекси юридичних професій в нашій країні і за кордо­ном, що мають назву моральних (етичних), не вичерпуються мине етичними нормами.їх зміст становлять положення мате­рі.! и.ного і процесуального права, правила судочинства та інші нор­ми що відносяться до юридичної практики взагалі, а також до її спе­ціальних питань (ліцензування, взаємостосунки адвоката і клієнта і пню). Крім того, ці норми забезпечені механізмом їх реалізації і си-0ТЄМОЮ відповідальності в межах дисциплінарного процесу.

Як правило, етичні (або деонтологічні) кодекси юридичних про-фесій в Україні розробляються з орієнтацією скоріше на Євро­пі ііські, чим на американські моделі, хоча вивчаються при їх скла-

І.І1ІІ1І ВСІ.

ІІормативними основами юридичної деонтології є також служ­бові документи, затверджені певними міністерствами і відомствами (відомчі акти). Наприклад, «Статут патрульно-постової служби міліції України», затверджений наказом МВС від 28.07.1994 р. V найбільш загальному вигляді деонтологічні вимоги до юристів рі-(ішх спеціальностей закріплені в законах (закони України «Про адвокатуру», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про нотаріат», «1 Іро статус суддів» та ін.).

На відміну від нормативно-правових актів деонтологічні доку­менти (декларації, рекомендації, принципи, основоположні принципи, керівні положення, етичні кодекси та ін.) не мають обов'язкової юри­дичної сили. Вони, по суті, є заявами про наміри, звичайно націлени­ми на конкретні професійні галузі, наприклад, роль поліцейських, прокурорів, суддів. Проте заяви такого роду є легітимними в межах певної корпорації (об'єднань адвокатів, нотаріусів і т. д.) і з часом можуть бути занесені до нормативно-правових актів, стати обов'я­зковими для виконання (легальними). Якщо ж вони офіційно (на дер­жавному рівні) закріплюються, то тим самим підтверджується їх легальність (законність).

Розділ І

На рубежі XX і XXI століть в світі спостерігається об'єктивна тенденція га/жом/заг/п деонтологічних (або етичних) норм поведі­нки професійних груп юристів, незалежно від їх державної прина­лежності. У національних правилах утілюються міжнародновизнані єдині принципи і підходи, затверджуються схожі нормативи культури юриста: судді, адвоката, прокурора і ін. Іншими словами, відбува­ється зближення у вимогах до правил поведінки юристів різних країн завдяки розробці деонтологічних (або етичних) моделей їх культури. Вищими стандартами служать міжнародні деонтологічні (або етич­ні) документи юридичних професій, наприклад Деонтологічний ко­декс (Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського співтовариства, прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 р.) та ін. (див.: Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста).

§ 5. Методи юридичної деонтології Метод юридичної деонтології — це сукупність логічних при­йомів і конкретних способів обґрунтування системи знань про тео­ретичне осмислення і практичне застосування деонтологічних нор­мативів (стандартів) культури поведінки юриста. Слід враховувати, що поняття методу включає поняття про всяку планомірну діяль­ність і її практичну ефективність. Методи юридичної деонтології:

— філософські;

— загальнонаукові;

— міждисциплінарні,

— спеціальні (конкретні).

Загальним методом юридичної деонтології є діалектич­ний метод, який дає можливість розкрити генезис, еволюцію, озна­ки, зміст і види юридичної практичної діяльності; врахувати чинни­ки — матеріальні (матеріалістична діалектика) і духовно-культурні; виявити варіативність системи вимог до культури поведінки юриста різної спеціалізації; уяснити форми взаємодії юриста з суспільним середовищем у процесі виконання службових обов'язків. Діалекти­чний метод починає працювати тільки з поняттями і категоріями, що вже сформувалися, тому його цінність виявляється в єдності з синергетичним підходом (методом соціальної синергетики) і си-

/(){>ндична деонтологія як наука і навчальна дисципліна____ 27




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.