Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Механізм нормативно-правового забезпечення



Механізм нормативно-правового забезпечення І етапу реалізації Державної стратегії мають становити: 1. Зміни та доповнення до чинної редакції Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" та Бюджетного кодексу України. 2. Прийняття нової редакції Закону України „Про вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів". 3. Прийняття законів України: „Про територіальну громаду"; „Про міліцію місцевого самоврядування"; „Про проведення державно-правових експериментів з питань місцевого та регіонального розвитку"; „Про делегування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та їх виконання"; „Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою України"; „Про комунальну власність". 4. Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти центральних органів виконавчої влади та акти органів місцевого самоврядування, спрямовані на виконання завдань І етапу.

На II етапі (2007-2010 роки)реалізація Державної стратегії передбачає трансформацію системи територіальної організації влади шляхом подальшої децентралізації управління з урахуванням європейських стандартів і принципів та закріплення її нової конституційно-правової моделі. При цьому мають бути вирішені наступні пріоритетні завдання: 1.Запровадження місцевого самоврядування на регіональному рівні (район, область) з такими його інститутами, як регіональний територіальний колектив, регіональна комунальна власність, регіональні податки та збори, регіональні представницькі органи з власними виконавчими структурами тощо. 2. Зміна статусу місцевих державних адміністрацій, формування на їх основі органів виконавчої влади, що здійснюють контрольно-наглядові -функції та керівництво на місцях, реалізацію функцій виконавчої влади, що не можуть бути децентралізовані. 3. Перерозподіл повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, органами місцевого самоврядування різного територіального рівня на засадах принципів децентралізації та субсидіарності. 4.Формування самодостатніх територіальних громад шляхом стимулювання процесів об'єднання територіальних громад, що не володіють ресурсною базою, необхідною для виконання завдань і повноважень місцевого самоврядування, ефективного надання визначеного законом мінімуму громадських послуг населенню. Запровадження державної реєстрації територіальних громад та визначення їх статусу як юридичних осіб публічного права. 5. Завершення реформи системи адміністративно-територіального устрою України. 6. Реформування бюджетної системи, надання районним та обласним бюджетам статусу бюджетів місцевого самоврядування, забезпечення формування бюджетів місцевого самоврядування за нормативами, що становлять не менше 30-50% від нормативів Європейського Союзу.

Нормативно-правовий механізм забезпечення II етапуреалізації Державної стратегії має включати наступні рівні нормативно-правового регулювання: А. Конституційний рівень: внесення змін до Конституції України, необхідних для трансформації системи територіальної організації влади та проведення реформи адміністративно-територіального устрою України. Б. Законодавчий рівень: формування нової законодавчої основи організації виконавчої влади на місцях та місцевого самоврядування, яку мають становити наступні Закони України „Про загальні засади територіальної організації виконавчої влади та місцевого самоврядування в Україні", „Про засади матеріального і фінансового забезпечення місцевого самоврядування в Україні", „Про самоврядування територіальних громад", „Про організацію виконавчої влади та місцевого самоврядування в районі", „Про організацію виконавчої влади та місцевого самоврядування в області", „Про місцеві вибори". В. Підзаконний рівень: організація виконання законів України, спрямованих на забезпечення реалізації Державної стратегії шляхом прийняття відповідних указів Президента України, актів органів виконавчої влади та актів органів місцевого самоврядування.

ВИСНОВКИ

1. Місцеве самоврядування – політико-правовий інститут, в межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адміністративно-територіальних одиницях через самоорганізацію місцевих жителів за згодою і при підтримці держави. Аналіз характерних рис місцевого самоврядування доводить, що в Україні вибір зроблено на користь громадської теорії місцевого самоврядування. З іншого боку, ряд ознак вітчизняної моделі місцевої влади свідчить про вплив державної теорії місцевого самоврядування та теорії муніципального дуалізму, зокрема законодавчого закріплення норми, згідно з якою джерелом влади є весь народ, а не його частина (громада). 2. Як специфічна форма реалізації народом своєї влади місцеве самоврядування характеризується наявністю особливого суб’єкто-територіальної громади, а також об’єкта – питань місцевого значення - сутності питань (справ), які випливають з колективних інтересів місцевих жителів-членів відповідної територіальної громади, спрямовані на забезпечення нормальної їх життєдіяльності та віднесені до предметів відання місцевого самоврядування. Визнання місцевого самоврядування як однієї з основ конституційного ладу передбачає встановлення децентралізованої системи управління, запровадження інших (аніж при централізації і концентрації владних функцій) засад взаємовідносин центральної та місцевої влади. Це означає, що місцеве самоврядування як одна з основ конституційного ладу (поряд з державою) має джерелом свого існування не державну, а конституційну волю, виступає як: а) фундаментальний конституційний принцип, що встановлює, визнає та гарантує управлінську самостійність територіальних громад; б) правотворча, правозастосувальна та правореалізаційна діяльність, спрямована на здійснення цього принципу; в) політико-правовий стан місцевого життя, яке складається під впливом конституційного механізму. Ця характеристика місцевого самоврядування випливає з намірів України стати демократичною, правовою і соціальною державою. Невід’ємною складовою частиною організації місцевого самоврядування, його економічною основою є комунальна власність. 3. Механізми саморозвитку територіальних громад – отримання необхідних населенню благ в залежності від результатів його праці. Цей процес включає самостійний пошук територіальною громадою, підприємствами і населенням власних джерел стійкого економічного розвитку на основі підвищення зацікавленості працівників в повному залученні в обіг наявних ресурсів. Вирішення даної задачі передбачає, в першу чергу, ефективне використання інтелектуального потенціалу, сучасних інформаційних та інноваційних технологій. 4. Програма розвитку місцевого самоврядування - програмний інтелектуальний продукт у вигляді директивного документу. Орієнтована на комплексну і ефективну реалізацію центрального відтворювального процесу. Розробка і реалізація муніципальної програми розвитку орієнтована на досягнення найкращих економічних і соціальних результатів у середньостроковій і довгостроковій перспективі. 5. Самоорганізація місцевого самоврядування – це процес взаємодії об’єкта і суб’єкта управління, який при відповідній відповідальності і компетентності кадрів може забезпечити стійкий стан і розвиток об’єкту. Самоорганізація є механізм самоуправління спільноти, вироблений його членами з врахуванням специфіки умов їх життєдіяльності. Вона включає здатність кожної людини, підприємства і муніципального утворення адекватно реагувати на різні впливи і забезпечувати ефективний розвиток. Вона досягається на основі отримання соціальних та інших благ в залежності від розмірів доходів, які отримані за рахунок раціонального використання соціального і виробничого потенціалу, в тому числі розвитку творчості, територіальної кооперації, інформатизації, створення ефективних структур управління. Найважливішою характеристикою цієї системи є динаміка розвитку виробництва і населення, а також логічна циклічність цього розвитку. 6. Стратегічне планування територій включає аналіз економічного, кадрового і природного потенціалів, визначення реально здійснюваних цілей і задач соціально-економічного розвитку територій, узгодження групових інтересів всередині територіального утворення, виявлення вільних ресурсів, благоприємних факторів і обмежень, призначення відповідальних за виконання плану. Стратегічне планування здійснюється на середню і більш віддалену перспективу і враховує вплив факторів, які знаходяться за межами територіального утворення, як на державному рівні, так і на регіональному рівнях. 7. Комплексний економічний і соціальний розвиток територій – цілеспрямований процес, зорієнтований на взаємопов’язаний та пропорційний розвиток всіх галузей господарства регіону на основі раціонального використання місцевих і залучення ресурсів, який дає економічний ефект. Вищевказана комплексність досягається шляхом розробки і реалізації програми розвитку на основі використання ідеології соціально-виробничого комплексу і „дерева цілей”. Підсистеми програми покликані забезпечити виробництво засобів виробництва товарів народного споживання і соціальних послуг, а центральна підсистема – їх інтеграцію, що оцінюється виробництвом валового муніципального продукту і кінцевим споживанням на душу населення. Економічні відносини і механізми повинні бути включені в програму розвитку і сприяти покращенню цих показників за рахунок за рахунок підвищення зацікавленості в удосконаленні роботи підприємств і галузей, раціонального використання всіх ресурсів. 8. Місцеве (міське) господарство - економічна організація життєдіяльності населення і господарюючих об’єктів, які знаходяться на території міста чи села через посередництво місцевого управління, правового розпорядження і володіння власністю. Ця організація покликана забезпечити більш повне використання ресурсів, які мають місце в місті і селі, та можливостей територіальної кооперації з метою постійного підвищення ефективності виробництва і якості життя населення. 9. Соціально-економічний розвиток – розвиток, що передбачає взаємопов’язане вирішення економічних і соціальних задач. Він може розумітися як використання соціальних факторів у підвищенні ефективності виробництва, а розвиток останнього використовується для вирішення соціальних задач. 10. Інфраструктура території – комплекс галузей, які забезпечують нормальну життєдіяльність населення. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову інфраструктуру. Виробнича інфраструктура включає галузі, які обслуговують матеріальне виробництво. Соціальна інфраструктура включає галузі, які створюють умови для соціального споживання населення. Регіональна ринкова інфраструктура забезпечує функціонування ринку в територіальному утворенні.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.