Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА 4 страница



Властивість професіоналізму відбиває специфіку роботи юрис­та, відмежовує її від правової свідомості, правової культури інших суб'єктів права— не юристів. Професіоналізм як властивість юри­дичної діяльності в юридичній практиці закріплюється у відповід­них нормативно-правових актах і є основою системи офіційних норм-вимог, що ставляться до юристів конкретної спеціалізації.

Діяти професійно означає:

1)діяти за правилами, виробленими і закріпленими у встановле­ному порядку, відповідно до особливого рівня (якості) прийнятих на себе завдань;

11 І» >фесія «юрист», громадянське суспільство і держава________ 41_

2) мати високу кваліфікацію (ділову компетенцію), засновану на фа -.овій освіті;

І) керуватися морально-правовим обов'язком (а не розуміннями Юристі або вигоди); дотримуватися нормативів правової, психоло-і ІЧКОЇ, політичної, економічної, екологічної, етичної, естетичної, інформаційної культури, що пред'являються до процесу діяльності і п результатів;

4) бути підконтрольним відповідним державним органам і (або) Об'єднанням спеціалістів, але вільним від непрофесійного (в тому ЧИСЛІ партійного) втручання;

5) гарантувати здійснення роботи — забезпечити безперервність діяльності на належному рівні відповідно до поставлених завдань ■бо запитів;

6) одержувати належну оплату за свою кваліфіковану працю.

§ 2. Фах і кваліфікація юриста

Професія, як правило, містить у собі ряд фахів. Наприклад, професія вчителя має такі фахи — вчитель математики, хімії, біо-юі її, історії, основ правознавства та ін. Розвиток науки і техніки, '.міни в економічній і політичній сферах життя країни викликають Появу нових і втрату застарілих професій і фахів. У Державному реєстрі налічуються тисячі професій і фахів, що постійно поновлю-Ються або змінюються1.

Юридичний фах(від лат. зресіез — рід, вид) — певний вид профссійно-трудової діяльності в межах професії юриста з чітко позначеними повноваженнями, що потребує конкретних правових інань, вмінь і навичок необхідного рівня і напрямку професійно-пра-Ювого мислення і діяльності.

Фахи юридичної професії за родом діяльності:

— слідчий органів внутрішніх справ, прокуратури, служби без-ін мі, податкової міліції;

— військовий прокурор — армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та ін.;

' Див.: «Про перелік напрямків та спеціальностей, за якими здійснюється підго-кінка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікацій-ИИМИ рівнями» (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 507 від ' І іранця 1997 р., із змінами, внесеними згідно з наказами Міністерства освіти і на-> її м)

 

Розділ II

— суддя — Конституційного Суду; загального суду, господарсь­кого суду, адміністративного суду та ін.;

— інспектор системи МВС — інспектор дозвільної системи, дільничний інспектор, інспектор ДАІ, інспектор кримінальної мі­ліції у справах неповнолітніх, інспектор по роботі з особовим скла­дом та ін.

В умовах зростання правового регулювання суспільних відносин спеціалізація стає об'єктивною вимогою. Якщо декілька років тому адвокат не мав права публічно заявляти про себе як про фа­хівця у певній галузі права, то сьогодні це стає можливим і необ­хідним, тому що свідчить про володіння адвокатом потрібними винятковими знаннями, навичками і досвідом. Наприклад, у США відбувається сертифікація адвокатів-фахівців у галузі кримінально­го, цивільного, трудового, шлюбно-сімейного, імміграційного пра­ва, права про банкрутство та ін. Сертифікація адвокатів-фахівців як один із засобів регулювання юридичної практики означає, що ком­петентним органом перевірена кваліфікація адвоката — це дозволяє вважати його фахівцем у конкретній галузі права, що підтверджує виданий адвокату сертифікат (свідоцтво). Назріла потреба в такій сертифікації адвокатів (і не тільки адвокатів) в Україні. Поглиблю­ється спеціалізація в організаційній структурі МВС, з'являються нові, все більш вузькі напрямки, все частіше можна почути не просто про гарного слідчого, а про гарного слідчого-господарника (фахівця з розслідування господарських злочинів), не просто про операти-вника, а про оперуповноваженого з досвідом розкриття злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків. Популярність адвоката і на­віть адвоката-цивіліста поступається нерідко першістю спеціалісту в галузі позовів про незаконне стягнення штрафних санкцій подат­ковою адміністрацією і т. ін.

Фахівці в конкретній галузі юридичної практики мають рівень правової культури і професійної кваліфікації, що відповідають за­йманій посаді.

Кваліфікація юриста — ступінь підготовленості, наявності спеціальних правових знань, умінь і практичних навичок, необхід­них для виконання професійних обов'язків. Для окремих фахів (на­приклад оперуповноваженого кримінального розшуку, слідчого та ін.) принципове значення має фахова придатність: відповідність цим фахам спроможностей, фізичних і психічних властивостей особи.

///><х/іесія «юрист», громадянське суспільство і держава__ 43

К )ристи, як правило, мають різну підготовленість, неоднакові і Проможності. Кожний з них переслідує свої особисті інтереси по­рч і із суспільними. А всі разом вони здійснюють професійну діяль­нії м,, що впливає на якість життя суспільства і його правову куль-іуру

V ) Ірржавній програмі розвитку юридичної освіти в Україні акце-і гніться увага на необхідності сполучати у пізнанні права універ-і КЛІЗМ і національну специфіку. У 1999 р. Верховна Рада України І>.■ і нфікувала Конвенцію «Про визнання кваліфікацій вищої освіти її < пропейському регіоні» (Лісабон, 1997 р.)2. Згідно з Комюніке кон­ференції міністрів вищої освіти 33 країн Європи (Берлін, 2003 р.) від-і л насться поступове формування загальноєвропейського простору ІИщої освіти як частини становлення «Європи знань». У Європі «ква­ліфікація» у сфері праці розуміється як рівень підготовки, ступінь при-1.11 пості до якого-небудь виду роботи. Сам термін «кваліфікація» ви­користовується для позначення довільного посвідчення, сертифікату, ііпідомаабо грамоти, які засвідчують успішне виконання певної осві-

... ОЇ програми в конкретній предметній галузі. Володіючи освітньою

Кваліфікацією, випускник європейського вищого навчального закла-і\ має право працевлаштуватися в певній предметній галузі. Він і амостійно знаходить роботу на ринку праці.

І і Україні термін «кваліфікація» є більш наповненим і диференці­йованим. «Професійна» кваліфікація об'ємніше, чим «освітня» за рахунок «набору обов'язків». Проте за рахунок цих же «обов'язків» шіянляється звуженим обсяг і складність завдань конкретної пред-МЄ і мої галузі, що опановується3. Від рівня кваліфікації залежить по-I а. іа юриста.

Якості юриста як особи, що визначають рівень його кваліфі­кації:

професійно-ділові: глибока повага до законів, працездатність, ічдповідальність за долю людей, любов до своєї професії, здатність і амокритично оцінювати свою діяльність, дисциплінованість і пунк-Гуальність у роботі;

*' і порено Комітет Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в євро-Пі інт.кому регіоні, що може приймати проекти поправок до цієї Конвенції більшіс-N11 у дві третини голосів.

' Модернізація вищої освіти України і Болонський процес:Матеріали до Першої лекції /Укладачі М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, К. М. Левківський, Ю. В. Су-ірюков; Відп. ред. М. Ф. Степко. — К., 2004. — С. 4—5.

44 Розділ II

морально-етичні:твердість моральних засад, високі етичні по­гляди, сумлінність, принциповість, відповідальність за виконувану справу, здатність брати відповідальність на себе, гуманність, нетер­пимість до порушників законів;

інтелектуальні:вміння відрізняти істотне від неістотного, голо­вне від неосновного, ерудиція, глибина, логічність, незалежність мислення, здоровий глузд, розсудливість, гнучкість мислення (умін­ня розглядати питання з різних аспектів), конструктивність і про­гностичний характер мислення, спостережливість, продуктивна пам'ять;

емоційно-вольові:вміння в складних умовах залишатися тер­пимим, ввічливим, витриманим, урівноваженим, при цьому виявляти твердість моральних і ідейних переконань; володіти почуттям обо­в'язку і відповідальності за доручену справу, необхідною волею і на­полегливістю у виконанні прийнятих рішень;

організаційні:вміння організувати власну ефективну роботу, а також роботу колег і всього колективу.

Питання про відповідність юриста займаній посаді вирішують кваліфікаційні комісії.

§ 3. Місце і соціальне призначення юриста

в суспільстві і державі.

Сфери прикладання праці юриста

Процес становлення нової державності України, фундаментальне оновлення законодавства, судова реформа і необхідність посилення захисту прав і свобод громадян, створення ефективно діючої рин­кової економіки і захист вітчизняного підприємництва, боротьба із злочинністю радикально змінили соціальну значимість юриста — фахівця в галузі права. Юридична професія в Україні стала однією з найбільш затребуваних, як і у всьому цивілізованому світі. Розви­нуті країни світу завжди високо цінували юристів. Наприклад, 45 % засновників Конституції США (1787 р.) були юристами. Сьогодні в Сенаті США юристи становлять близько двох третин, а в Палаті представників — близько половини. У США юридична професія традиційно є однією з престижних і високо оплачуваних.

Питома вага юристів серед фахівців у США, ФРН, Великобри­танії значно вище, ніж в Україні. В нашій державі, як і в інших кра­їнах СНД, донедавна в умовах жорсткого централізованого регулю-

ІІ/іофесія «юрист», громадянське суспільство і держава___ 45

И.ІІІ1ІЯ радянських часів не було особливої потреби в юристах (за іишитком правоохоронної сфери). Юристи, як правило, не мали до-■ піду участі як професіонали в масштабних державно-політичних і економічних перетвореннях. Підготовка юристів була орієнтована и,і потреби державного управління (сфера публічного права), оскі-Иьки сфера приватного права офіційно не існувала. Нині жоден зна­чніш захід, вчинок приватної особи, державного органу або його Посадової особи, що знаходяться поза рамками побутових стосун-і пі не може обійтися без експертизи або консультації з боку юри-і 1.1 ми адвоката.

Професійна юридична робота покликана забезпечити сфор­мовану соціальну структуру:пенсійне забезпечення, засоби масо-ІОІ інформації, сільське господарство, сферу боротьби зі злочинні-I по. територіальне обслуговування населення і т. ін. Ринок праці І промисловість, банки, управління, торгівля, партії та інші гро­мадські об'єднання) має реальну потребу в юристах. Громадяни потребують допомоги юристів для реєстрації і перереєстрації угод 111 іерухомістю, одержання різного роду дозволів, захисту прав осо-би під свавілля некомпетентних і корумпованих посадових осіб

І і її.

І Іайбільш розроблена діяльність юристів у сфері боротьби зі і кі'іинністю, а в меншому ступені — у сфері боротьби з економіч­ними злочинами. Тут діють потужні організаційні структури МВС, прокуратури, готуються кадри в багатьох середніх і вищих навчаль­них закладах освіти МВС України. Проте без необхідного правового убезпечення сфери економіки важко досягти успіхів у боротьбі зі

ІІОЧИННІСТЮ.

'{ розвитком ринкових відносин, зміною економічної суті поведі­нки громадян і розширенням кола цінностей, що охороняються, від-булися зміни як у сфері прикладання праці юриста, так і у змісті його професійної роботи. Вагомі комерційні організації (банки, . грахові та інвестиційні компанії, аудиторські фірми та ін.) заці-і .пшоні у залученні висококваліфікованих юристів. Роботодавцям Потрібні спеціалісти в галузі претензійно-позовної роботи, судово-господарській діяльності, юридичного супроводу угод, тобто у ді-

і п.пості, яка безпосередньо пов'язана з бізнесом.

{ розвитком ринкових відносин, зміною економічної суті пове-

ііпкп громадян і розширенням кола цінностей, що охороняються, від-

 

Розділ II

булися зміни як у сфері прикладання праці юриста, так і у змісті його професійної роботи. Вагомі комерційні організації (банки, страхові та інвестиційні компанії, аудиторські фірми та ін.) заціка­влені у залученні висококваліфікованих юристів. Працедавцям по­трібні спеціалісти у галузі претензійно-позовної роботи, судово-господарської діяльності, юридичного супроводу операцій, тобто у діяльності, яка безпосередньо пов'язана з бізнесом, а також з про­блематики цінних паперів, кредитування, банкрутства, злиття юри­дичних осіб, що вимагає посилення уваги до спеціальної підготов­ки юристів для праці в цій сфері суспільного життя.

За останні роки зросла роль адвокатів у вирішенні судових справ, у оспорюванні адміністративних рішень; виник попит на охоронні і детективні послуги, які є специфічним видом юридичних послуг; розширився зміст професійної роботи юриста за рахунок поширен­ня практики відшкодування збитків, заподіяних діями посадових осіб і державних органів; з'явилася потреба в підготовці суддів для адміністративних судів.

У зв'язку із зростанням юридичних фірм, що ведуть зовніш­ньоторговельні операції, збільшився попит на їх наступне право­ве забезпечення: укладення зовнішньоторговельних договорів, оформлення дозволів на ввіз і вивіз товарів, врахування зарубіжно­го законодавства при оформленні документів, маркіруванні прода­них товарів, сплаті митних зборів тощо. Зараз важко назвати будь-яку сферу суспільних відносин, в якій професійна робота юриста була б достатньою.

Сфери прикладання праці юриста можна згрупувати таким чином:

 

Правові послуги Правовий нагляд і контроль Правосуддя і вирішення спорів
консультування з пра­вових питань, право­вий супровід, правове представництво, пра­вовий аудит та ін. за відповідністю вико­нання ідотриманням підконтрольними об'­єктами правових при­писів в процесі судових про­ваджень: кримінально-правових, адміністра­тивно-правових, циві­льно-правових та ін.

Праця юриста використовується в таких сферах:

1) власне юридичних відомствах — прокуратурі, судовій сис­темі, системах МВС, СБУ, Міністерства юстиції, Державної подат­кової адміністрації, Державної митної служби та ін.;

ІІ/хх/х'сія «юрист», громадянське суспільство і держава____________ 47

2) органах центральної представницької владні органах місцево-кі самоврядування;

І) центральних і регіональних (місцевих) органах виконавчої ВЛЯди — місцевих державних адміністраціях;

4) різноманітних державних службах (органах Державної конт-Iи > іі.но-ревізійної служби, органах реєстрації актів громадянського • гану, органах соціального забезпечення та ін.);

^) комерційних організаціях (фірмах, корпораціях, банках і т. п.);

(>) союзах (колегіях) осіб вільної професії (адвокати) і спеціалі-Юваних юридичних фірмах;

7) установах інформаційного і кадрово-ресурсного забезпечення (пачкових і освітніх закладах, юридичній пресі, інформаційних

фондах та ін.).

Всі правові форми діяльності держави забезпечують виключно

юристи.

Зрозуміло, що не можна без обмеження розширювати коло при-I надання праці юриста, як не слід всі відносини в суспільстві регла-мгіпувати юридичними нормами. Послуги юриста повинні мати Мвні межі. їх варто співвідносити з витратами і вигодами економі­чного і соціального характеру. Послуги юриста повинні бути науко-■0 обґрунтовані в плані оптимального співвідношення між позитив­ними і негативними наслідками.

48_____________________________________________ Розділ II

сферах юридичної практики (на центральному, регіональному і міс­цевому рівнях).

§ 4. Юрист як посадова особа

Юрист здійснює свою трудову діяльність або через інститут дер­жавної (публічної) служби або через громадський інститут суспіль­ного чи комерційного (приватного) об'єднання.

Юрист як посадова особа — це фахівець по управлінню в юри­дичній сфері, котрий обіймає юридичну посаду в державному органі, підприємстві, установі, комерційній організації, що постійно або тимчасово виконує організаційно-розпорядницькі та інші функції, пов'язані з владним впливом на підпорядкованих у даній сфері, із здійсненням юридично значимих дій, спрямованих на породження, зміну або припинення правовідносин.

Посада — службове місце, якому відповідає встановлений зако­нодавством спеціальний правовий статус особи, котра його обіймає. Посадою юриста визначається характер виконуваної роботи, права й обов'язки, заохочення і стягнення, вимоги до його фахової підго­товки. Існує тісний зв'язок між посадою і владними повноваження­ми юриста. Його повноваження (права й обов'язки) визначаються посадовим положенням і похідні від компетенції державного орга­ну, підприємства, установи, комерційної організації, громадського об'єднання, де працює юрист.

У правовій державі кожен державний орган і його посадові особи мають компетенцію, що позначена в нормативно-правових актах. Вони зобов'язані діяти в її межах. Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення й обсяг компетенції залежать від того, до якої ланки державного апарату відноситься державний орган — судової влади або органів прокуратури, митної служби, державної виконавчої служби, служби міністерства і т. п.

Ознаки юриста як посадової особи держави:

1) виконує функції публічного характеру;

2) юридично наділений державно-владними повноваженнями (правами, обов'язками, обмеженнями, що позначають рамки прак­тичного здійснення кожної з покладених на нього функцій);

3) має право видавати правові акти (накази, розпорядження і т. п.). обов'язкові для інших осіб — підлеглих і (або) не підлеглих

//ух><1>есія «юрист», громадянське суспільство і держава_______ 49

ііп службі. За їхньою допомогою здійснюються функції, реалізують-і >і права й обов'язки;

4) виступає носієм і представником державної влади;

5) має організаційні зв'язки з іншими службовцями і посадови­ми особами;

(>) залучається до підвищеної юридичної відповідальності. Не може бути обраний або призначений на посаду в держав­ному органі і його апараті юрист:

— визнаний у встановленому порядку недієздатним;

— має судимість;

— у випадку прийняття на службу безпосередньо підлеглий або Илежний від осіб, що є його близькими родичами або свояками.

Посадові повноваження, обумовлені потребами служби, зако­ном заборонено підпорядковувати задоволенню особистих інтере-

Юрист як посадова особа зобов'язаний здійснювати свою діяль­нії и, відповідно до ст. 19 Конституції України: «...посадові особи инюгГязані діяти тільки на підставі, у межах повноважень і спосо-бом, що передбачені Конституцією і законами України». Його пов­ік шаження визначені Законом України «Про державну службу» та пішими законами, що встановлюють статус відомчих служб («Про міліцію», «Про державну податкову службу» та ін.).

І Іри оформленні на роботу в центральні органи виконавчої влади, І'.і і\ міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську і Се-іі.н тпольську державні адміністрації, обласні, Київську і Севасто-іюльську міські ради та інші органи, юрист повинен ознайомитися із V Анальними правилами поведінки державного службовця» і керу-и.іі ііся ними4. Державні службовці, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної, митної, податкової служб, Наці­ям.ип.ному банку України, службі безпеки, внутрішніх справ, управ-м мі її Збройних сил та інших військових формуваннях, зобов'язані п > і римуватися затверджених ними правил поведінки з урахуванням 0< "чіивостей роботи в цих органах (наприклад, Етичний кодекс Працівників органів внутрішніх справ).

Конкретні права й обов'язки за посадою визначаються на основі Шпових кваліфікаційних характеристик і відбиваються в посадових

1 <і Іагальні правила...» затверджені наказом Головного управління державної 5и України від 23.10.2000 р.

 

Розділ II

положеннях і інструкціях, що затверджуються відповідними держа­вними службами України.

§ 5. Юрист як керівник. Основні стилі керівництва (авторитарний, ліберальний, демократичний)

Будучи посадовою особою, здійснюючи керівництво колективом (групою), юрист виступає як управлінець, тобто функціонує лінія взаємовідносин: «керівник — підлеглий».

Ефективне керівництво юриста як посадової особи залежить від підбору і розстановки кадрів, уміння працюватиз людьми:

1) розподіляти функції між підлеглими, делегувати їм повнова­ження;

2) використовувати різноманітні способи для включення праців­ників в дану організаційну систему з урахуванням їх ділових якос­тей;

3) виховувати відчуття відповідальності у підлеглих за доручену справу

Помилки вкомплектуванні особового складу призводять до зни­ження ефективності провадження юридичної справи, її результати­вності.

Керівник організовує діяльність колективу, орієнтує його на ви­конання законів згідно із службовими повноваженнями, ухвалює управлінські рішення, контролює їх виконання, має власні обов'я­зки і права, несе персональну відповідальність за ведення юри­дичної справи тощо. Керівник повинен відповідати конкретним вимогам, брати на себе функції управління, мати певний стиль ке­рівництва. Він взаємодіє з робочою (формальною) групою, з особа­ми, які об'єднані усередині даної організації на певній формальній основі (відповідно до офіційного посадового положення).

Результати роботи такої групи залежать від методів керівництва групою з боку керівника, сукупності практичних прийомів його поведінки і відносин із підлеглими в процесі управління, що визна­чають стиль керівництва.

Від стилю управління керівника залежить психологічний і ді­ловий клімат і колективі. Основою взаємовідносин керівника і спів­робітників повинна бути довіра. Ефективність роботи підлеглого істотно залежить від довіри і готовності керівника цінувати його допомогу. «Взаємна довіра — загальна основа передачі частини

111'< >(/>(■(• і я «юрист», громадянське суспільство і держава____ 51^

гікііч повноважень», — підкреслюється в американському «Курсі і її ічпцого управлінського персоналу».

(' гиль керівництва— це певна система постійно застосову­ваних методів керівництва, робочих прийомів поведінки керівника і Його відносин з підлеглими в процесі управління (у розробці та Прийнятті рішень, організації їх виконання і контролю). Типові рік її індивідуальних стилів керівництва можна об'єднати в три най-(іиіі.іп загальні стилі, що представляють собою діяльність керівника і нию апарата, коли «управлінський почерк» окремого керівника І і .н ішзначальним для його апарату і всієї групи.

і Киовиі загальні стилі керівництва: авторитарний (директив­ним автократичний); демократичний (колегіальний); ліберальний

( ні ПИЛЬНИЙ).

Авторитарний стиль керівництвахарактеризується чітким проявом особи керівника, концентрацією влади в його руках, фор-м.і и.ним відношенням між керівником і працівниками.

При авторитарному стилі керівник:

1) втручається у вирішення більшості питань;

2) виявляє особисту активність і самостійність у вирішенні питань; !) дає вказівки імперативним (наказовим) тоном, тоном команд

і.іпитує потрібну інформацію;

4) як правило, не бере до уваги думку працівника, чим придушує іки о активність; зважає на чужу думку настільки, наскільки вдаєть-і і ного переконати;

5) здійснює всеохоплюючий контроль і дріб'язкову регламента­цію

Така поведінка керівника веде до нестійкості групи, таємної не-по ні або байдужості з рішенням керівника, незадоволеності своїм і і.шовищем у зв'язку з незатребуваністю здібностей, приховування Інформації, необхідної для якісного виконання роботи.

11 є можна не відзначити, що в деяких екстремальних ситуаціях, орієнтованих на виконання глобального завдання, авторитарний (особливо прихильно-авторитарний, застосовуваний у відношенні ю високоосвічених підлеглих) стиль керівництва може зіграти по­ні і мину роль (затримання озброєного злочинця, тушіння пожежі та пі ) але його недоцільно застосовувати постійно і повсюдно.

Керівник, як правило, змушений застосовувати авторитар­ній стиль у двох випадках: 1) професіоналізм керівника нижчий

 

Розділ II

загальної і професійної культури керованої ним групи (керівник не в змозі глибоко осягнути справу і прогнозувати можливі наслідки при­йнятих рішень, але прагне нав'язати підлеглим свою владу і тим са­мим заважає справі, провокує конфлікти в групі); 2) керована група має низьку загальну і професійну культуру, позбавлена професіона­лізму та ініціативи (у цьому випадку професіоналізм керівника, його передбачення наслідків прийнятих рішень дозволяють «витягнути» роботу всього колективу, проте розбещують групу, породжуючи утриманство її членів).

У першому і другому випадках авторитарний стиль керівництва є наслідком поганої розстановки кадрів.

Ліберальний стиль керівництва характеризується найменшим ступенем прояву влади та особистого впливу керівника, грунтується на повній довірі до виконавців, на їхніх самостійних діях у межах своїх повноважень, невтручанні в справи підлеглих.

Ліберальний стиль керівництва полягає в тому, що керівник:

1) вважає підлеглих рівними партнерами в процесі підготовки і прийнятті рішень з найбільш важливих питань;

2) довіряє своїм підлеглим, може прийняти рішення, запропонова­не групою, навіть, якщо воно не збігається з його власним;

3) не демонструє своєї влади в процесі розгляду юридичної спра­ви, вважає за краще не ризикувати, відійти від виконання складної справи, діяти від випадку до випадку або коли на нього чинять тиск зверху чи знизу;

4) сприяє розвитку широких ділових контактів у групі (зокрема повному використанню здібностей кожного його члена);

5) не прагне бути координатором дій групи, спілкування з підле­глими веде конфіденційним тоном, діє умовляннями і налагоджен­ням особистих контактів, що знижує згуртованість групи і розвиває індивідуалізм;

6) дає можливість неформальним лідерам сильно впливати на вирішення питань і розвинутися неформальним взаємостосункам у групі, що послабляє його особисту позицію і провокує конфлікти;

7) не контролює діяльності підлеглих, потакає їм, що призводить до накопичення помилок і невирішених проблем.

Зрозуміло, що ліберальний стиль керівництва має позитивні риси, проте в остаточному підсумку він призводить до нездорового суперництва в групі і є неефективним. Характерним для нього є очі-

II/к)</>есія «юрист», громадянське суспільство і держава________ 53

м іання вказівок зверху, відсутність ініціатив. Цей стиль керівни­ці на в чистому вигляді зустрічається рідко. Слабкість вольових ці н гей особи як керівника є характерною їх особливістю. Групи, ке­ровані лібералами, як правило, розформовуються.

Демократичний стиль керівництва — найбільш поширений,

■ н кільки він сприяє реалізації більш досконалої форми організації
і. гри, щчної діяльності, де керівник і колектив будують свої відноси­
ни на довірі, співробітництві і співпереживанні за доручену справу,

її приховуються можливості підлеглих і має місце толерантне став-

Н пі і» до їхніх недоліків.

Демократичний стиль керівництва займає проміжне місце між Ііторитарним та ліберальним, він вбирає в себе позитивні якості

■ «оох У колективі з демократичним стилем керівництва встановлю-

■ 11.ся атмосфера порозуміння, здоровий психологічний клімат.

При демократичному стилі керівник:

1) враховує думки підлеглих і забезпечує їх участь (як індивіду-.і іьну, так і колективну) в прийнятті рішень, аж до права вето, коли І) їсться про ключові питання аналізованої юридичної справи;

2) проводить наради за участю членів групи з метою вирішення Найбільш важливих питань, що стосуються учасників справи; регу-

і ірію і своєчасно інформує колектив про важливі питання;

3) залучає членів групи до обговорення питань, обміну думками и інформацією, наявною в їхньому розпорядженні (обмін думками ОТЕЄ основною формою робочих взаємовідносин); стимулює ініці-.іі мну з боку підлеглих — висування нових альтернативних рішень > прави;

4) приймає рішення одноосібно і несе повну відповідальність за ш.ого, навіть якщо воно засновано на невдалих порадах підлеглих;

5) має широкий кругозір у спеціальній галузі знань, володіє прак-і п'тими професійними навичками (точна передача розпоряджень, Офіційної інформації, вміння відповідати на запитання колег, забез­печувати і захищати інтереси групи), вмінням працювати з людьми і домагатися ефективності при вирішенні складних юридичних і прав.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.