Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Ідентичність та ідентифікація: понятійно-категоріальний апарат



Уявлення людини про себе, про своє місце в світі формують моделі індивідуальної і групової поведінки. Вони виявляють не тільки соціальне позиціювання індивіда, але і особливості політичних інститутів і структур громадянського суспільства, механізми представництва інтересів, характер політичної участі і, в кінцевому рахунку, соціально-політичний клімат в суспільстві. Такі уявлення формуються через співвідношення з відомими орієнтирами і цінностями, які або приймаються як "свої", або як "чужі". Від вибору орієнтирів залежить конкретне наповнення різних складових або форм ідентичності – громадянської, політичної, етнічної, релігійної, класової, субкультурної і т.д. Реалії сьогодення свідчать, що в Україні з новою силою постають проблеми національного буття, національної самосвідомості та самоідентифікації кожної особистості, становлення єдиної національної ідентичності громадян, національної гордості, гідності, патріотизму. Політичний контекст проблематики зумовлює необхідність розробки адекватної політики щодо української регіональної ідентичності. Тому і в політиці, і в економіці, і в культурі має бути вироблена концепція регіональної ідентичності, де були б враховані всі особливості регіонів, соціальних інститутів та соціальних груп населення. Гостра криза ідентичності, у стані якої перебуває українське суспільство, виступає основним фактором дезінтеграції українського суспільства, і супроводжується конкуренцією комуністичної, ліберальної, націоналістичної ідеологій, протистоянням українського та російського націоналізму. Подолання фактору дезінтеграції українського суспільства та необхідність чіткого окреслення ідентифікаційного простору в Україні диктується як пізнавальними, так і особливо практичними завданнями. Значення вище зазначених завдань зростає у зв'язку з тим, що процеси ідентифікації відбуваються в Україні одночасно зі зміною механізмів соціально-економічного регулювання.

У сучасній науці ідентичність та ідентифікація співвідносяться перш за все по принципу «структура – процес». Ідентичність можна розглядати як структурне утворення зі своїм змістом, мірою стійкості та протидією впливу ззовні. Вона формується через механізм ідентифікації за певним еталоном чи зразком. Криза ідентичності в Україні пов’язана з активізацією і переорієнтацією процесу ідентифікації з різними соціальними групами, що розглядається на рівні суспільного аналізу, як встановлення тотожності об’єктів на підставі певних ознак. Перші теоретичні розробки терміну «ідентичність» були вироблені в 40-хх роках ХХ століття, на початку 80-хх років ХХ століття, цей термін стали вживати частіше. Під ідентичністю розуміють суб’єктивний концепт соціальної ролі, яка є змінною і ситуаційною і часто приплітається з іншими соціальними ролями. В політиці під ідентифікацією розуміють процес, «в ході якого індивід пов’язує себе з певною групою, метою, інтереси якої сприймаються ним як свої власні». Цей процес «може бути усвідомленим і неусвідомленим, інтуїтивним; короткочасним і тривалим; відкритим і прихованим; мирним і конфліктним; однозначним і суперечливим тощо». Результатом даного процесу «і є ідентичність в її різноманітних виявах і типах». Отже, під ідентичністю прийнято розуміти результат самовизначення людини чи групи у соціальному сенсі, створення "образу – Я" та "образу – Ми", тобто віднесення ними себе до тих чи інших спільнот за віковими, професійними, статевими, територіальними, етнічними, конфесійними чи іншими ознаками. Англійське слово "identity" вживається у значеннях тотожності, справжності й самобутності.

У соціогуманітарних науках пріоритет віддається третьому (самобутності) – ідентичність тут розуміється як сукупність специфічних рис, які виділяють певну спільноту з-поміж інших, і є для окремої особи чи групи підставою для віднесення себе до цієї спільноти. В «Міжнародній поліцейській енциклопедії» під ідентичністю розуміється сукупність рис, котрі виокремлюють певні групи людей з кола інших груп і є для окремої особи підставою віднесення себе до цієї чи іншої групи. Оскільки людина залежно від характеру чисельних соціальних зв’язків ідентифікує себе в різних сферах, тобто одночасно відносить себе до різних значимих груп, ідентичність стає багатогранною. Національно-державна ідентичність містить такі взаємозалежні вимірювання, як політичне, правове, економічне, культурне, етнічне, історичне, територіальне, проте єдності поглядів у визначенні природи ідентичності не спостерігається. На думку О.Панаріна, національна ідентичність підривається глобальною інформацією, оскільки веде до формування глобального співтовариства. Таким чином, під впливом інформаційних потоків, кількість яких зростає, руйнується стійка ідентифікація з нацією і державою. Зростання націоналізму, що спостерігається останніми роками, навіть у високорозвинених державах, є однією з відповідей на виклик культурного глобалізму. Впродовж практично всієї історії Радянської України національні інтереси послідовно і цілеспрямовано ототожнювалися з інтересами держави - СРСР і часто підмінялись останніми. Держава знаходилася в центрі ідеологічних побудов елітних груп СРСР, а відношення до неї виступало головним критерієм ідейно-політичної ідентифікації. Державоцентрічність витісняла національно-орієнтовану самоідентифікацію як на рівні особистого вибору, так і в системі пріоритетів великих соціальних груп. Позиціювання по відношенню до держави виявлялося найважливішою складовою національної ідентичності, а державотворення – постійним пріоритетом національного розвитку. У системі самоідентифікації нинішнього покоління українців держава багато в чому зберегла за собою цю функцію. Рівень очікувань, пов’язаних з державою, як і раніше високий, і саме нереалізованістю таких очікувань багато в чому пояснюється глибокою недовірою до владних інститутів. Не дивлячись на "роздержавлення" економіки і соціальних відносин, не втратив свого значення і патерналістській комплекс, який повинен буди подоланий. Разом з тим орієнтація українського суспільства на державу не співвідноситься напряму з їх самоідентифікацією як українців. Справа в тому, що задача побудови нації-держави сучасної України ще не вирішена, звідси – невизначеність культурних характеристик образу «українського». Культурна роздрібненість ускладнює застосування константи «держава-нація», адже нація більше не може так легко, як раніше вимагати для держави монополії на визначення культурної ідентичності людей, що об’єднані в уявній спільноті. Не будучи етноцентричним, поняття української ідентичності поволі наповнюється відчутними для масової свідомості значеннями і позитивними цінностями. Становлення нації-держави в Україні відбувається в умовах, коли національно-державна модель суспільства підірвана глобалізацією. В цій ситуації зміст національної ідентичності залежить не тільки від держави, яка завжди в Україні виконувала роль ключового орієнтиру, але і від форм соціальної самоорганізації. Слід відзначити, що саме національна держава діє від імені її «народу». Успішність соціальних інновацій зв'язана із зміцненням громадянського суспільства, яке виробляє механізми соціальної і національної інтеграції, а також у взаємодії з державою. Головним з погляду цивілізаційного позиціювання в Україні залишається питання про модель розвитку. Разом з тим державотворення здійснюється під впливом традиційних установок, на яких базуються позитивні орієнтири ідентичності.

Тому відстоювання інтересів України як суверенної держави в умовах сьогодення залежить від національної самоідентифікації. Найважливішим джерелом самоідентифікації виступають так звані «інші» – суспільство, нація, цивілізація. Співвідношення з подібними «уявними співтовариствами» здійснюється в ході взаємодії комплексу культурних чинників, що створюють суб'єктивні уявлення і механізми соціалізації. В результаті складається національно-громадянська ідентичність – одна з основ життєздатності політичних співтовариств сучасності. На думку деяких культурологів, нова суспільна солідарність не народиться, якщо ми не будемо розуміти суспільство як культурний організм: «Необхідне розуміння суспільства як культурного організму, де ключовою, організуючою, мотивуючою ідеєю є «національна ідентичність». Існує думка, що в більшості країн СНД і постсоціалістичної Східної Європи «…політичний процес розгортався насамперед під знаком гуманітарних домінант – проблем національної незалежності та ідеологічності, збереження рідної мови та традицій, морально-релігійних цінностей». Взаємодіючи одна з одною, ідентичності створюють так звану «ієрархію ідентичностей» в контексті етнонаціонального буття: до першого типу ідентичності віднесено осіб з низькою етнічною обізнаністю, майже або вже асимільованих; до другого типу – віднесено осіб, які мають певні контакти з членами своєї етнічної групи; до третього типу – віднесено осіб з слабкою етнічною свідомістю, які в силу різних обставин не мають контактів з членами своєї групи; до четвертого типу – віднесено осіб, які беруть активну участь у діяльності своєї етнічної групи, в забезпеченні її політичних, економічних, соціальних та інших інтересів. Наявність множини груп ідентифікації породжує проблему позиціювання у соціальному просторі, де одні ті ж самі учасники взаємодіють, утворюючи залежно від контексту різні конфігурації «своїх», «чужих» та «інших». Чим більша група «інших», тим більше в ній різноманітних підмножин. В той же час вищий рівень об'єднання «нівелює» внутрішні розбіжності між членами груп, дозволяє відкинути ідентифікації, які в певному контексті вважаються неістотними, і досягти внутрішньополітичної інтеграції в діях представників різних, а іноді і протилежних ідентифікаційних груп.

Сьогодні українське суспільство перебуває в стані відновлення стійких групових ідентичностей. Цю функцію, в першу чергу, виконує громадянська ідентичність, що відноситься до високо узагальнюючих категорій і служить основою формування національної ідентичності. У кризових ситуаціях вирішальною є проблема ідентифікації – «хто я?», «з ким я?», «від кого чи чого я залежу?». Національна ідентичність переживає процес становлення, її внутрішня структуризація ще продовжується. Становлення України поставило її громадян перед проблемою макро- і мікро- соціальної самоідентифікації, пов'язаної з усвідомленням приналежності до нових територіальних груп.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.