Державна регіональна політика: основні напрями розвитку та оптимізації

Предметом регіональної політики кожної держави є цілеспрямований розвиток її територій шляхом конструктивного вирішення пріоритетних регіональних проблем. Регіональні проблеми за змістом є багатоаспектними (багатокомпонентними) та формуються під впливом цілої системи різноспрямованих факторів соціального, суспільно-політичного, економічного, природно-кліматичного, природоресурсного, національно-етнічного, культурно-історичного та інш. Характеру. За своєю багатомірністю вони не поступаються загальнодержавним, більш того, їх кількісні та якісні характеристики більш дезагреговані та ситуативні. Прагнення України стати повноправним членом Європейської Співдружності вимагають від нашої країни вирішення проблем у сфері регіонального розвитку, формування якісно нової державної регіональної політики відповідно до принципів та стратегічних пріоритетів ЄС, головним з яких є активізація регіональної політики з метою створення нового «просторового» обличчя Європи. Заходи, які вживала держава протягом останніх років, усе ще не змогли забезпечити соціально-економічне зростання регіонів, підвищення рівня та покращення умов життя для всіх громадян країни незалежно від місця їх проживання на основі запровадження єдиних соціальних норм і стандартів.Отже мета цієї аналітичної записки: розглянути особливості формування та реалізації державної регіональної політики в Україні за останні роки, проаналізувати стан соціально-економічного розвитку регіонів, дослідити можливі варіанти вирішення проблемних питань в цій сфері, запропонувати заходи щодо вдосконалення механізму державного регулювання територіального розвитку.Здійснення реформ у сфері регіональної політики є надзвичайно складним завданням, оскільки охоплює політичні, економічні, соціальні, екологічні, правові, інституційні, організаційні та інші аспекти. Існує низка ключових моментів або проблемних блоків, які слід розглянути під час вирішення проблеми в цілому. До них належать: 1. недосконалість інституційно-правової бази регіональної політики; 2. реформування системи міжбюджетного фінансування; 3. поглиблення економічної та соціальної диференціації регіонів; 4. підвищення ефективності функціонування спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку; 5. розвиток транскордонного та міжрегіонального співробітництва. Враховуючи внутрішній зв’язок між ними, реформування одного з цих елементів матиме вплив на усі інші, тому зміни будуть найбільш ефективними, якщо їх здійснювати комплексно. Вирішення однієї проблеми без вирішення політичн’язаних питань матиме лише мінімальний результат.

Інтегрування України в європейські структури потребує вироблення та реалізації такої моделі взаємовідносин з регіонами й управління ними, яка б відповідала принципам регіональної політики Європейського Союзу, сприяла становленню нових форм співпраці у форматі “центр-регіони”, загальновизнаній практиці внутрішнього міжрегіонального співробітництва та міжнародної співпраці територій. Метою державної регіональної політики як складової стратегії економічного та соціального розвитку України є створення умов для динамічного, збалансованого розвитку територій, усунення основних регіональних диспропорцій. Політика щодо підтримки регіонального розвитку має спрямовуватися на активізацію всього ресурсного потенціалу регіонів як основи зміцнення їх конкурентності. Це має стати ключовим напрямом регіональної політики. Потрібно виходити з того, що основним пріоритетним завданням регіональної економічної політики, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності економіки країни, має стати забезпечення дальшого розвитку науково-технологічного та інноваційного потенціалу регіонів. Мають бути створені умови для формування в кожному регіоні сучасного виробничого комплексу, здатного до розвитку та забезпечення внутрішніх потреб, нарощування експорту конкурентоспроможної продукції та послуг, збільшення обсягів виробництва наукоємної промислової продукції на основі найбільш повного використання вітчизняного виробничого потенціалу. Водночас треба враховувати і таку принципову позицію – фундаментом регіонального розвитку має стати самостійність регіонів щодо визначення цілей свого розвитку та можливості фінансування заходів для їхньої реалізації передусім за рахунок власних джерел та залучених інвестицій. Йдеться про те, що основою політики економічного зростання на регіональному рівні повинно стати раціональне використання трудового потенціалу та виробничих ресурсів, максимальне сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечення раціонального використання навколишнього середовища. Зазначений підхід передбачає підвищення ролі та відповідальності місцевих органів влади за майбутнє території, необхідність пошуку нових інструментів стимулювання економічного розвитку, зокрема об’єднання зусиль місцевого бізнесу, громадськості, самоврядування та держави. Регіональні та місцеві органи влади мають стати ключовими в організації розвитку території. Держава має делегувати їм низку повноважень з метою максимального наближення послуг адміністративного та суспільного характеру до населення, підсилення спроможності територіальних громад та їхніх представницьких органів до вирішення місцевих проблем власними силами.

З урахуванням цих завдань державна регіональна політика у 2004-2015 рр. має забезпечити: формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, яка б сприяла їхньому комплексному розвитку на основі природно-ресурсного, виробничо-економічного, науково-технічного та людського потенціалів, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань і традицій з використанням переваг та можливостей геополітичного становища регіонів; застосування договірних засад при визначенні спільних дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у стимулюванні регіонального розвитку, зокрема підтримку розвитку депресивних територій; вирішення спільних регіональних та міжрегіональних проблем розвитку шляхом об’єднання фінансових ресурсів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; підвищення ролі регіонів у зовнішньоекономічному співробітництві, активне входження регіонів до міжнародних організацій та формувань, активізація міжрегіонального та транскордонного співробітництва; удосконалення системи державного стратегічного програмування регіонального розвитку, розробка стратегій розвитку регіонів; децентралізацію влади, розмежування функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з розширенням повноважень місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; підвищення ролі регіонів у реалізації екологічної політики держави; адаптацію національного законодавства з питань регіональної політики до норм і стандартів Євросоюзу. Державна регіональна політика має стати органічною складовою національної стратегії соціально-економічного розвитку України, тісно політичн’язуватися із здійсненням адміністративної реформи та впорядкуванням адміністративно-територіального устрою. Забезпечення рівних можливостей і умов соціального та економічного розвитку територій є однією з головних цілей державної регіональної політики. Державна регіональна політика покликана забезпечити необхідний баланс між окремими регіонами шляхом стимулювання найрозвинутіших і запровадження вирівнювальних механізмів подолання економічних та соціальних проблем слабких регіонів. Така політика має стимулювати інтеграційні процеси в суспільстві, протистояти ризику посилення регіональних відмінностей. Приведення політики регіонального розвитку України відповідно до принципів і стандартів країн ЄС має здійснюватися поетапно. Для цього необхідне впровадження існуючих в ЄС підходів та процедур програмування, фінансування, моніторингу, застосування стимулюючих інструментів підтримки розвитку регіонів, адаптація українського законодавства з питань регіональної політики до відповідного законодавства європейської спільноти.

Стратегічні орієнтири

1. Стратегія зміцнення ресурсного потенціалу регіонів та підвищення їхньої конкурентоспроможності повинна забезпечити: створення економічних, організаційних та нормативно-правових передумов для реалізації основних принципів сталого розвитку регіонів; реструктуризацію економіки регіонів на основі запровадження інвестиційно-інноваційної моделі з урахуванням особливостей їхнього потенціалу та конкурентних переваг; розвиток підприємництва, насамперед малого та середнього бізнесу як головного чинника соціально-економічного розвитку регіонів, підвищення зайнятості населення, наповнення місцевих бюджетів; сприяння всебічному розвитку людського потенціалу на основі стабілізації та поліпшення демографічної ситуації, досягнення продуктивної зайнятості населення, розвиток соціальної інфраструктури; комплексний розвиток територій зі спеціальним економічним статусом – територій пріоритетного розвитку та спеціальних (вільних) економічних зон – за допомогою залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва для збереження наявних і створення нових робочих місць, подолання наслідків екологічних та техногенних катастроф, запровадження нових технологій, активізацію зовнішньоекономічних зв’язків, збільшення виробництва високоякісних товарів та послуг, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури; розбудову та модернізацію інфраструктури регіонального розвитку для підвищення інвестиційної привабливості регіонів, поліпшення умов запровадження передових інноваційних технологій; удосконалення системи охорони довкілля та використання природних ресурсів, механізмів, інструментів вироблення та реалізації на регіональному рівні екологічної політики.

2. Головними пріоритетами розвитку виробничо-економічного потенціалу мають бути розбудова виробничої, транспортної й ринкової інфраструктур, сприяння розвитку підприємництва, реалізація інноваційної політики в регіонах. Забезпеченню їхньої реалізації сприятиме проведення заходів щодо: розширення галузевої спеціалізації економіки регіонів; створення на сучасній технологічній базі переробної промисловості в кожному регіоні; виведення з експлуатації або перепрофілювання виробничих потужностей, які негативно впливають на навколишнє середовище; формування регіональної інфраструктури підтримки та розвитку підприємництва, зокрема розвитку мережі консультативних, юридичних, бухгалтерських, маркетингових фірм, бізнес-інкубаторів; створення сприятливих фінансово-кредитних умов для підприємницької діяльності, розвиток небанківського фінансового сектору у вигляді регіональних кредитно-гарантійних установ, фондів сприяння розвитку підприємництва, страхових, інноваційних та інвестиційних фондів; розвитку інфраструктури регіональних і міжрегіональних товарних ринків, бірж, оптових ринків, аукціонів тощо; здійснення земельної реформи та вдосконалення земельних відносин з урахуванням місцевих природно-географічних та соціально-економічних особливостей і потреб, забезпечення персоніфікованого обліку земельних ділянок, інших об’єктів та прав власності; формування інфраструктури ринків землі, іншого нерухомого майна, насамперед вторинного, та забезпечення її функціонування, створення умов для розвитку конкуренції, забезпечення прозорості операцій та зменшення інвестиційних ризиків на цих ринках; ефективного управління комунальною власністю.

3. Для реалізації інноваційної політики в регіонах першочерговими мають стати такі заходи: створення нових організаційних структур, що здійснюють інноваційну діяльність – технопарків, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, інших трансфертних та інфраструктурних фірм, які сприяють упровадженню нової техніки і технологій у виробництво; організація лізингових фірм нової техніки, дослідного обладнання і унікального устаткування; створення регіональних комісій з науково-технічної експертизи розробок, які пропонується впроваджувати на підприємствах регіону; підтримка формування виробництв із замкненим циклом, зокрема науково-промислово-фінансових груп, концернів, корпорацій тощо; створення під егідою держави та місцевих органів виконавчої влади регіональних центрів передачі інноваційних промислових технологій з державного до приватного сектору; організація управлінського консалтингу підприємств.

4. Забезпеченню всебічного розвитку людського потенціалу регіонів сприятимуть такі заходи: реалізація соціальних програм, спрямованих на вирішення найгостріших проблем регіонів, насамперед з питань забезпечення зайнятості населення, створення нових робочих місць, підвищення ефективності роботи служб зайнятості, організація належного контролю за виконанням цих програм; реалізація державної політики у сфері регулювання внутрішньорегіональної та міжрегіональної трудової міграції; врегулювання відносин власності щодо об’єктів соціальної інфраструктури та житла; запровадження нових механізмів розвитку регіональної соціальної інфраструктури на основі залучення коштів держави, регіонів і бізнесу; створення системи навчання протягом життя.

5. Удосконалення механізмів управління регіональним розвитком. Необхідно створити дієву систему інституцій, які б мали можливість працювати на забезпечення сталого розвитку окремих територій, узгоджувати свою діяльність з іншими організаційними структурами. Такою інституцією може бути система агентств регіонального розвитку з репрезентуванням державних, громадських, приватних інтересів. Існуючі в Україні агентства регіонального розвитку – це потенційна база вдосконалення інфраструктури регіонального розвитку. Регіональні агентства розвитку мають на меті вирішення завдань поліпшення умов використання передових інноваційних технологій, підвищення інвестиційної привабливості регіонів, розширення залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для регіонального розвитку, вдосконалення підготовки та перепідготовки відповідних фахівців з проблем регіонального розвитку, координацію програм технічної допомоги, спрямованих на підтримку регіонального розвитку.

Новим для України, проте добре апробованим в європейських країнах, напрямом підвищення конкурентоспроможності регіонів має стати комплексний маркетинг регіонів та створення їхнього іміджу. Він передбачає створення державних і регіональних інформаційних систем, які б нагромаджували інформацію про регіони, їхній потенціал, потреби та конкурентні переваги, зокрема історико-культурні надбання, презентацію регіонів на міжнародних виставках, симпозіумах тощо.

Поиск по сайту: