З історії Росії від найдавніших часів 11 страница

Про "державний театр" Івана ІV

... Ніхто із московських государів попередніх часів не виступав на всенародну сцену, ніхто так не шукав театральності й ефекту; ні у кого державна справа не перетворювалася в такі вигад­ки, як від’їзд в Олександрівську слободу, послання до московського народу, чернецькі переодягання і т. ін.

ü Пыпин А. История русской литературы: В 4-х т. Т. 2. СПб., 1911. – С. 154−155.

ДОКУМЕНТ № 18

Ліхачов Д. На шляху до нової літературної свідомості

Коментар

Дмитрій Ліхачов (1906−1999) – відомий російський історик, дослідник історії літописання, російської суспільної думки.

Уривок

Про характер Івана Грозного

Він то відмовлявся від своєї царської влади і садив на престол татарина Симеона Бекбулатовича, зловіще нагадуючи цим про трьох­сот­літнє іноземне ярмо, і писав Симеону Бекбулатовичу лицемірно-при­низ­ливі чолобитні, то насолоджувався владою і масами стра­чував лю­дей. Він постійно переходив від одного почуття до іншого: від тор­жества до крайнього каяття, від веселощів до біди, то драж­нив, то впадав у лють.

ü Лихачев Д. На пути к новому литературному сознанию // Па­мят­ники литературы Древней Руси. Втор. пол. ХVI в. – М., 1986. – С. 6−7.

ДОКУМЕНТ № 19

Веселовський С. Дослідження з історії опричнини

Коментар

Степан Веселовський (1876−1952) – відомий російський істо­рик; його фундаментальна праця з історії опричнини була надруко­вана у 1963 р. (написана за 20 років до того); у ній дана оцінка оприч­нині як одній з найбільших катастроф в історії Росії.

Уривок

Про характер терору Івана Грозного

З часу запровадження опричнини у 1565 р. страти набули харак­теру організованого терору, спрямованого вже не стільки проти вин­них, скільки проти найширших верств населення, але насамперед, безумовно, проти тих, хто підпадав під гарячу руку царя, хто входив до його найближчого оточення і був виконавцем його розпоряджень, незалежно хто це − боярин, приказний дяк або псар, поставлений на заставі. Через них Іван поширював жах серед нижчих верств насе­лення, а іноді здійснював безпосередні програми. Терор набував ха­рактеру системи...

Про соціальний склад жертв терору Івана Грозного

... На одного боярина або дворянина припадало три–чотири рядових служилих землевласника, а на одного представника класу при­вілейованих служилих землевласників припадав десяток осіб із ниж­чих верств населення. ... Мабуть, пора відкинути старі забобони, нібито опали і страти царя Івана були спрямовані проти великих феодалів і що особи з нижчих верств населення гинули лише випад­ково, у зв’язку зі стратою великого феодала.

ü Веселовский С. Исследования по истории опричнины. – М., 1963. – С. 334.

ДОКУМЕНТ № 20

Афанасьєв Ю. Небезпечна Росія

Уривок

Про причини "опричного терору"

Багато істориків, наприклад, тривалий час ламали голови над загадкою масштабності і жорстокості форм того, що увійшло в ро­сійську історію під назвою "опричний терор" царя Івана Грозного (1533−1584). Чи то він хотів знищити всі боярські роди, щоб зміц­ни­ти свою владу, чи то він хотів в ім’я централізації держави лікві­дувати остаточно уділи. Але при постановці питання таким чином кінці з кінцями ніяк не сходилися: залишалися логічно й історично необґрунтованими і розмах та жорстокість терору, і його раптове припинення у 1578 році.

Розгадка виявилася в самосвідомості царя Івана, аналіз якої показав, що опричнина в його сприйнятті була синкретичним яви­щем – і не стільки практичного, скільки релігійного характеру.

Грозний доволі природньо уподібнював владу царя владі Бо­жій, і це стало чи не найголовнішим сенсом його життя й основним мотивом діяльності. Есхатологічні уявлення, зазначає О. Юрганов, примхливим способом поєднувалися у нього з поглядами на сутність царської влади. Уподібнюючи свою владу владі Божій, він і діяв "аки Бог", демонстрував Божественне право, як він сам його розумів, на "лютість покарання". Якось прийшов до тирана якийсь старець на ім’я Борис Титов, застав його сидячим за столом і привітав. Цар від­повів на вітання словами: "Добрий день, о премного вірний раб. За твою вірність я відплачу тобі деяким даром. Ну підійди ближче і сядь зі мною". Титов підійшов, нахилив по велінню государя голову пе­ред ним, той дістав ніж, взяв нещасного старця за вухо і відрізав його. Бідний, тяжко зітхаючи і придушуючи біль, почав дякувати ца­рю, який, у свою чергу, йому відповів: "З вдячним настроєм прийми цей дар, який би він не був. Надалі я дам тобі ще більший". Цей май­бутній дар – смерть від руки государя.

Опричнина, згідно з Юргановим − це своєрідна містерія ві­ри… Опричні страти перетворюються у своєрідне російське чистилище перед страшним Судом. Цар домагався повновладдя як виконавець волі Божої з покарання людського гріха й утвердження істинної "благодаті" не тільки в ім’я спасіння власної душі, а й тих грішників, яких він прирікав на смерть.

ü Афанасьев Ю. Опасная Россия. – М., 2001. – С. 86−87.

ДОКУМЕНТ № 21

Витяг із Псковського 1–го літопису

Уривок

Про період боярського правління 1540−1541 рр.

У ті ж роки ... були намісники в Пскові люті, як леви, і люди їх, як звірі дикі до селян, і почали наклепи на добрих людей клепати і розбіглися добрі люди по інших містах, а ігумени чесні із монас­тирів втекли до Новгорода, від князя Андрія Михайловича Шуйсь­кого та від князя Василія Івановича Рєпніна Оболенських князів; і при їх намісництві, за безліч гріхів наших, пожежі часті, ... не тільки псковичі розійшлися від лихих намісників, а й пригородні не нава­жувалися їхати до Пскова...

ü Извлечение из Псковской 1-й летописи // Сборник документов по истории СССР. Ч. 3. ХVІ век. / Под ред. А. Сахарова. – М., 1972. – С. 148.

ТЕМА 5
ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА (СМУТА)
В МОСКОВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ (КІНЕЦЬ ХVІ − ПОЧАТОК ХVІІ СТ.)

(4 години)

Заняття 1

1. Причини громадянської війни.

Третє питання розпочніть із з’ясування обставин появи Лже­дмитрія І на політичній арені. З’ясуйте, ким насправді був Лже­дмит­рій І, за кого себе видавав. Адже в науковій літературі утвердився сумнівний стереотип Лжедмитрія І як агента, маріонетки польського короля та панів, які намагалися з його допомогою захопити Москов­ську державу. Прокоментуйте вислів В. Ключевського про Лже­дмит­рія І: він був лише "випечений в польській пічці, а заквашений у Москві".

Відзначте, що нестабільність та соціальні конфлікти народ по­яснював неправедними діями незаконного "безродного царя" Бориса Годунова і вимагав законного "царевича-визволителя". Розглядаючи похід Лжедмитрія І на Москву (почався восени 1604 р.), ознайомтесь з документом № 13 та зверніть увагу на територію, через яку про­сувався самозванець (його армія з 6 тис. найманців почала форму­ватися в околицях Самбора та Миколаєва на Львівщині), з’ясуйте причини успіху походу, вкажіть, які соціальні верстви його підтри­мали і чому? Радянські історики пояснювали події Смутного часу класовими конфліктами, тому вбачали в них Селянську війну, на хви­лях якої Лжедмитрій І прийшов до влади. Сьогодні історики ви­зна­чають події початку ХVІІ ст. в Московській державі як грома­дянську війну. Обгрунтуйте це положення, при цьому відзначте такі характерні фактори громадянської війни: розкол суспільства і тери­торії на два табори з двома центрами; озброєна боротьба за верховну владу; інсти­тути державного управління, які існують паралельно і змагаються між собою (див. документ № 12). Наведіть конкретні при­клади. Отже, похід Лжедмитрія І на Москву став першим актом гро­мадянської війни.

Розкриваючи хід подій, дайте відповідь на питання: чому урядові війська зрадили Годунова; чому після смерті в квітні 1605 р. Б. Годунова московські бояри вбили його сина царя Федора Году­но­ва та визнали московським царем Лжедмитрія І (хоча знали про ньо­го правду). Охарактеризуйте основні тенденції внутрішньої і зовніш­ньої політики Лжедмитрія І. При цьому наголосіть на компромісному ха­рактері його політики, на його прагненні до більшої відкритості країни, особистої участі в управлінні. З’ясуйте причини падіння Лже­дмитрія І. Охарактеризуйте події перевороту 17 травня 1606 р. (див. до­кументи № 17, 18).

Заняття 2

Присвячене характеристиці соціальних, громадянських та виз­вольних рухів у Московській державі смутного часу. Його мета – з’я­сувати причини подальшого розгортання громадянської війни.

При розгляді першого питання треба зазначити, що царювання Лжедмитрія І не розв’язало гострих соціальних суперечностей, тим більше, що вбитий він був заколотниками. Після смерті Лжедмитрія І на престол бояри "викрикнули" царем свого лідера: родовитого князя Рюриковича – Василія Шуйського (1606−1610) (див. документ № 17, 18). Попри всі заходи нового московського царя припинити Смуту (перезахоронення решток царевича Дмитрія, обрання митро­полита Гермогена тощо), йому не вдалося загасити політичний кон­флікт, породжений боротьбою за владу (див. документи № 6, 7). Цей конфлікт переріс у соціальний і вилився у повстання Івана Болот­никова 1606−1607 рр., що охопило величезну територію – південний захід, південь (70 міст), Нижнє і Середнє Поволжя. Опрацюйте до­кументи № 13, 18, 19 та з’ясуйте причини нового вибуху народу, при цьому наголосіть на підтримці ним нової "самозванської авантюри", формування народних утопічних поглядів. У радянській історіо­гра­фії цей етап Смути визначався як "кульмінація селянської війни" і винятково прогресивне явище.

В радянській історичній літературі особа організатора по­встан­ня і характер самого руху значною мірою деформувалися. Під­кресліть, що цей рух об’єднав різні соціальні верстви – селян, холопів, посадське населення, козаків, дворян, служилих людей. З’я­суйте ідеологічні уявлення повстанців, які проявлялись у наїв­ному монархізмі, ідеї "доброго царя". Прокоментуйте "листи", з якими повстанці зверталися до народу (див. документи № 5, 14). Зауважте, що хоча повстанці "наказували боярським холопам убивати своїх бояр", все ж у їхніх зверненнях не було закликів до змін політичного устрою, а тільки наміри винищити бояр і самим зайняти їх місце. До того ж повстання супроводжувалося грабунками, руйнуванням, жорс­токістю. Повстання І. Болотникова продемонструвало всю глибину кризи і суспільства, і держави.

Розпочинаючи розгляд другого питання, зазначте, що після роз­пра­ви над повстанцями та її керівниками Смута не тільки не припи­ни­лась, а й набрала нових обертів. Новим актом громадянської війни стала поява влітку 1607 р. в Стародубі нового самозванця – Лжедмитрія ІІ.

З’ясуйте причини та обставини появи Лжедмитрія ІІ на по­літичному театрі (див. документи № 10, 18). Зверніть увагу на те, що в радянській історіографії рух самозванця трактувався як прояв кла­сової боротьби, як завуальована форма польсько-литовської інтер­венції. Відзначте, що реальними керівниками руху були вітчизняні повстанці, для яких новий самозванець потрібен був як символ, їхня діяльність була продовженням повстанської боротьби попередніх ро­ків, мету якої становило відродження в "ідеалізованому" вигляді "доб­рого царя". Восени 1607 р., зібравши повстанське військо, до складу якого увійшли загони польської шляхти, донські та запорізькі коза­ки, мешканці сіверських міст, колишні "болотинці", Лжедмитрій ІІ зробив спробу захопити Москву. Оскільки йому це не вдалося, то біля стін столиці в с. Тушино був утворений табір ("Тушинський злодій"), який став другою столицею упродовж двох з половиною років. Тут розташовувалися палати "царка", його двір, боярська ду­ма, прикази, патріарх (ним став полонений ростовський митрополит Філарет), численне військо, в якому одну з ключових ролей ві­дігравав волинський гетьман, князь Роман Ружинський. Утворилося двовладдя: один цар, В. Шуйський, сидів у Кремлі, другий – Лже­дмитрій ІІ – в Тушино; кожен з них контролював свою частину території держави: збирав податки, роздавав землі своїм підданим, підтримував міжнародні відносини (сучасники називали їх "напів­царями"). Відзначте поглиблення моральної кризи в суспільстві, про що свідчила поява бояр-перебіжчиків ("перелетів"), які постійно змі­нювали царів для одержання земельних пожалувань і нагород.

Дайте відповідь: чому, намагаючись урятувати ситуацію, В. Шуй­ський звернувся за допомогою до шведського короля Карла ІХ? Згід­но з Виборзьким 1609 р. московсько-шведським договором, на допо­могу В. Шуйському прийшов шведський загін під командуванням Делагарді. Успіхи об’єднаного московсько-шведського війська під командуванням М. Скопіна-Шуйського (було звільнено від по­встан­ців багато міст) призвели до розбрату в Тушинському таборі, в яко­му поляки, захопивши владу, майже повністю позбавили "царка" впливу. В результаті наприкінці 1609 р. Лжедмитрій ІІ утік у Калугу, а в грудні 1610 р. був убитий.

Дайте відповідь: чому населення центру Московської держави перестало підтримувати Лжедмитрія ІІ?

Договір В. Шуйського зі шведським королем дав підстави для прямого польського втручання у вересні 1609 р. у московські спра­ви. Чому тушинські бояри поїхали до польського короля у ставку під Смоленськ і почали переговори про запрошення на московський престол королевича Владислава? Проаналізуйте умови договору об­рання його на московський престол (див. документ № 18). З’ясуйте причини, внаслідок яких у Москві в липні 1610 р. був скинутий з престолу В. Шуйський. До скликання Земського собору влада в Моск­ві перейшла до рук "семибоярщини" − боярської комісії з семи бояр на чолі з Ф. Мстиславським. У серпні 1610 р. бояри підписали з геть­маном Станіславом Жолкевським договір про обрання на трон коро­левича Владислава (ознайомтесь з документом № 18 та проана­лізуйте положення договору). Чим бояри мотивували свій вибір? Чи підтримали цю ідею представники різних верств і на що вони сподівалися? Якою була позиція польського короля Сигізмунда ІІІ? Акцентуйте на тому, що після договору московські бояри не до­моглися виконання його умов польсько-литовською стороною і пропустили польський гарнізон у Москву. Чи було це загрозою на­ціональних інтересів з боку московських бояр? Обгрунтуйте відпо­відь. Зауважте, що боярський уряд виявився нездатним захистити дер­жавні інтереси. Перелічіть події, які призвели до втрати єдності суспільства і держави: в Москві влада повністю перейшла до рук коменданта А. Госевського; в Калузі "цариця" Марина народила сина − "царевича Івана Дмитровича" (1611 р.); придушення поля­ка­ми в березні 1611 р. повстання в Москві ("конечное разорение Мос­ковского царства"); розпад першого ополчення під Москвою; падіння Смоленська (червень 1611 р.); окупація шведами Новгород­сь­кої землі; непокора численних регіональних центрів (Пскова, Пу­тивля, Казані, Арзамаса). Територіальний розпад і політичний роз­клад Московської держави.

Розглядаючи третє питання, підкресліть, що на завершаль­но­му етапі Смути зовнішнє втручання об’єктивно сприяло консо­лідації мос­ковського суспільства, а перспектива втрати національної неза­леж­нос­ті зумовила глибоке занепокоєння в патріотичних колах. Вищою фор­мою прояву визвольного народного руху в Смутний час стало зем­сь­ке ополчення (див. документ № 18). З’ясуйте, де і коли утворилося пер­ше ополчення, які його склад, мета та завдання, хто його очолив; внут­рішній устрій цього руху; причини кризи та роз­паду цього ополчення.

Зауважте, що безрезультатність облоги Москви загонами пер­шого ополчення змусила народний рух шукати нові шляхи; незадо­волені розвитком подій земські люди в усіх невдачах звинувачували керівників першого ополчення і шукали вихід у створенні нового земського ополчення (див. документ № 18). Дайте відповідь на питання: в якому місті і коли було сформоване друге ополчення; хто ініціював його створення; які міста підтримали цей рух; який мар­шрут походу ополчення до Москви, які органи для керівництва були створені; в чому полягала програма дій; до якого органу перейшла влада після звільнення Москви від поляків. Зверніть увагу, що земський рух був створений "знизу" і його очільники ставили за мету не захоплення влади, а відновлення традиційного в Москов­ській державі способу управління державою.

Отже, на початку ХVІІ ст. внаслідок глибокої соціально-по­літичної кризи в Московській державі почалася громадянська війна, в якій брали участь усі соціальні верстви і стани. Смута призвела до соціального хаосу і політичного розколу. Прагнення народу до віднов­лення державної самостійності та єдності проявилося в земському рухові. Проте цей процес відбувався на консервативних засадах, а саме − з метою відновлення тих порядків, які існували до Смути.

Документи

ДОКУМЕНТ № 1

Сказання Авраамія Паліцина. 1620 р.

Коментар

Авраамій Паліцин – відомий діяч Смутного часу, келар най­більшого і найбагатшого Троїце-Сергієвого монастиря, член Смо­ленського посольства, учасник другого ополчення, Земського собору 1613 р.; свій фундаментальний твір написав в післясмутний час.

Уривок

Про причини Смути

І тоді через тих Нікітичів, а більше всього за премногі та тьмо­численні наші гріхи, беззаконня і неправди, скоро того ж року 7109 (1601) стався швидкогнівний сплеск від Бога. Укрив Господь небо мороком захмарення і стільки дощу пролилося, що всі люди жахну­лися. І припинилася родючість землі, і кожне посіяне насіння, зі­йшов­ши, розпалося від безмірних вод, що лилися з повітря; і не ові­яв вітер трави земної за десять седмиць днів і ще до того, як зміг торкнутися серп, сильний мороз знищив всю працю діяння людсь­кого і в полях, і в садах, і в дібровах всякий плід земний, і наче вогнем поглинута була вся земля. За минулий цей рік, що був даний нам від Бога як праведне покарання, ми від зла свого не відмовилися і до покаяння не вдалися, але ще гіршими і злішими стали, додавши беззаконня до беззаконня. Через це і другий рік був ще гіршим, а також і третій, і все живе: "Ох, і горе!", вигукувало. Цар же Борис у ті роки творив милостиню жебракам більше, ніж у перший, та не згадав слів наставника про покаяння вселенної: бо від лихоїмства[166] і від неправди творив милостиню, уподібнившись до [чоловіка], що зарізав батькові сина, і приніс його кров у золотій чаші, щоб той напився з неї за своє здоров’я. Цей Борис подібно до нього вчинив: доми засланих великих бояр пограбував і приніс у царські палати і усі древні царські скарби цим осквернив, від цього ж і милостиню творив. Про таких пророк Ісайя говорить до царствуючих у Юдеї: "Так говорить Господь Вседержитель: "Якщо ж хоча б одну не­пра­ведну сребреницю[167] додасте до майна вашого – через неї усі скарби ваші вогнем знищу".

…У ті роки численні імущі казали прохачам: не маємо нічого. Під час же нападів всіх довколишніх народів, а найбільше своїх, виявлялося, що розграбовано незчисленно всякого хліба і давні житниці не спустошені, і на полях скирти стояли, гумна[168] ж пере­повнені одонею[169] і копнами[170] і зородами[171], і до чотирнадцяти ро­ків відтоді було замішання у всій Руській землі. І годувалися всі з дав­ньої праці, і тих, хто їх убивав, також годували: оранка ж бо, і сівба, і жатва затримувалися, мечі ж на шиї завжди у всіх лежали. Ось як повинен бути пояснений гріх у всій Росії, через який вона по­страж­дала від чужинців. У час спокуси гніву Божого не пожаліли своїх бра­тів, і жита , і добро приховали собі. Так і нас не пожаліли вороги наші.

ü Сказание Авраамия Палицына. 1620 // Сборник документов по истории СССР. Ч. 4. ХVІІ век. Под ред. А. Сахарова. – М., 1973. – С. 26−27.

ДОКУМЕНТ № 2

Указ 1597 р. про п’ятирічний пошук селян–утікачів

Коментар

Це був перший указ про селянські втечі; згідно з ним селяни, які тікали після складання "писцових" книг 1592 р. (термін розшуку – п’ять років), повинні були повернутися до попереднього власника.

Уривок

Які селяни через бояр і через дворян, і через приказних людей, і через дітей боярських, і через всяких людей з помість та з вотчин, з патріархових і з митрополичих, і з владичних, і з мо­настирських вотчин утекли до теперішнього 106-го року (1597 р.) за п’ять років[172], і на тих селян-утікачів в їх втечі і тих поміщиків і вотчинників, за ким вони, втікнувши, живуть, тим поміщикам, через кого вони тікали, і патріаршим, і митрополичим, і владич­ним, і дітям боярським, і монастирських сіл приказчикам і служ­кам давати суд і наполегливо шукати усілякими шляхами. А після суду і пошуку тих селян-утікачів з жінками і з дітьми і з всім їхнім майном взяти їх назад, де хто жив. А які селяни втекли до теперішнього 106 року років за шість і за сім, і за десять, і більше, а ті поміщики і вотчинники, і через кого вони втекли, і патріарші, і митрополичі, і владичні, і служки на тих своїх селян-утікачів в їх втечі і на тих поміщиків і вотчинників, за ким вони, через них втекли, живуть до теперішнього 106-року років за шість і за сім, і за десять, і більше, государю не бити чолом – і государ наказав на тих біглих, ким вони, втікнувши, живуть, суду не давати і назад їх, хто жив, не вивозити. А давати суд і пошук селянам-утікачам, які дотеперішнього 106-го року втікли за п’ять років.

Поиск по сайту: