Напрями інтеграції національної економіки у світове господарство

Інтенсивність практичного втілення елементів глобалізації характеризується рівнем готовності економічних суб'єктів до глобалізованої діяльності, а також глибини політичної, економічної і правової інтеграції національних економічних систем. В умовах глобалізації активними суб'єктами можуть виступати національні і міжнародні компанії, науково-виробничі комерційні об'єднання і кластери, національні економіки, регіональні і галузеві макроекономічні об'єднання і світові організації, які найбільшою мірою підтримують саме глобалізаційний розвиток. Темпи інтернаціоналізації господарської діяльності економічних суб'єктів визначають динаміку глобалізаційних процесів. У розвитку процесів глобалізації можна виділити кілька етапів.

Першим рівнем глобалізації є пасивна інтернаціоналізація національної економіки, що відбувається під впливом зовнішніх факторів розвитку світових глобалізаційних процесів. По суті, "примусова" інтернаціоналізація окремих видів господарської діяльності і цілих економічних систем стає необхідною умовою конкурентоспроможного підприємництва національних економічних суб'єктів. Її механізм передбачає переорієнтацію управлінських функцій і інтересів із традиційних методів поведінки і інтуїтивного сприйняття особливостей домашнього ринку, єдиних і знайомих правових, соціально-економічних, конкурентних, технологічних і інших пріоритетів на розробку інтернаціоналізованих інструментів підприємницької діяльності, імпортованих у національну систему міжнародними компаніями. У результаті економічні суб'єкти, які діють тільки в межах своїх національних ринків, виявляються утягненими в певні господарські процеси світового рівня. Це позначається на стилі управлінської поведінки, насамперед на інтернаціоналізації ринкової поведінки.

Наступним етапом інтернаціоналізації бізнесу є розвиток експортних операцій, що передбачає вихід управлінських функцій за межі національного локального ринку. При цьому пріоритети національного ринкового середовища залишаються домінуючими в такому ступені, що відповідний закордонний ринок вибирається відповідно до вимог домашньої програми управління. Дана обставина передбачає збереження традиційних етноцентрично настроєних форм міжнародного підприємництва на тлі здійснення простих експортних операцій. Експортний етап інтернаціоналізації, навіть в умовах використання більш активних форм прямого експорту, не приводить до активізації управлінських функцій і, відповідно, інтеграції економічного суб'єкта у світовий економічний простір.

Наступним етапом інтернаціоналізації є мультиплікаційна (транснаціональна) діяльність, що виникає в результаті транснаціоналізації економічних процесів. При цьому особлива роль належить транснаціональним корпораціям, які, провадячи і продаючи свої продукти в багатьох країнах, інтернаціоналізують фактори виробництва і методи управлінської діяльності. Транснаціональні корпорації формують загальносвітові основи економічної стандартизації і підвищують рівень інтернаціоналізації суб'єктів міжнародного співробітництва.

Вищою формою транснаціоналізації бізнесу є його глобалізація, коли компанії сприймають світовий ринок як єдиний і повністю гомогенний і будують свою підприємницьку стратегію, виходячи зі стандартизованих мотивацій і вимоги уніфікованих споживчих сегментів. Отже, економічна глобалізація виступає логічним завершенням і вищою формою концентрації виробництва.

Глобалізовану економічну діяльність можна вважати субкатегорією міжнародною, котра характеризує найвищий рівень розвитку і узагальнення підприємницьких стратегій на основі стандартизації елементів управління і прогресуючої уніфікації потреб, а також переваг і потреб споживачів на ринках.

Українські економічні суб'єкти більшою мірою ще не готові до активної глобалізації ні за рівнем інтернаціоналізації підприємницької діяльності, ні за структурою товарної пропозиції, ні по якості управлінських систем. Важливою умовою ефективної глобалізації української економіки і успішної її інтеграції у світовий економічний простір є збалансування позитивних і негативних глобалізаційних проявів на основі визначення, оцінки і обліку впливу доцентрових і відцентрових факторів світового економічного розвитку і потенціалу національної економічної системи.

Зв'язки національної економіки зі світовим господарством здійснюються через:

- зовнішню торгівлю;

- міжнародний рух капіталів;

- міжнародну міграцію робочої сили;

- науково-технічний обмін;

- валютні і кредитні відносини;

- охорону навколишнього середовища.

Міжнародне науково-технічне співробітництво. Співробітництво може здійснюватися на некомерційній і комерційній основі. На некомерційній основі відбувається обмін науково-технічною інформацією, участь у конференціях і т. ін. Комерційний обмін спостерігається в прикладних дослідженнях. Головною формою цього співробітництва стала передача технологій. Вона здійснюється у формі ліцензійного співробітництва, інжинірингу, консалтингу.

Ліцензійний договір – сторони беруть на себе зобов'язання технічного, економічного, юридичного характеру, пов'язані з використанням прогресивної технології.

Інжиніринг – передбачає надання інженерно-консультативних послуг з налагодження технології виробництва, експлуатації діючого обладнання, організації науково-дослідних робіт.

Консалтинг – пов'язаний з наданням допомоги підприємствам, фірмам в економічній діяльності, системі бухгалтерської звітності, широко використовується в торговельній діяльності у вигляді консультації продавців і покупців по різноманітним питанням.

Міжнародний рух капіталів – це розміщення і функціонування капіталу закордоном насамперед з метою його збільшення на основі одержання додаткових доходів. Форми вивозу капіталу можуть бути різноманітні. Це прямі приватні інвестиції, державні позики, а також кредити міжнародних фінансових організацій. Різноманітні причини вивозу капіталу.

По-перше, пошук шляхів більш прибуткового вкладення коштів. По-друге, пов'язані з ємністю ринків збуту продукції, за рахунок чого забезпечується масштабний зростання капіталів. По-третє, обумовлені можливістю одержання вигід і пільг у процесі реалізації продукції. По-четверте, це прагнення окремих фірм і корпорацій використовувати менш жорсткі законодавчі бар'єри в плані охорони навколишнього середовища. П'яте, прагненням фірм і корпорацій менш розвинених країн пристосуватися до оптимізації структури, управлінському досвіду і науково-технічному потенціалу більше розвинених.

За останні роки різко зросли масштаби міграції капіталу. Більше легкою і зручною сферою для нього виявилася економіка розвинених держав. Тут менше величина прибутку, але більше масштаби вкладення капіталу. Завдяки цьому загальні розміри прибутку, отриманого в цих країнах більше, ніж у країнах, що розвиваються.

Міжнародна міграція робочої сили. Являє собою стихійне або регульоване пересування робочої сили з одних країн в інші. Причинами міграції виступають наступні фактори. Перша причина – це розходження між країнами в рівні заробітної плати і соціальних умов життя населення. Друга – дисбаланс між загальним обсягом і структурою виробництва, з одного боку, і пропозицією робочої сили – з іншого. Пов'язана з демографічними диспропорціями між країнами, особливо розвиненими і тими, що розвиваються. До числа економічних причин міжнародної міграції робочої сили необхідно віднести економічні кризи. Вони викликають економічні і соціальні потрясіння, супроводжуються ростом безробіття. У цих умовах міграція виступає способом згладжування соціально-економічних протиріч одних країн за рахунок інших.

У системі зовнішньоекономічних зв'язків держави головне місце приділяється торговельній діяльності. Саме зовнішня торгівля була початковою формою міжнародної господарської діяльності, що стимулювала розвиток інших її видів. Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, що у процесі її здійснення має потребу в перетинанні митного кордону України різним майном або робочою силою.

Зовнішньоекономічна діяльність регулюється Господарським кодексом України (розділ 37,38 розділ 7), Цивільним кодексом України (ст. 6), Законом про зовнішньоекономічну діяльність від 16.04.1991 р., Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 17.04.2000 р. № 52 ст. 37), а також іншими законами і постановами.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім і багатостороннім. Одностороннє складається в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без узгодження з іншими торговельним партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, які мають торговельні угоди. Прикладом такого багатостороннього регулювання торговельних відносин країн світової співдружності є діяльність Світової організації торгівлі. У рамках СОТ проводяться переговори по актуальним проблемам зовнішньоторговельної політики і міжнародної торгівлі.

Для іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України встановлюються наступні правові режими:

- національний режим, припускає, що іноземні суб'єкти господарювання мають обсяг прав і обов'язків не менший, чим суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим поширюється на всі види господарської діяльності іноземних суб'єктів, що пов'язана з їх інвестиціями на території країни, а також на експортно-імпортні операції підприємств тих країн, які входять разом з Україною в економічні союзи;

- режим найбільшого сприяння, означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають певні пільги щодо мита, податків і зборів. Режим найбільшого сприяння встановлюється для суб'єктів господарської діяльності інших країн на підставі двосторонніх угод;

- спеціальний режим – застосовується на території спеціальних економічних зон і митних союзів, у які входить Україна, або у випадку встановлення спеціального режиму відповідно до міжнародних угод.

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних і адміністративних методів. Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні і нетарифні.

Митний тариф – це систематизований перелік мит, якими обкладаються товари при імпорті, а в окремих випадках – при експорті з даної країни.

Мито– це податки, які встановлюються на імпортні, а в окремих випадках і на експортні товари. Держава використовує мито для одночасного вирішення трьох основних завдань:

- фіскальна функція – мито встановлюється на імпорт у цілому, або на товари, які не виробляються підприємствами України, з метою поповнення державного бюджету податковими надходженнями.

- протекціоністська функція – мито використовується з метою зменшення переваг іноземного виробника на українському ринку щодо місцевого виробника. Це відноситься до нових виробництв і областей промисловості. Спочатку вони не неконкурентоспроможні і не можуть у вільній торгівлі суперничати із уже традиційними в цій області світовими виробниками.

- балансувальна функція – використовується до експортного мита, встановленим з метою запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які по тим або іншим причинам нижче світових.

Залежно від способу стягнення, мита класифікуються на наступні види:

- адвалорні – вони розраховуються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів.

- специфічні–встановлюються в певній грошовій сумі на одиницю товару і інших предметів, за які виплачується мито. Це пов'язане з характером продукції, що постачається.

-комбіновані– припускають одночасне використання адвалорних і специфічних мит.

Адвалорні мита аналогічні пропорційному податку на продаж і застосовуються звичайно при обкладанні товарів, які мають різні якісні характеристики в рамках однієї товарної групи. Специфічні мита звичайно накладаються на стандартизовані товари.

Адвалорне і специфічне мито не однаково здійснюють свою регулюючу функцію. При підвищенні цін більш ефективно використовувати адвалорне мито, а при зниженні – специфічне.

Мита мають декілька ставок оподатковування: максимальну, мінімальну і преференційну.

Максимальна ставка мита діє щодо товарів із країн, з якими не укладені торговельні угоди.

Мінімальна ставкамита поширюються на товари із країн, з якими укладені торговельні контракти і угоди, і передбачає взаємне надання режиму найбільшого сприяння.

Преференційними ставками (пільговими) обкладається імпорт товарів із країн, що розвиваються.

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін.

Субсидії спрямовані на підтримку національних виробників і по характеру виплат їх поділять на прямі і непрямі. Прямі субсидії надаються експортерові у формі безпосередніх виплат на покриття різниці між його витратами і отриманим прибутком, а непрямі – це надання пільг в оподатковуванні, позик по більш низьким ставкам, пільгові умови страхування.

Пільгове експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам із пільговими процентними ставками або іноземним імпортерам за умови придбання товару лише вітчизняного виробництва.

Кредитно-фінансові інструменти стимулювання експорту призначені для розширення кола експортерів і географії поставок за допомогою освоєння нових ринків, посилення цінової конкурентоспроможності товарів (послуг), реалізованих за рубежем, зниження виробничих видатків (зокрема завдяки збільшенню серійності продукції).

Фінансове стимулювання експорту досягло високого рівня в багатьох країнах миру. Відставання якої-небудь країни в цій сфері послабляє міжнародну конкурентоспроможність, гальмує розвиток експорту, зменшує його ефективність, обмежує можливості використання національних ресурсів для зростання економіки і підвищення рівня добробуту населення.

Щоб сформувати систему державної підтримки експортної діяльності в Україні, у першу чергу необхідно розробити і впровадити нормативно-правову базу, що зафіксує пріоритети такої підтримки. Зокрема, варто зосередити увагу на кредитуванні високотехнологічної продукції, виробництво і реалізація якої є головним чинником економічного зростання.

Індикативниминазиваються ціни, які відповідають цінам на аналогічну продукцію, і вже склалися на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть встановлюватися на товари, на експорт яких встановлені особливі режими, спеціальні імпортні процедури або антидемпінгові заходи.

Адміністративні методи – це насамперед ліцензування і квотування експорту і імпорту. Застосовуються у випадках, коли негативний стан платіжного балансу, порушена рівновага окремих товарів на внутрішньому ринку.

Ліцензія експортна або імпортна – це оформлене право на експорт, або імпорт товарів і валютних засобів з метою інвестування або кредитування протягом певного періоду.

Генеральна ліцензія – це відкритий дозвіл на експортні, імпортні операції щодо певного товару, з певною країною (групою країн), протягом періоду дії режиму ліцензування щодо цього товару.

Разова ліцензія (індивідуальна) – це разовий дозвіл, що має іменний характер. Його видають для виконання кожної окремої операції конкретним суб'єктам зовнішньоторговельної діяльності на період, необхідний для виконання цієї операції.

Відкрита ліцензія – це дозвіл на експорт, імпорт товару протягом певного періоду часу, однак не менш одного місяця, із визначення його загального обсягу.

Антидемпінгова (індивідуальна) ліцензія – це право на імпорт у країну протягом встановленого терміну певного товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування або антидемпінгових заходів.

Компенсаційна (індивідуальна) ліцензія – це право на імпорт у країну протягом встановленого терміну певного товару, що є об'єктом антисубсидіційного розслідування або компенсаційних заходів.

Спеціальна (індивідуальна) ліцензія – це право на імпорт у країну протягом встановленого терміну певного товару, що є об'єктом спеціального розслідування або спеціальних заходів.

На кожний товар може встановлюватися тільки один вид ліцензії. Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством економіки. Ліцензування операцій по переміщенню валютних засобів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестування або надання, одержання кредитів здійснює НБУ.

Квота експортна, імпортна – це обмежений обсяг певної категорії товарів, які можна експортувати з території країни, або імпортувати на територію країни, протягом певного періоду.

Розрізняють квоти глобальні, групові й індивідуальні.

Глобальні квоти – це квоти, уведені для певного товару без визначення конкретних країн, куди товар експортують або з яких його імпортують.

Групові квоти – це квоти, уведені для товару з визначенням групи країн, куди товар експортують або з яких його імпортують.

Індивідуальні квоти – це квоти, уведені для товару з визначенням конкретної країни, куди товар можна експортувати або з якої його можна імпортувати.

Виділяють також квоти на імпорт товарів у країну такі як антидемпінгові, компенсаційні і спеціальні.

До адміністративних заходів також відносяться: завищені вимоги до стандартів якості або до безпеки поставки, обмеження на поставку конкретних видів товарів або просто бюрократичні заборони в митних процедурах. Також відноситься державна монополія на зовнішню торгівлю. Вона обмежує вивіз конкретних видів товарів, стримує торговельну діяльність суб'єктів ринку. Також можна назвати добровільні експортні обмеження. Подібна форма обмежень застосовується відносно недавно. В окремих випадках іноземні фірми щоб уникнути більш жорстких заходів ідуть на "добровільні" обмеження обсягу свого експорту в певні країни.

Платіжний баланс

Узагальнюючим показником зовнішньоекономічного положення є її платіжний баланс. Платіжний баланс – це співвідношення між валютними надходженнями в країну, і закордонними платежами, здійсненими державою за кордоном протягом певного часу (рік, квартал), тобто це – статистичний звіт про результати зовнішньоекономічної діяльності країни за певний період. У цей час платіжні баланси країни складаються за методикою, розробленою Міжнародним валютним фондом. По кожній статті балансу вказуються доходи і видатки і їх сальдо.

Всі статті платіжного балансу розбиваються на дві групи: рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами.

Рахунок поточних операцій (баланс по поточним операціям) включає доходи від експорту і видатки по імпорту товарів і послуг, доходи і видатки по інвестиціям і перекази заробітної плати, отриманої в Україні і навпаки, а також поточні трансферти (перекази). Іноді сальдо балансу по поточним операціям називають сальдо платіжного балансу.

У рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами входять рахунок операцій з капіталом, фінансовий рахунок, що характеризує ввіз і вивіз інвестицій. Заключну частину платіжного балансу становить оцінка активів і зобов'язань країни.

Активний платіжний баланс – передбачає, що надходження в країну перевищують закордонні платежі країни. Пасивний платіжний баланс – передбачає, що закордонні платежі країни перевищують надходження в країну.

Структура платіжного балансу включає:

1. Торговельний баланс, тобто співвідношення між грошовими виплатами і надходженнями по всім торговельним операціям (експорт, імпорт).

2. Грошові потоки, пов'язані з послугами, такими як пошта, фрахтування, страхування, туризм, брокерські послуги.

3. Грошові потоки, пов'язані з рухом капіталу – це інвестиції, кредити, позики, депозити в іноземних банках, виплати відсотків і дивідендів іноземним інвесторам.

4. Грошові перекази приватних осіб (родичам, пенсії), громадські організації, державних установ, міжнародна допомога.

Для поліпшення пасивного платіжного балансу держава може використовувати наступні заходи:

1. Валютні інтервенції, а саме операції національного банку на валютному ринку по покупці або продажу іноземної валюти з метою впливу на національну валюту.

2. Скорочення зовнішньоекономічних зв'язків.

3. Зміна внутрішньої фіскальної і кредитно-грошової політики.

4. Зміна валютного курсу.

Питання для самоконтролю

1. Які фактори сприяють прискоренню сучасного глобалізаційного процесу?

2. Які специфічні риси сучасних міжнародних економічних відносин визначають загальний рівень і формат міжнародних економічних зв'язків на початку третього тисячоліття?

3. Які тенденції глобалізації світової економіки Вам відомі? Наскільки вони характерні для України? Приведіть приклади.

4. Надайте визначення зовнішньоекономічної політики держави у формі протекціонізму. Що можна віднести до позитивних сторін даної політики? Приведіть приклади.

5. Надайте визначення зовнішньоекономічної політики держави у формі фритредерства. Що можна віднести до позитивних сторін даної політики? Приведіть приклади.

6. Якими економічними показниками визначається місце національної економіки на світовому ринку? Які заходи можуть поліпшити позиціювання України у світовій господарській практиці?

7. У яких формах може здійснюватися міжнародне науково-технічне співробітництво?

8. Які правові режими встановлені на території України для іноземних суб'єктів господарської діяльності?

9. За допомогою яких методів може здійснюватися регулювання державою зовнішньоторговельної діяльності? Назвіть їх і приведіть приклади реалізації в господарській практиці України.

10. Дайте визначення платіжного балансу. Про що свідчать дані платіжного балансу? За допомогою яких мір можна поліпшити його стан?

ТЕМА 6

Поиск по сайту: