Соціальне призначення адміністративного процесуального права

Виокремлюючи відносно самостійну царину права, необ-хідно віднайти складові елементи, частини, за допомогою яких установлюється, реалізується і припиняється юридичне регу-лювання відносин, що відбуваються у суспільстві. Відомий російський вчений С. С. Алексєєв, розкриваючи соціальну при-роду загальних дозволів і загальних заборон, зазначає, що пра-во за своєю природою є безпосереднім вираженням, найближ-чим утіленням і провідником економічних та інших глибинних процесів соціального життя¹. Це об’єктивізує право, надає йому значення реального фактора у житті суспільства, забезпечує зв’язок держави і людини. Саме через зв’язок держави і людини професор В. К. Колпаков розкриває соціальне призначення ад-міністративного права, вказуючи на наявність публічного інте-ресу соціальної спільності, що визнаний і задоволений держа-вою шляхом його правового (юридичного) забезпечення (фік-сації в нормах і встановленні механізму реалізації)².

¹ Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском пра-
ве. — М.: Юрид. лит., 1989. — С. 209.

² Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під-
ручник. — К.: Юрінком Iнтер, 2003. — С. 31.

Поняття адміністративноГо ПроцесуальноГо Права україни

Для України як демократичної держави, яка прагне до за-провадження європейських правових цінностей особливої ак-туальності набувають питання щодо реалізації конституційних прав і свобод людини та створення новітньої правової ідеології. Кардинальна зміна ідеології правової системи, соціального призначення права потребує сучасного оновлення і перегляду єдності та структурного взаємозв’язку норм та інститутів, що утворюють будь-яку систему галузі. Тим більш це стосується публічних галузей права, зокрема адміністративного. Адже ад-міністративне право у сучасному вигляді включає в свою сис-тему інститути адміністративної відповідальності та адміністра-тивного процесу, які на концептуальному та доктринальному рівні недостатньо визначені, наукове обґрунтування їх в юри-дичній літературі не досить переконливе, не беззаперечне та не має чіткої визначеності кола і меж правового регулювання су-спільних відносин.

Відсутність чітко визначеного поняття юридичних кате-горій, принципів, заходів забезпечення прав та інтересів грома-дян на науковому, концептуальному, доктринальному рівні тягне таку саму невизначеність й на законодавчому рівні. Відо-мо, що метод адміністративного права характеризується відно-синами субординації за ознаками «влада—підпорядкування», а відтак конструкція правових норм адміністративного права ви-будована так, що надає державі необмежене право регламенту-вати поведінку громадян, установлює значне коло заборон та притягнення громадян органами державної влади до відпові-дальності. Вбачається, що існування до цього часу в системі адміністративного права інститутів адміністративної відпові-дальності і адміністративного процесу не тільки не забезпечує захисту прав і свобод людини, а навпаки, створює передумови правового, політичного, соціального, ідеологічного обґрунту-вання права держави на самостійне розв’язання питання захис-ту людини в «кращих» традиціях радянських часів органами державного управління. Це саме те, на що розраховує чинов-ник. Він приймає нормативні акти, він встановлює права і обов’язки осіб, він їх розглядає, і у разі порушення — притягає до відповідальності. Такий підхід забезпечує адміністративну систему управління та використання адміністративного ресурсу в суспільному житті.

Конституційні положення, що людина, її життя і здоров’я честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні

Г л а в а 1

найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3), а також закріплення універсального права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55) потребують:

а) створення організаційно-правових механізмів реформу-
вання судової системи, правоохоронних та контрольно-наглядо-
вих органів, удосконалення норм матеріального права, створення
економіко-соціальних умов, які б забезпечили вільне та ефектив-
не користування належними людині правами і свободами;

б) встановлення юридичних режимів щодо дотримання
(виконання) принципів адміністративно-процесуальної діяль-
ності, чіткого встановлення адміністративно-процесуального
статусу суб’єктів адміністративного процесу, повноти правової
урегульованості процесуальної діяльності, вдосконалення норм
процесуального права, які б представляли собою чітку, нала-
годжену систему розгляду індивідуальних адміністративних
справ, забезпечення проведення в життя принципу відпові-
дальності держави перед людиною за свою діяльність;

в) здійснення концептуальних, методологічних досліджень
засад захисту прав і законних інтересів учасників правовідно-
син, створення ґрунтовних наукових праць, теоретичних і при-
кладних розробок у галузі адміністративного процесу, втілення
нових підходів і поглядів на роль адміністративного процесу-
ального права у суспільстві.

Саме через норми адміністративного процесуального права можна забезпечити захист прав, законних інтересів громадян у сфері державного управління. Адже адміністративні процесу-альні норми регулюють питання адміністративного судочин-ства, за якими суду надано право: а) визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його поло-жень, дій чи бездіяльності; б) скасування або визнання нечин-ними рішення чи окремих його положень; в) поворот виконан-ня цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення та ін. Адміністративними процесуаль-ними нормами регламентуються також питання, пов’язані з притягненням до адміністративної відповідальності, оскаржен-ням постанов про накладення адміністративних стягнень, вирі-шенням заяв та скарг, застосуванням заходів адміністративного примусу та ін.

Поняття адміністративноГо ПроцесуальноГо Права україни

Нормами адміністративного процесуального права регулю-ються суспільні відносини:

1) щодо встановлення юридичних фактів, які мають зна-чення при вирішенні питання про право;

2) які виникають при поновленні порушеного права;

3) пов’язані з реалізацією суб’єктивних прав і обов’язків фізичними чи юридичними особами;

4) щодо придбання передбаченого законодавством суб’єк-тивного права;

5) щодо оскарження дій чи бездіяльності органів владних повноважень;

6) пов’язані із застосуванням заходів адміністративного при-мусу.

Отже, норми адміністративного процесуального права ви-ступають регулятором суспільних відносин у сфері державного впливу на вирішення конкретних адміністративних справ з ре-алізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, а органи владних повноважень, здійснюючи відповідні провадження, мають слугувати інтересам громадян. Процес є те, що спрямо-вано на реалізацію і захист прав людини. Навіть застосування заходів адміністративного примусу певним чином забезпечує захист публічного інтересу.

Таким чином, соціальне призначення адміністративного процесуального права виражається в конструкції правових норм, спрямованих на забезпечення реальної можливості ре-алізації та захисту в адміністративному (інстанційному), а в не-обхідних вивпадках й в судовому порядку, прав і законних ін-тересів приватної (фізичної чи юридичної) особи.

Адміністративне процесуальне право відіграє значну роль у реалізації економічних, соціальних, політичних прав та інтере-сів людини. Це обмовлено наступним.

1. Адміністративні процесуальні норми опосередковують функ-ціонування публічної влади в державі, оскільки предмет процесу-альних галузей права є похідним від предмета правового регу-лювання матеріальних галузей права. Саме цим пояснюється, що матеріальне і процесуальне право пов’язані між собою і діалектично, і функціонально¹. Адміністративні процесуальні норми тісно і різноманітно пов’язані з матеріальними ад-

¹ Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком Iнтер, 1998. — С. 81.

Г л а в а 1

міністративно-правовими нормами та матеріальними нормами інших галузей права.

Однак слід звернути увагу на те, що майже усі матеріальні галузі права (адміністративне, трудове, митне, податкове, зе-мельне, лісове, повітряне, транспортне і навіть цивільне та кримінальне) мають у своєму складі певні процесуальні (про-цедурні) норми для обслуговування внутрішніх потреб ма-теріальної галузі, її самоорганізації, які не належать до структу-ри і системи галузевих процесів. Такі нормативні акти як поло-ження, статути, інструкції, умови, порядок, правила містять норми, що належать до процесуальних (процедурних), які, на-приклад, регулюють умови і порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад, умови преміювання, нагороджен-ня державними нагородами, атестації працівників тощо. Ці норми, хоча і процесуальні за своїм змістом і природою, все ж спрямовані на забезпечення потреб системи, її самоорганіза-цію та потреб лише своєї матеріальної галузі. Вони реалізують-ся відповідно до встановлених процедур, регламентуються пра-вовими нормами, проте відношення до галузевих процесів не мають. Тому ми не відносимо їх до адміністративного процесу. На нашу думку, вони не входять ні до юрисдикційних прова-джень, ні до проваджень неюрисдикційного характеру, ні до конфліктних чи неконфліктних проваджень¹. Ця діяльність ор-ганів управління не становить змісту проваджень і не може сто-суватися адміністративного процесу, проте норми, що регулю-ють її, можна умовно віднести до норм адміністративного про-цесуального права.

Принциповою відмінністю адміністративного процесу від адміністративного права є те, що адміністративний процес — це урегульована нормами адміністративного процесуального права система відносин щодо забезпечення, реалізації та за-хисту прав, свобод та законних інтересів фізичних чи юридич-них осіб, в деяких випадках і держави або суспільства в цілому, а адміністративне право — це система юридичних норм, за допомогою яких регулюються державно-владні, організуючі суспільні відносини, що виникають у зв’язку з діяльністю пуб-

¹ Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: літера лТД, 2001. — С. 16; Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Iнтер, 2005.— С. 214; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Мо-нографія. — К: Атіка, 2005. — С. 209.

Поняття адміністративноГо ПроцесуальноГо Права україни

лічної адміністрації в сфері реалізації виконавчо-розпорядчих функцій.

Адміністративні процесуальні норми, що регулюють ад-міністративні провадження, містяться у багатьох галузях (зе-мельного, трудового, господарського, природоохоронного, банківського, фінансового та ін.) законодавства і забезпечують реалізацію, а в необхідних випадках і захист прав, обов’язків та законних інтересів громадян чи юридичних осіб. Видача ліцен-зії, наприклад, відповідно до Закону України «Про ліцензуван-ня певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. регламентується процесуальними нормами, які за галузевою ознакою можна віднести до господарського законодавства, але зміст відносин, наявність у відносинах як однієї сторони орга-на владних повноважень, характеризує їх як засіб, за допомо-гою якого забезпечується функціонування публічної влади і реалізація прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб.

2. Адміністративні справи складають значну частину суспіль-них відносин у сфері державного управління. Вони охоплюють ве-лике коло публічно-правових відносин різних галузей права (конституційного, адміністративного, трудового, земельного, митного, податкового, господарського, житлового, соціального забезпечення, цивільного тощо) щодо розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи.

Адміністративною справою визнається звернення фізичних чи юридичних осіб до суду з позовом або до органів владних повноважень із заявою чи скаргою щодо реалізації та захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів, а також вирішення від-повідних питань у сфері публічно-правових відносин за ініціа-тивою органів владних повноважень.

У більшості випадків адміністративні справи характеризу-ються застосуванням адміністративного примусу як одного із впливових методів реалізації норм матеріального права в уп-равлінській діяльності. Це, насамперед, провадження у справах про адміністративні правопорушення, провадження щодо за-стосування заходів адміністративного примусу. Тенденція до збільшення притягнення до адміністративної відповідальності буде зберігатися і в майбутньому в зв’язку з декриміналізацією злочинів. Значна кількість справ розглядається за заявами гро-мадян, та спостерігається тенденція зростання рівня вирішених у суді справ за скаргами на неправомірні дії органів державного управління та їх посадових і службових осіб.

Г л а в а 1

3. Розгляд і вирішення адміністративних справ завжди несе на собі відбиток практики управління. Так, реєстрація певного виду підприємницької діяльності тісно пов’язана з управлінням. Ор-ган державної реєстрації шляхом здійснення процесуальних дій реалізує (застосовує) норму матеріального права. Причому ця діяльність передбачена і врегульована певними нормативними актами, входить до кола завдань і функцій реєстраційного ор-гану і є функціональним обов’язком відповідної службової чи посадової особи органу влади.

Отже, розглядає і вирішує адміністративні справи орган публічної влади чи уповноважена ним посадова або службова особа. Зв’язок же між матеріальним і процесуальним правом, як зазначає А. М. Колодій, має такий вигляд: матеріальне пра-во—процес—процесуальне право. Тут матеріальне право визна-чає процес, а процесуальне право закріплює процесуальні фор-ми, необхідні для реалізації норм матеріального права, регулю-вання відносин, що склалися у сфері їх застосування¹. Таким чином, реалізація суб’єктивних прав, свобод та інтересів здійс-нюється через норми процесуального права. Щодо реалізації і захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, то їх здійснення опосередковують саме норми ад-міністративного процесуального права, соціальне призначення якого характеризується тим, що за допомогою норм права та способів їх реалізації забезпечується захист публічного інтересу суб’єктів у сфері державного управління.

Проте розпорошеність норм адміністративного процесуаль-ного права в законодавстві інших галузей права не дозволяє стверджувати про кореспондування адміністративному праву такого юридичного явища, як «адміністративний процес» чи «адміністративне процесуальне право». Це і створює головну особливість адміністративного процесу у порівнянні з цивіль-ним і кримінальним процесами: якщо у цивільному і кримі-нальному процесі тільки санкція потребує застосування від-повідних процесуальних форм, то в адміністративному процесі — й диспозиція матеріальної норми². Саме ця особливість і по-роджує різноманітні підходи до визначення поняття «адміністра-тивний процес» і «адміністративне процесуальне право».

¹ Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком
Iнтер, 1998. — С. 20.

² Авер’янов В. Б. Процесуальний аспект адміністративного права: особ-
ливості тлумачення // Державне управління: проблеми адміністративно-
правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К.: Факт,
2003. — С. 40.

Поняття адміністративноГо ПроцесуальноГо Права україни

На нашу думку, захист прав та інтересів людини може бути здійснений лише за умови виведення інституту адміністративно-го процесу за межі системи адміністративного права, що спри-ятиме більш широкому і повному дослідженню правових про-блем поза ідеологією адміністративного права, а адміністративне право звільняється від невластивих йому функцій. Адже ад-міністративне право — це державно-владне регулювання суспіль-них відносин, а адміністративне процесуальне право — це надан-ня адміністративних послуг та захист прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, публічного інтересу суспільства. Крім цього, виділення адміністративного процесуального права в окрему галузь права ініціюватиме вивчення цієї дисципліни у всіх навчальних закладах з підготовки фахівців з вищою юридич-ною освітою. Це спричинить значний вплив на підготовку фахів-ців у напрямі адміністративної процесуальної діяльності. А таких спеціалістів, як було зазначено 31 березня 2006 р. на першому в історії адміністративного судочинства в Україні Пленумі Вищого адміністративного суду України, катастрофічно не вистачає.

Розв’язання цього завдання можливе за наявності нових за змістом навчальних програм, підручників, навчальних посібни-ків та науково-методичного забезпечення, а також здійснення наукових досліджень у цій царині.

Поиск по сайту: