Особливості їхструктури

Вивчаючи адміністративне процесуальне право як цілісну правову систему, що має складне утворення, ми не можемо обійти увагою таку первинну категорію даної системи, якою є норма права. По-перше, така норма є передумовою існування адміністративного процесуального права, її слід розглядати, насамперед, як первинний фактор усієї адміністративної про-цесуальної системи (норми права, органи, що розглядають адмі-ністративні справи, принципи, засоби тощо).

По-друге, норми адміністративного процесуального права, як і норми інших галузей права, виконують функції регулятора відповідних суспільних відносин. Вони або вимагають від учас-ників процесу визначеної поведінки, або дозволяють їм здійс-нення дій на власний розсуд. Наприклад, ст. 280 КУпАП вста-новлюється перелік обставин, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративні правопорушення, який ор-ган (посадова особа) зобов’язаний з’ясувати ці обставини. I ін-ший приклад: ст. 287 КУпАП передбачено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскар-жена особою, щодо якої вона винесена, а також потерпілим. Отже, «може бути оскаржена», а може й ні — на розсуд зазна-чених осіб.

По-третє, норми адміністративного процесуального права відрізняються від інших галузей права тим, що предметом їх регулювання є суспільні відносини щодо реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також держави у сфері державного управління (в публічній сфері).

Г л а в а 2

По-четверте, норма адміністративного процесуального пра-ва — це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов’язковості в чітко встановленому порядку. При-чому норма такою стає лише тоді, коли вона видається уповно-важеним на те органом у межах його компетенції і в рамках визначеної процедури, а також коли її реалізація забезпечуєть-ся державою шляхом створення реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному здійсненню сформульованих у правовій нормі зразків поведінки та засобами заохочення, пе-реконання, а в необхідних випадках, і примусу.

В юридичній літературі однією із ознак адміністративно-процесуальних норм є значне коло суб’єктів, уповноважених їх приймати, а також прийняття цих норм не тільки на законо-давчому рівні, а й органами виконавчої влади різного рівня¹. Питання дискусійне. Зважаючи на те, які дії органів виконав-чої влади відносити до адміністративного процесу. Якщо дії органів виконавчої влади з питань самоорганізації органу, ство-рення або ліквідації інших органів, реалізації власних повнова-жень зі сфери функціонування органу, діловодство тощо відно-сити до адміністративного процесу, то, звичайно, такі норми будуть приймати не тільки органи виконавчої влади, а й органи місцевого самоврядування і органи самоорганізації населення та ін.

На нашу думку, норми адміністративного процесуального права в основному приймаються на законодавчому рівні². Те, що приймаються, наприклад, інструкції, правила, методики з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення чи укази Президента України щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення та інші під-законні нормативні акти, які теж містять адміністративні про-цесуальні норми, дійсно підкреслює особливості адміністра-тивного процесу, на відміну від кримінального і цивільного процесу. Проте зазначені підзаконні акти приймаються: по-перше, відповідно до закону і з метою деталізації окремих по-ложень (носять характер методичного забезпечення процесу-альної діяльності); по-друге, ці акти приймаються щонайменше

¹ Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник
для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: літера лТД, 2001. — С. 47.

² Див. напр.: Кодекс України про адміністративні правопорушення //
ВВР. — 1984. — Додаток до № 51. — Ст. 1122 (з наст. зм.); Кодекс ад-
міністративного судочинства України // ВВР. — 2005. — № 35—37. — Ст.
446 (з наст. зм.).

норми адміністративноГо ПроцесуальноГо Права

на рівні центральних органів виконавчої влади, а не на місце-вому.

На основі узагальнення властивостей та особливостей ад-міністративних процесуальних норм, поняття їх може бути сформульоване наступним чином.

Адміністративні процесуальні норми — це встановлені де-ржавою та забезпечені її примусом (організаційними заходами) формально-визначені, загальнообов’язкові правила поведінки, які регулюють суспільні відносини щодо визнання, реалізації та захис-ту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також інтересів держави в публічній сфері, розгляду і вирішення ад-міністративних справ.

Крім зазначених вище ознак, адміністративні процесуальні норми характеризуються певними особливостями та специфі-кою. Як зазначалося раніше, вони взаємодіють із цілою низкою матеріальних галузей. Наприклад, порядок реалізації норм фі-нансового, господарського, банківського, митного, земельного та інших галузей права значною мірою визначається нормами адміністративного процесуального права. Отже, норми ад-міністративного процесуального права мають полігалузевий ха-рактер регуляторного впливу¹. До однієї із особливостей про-цесуальних норм В. К. Колпаков відносить те, що процесуальні норми другорядні щодо матеріальних. Це означає, що вони ви-никають і існують лише за наявності потреби у реалізації ма-теріальних норм, за наявності потреби встановити обов’язкові для виконавчо-розпорядчих органів та їх посадових осіб прави-ла розгляду адміністративних справ². Однак це не означає, що адміністративні процесуальні норми породжуються нормами матеріального прав. Адже одну матеріальну норму права мо-жуть «обслуговувати» кілька процесуальних норм, а одна про-цесуальна норма «обслуговує» кілька матеріальних норм, прий-нятих у різних часових рамках та за різними предметами право-вого регулювання. Реалізація матеріальних та кореспондуючих адміністративно-процесуальних норм розпочинається одночас-но та до певного часу відбувається паралельно³. Отже, друго-¹ Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно-графія. — К.: Атіка, 2005. — С. 104.

² Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під-
ручник. — К.: Юрінком Iнтер, 2003. — С. 269.

³ Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно-
графія. — К.: Атіка, 2005. — С. 106.

Г л а в а 2

рядність адміністративних процесуальних норм щодо матеріаль-них можна визнати лише умовно.

Як і іншим правовим нормам, адміністративним процесу-альним нормам теж притаманна певна структура. Класична мо-дель правової норми базується на ідеї — триелементній побу-дові правової норми, відповідно до якого вона складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Така структура найбільш повно відповідає і нормі адміністративного процесуального права з точки зору логічності її побудови¹.

Однак С. С. Алексєєв відокремлює логічну структуру нор-ми від структури норми-припису, остання з яких складається з двох елементів — гіпотези і диспозиції або диспозиції і санкції. На існування двочленної структури правових норм права звер-тає увагу і А. М. Колодій².

Гіпотеза — це частина правової норми, в якій міститься вказівка на ті умови, за яких настає чинність правил, що вста-новлені в диспозиції.

Диспозиція — це частина правової норми, в якій у вигляді владного примусу визначається те, як повинні (чи можуть) вес-ти себе суб’єкти—учасники суспільних процесуальних відно-син.

Санкція — це частина правової норми, яка містить вказівку на ті правові наслідки, що настають через порушення правила, зафіксованого у диспозиції, чи умови, зазначені в гіпотезі.

Більшість адміністративних процесуальних норм містить права й обов’язки учасників процесу, форми та методи діяльнос-ті осіб, уповноважених розглядати та вирішувати індивідуальну адміністративну справу. Специфіка таких норм полягає в тому, що вони у більшості випадків містять лише правила поведінки — диспозицію, характерною ознакою якої є імперативність. У них, як правило, відсутня така частина норми, як санкція, наявність якої перетворює процесуальну норму на матеріальну.

Норми адміністративного процесуального права можна класифікувати за наступними критеріями:

— за змістом норми поділяються на регулятивні і дефіні-тивні. Регулятивні встановлюють правила поведінки учасників адміністративно-процесуальних відносин, у тому числі і ор-¹ Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. — М.: Юрид. лит., 1981. — Т. 1. — С. 53—63.

² Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком Iнтер, 1998. — С. 73.

норми адміністративноГо ПроцесуальноГо Права

ганів, уповноважених розглядати адміністративні справи. Де-фінітивні норми визначають завдання проваджень, встановлю-ють принципи процесу, формулюють визначення понять пра-воздатності та дієздатності, процесуальних строків, доказів, судових витрат тощо;

— за сферою застосування норми адміністративного проце-суального права поділяються на загальні, спеціальні, виняткові. Загальні норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій процесу і містяться в загальних розділах адміністра-тивно-процесуальних актів. Спеціальні норми регулюють права, обов’язки, умови і порядок процесуальних дій суб’єктів пра-вовідносин щодо окремих видів проваджень, здійснення пев-них процедур. Виняткові норми в адміністративному процесу-альному праві спрямовані на врегулювання особливих видів проваджень, умови виняткової підсудності та ін. Наприклад, провадження в окремих категоріях справ, провадження за ви-нятковими обставинами, провадження за нововиявленими об-ставинами та ін.;

— за методом впливу на відносини адміністративні проце-суальні норми поділяються на імперативні і диспозитивні. Iмпе-ративні встановлюють зобов’язання, заборону, примушування вчинення тих чи інших дій учасниками адміністративного про-цесу. Диспозитивні встановлюють права учасників адміністра-тивного процесу на вчинення дій на власний розсуд, однак спрямованих на повне, об’єктивне, справедливе вирішення ад-міністративних справ.

Можна зазначити й інші підходи до класифікації норм ад-міністративного процесуального права. Норми адміністратив-ного процесуального права можуть класифікуватися за їх дією у часі та просторі, за сферою публічних відносин, за змістом повноважень тощо. Наприклад, за змістом повноважень ад-міністративні процесуальні норми поділяються на:

— норми, що зобов’язують, установлюють (диктують)
суб’єктам певну поведінку (обов’язок щодо прийняття ад-
міністративного позову чи скарги);

— норми, що уповноважують, наділяють суб’єкта процесу-альними правами (право на складання протоколу про ад-міністративне правопорушення);

— норми, що зобов’язують утриматися від вчинення пев-них дій під страхом застосування примусу (неявка без поваж-них причин в суд).

Г л а в а 2

Залежно від того, як у статті викладено елементи норм (всі або їх частина), можна визначити способи викладання норми у статті адміністративно-процесуального акта. Традиційно пра-вова наука визначає такі способи викладання норми у статті: прямий, відсильний, бланкетний, які мають місце і в адміністра-тивному процесуальному праві. Так, за прямими способом усі елементи норми містяться у статті нормативно-процесуального акта; за відсильним — одні елементи правової норми викладені в одній статті, а решта — в інших статтях цього ж нормативного акта; за бланкетним — одні елементи правової норми викладені у статті одного, а інші — у статтях іншого нормативного акта.

Наявність усіх способів викладання норм адміністративно-го процесуального права пояснюється тим, що воно є части-ною всієї правової системи України та системи права України.

Поиск по сайту: