Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Види децентралізації влади



Розбалансованість механізму здійснення влади як засобу задоволення потреб суспільства значною мірою зумовлено роздержавленням суспільної життєдіяльності та організацією її на демократичних засадах. Демократична держава не є і не може бути єдиним суб'єктом влади, а перебирання нею на себе тих чи інших суспільно необхідних функцій в умовах демократичного режиму помітно обтяжується відповідальністю за їх практичну реалізацію. Держава є суб'єктом влади, її особливе становище зумовлене здійсненням функцій, які є вирішальними, стабілізуючими і компенсуючими для збереження цілісності даного суспільства. Держава - це засіб інтеграції і стабілізації усього суспільства, яка в першу чергу виконує загальносоціальні функції. Роль об'єднуючої функції держави має збільшуватися, адже вона надає їй все більшу стійкість. Це, у свою чергу, зумовлює потребу в стабільному державному управлінні - такому здійсненні державної влади, якому притаманні певні постійність, безперервність, наступність. Для децентралізації правовий фундамент закладає Конституція держави, в якій визначається адміністративно-територіальний поділ держави, конституційний статус територіальних одиниць, володіння чи неволодіння ними частиною суверенітету, ступінь автономності, сфери компетенції рівнів влади. Базовими є такі форми децентралізації: політичні, просторові, ринкові таадміністративні. На цій основі виокремлюються певні типи управлінської децентралізації: зниження концентрації влади, передача більшої кількості повноважень місцевим органам влади та делегування обов’язків “згори донизу”. Під політичною формою розуміють максимальну передачу розробки і прийняття рішень урядовим інститутам нижчого рівня, громадам чи їх обраним представникам. Просторова децентралізація відноситься до регіонального і місцевого планування з урахуванням географічних показників і застосовується у визначенні й формулюванні цільових програм деконцентрації промислових і житлових комплексів у великих містах шляхом сприяння появі регіональних і локальних полюсів розвитку. Ринкова децентралізація застосовується для аналізу і запровадження в управлінську практику планів, стратегій і дій з оптимізації умов виробництва на засадах ринкових механізмів. Дана форма демократизації управління є вирішальною. Адміністративна децентралізація включає в себе розподіл функцій між центральними, регіональними і місцевими органами влади на чіткій політико-правовій базі. Функціональна претензія вищих ешелонів на верховенство обов’язково виключається законом.

Демократизм розробки і прийняття рішень забезпечується принципами концентричних кіл: фінансово-економічні функції передаються на різні рівні під юрисдикцією національного уряду. Специфіка другого типу полягає у прямій реалізації принципу “згори донизу”, а саме: відмові центрального уряду від окремих функцій на користь місцевих органів. “Центр” та “локальні структури” формують управлінську корпорацію на правовій основі та єдності стратегічних цілей. Цей тип обмежений у контексті демократизації, бо вищі ешелони влади не виявляють бажання виступати з такими ініціативами. Шляхом децентралізації здійснюється передача повноважень від центральних органів державної влади до регіональних, що дозволяє привести послуги, які надає держава, у відповідність із потребами і запитами населення. Перехід до децентралізації – глобальний зсув влади, що звільняє індивіда від державної опіки і дозволяє будувати демократію знизу догори. Оскільки для процесу демократичного розвитку дуже важливий зворотний зв'язок між владою і людиною – поінформованість громадян про дії влади та поінформованість влади про реальні потреби конкретного громадянина, то природно, що здійснити це найлегше на базовому рівні влади – місцевому, де громадяни і представники влади живуть поруч. Отже, децентралізація державного управління є необхідною складовою процесу демократизації громадського життя.

Існують різні ступені та форми децентралізації. Один із варіантів їх класифікації, запропонований Івасакі Мікіко, наведений у таблиці 6.1.

Процес децентралізації влади полягає у передачі від центральних до регіональних органів влади компетенції, ряду функцій і повноважень, у межах яких вони не підпорядковані центральній владі. Тобто, при децентралізації відбувається правове відчуження повноважень держави як юридичної особи на користь іншої юридичної особи – місцевої влади.

Таблиця 6.1 – Види децентралізації влади

  Політична децентралізація Адміністративна децентралізація Деконцентрація
Правові засади для місцевого врядування конституція центральні органи влади центральні органи влади
Взаємовідносини між місцевими органами влади та центральним урядом рівні субординація стосовно центрального уряду у деяких питаннях місцеві органи влади цілком підпорядковані центральному урядові
Фінансова підтримка місцевого врядування фінансове незалежні часткова фінансова залежність фінансове залежні від центрального уряду
Статус місцевого врядування незалежність від центрального уряду створюються центральним урядом, але мають часткову автономію місцеве представництво центрального уряду
Засіб відбору керівника місцевої влади вибори вибори або призначення  

 

Політична децентралізація означає розподіл влади між центральним урядом та місцевими органами влади з неієрархічним підпорядкуванням других першому. Рівноправність центральних і місцевих структур обумовлюється конституцією, яка чітко визначає повноваження та обов’язки різних рівнів влади. Специфічними рисами є високий ступінь фінансової автономії та виборність вищих службовців місцевого рівня. Прикладом політичне децентралізованої держави є США. Адміністративна децентралізація передбачає розподіл влади між центральним урядом та місцевими органами влади в ієрархічному порядку. Місцеві органи влади діють у рамках, які визначає центр. Вони не є повністю залежними і отримують часткову фінансову і структурну автономію. Поряд з децентралізацією, при розв'язанні проблеми наближення влади до громадян використовують деконцентрацію влади, її змістом є передача повноважень призначеним із центру органам місцевої адміністрації. Місцеві органи є філією центру. Від волі центра залежить існування місцевої влади та її фінансування. На відміну від децентралізації, вона є роздрібненням влади одного рівня. Досягнення стабільного стану державного управління в демократичному суспільстві, у свою чергу, потребує оптимізації розподілу влади шляхом її децентралізації і деконцентрації, спрямованих на звільнення держави від відповідальності за практичну реалізацію другорядних функцій. Складність як теоретичного осмислення, так і практичного вирішення цього завдання визначається тим, що необхідність, доцільність, масштаби розподілу влади мають певні межі і детермінованість. Децентралізація як процес регіонального розвитку в Україні розглядається в контексті дослідження оптимізації розподілу функцій управління. Але в цілому звернення до аспектів децентралізації та деконцентрації влади значною мірою відбувається в руслі дослідження впливу децентралізації на демократизацію суспільства. Натомість недостатньо досліджується те, якою мірою демократизація суспільства потребує оптимізації здійснення влади. Суперечливість поглядів на децентралізацію та деконцентрацію влади виразно виявилася вже у визначенні змісту цих понять та їх співвідношень.

Відповідно, найбільш потужним засобом розосередження повноважень, ресурсів та відповідальності властей слід вважати політичну децентралізацію – здійснення влади самостійними суб'єктами, не пов'язаними субординаційними відносинами. Ступінь самостійності останніх визначається тим, що вони належать або до органів державної влади суб'єктів федерації (в державах з федеративним устроєм), або до органів відносно самостійного виду влади – місцевого самоврядування. Натомість деконцентрацію влади характеризує обмеженість сфери застосування: йдеться про перерозподіл повноважень відповідальності та ресурсів між організаційно відокремленими органами, уповноваженими на прийняття остаточних, обов'язкових до виконання рішень, у межах, як правило, ієрархічно побудованої структури державного управління. Деконцентрація передбачає їх більшу й меншу самостійність в управлінні визначеними предметами відання. Водночас децентралізація і деконцентрація влади мають певні спільні риси. Створення того чи іншого суб'єкта влади потребує визначення його компетенції – юридичного вираження функцій та повноважень. Тож єдиним суб'єктом здійснення не тільки деконцентрації, але й децентралізації може бути тільки держава. Навіть у країнах з федеративним устроєм (в яких досягнуто найвищого рівня політичної децентралізації), де суб'єкти федерації уповноважені самостійно визначати засади власної політичної організації, цей процес відбувається в межах, визначених установчою владою федерації і закріплених у федеральній конституції. Тільки держава визначає час, умови, напрями, глибину, масштаби як децентралізації, так і деконцентрації. Значною мірою від держави залежить і надання переваги або деконцентрації, або децентралізації як способу розосередження влади. У цьому контексті децентралізація постає щодо деконцентрації більш високим рівнем такого розосередження. Відповідно, виняткова роль держави може зумовлювати і її протидію рішеннями, діями чи бездіяльністю органів та посадових осіб, саме децентралізації влади, прагнення підмінити її деконцентрацією. Децентралізацію та деконцентрацію влади об'єднує їх спільне підпорядкування єдиній меті – забезпеченню цілісності суспільства і кращого задоволення його потреб. Ця спільність виявляє себе в подібних функціональних наслідках. Приміром, і в тому, і в іншому випадках відбувається розвантаження центральних органів держави від вирішення значної кількості справ, що мають надто виразну галузеву або місцеву специфіку. Виявом як децентралізації, так і деконцентрації є створення органів, наділених владою (як правом і реальною здатністю здійснювати вплив на суспільні процеси, поведінку, свідомість і діяльність окремих осіб та їх колективів з метою задоволення спільних та необхідних потреб), статусом юридичної особи та визначеною компетенцією.

Здійснення як децентралізації, так і деконцентрації влади потребує ретельного збалансування повноважень, ресурсів і відповідальності. Відсутність належних повноважень вимагала б прийняття переважно центром необхідних рішень, які ймовірно не завжди враховували б галузеву або місцеву специфіку, загалом знижувала б здатність апарату публічного управління оперативно реагувати на зміни стану об'єкта управління. Наділення ж повноваженнями без належного ресурсного забезпечення означало б дискредитацію владних структур: безглуздо виглядає існування органу влади, який номінальне повинен, але фактично неспроможний впливати на навколишнє середовище. Дисбаланс повноважень і ресурсів негативно позначився не тільки на децентралізованих чи деконцентрованих органах влади, оскільки основний тягар відповідальності за становище в суспільстві покладається на державу, а в умовах демократичної влади – на панівне політичне угруповання. Доцільно визначити детермінованість звернення до децентралізації та деконцентрації влади як засобів стабілізації державного управління саме в умовах демократичного політичного режиму. Важливим елементом процесу децентралізації є передача відповідальності за здійснення певних функцій. В результаті чого держава звільняється від здійснення значної частини другорядних для неї, але необхідних для певної частини суспільства функцій. Однак покладання відповідальності за здійснення певної частини владних функцій владним суб'єктам регіонального рівня неможлива без одночасної передачі як владних повноважень, так і ресурсів, необхідних для її практичного здійснення. Передача повноважень і ресурсів не тотожна їх належному використанню місцевими владними інституціями. Як наслідок не виключена ситуація, коли місцева громадськість неналежне здійснення тих чи інших функцій позв'язуватиме з державою, покладаючи саме на її органи відповідальність за стан справ. Тому вирішення завдань політичної децентралізації потребує і дієвого механізму контролю за належним здійсненням відповідних функцій децентралізованими органами. Прагненням стабілізувати державне управління через розподіл відповідальності зумовлюється необхідність деконцентрації державної влади, оскільки всі організаційно відокремлені органи управління належать до єдиної централізованої системи. Натомість деконцентрація більшою мірою пов'язана із потребою раціоналізувати державне управління, тобто пристосувати його до умов місця, часу, ресурсів прийняття управлінських рішень та здійснення управлінських дій. Ця потреба виявляє себе не тільки в умовах політичної демократії, але в демократичній державі раціональне з точки зору громадськості управління є й стабільнішим. Передача повноважень, ресурсів і відповідальності по управлінській вертикалі згори донизу дозволяє сконцентрувати роботу центральних органів влади на найважливіших проблемах держави. Також з політичного погляду теж можуть виникати ситуації, коли доцільно гарантувати політичний нейтралітет певних органів влади.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.