Логопедична робота з подолання лексико-граматичних помилок.

Метою логопедичної роботи з подолання лексико-граматич­них помилок є формування у дітей морфологічних і синтаксич­них узагальнень, уявлень про морфологічні елементи слова та про будову речення. Основні напрями роботи: логопедична робо­та над наголосом, корекція та розвиток граматичної будови мови (системи словозміни та словотворення): формування понят­тя про речення, уточнення структури речення;розвиток нави­чок морфологічного та. синтаксичного аналізу і синтезу, збага­чення лексичного запасу, розвиток зв'язного мовлення.

Корекційна логопедична робота з розвитку умінь визнача­ти та виділяти наголос у словах є важливою передумовою зас­воєння орфограм, морфологічного та фонетичного принципів письма, однією з умов переходу до наступних етапів логопедич­ного впливу під час подолання дисграфії та дизорфографії. Роз­виткові вміння виділяти наголос у словах сприяють такі впра­ви:

- знайдіть наголошений та ненаголошений голосний у складах (учитель промовляє складовий ряд, в якому один із складів виділяє силою голосу):

са - со, са -со;

да -до -ду, да -до -ду, да -до - ду;

та - ло- ну - ми;

- визначте кількість складів у слові, назвіть наголошений;

- поділіть слова на склади та запишіть у зошиті тільки наголошені склади;

- намалюйте графічну схему слова, поставте наголос;

- покажіть відповідну до слова схему (вчитель називає сло­ва, учні показують відповідні схеми).

Подібні вправи сприяють також формуванню в учнів скла­дового аналізу і синтезу.

Основні напрями корекції та розвитку граматичної будо­ви мови (І.Прищепова, В.Тищенко):

- Розвиток системи словозміни.

- Розвиток системи словотворення.

- Диференціація частин мови (іменників, прикметників, дієслів).

- Диференціація граматичних значень та уточнення зв'язків з формальними ознаками.

- Розвиток уміння визначати споріднені слова та викону­вати морфологічний аналіз слів.

Культура та техніка мовлення вчителя-логопеда.

Мовленнєва техніка — це сукупність елементарних прийомів фонаційного дихання, мовленнєвого голосу і дикції, доведених до ступеня автоматизованих навичок, що дає змогу вчителю з макси­мальною ефективністю здійснювати мовленнєвий вплив.

Володіти технікою мовлення — означає володіти тісно пов'я­заними між собою елементами: голосом, фонаційним диханням, дикцією, дотримуючись норм орфоепії. Мовлення вчителя — пе­редусім звукове мовлення. Виконуючи найважливішу соціальну функцію спілкування, воно, як і будь-яка інша звукова система є явищем акустичним, і, оскільки належить людині, його не мож­на розглядати поза психофізіологічною діяльністю.

Отже, техніка мовлення - це базовий компонент професійної майстерності педагога, який пов'язаний із формуванням педагогічного голосу, фонаційного дихання, чіткої дикції та орфоепічної правильності мовлення.

Характеристика елементів техніки мовлення

Голос.

Домінуючим елементом техніки мовлення вважається голос. Джерелом набуття енергії голосу, безумовно, є дихальна система.

Основними критеріями оцінки голосу є сила, висота та тембр.

Професійне володіння голосом передбачає в педагогічному спіл­куванні використання безліч градацій гучності великого динаміч­ного (гучного) діапазону. Частіше всього вчитель говорить не дуже тихо, але і не надто голосно; йому необхідно мати голосовий "запас міцності". Бувають випадки, коли вчителю потрібно промовити щось з найбільшою гучністю. Це може бути заклик, виконання ге­роїчної лірики або виступ у великій аудиторії чи залі без мікрофона тощо. Головне при цьому не перейти на крик і не зірвати голос.

Дихання

Другим елементом техніки мовлення є дихання. Дихання - акт рефлекторний, який здійснюється підсвідомо, виконуючи головну фізіологічну функцію газообміну в організмі. Дихання, пов'язане з мовленням, - процес керований, довільний. Таке дихання на­зивається мовленнєвим, фонаційним або звуковим і його можна тренувати.

Звуки мовлення утворюються завдяки видиху, тому вчителю необхідно тренувати якомога довший видих і вміння раціонально використовувати запас повітря під час мовлення. Для оволодін­ня фонаційним диханням необхідно натренувати всі м'язи, які беруть участь в дихальному процесі: діафрагму, нижні черевні і міжреберні м'язи. Важливим також є вміння ефективно користу­ватися резонаторами. Людина користується двома резонаторними системами:

• верхньою, надзв'язковою системою. Це черепна коробка, порожнини носа, рота, вони надають голосу леткість.

• нижньою, підзв'язковою системою, яка включає грудну по­рожнину і забезпечує темброву забарвленість голосу.

Дикція

Не менш важливим елементом техніки мовлення є дикція. У перекладі з латинської мови "дикція" - вимова, манера вимовляти слова. Це чітка і ясна вимова, інакше, чисте і ясне звучання кожно­го звуку, що є основою професійного мовлення логопеда. Кожний звук, який утворюється за допомогою мовленнєвого апарату, є результатом обумовленої артикуляції. Артикуляція є результа­том рухливості губ, язика, нижньої щелепи, м'якого піднебіння, глотки, надгортанника, гортані і дихальної системи. При цьому, артикуляційні рухи кожного органа мають свою специфіку у творенні звуків.

Поиск по сайту: