Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Оцінка субпопуляцій за рецепторами на поверхні клітин



Визначення лімфоцитів є непростою задачею із-за наявності багатьох субпопуляцій, які за морфологією звичайно розрізняються слабко або не розрізняються взагалі. Їх виявляють в основному в імунологічних реакціях, що дозволяють оцінювати функціональну активність клітин або ідентифікувати на їхній поверхні специфічні рецептори та антигенні маркери, характерні для даної субпопуляції, за допомогою відповідних моноклональних антитіл. У даний час моноклональні антитіла для визначення субпопуляцій клітин імунної системи людини виготовляють багато вітчизняних та закордонних фірм. Вченими було доведено, що присутність на поверхні клітин того чи іншого антигенного маркера в деякій мірі корелює з виконанням нею певної функції. Перелічимо диференційні антигени, по виявленню яких визначають найважливіші субпопуляції лімфоцитів.

Т-лімфоцити. Для ідентифікації Т-лімфоцитів людини на їхній поверхні за допомогою моноклональних антитіл виявляють молекули CD3 або CD2 (останній є рецептором до еритроцитів барана). Методи виявлення Т-клітин розрізняються в основному за способом виявлення факту зв’язування антитіл з даними диференційними антигенами на поверхні клітин.

Т-хелпери, крім згальних для всіх Т-лімфоцитів антигенів, несуть на своїй поверхні молекули CD4 і Fсμ-рецептор, по яких й ідентифікують ці клітини. Крім Т-хелперів, CD4 експресується частиною моноцитів і кортикальних тимоцитів. Диференційний антиген CD4 виявляють на клітинах за допомогою відповідних моноклональних антитіл методами, аналогічними ідентифікації Т-лімфоцитів.

Цитотоксичні Т-лімфоцити (Т-кілери) мають на своїй поверхні диференційний антиген CD8 і Fсγ-рецептор. Ці молекули виявляють на клітинах так само, як і інші поверхневі антигени — тобто за допомогою відповідних моноклональних антитіл. CD8 виявляється також на Т-супресорах, на деяких NK-клітинах і кортикальних тимоцитах, тому для детальної ідентифікації потрібно ставити тести на наявність інших специфічних маркерів.

В-лімфоцити визначають по експресії на їхній поверхні молекул CD19, CD20 і CD 21 (рецептор для C3d компонента комплементу, а таож для вірусу Епштейна-Бар). Усі ці молекули є також на частині попередників В-лімфоцитів. На юних В-клітинах присутні рецептори до еритроцитів миші. Методи виявлення диференційних антигенів на поверхні В-лімфоцитів такі ж, як і на Т-клітинах.

NK-лімфоцити в основному не несуть маркерів, характерних для Т- або В-лімфоцитів (хоча частина цих клітин може мати на своїй поверхні CD2, фрагменти CD3 і CD8 молекул). Специфічними маркерами NK-клітин є CD16, CD56 і CD57 антигени. Їх виявляють на поверхні цих клітин за допомогою відповідних моноклональних антитіл тими ж способами, що й інші диференційні молекули. NK-клітини морфологічно відрізняються від лімфоцитів інших типів – це великі клітини із великою кількістю азурофільних гранул всередині (так звані великі гранулярні лімфоцити).

Fas-рецептори (CD95 антигени) з’являються на клітинах, активованих до апоптозу. Присутні на різних клітинах. Виявляють їх за допомогою відповідних моноклональних антитіл тими ж методами, що й інші диференційні антигени.

Слід відмітити, що виконання клітинами тої чи іншої функції залежить не тільки від наявності певних антигенних маркерів і рецепторів, але й в значній мірі від гуморального і клітинного мікрооточення клітини. Так, наприклад, хелперна функція може не тільки зникати, але навіть частково замінятися на іншу. Наявність однакового рецептора у Т-кілерів (цитотоксичних лімфоцитів) і Т-супресорів теж може свідчити про можливість зміни функцій клітини у ході її дозрівання в певних умовах оточення. Тобто та чи інша функція клітини може бути лише переважною. Крім того, лімфоцити можуть знаходитись у різному фізіологічному стані і розрізнятися швідкістю ділення, рівнем біосинтеза цитокінів та інших сполук, що відібражається експресією тих чи інших молекул на поверхню клітини. Наприклад, здатністю синтезувати більшість цитокінів володіють тільки активовані клітини. У зв’язку з усім переліченим популяція лімфоцитів дуже гетерогенна. Слід враховувати також, що функції клітин in vivo та in vitro теж можуть істотно розрізнятися.

Для контролю зв’язування моноклональних антитіл з відповідними маркерними антигенами лімфоцитів в діагностичній практиці найбільш часто застосовують такі методи:

1) люмінісцентно-серологічний метод;

2) метод проточної цитофлуорометрії;

3) візуальний стрептавідін-біотіновий метод;

4) метод імуномагнітної сепарації клітин;

5) метод специфічного цитолізу лімфоцитів;

6) метод розеткоутворення.

Більшість реакцій (методи имунофлюоресценції, розеткоутворення, хемілюмінісценції та ін.) можна ставити з використанням як суспензій очищених клітинних популяцій, так і суспензій нерозділених лімфоцитів.

Далі будуть розглянуті перелічені методи виявлення субпопуляцій лімфоцитів по рецепторах на їхній поверхні.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.