Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

З історії Росії від найдавніших часів 4 страница



Разом з тим, ординське панування не змінило системи управ­ління в Північно-Східній Русі. Золотоординські хани не впрова­джу­вали своїх порядків, не втручались у внутрішнє управління, не посягали на народні звичаї, мову, релігію, Чингізиди не посідали князівські престоли і не мали постійних намісників на підкорених землях. Вони задовольнялися покірністю і сплатою данини. І все ж золотоординське панування стало головною передумовою виник­нення самодержавної Московської держави, в якій відсутніми були будь-які демократичні інститути.

Документи

ДОКУМЕНТ № 1

Суздальський літопис за Лаврентіївським списком

Уривок

Про васальну залежність північно-східних руських князів від золотоординських ханів

У рік 6751 (1243). Великий князь Ярослав поїхав у Татари до Батия, а сина свого Костянтина послав до Канович. Батий вшанував Ярослава і мужів його великою честю і відпустив, сказавши йому: "Ярославе, бути тобі старшим князем над всіма князями в Руській землі". Ярослав повернувся у свою землю з великою честю.

У рік 6752 (1244). Князі Володимир Костянтинович, Борис Ва­сильович, Василій Всеволодович зі своїми мужами поїхали в Татари до Батия по свою отчину. Батий же вшанував їх честю достойною і відпустив, розсудивши їх, кожного в свою отчину, і приїхали вони з честю на свою землю.

У рік 6753 (1245). Князь Костянтин Ярославич приїхав із Та­тар від Канович до батька свого з честю. Того ж літа великий князь Ярослав із своїми братами і з синами поїхав у Татари до Батия.

У рік 6754 (1246) Святослав, Іван-князь з синами своїми при­їхав із Татар у свою вотчину. Того ж літа Михайло, князь Черні­гів­сь­кий, зі своїм внуком Борисом поїхав у Татари, і коли вони прибули, послав Батий до Михайла-князя з наказом поклонитися вогню та ідолам їхнім. Михайло ж князь не скорився велінню їх, а зневажив його і глухих ідолів, і так без жалості нечистими заколотий був і кінець життя прийняв... Батий же князя Бориса пустив до Сартака, сина свого. Сартак же, вшанувавши князя Бориса, відпустив його від себе. Тієї ж осені Ярослав-князь, син Всеволода, помер на чужині, іду­чи від Канович…

У рік 6755 (1247). Олександр, почувши про смерть батька сво­го, приїхав із Новгорода у Владимир, і плакав за батьком своїм зі стриєм своїм Святославом і з братами своїми. Того ж року князь Святослав, син Всеволода, сів у Владимирі на столі батька свого, а племінників своїх посадив по містах...

Того ж літа... поїхав князь Андрій Ярославич у татари до Ба­тия, і Олександр-князь поїхав за братом до Батия...

У рік 6757 (1249). ... Приїхали Олександр і Андрій від Ка­но­вич і наказали Олександрові Київ і всю Руську землю, а Андрій осів у Володимирі...

У рік 6758 (1250). Поїхав князь Борис до Сартака. Сартак же, вшанувавши [його], відпустив у свою отчину. Тої ж осені поїхав Святослав Всеволодович із сином у татари. Тої ж осені приїхав митрополит Кирил на Суздальську землю.

Про політику північно-східних руських князів
щодо золотоординських ханів

У рік 6760 (1252). Пішов князь Новгородський Олександр Яро­славович у Татари і відпустили його з честю великою, давши йому старшинство серед усіх братів його. Цього ж літа задумав Андрій-князь Ярославич зі своїми боярами втекти, а не царям служити, і втік у невідому землю з княгинею своєю і з боярами своїми, і пере­слі­дували татари його і наздогнали перед містом Переяславлем, Бог же зберіг його і молитва його батька. Татари же розійшлися по землі, княгиню Ярославову шукаючи, і, дітей забирали і воєводу Жиро­сла­ва тут вбили, і княгиню вбили і дітей Ярославових у полон взяли, і людей велику кількість повели з конями та худобою, і багато зла вчинивши, відійшли. Того ж року відпустили татари Олега-князя Ря­занського в свою землю. Того ж року прийшов Олександр-князь великий із Татар у місто Владимир і зустріли його з хрестами біля Золотих воріт митрополит і всі ігумени і городяни і посадили його на столі батька його Ярослава...

У рік 6764 (1256). Поїхали князі в Городець та в Новгород. Князь же Борис поїхав у татари, а Олександр-князь послав дари. Борис же був в Улавчия, дари дав і приїхав у свою отчину з почестями...

У рік 6765 (1257). Поїхали князі в Татари. Олександр, Андрій, Борис, вшанувавши Улавчия, приїхали у свою отчину. Тієї ж зими приїхав Гліб Василькович із Кану землі від цісаря і оженився в Вор­ді. Тієї ж зими приїхали численики, переписали всю землю Суз­даль­ську і Рязанську і Муромську... Тільки не порахували ігуменів, чен­ців, попів, крилошан, хто [під опікою] святої Богородиці і владики.

Про народні повстання проти монгольського гніту

У рік 6766 (1258). Того ж року пішли князі в татари, Олек­сандр, Андрій, Борис, Ярослав Тверський, вшанувавши Улавчия і всіх [його] воєвод, і відпущені були в свою отчину... Тієї ж зими при­їхали чисельники у Владимир, і пішли численики і князі, Олександр, Андрій, Борис в Новгород Великий, переписали і поїхали знов у Владимир...

У рік 6770 (1262). Визволив Бог від лютого гніту бусурмен­сь­кого людей Ростовської землі, вселив гнів в серця християн, не по­терпіли насилля поганих, вирішили на вічі і вигнали з міст із Рос­това, із Владимира, із Суздаля, із Ярославля, бо брали ті окаянні бусурмени данину і від того велику шкоду людям робили...

ü Суздальская летопись по Лаврентьевскому списку // Сборник документов по истории СССР. Ч. ІІ. XIV−XV вв. / Сост. А. Горский, И. Фроянов. – М., 1971. – С. 173−174.

ДОКУМЕНТ № 2

Патріарший або Никоновський літопис

Уривок

У рік 6751 (1242−1243)... поїхав князь великий Ярослав Все­володович в Орду до царя Батия, а сина свого Костянтина залишив у Кановичі. Батий же вшанував Ярослава і відпустив, давши йому ста­рійшинство на всій Руській землі, і прибув з великою честю в землю свою.

У рік 6752 (1243−1244). Князь Володимир Костянтинович Уг­лет­ський... і братанич його князь Борис Василькович Ростовський, і другий братанич його князь Василій Всеволодович прийшли в Орду до царя Батия по свої отчини; він же, послухавши їх про це і роз­судивши, дав їм вотчину їх і відпустив з честю...

У рік 6753 (1244−1245). Князь Костянтин Ярославович... при­йшов із Орди Батиєвої від Канович у Володимир до батька свого Ярослава Всеволодовича з честю... Того ж року князь великий Ярослав Всеволодович... з братією своєю і з братаничем своїм з князем Володимиром Костянтиновичем, і з братанича його Василька Ростовського синами Борисом і Глібом і братанича його Всеволода сином Василієм Всеволодовичем... пішли в Орду до царя Батия.

У рік 6754 (1246). Князь Святослав Всеволодович і князь Іван Всеволодович... з племінниками своїми приїхали із татар в свою отчину; а великого князя Ярослава Всеволодовича послав цар Батий до Кановичів... і відпустив його вже хворого, і трохи відійшовши від Канович, він помер місяця вересня в 30 день.

У рік 6755 (1246−1247)... князь Святослав Всеволодович по смерті брата свого Ярослава Всеволодовича сів на столі на великому княжінні у Владимирі, і братаничів своїх − князя Олександра Яро­славовича, і князя Андрія, і Костянтина, і Афанасія і Данила, і Ми­хайла, і Ярослава, і Василія − посадив по городах, як заповів брат його Ярослав Всеволодович, він же не змінив його слово. Того ж року князь Андрій Ярославович... поїхав в Орду до царя Батия; той прийняв його з честю. Того ж року цар Батий послав у Новгород до Олександра Ярославовича зі словами: "Мені показав Бог багато народів, ти один не хочеш підкоритися державі моїй? Але, якщо хочеш зберегти землю свою, то прийди поклонитися мені, і побачиш честь і славу царства мого". Він же з благословення єпископа Кирила поїхав в Орду. Коли прийшов в Орду до царя Батия, цар побачив його і сказав вельможам своїм: "Як говорили ми про нього, так і є; немає подібного цьому князю", і вшанував його, і послав його з братом його Андрієм Ярославовичем к Кановичем.

У рік 6757 (1248−1249). Князь Гліб Василькович... поїхав в Орду до Батиєвого сина − до царя Сартака... Того ж року приїхав князь Олександр Ярославович і брат його Андрій від Канович; і від­дали князю Олександру Київ і всю Руську землю, а князю Андрію, брату його, дали велике княжіння у Владимирі...

У рік 6758 (1249−1250). Поїхав князь Борис Василькович Ростовський в Орду до Батиєвого сина − до царя Сартака; цар же Сартак вшанував його і відпустив у свою отчину...

У рік 6760 (1251−1252). Поїхав князь Олександр Ярославович в Орду до царя Сартака, Батиєвого сина, і прийняв його цар з честю. Того ж року пішов з Орди Невруй-царевич, і князь Катиак, і князь Алибуга Хоробрий військом на великого князя Андрія Ярославовича Суздальського... і на всю землю Суздальську. Князь великий же Андрій Ярославович Суздальський обурився, сказавши: "Господи! Що це є, досить нам між собою сваритися і наводити один на одного татар; краще нам втікати в чужу землю, ніж бути в дружбі і служити татарам". І зібрав військо своє, пішов проти них, і, зустрівшись, почали битися, і була битва велика, і перемогли татари, і тікав князь великий Андрій Суздальський, і з княгинею своєю і з боярами сво­їми... А татари гналися за ним і наздогнали його біля міста Пере­яславля... але Бог зберіг його і пречиста Богородиця... Царевич же Невруй з татарами своїми взяв Переяславль... і захопили княгиню Ярославову з дітьми і убили її, а інших дітей Ярославових у полон взяли, а воєводу їх Жидислава вбили, і людей всіх в полон повели, і все майно взявши, і повернулись в Орду. Того ж року приїхав князь великий Олександр Ярославович, внук Всеволода, правнук Юрія Дол­горукого, із Орди з великою честю, зустріли його з хрестами, з свя­щенним собором і великою кількістю людей; і посадив його пре­освященний Кирил, митрополит, на велике княжіння у Владимирі...

У рік 6764 (1255−1256). Поїхали князі в Городець і в Нов­го­род. Князь же Борис Василькович Ростовський пішов до татар з ве­ликими дарами, також князь Олександр Ярославович послав послів своїх до татар з великими дарами; князь же Борис Василькович Рос­товський, побувавши в Улавчия і віддавши дари, пошанований по­вер­нувся з великою честю в свою отчину...

У рік 6765 (1256−1257). Пішли в Орду князь великий Олек­сандр Ярославович Володимирський і князь великий Борис Василь­кович Ростовський... Тієї ж зими повернулися з великими почестями в свої отчини. Того ж року князь Гліб Василькович одружився в Орді, і приїхав із Канович землі від царя з великою честю в свою отчину. Тієї ж зими прибули численники з татар, і переписавши всю землю Суздальську і Рязанську і Муромську і призначивши десят­ни­ків, сотників і тисячників і темників, повернулися в Орду, не раху­вали тільки архімандритів, і ігуменів, і іноків, і попів, і дияконів, і крилошан і всього притчу церковного...

У рік 6766 (1257−1258)... Того ж року пішли в Орду князь ве­ликий Олександр Ярославович Володимирський, і князь великий Анд­рій Ярославович Суздальський, і князь Борис Василькович Ростов­ський, і князь великий Ярослав Ярославович Тверський, і вшанували Улавчия і всіх князів і воєвод Ординських, і відпустили їх з великою честю на Русь, і прийшли в ту ж осінь кожний у свої отчини... Того ж року прибули численники із Татар у Володимир і поїхали числен­ники Ординські, і князь великий Олександр Ярославович Володи­мирський, і Андрій Ярославович Суздальський і князь Борис Василь­кович Ростовський переписали Новгородську землю. Почувши про це, новгородці обурилися сильно. Прийшли в Новгород численники татарські з великим князем Олександром Ярославовичем і з іншими князями руськими, і князь Василій Олександрович Новгородський утік від батька свого з Новгорода у Псков, а татари почали просити данину, і не погодилися на то новгородці; і давши багато дарів цареві і послам його, відпустили їх з миром, а Михалка посадника вбили, і другого посадника Михалка вбили, а Ананія посадник по­мер. І дали посадництво Михайлу Федоровичу, а тисяцьке дали Жи­дяті Доможировичу; а князь Олександр Ярославович вигнав свого сина Василія з Пскова і послав його на Низ, а дружинників його покарав: одним ніс і вуха повідрізали, другим очі викололи і руки відсікли...

У рік 6767 (1258−1259). Михайло Пинячин приїхав у Новго­род зі словами: "Якщо не підкоритеся царю Ординському, то неза­ба­ром прийде військо Татарське на Низовську землю і всім горе буде"; і налякалися новгородці, і послали послів своїх в Орду до царя з великими дарами, били чолом, щоб гніву не мав і щоб переписав землю їх всю, як хоче. Того ж року прийшли від царя з Орди числен­ники у Володимир і взяли з собою великого князя Олександра Яро­сла­вовича Володимирського, і князя Андрія Ярославовича Суздаль­сь­кого, і князя Бориса Васильковича Ростовського, і пішли в Новгород, і переписали всю землю Новгородську і Псковську, не враховуючи лише архімандритів, ігуменів, і попів, і дияконів, і іноків, і крилошан і всього священницького почту...

У рік 6770 (1261−1262)... Князі руські, погодившись між собою, прогнали татар із міст своїх, бо від них насилля, і відкупляли багаті у татар данини і самі користувалися, а багато людей бідних... І так князі Руські вигнали Татар, а інших побили, а інші від них хрес­тилися в ім‘я Отця і Сина і Святого Духа. Тоді убили в Ярославлі і Зосиму-відступника, який відрікся християнської віри і чернецтва, і був бусурманин злий дуже... і багато зла робив християнам, його ж убили православні християни і кинули псам...

У рік 6771 (1262−1263)... Того ж року князь великий Олек­сандр Ярославович... учетверте поїхав в Орду до царя Беркая, і зимував там; і розхворівся дуже, і відпустили його на Русь, і дійшовши до Городця... місяця листопада в 14 день, тієї ж ночі помер...

ü Отрывки из Патриаршей или Никоновской летописи // Сбор­ник документов по истории СССР. Ч. 2. XIV−XV вв. / Сост. А. Горс­кий, И. Фроянов. – М., 1971. – С. 175−178.

ДОКУМЕНТ № 3

Лаврентіївський літопис

Уривок

Про навалу монголо-татарів на Північно-Східну Русь

У рік 1237… Зимою прийшли зі східної сторони на Рязанську землю лісом безбожні татари і почали завойовувати Рязанську зем­лю і захопили її до Пронська, захопили Рязань усю і спалили, і князя їх убили. Захоплених розсікали, інших стрілами розстрілювали, ще іншим назад руки зв’язували. Багато святих церков спалили, мо­настирів і сіл спалили… потім пішли на Коломну. В ту ж зиму пішов Всеволод, син Юріїв, онук Всеволода[34], проти татар, і зі­йшлися біля Коломни, і була різня велика, і вбили у Всеволода воєводу Єремея Глібовича та інших мужів багато… і прибіг Всеволод до Владимира з малою дружиною, а татари пішли на Москву. У ту ж зиму взяли Москву татари і воєводу вбили Філіпа Нанка, (який помер) за пра­во­славну християнську віру, а князя Володимира Юрійовича[35] схопили руками, а людей від старця до малечі перебили, а місто і церкви святі, і монастирі всі, і села спалили і, захопивши багато майна, ві­дійшли[36]. В ту ж зиму виїхав Юрій[37] із Владимира з малою дружи­ною, залишив замість себе синів своїх Всеволода і Мстислава, і пі­шов на Волгу з племінниками своїми з Васильком і з Всеволодом і з Володимиром і став на Сіті, очікуючи до себе брата свого Ярослава з загонами і Святослава з дружиною своєю.

І почав князь Юрій збирати воїнів проти татар, а воєводство в дружині своїй передав Жирославу Михайловичу. В ту ж зиму при­йшли татари до Владимира місяця лютого в третій день на пам’ять св. Семена у вівторок... Владимирці зачинилися в місті (фортеці) з Всеволодом і Мстиславом, а воєводою був Петро Ослядюкович. Вла­димирці не здавалися[38], і тоді татари під’їхали до Золотих воріт, при­вівши з собою Володимира Юрійовича, брата Всеволода і Мсти­сла­ва. І почали татари запитувати про князя великого Юрія, чи у місті він. Владимирці випустили по стрілі на татар, а татари також пус­ти­ли по стрілі на Золоті ворота. І після того сказали татари владимир­цям: "Не стріляйте". Вони замовчали. І тоді, під’їхавши ближче до воріт, татари почали говорити: "Впізнаєте вашого княжича Володи­мира?" Той стояв з понурим обличчям. Всеволод і Мстислав стояли на Золотих воротах і впізнали брата свого... (обидва вони) з дружи­ною своєю і всі горожани плакали, побачивши Володимира. А тата­ри, відійшовши від Золотих воріт і об’їхавши все місто, зупинилися перед Золотими воротами. Наскільки було видно, місто оточувала величезна кількість воїнів. Всеволод і Мстислав, шкодуючи брата свого Володимира, сказали дружині своїй і Петру воєводі: "Браття! Краще нам вмерти перед Золотими воротами за святую Богородицю і за правовірну віру християнську, а не здатися на волю їхню"...

Татари... пішли і взяли Суздаль, і святую Богородицю погра­бували. І двір князівський спалили, і монастир св. Дмитрія спалили, а інші пограбували, а ченців, і немічних, і людей всіх порубали, а молодих ченців і монахів, і попів, і д’яконів, і жінок їхніх і дочок, і синів їхніх всіх зі собою взяли і самі пішли до Владимира... В суботу М’ясопусну почали... татари готувати ліс до самого вечора ставили пороки[39], а за ніч огородили все місто Владимир тином. У неділю М’ясопусну рано-вранці почали штурм міста місяця лютого в 7 день... і взяли місто до обіду, увірвавшись від Золотих воріт у (церк­ву) св. Спаса по примету[40] через міські стіни, а звідси з північної сторони від Либеді до Орининих воріт і до Мідних, а звідси від (річ­ки) Клязьми до Воложських воріт, і так незабаром взяли Нове місто, і тікали Всеволод і Мстислав і всі (хто залишився в живих) люди в Печерне місто[41].

А єпископ Митрофан і княгиня Юрієва з донькою і з невіст­кою і з онуками та інші княгині владимирські з дітьми, і велика кіль­кість бояр і всього народу, що сховалися в церкві св. Богородиці, без жалю були спалені вогнем... Татари, виломавши двері церковні, по­ба­чили одних від вогню мертвих, інших зброєю до смерті забили, церкву пограбували, чудесну ікону, оздоблену золотом і сріблом і до­рогоцінними каміннями, понищили та пограбували, а інші порубали, а інші забрали... і книги понищили, і коштовний одяг по­кійних перших князів, який вони повісили в церквах святих на пам’ять про себе, теж все взяли собі як здобич... І вбиті були архі­мандрит монастиря Різдва св. Богородиці Пахомій, а також ігу­мен Успенський Феодосій Спаський та інші ігумени, і ченці, і монахині, і попи, і диякони від малечі до старця, і всіх тих порубали, одних вбиваючи, а інших гнали в полон босих та без одягу, і вони вмирали від морозу...

Захопивши Владимир, пішли прокляті ті кровопивці на вели­кого князя Юрія, і одні йшли до Ростова, другі − до Ярославля, а ще інші − на Волгу на Городець, і завоювали все по Волзі аж до Галича Мерського; а інші пішли на Переяславль (Заліський) і той взяли, а звідти всю країну і міст багато, аж до Торжка, захопили, і не було місця, мало було таких сіл в Суздальській землі, де б татари не вою­вали, і взяли вони 14 міст, крім слобід і погостів, за один місяць... І пішли безбожні татари на (річку) Сить проти великого князя Юрія. Почувши про це, князь Юрій з братом своїм Святославом і з племін­никами своїми Васильком і Всеволодом і Володимиром і з мужами своїми пішов проти поганих і зустрілися обидва (війська), і була січа жорстока, і тікали наші від іноплемінників, і тут був убитий князь Юрій, а Василька взяли руками безбожні і повели з собою. Зло то сталося місяця березня 4 дня... І тут убитий був князь великий Юрій на річці Ситі, і дружинників його багато вбили... а Василька Костян­тиновича вели до Шернського лісу, і як зупинилися, примушували його прокляті безбожні татари до звичаю поганського, бути в їх волі і воювати (разом) з ними, але він не покорився їхньому беззаконню і закинув їм, говорячи: "О глухе царство спаплюжене! Ніяк мене не відвернете від християнської віри, хоча й потрапив я у велику біду..." І як тільки він це сказав, зразу ж безжально вбитий був...

Про повстання проти монголо-татарських завойовників

У рік 1262. Врятував Бог від лютого пограбування бусур­манського[42] людей Ростовської землі, вклав лють у серця селянам: не стерпівши насилля поганих, збиралися вони на віча і прогнали (їх) із Ростова, із Владимира, із Суздаля, із Ярославля. Брали ті ока­янні бусурмани данину і великі нещастя людям робили: понево­лю­вали людей за відсотки і багато душ селянських відводили нарізно... У цьому ж році вбили Ізосиму-злодія, був він п’яничкою, мерзен­ни­ком, неробою, ледацюгою, остаточно відрікся Христа і став бусур­манином, вступивши у віру пророка Магомеда.

Був тоді хижак, приїхав він від царя татарського, звався Кут­лу­бий, злий був бусурманин, і з його допомогою окаянний відступ­ник (Ізосима) робив християнам велике зло, поглумився над хрестом і святими церквами, коли ж люди проти ворогів своїх, бусурман, по­встали, одних вигнали, а других перебили, тоді і цього беззаконного Зосиму вбили в місті Ярославлі. І тіло його їли пси і ворони...

ü Отрывки из Лаврентьевской летописи // Хрестоматия по ис­то­рии СССР с древнейших времён до 1861 года / Сост. П. Епи­фанов, О. Епифанова. – М., 1987. – С. 97−100.

ДОКУМЕНТ № 4

Лист брата Юліана про монгольську війну

Коментар

Юліан − угорський чернець, двічі (у 1235−1937 та 1237−1238 рр.) здійснив поїздки у Східну Європу. Це була стратегічна розвідка, яку здійснював папський престол для ознайомлення із ситуацією у Схід­ній Європі. Юліан залишив цінні записи про свою мандрівку Схід­ною Європою.

Уривок

Про монгольське військо

Тепер, перебуваючи на кордонах Русі, ми знаємо дійсну правду про те, що все військо, яке проходить в країни заходу, поділено на чотири частини. Одна частина біля річки Етіль на межах Русі зі східного краю підступила до Суздаля. Друга частина в пів­ден­ному напрямку вже нападала на кордони Рязані, іншого руського князівства. Третя частина зупинилася навпроти річки Дон, поблизу замку Вороніж, також князівства руського. Вони, як передавали нам усно самі руські, угорці і болгари, які тікали від них, очікують на те, щоби земля, річки і болота з наступанням найближчої зими замерз­ли, після чого великій кількості татар легко буде пограбувати всю Русь...

... Передам вам про війну правдиво наступне. Говорять, що стріляють вони далі, ніж уміють інші народи. При першому зіткнен­ні на війні стріли в них, як кажуть, не летять, а ніби зливою ллються. Мечами та списами вони, за чутками, б’ються менш вправно. Стрій вони формують таким чином, що на чолі десяти чоловік стоїть один татарин, а над сотнею чоловік − один сотник. Це зроблено з таким хитрим розрахунком, щоб розвідники ніяк не могли сховатися серед них, а якщо на війні хтось із них буде вбитий, щоб можна було за­мінити його без зволікання, і люди, зібрані із різних мов і народів, не могли здійснити ніякої зради. У всіх завойованих царствах вони без зволікання вбивають князів і вельмож, які викликають підозру, що колись можуть вчинити якийсь супротив. Придатних для битви вої­нів і поселян, вони, озброївши, посилають проти волі в бій попереду себе. Інших поселян, менш придатних до бою, залишають для обро­бітку землі, а жінок, доньок і родичок тих людей, кого погнали в бій і кого вбили, ділять між тими, кого залишили для обробітку землі, призначаючи кожному по дванадцять або більше і зобов’язують тих людей надалі називати себе татарами. Воїнам, яких женуть у бій, навіть якщо вони добре воюють і перемагають, подяка невелика; як­що гинуть у бою, про них не піклуються, але якщо в бою відсту­пають, то їх немилосердно вбивають татари. Тому вони віддають перевагу смерті в бою, ніж під мечами татар, і б’ються відважніше, щоб скоріше вмерти.

На укріплені замки вони не нападають, а спочатку спусто­шу­ють країну і грабують народ і, зібравши людей тієї країни, женуть у бій брати його ж замок.

Про чисельність усього їхнього війська не пишу вам нічого, крім того, що з усіх завойованих ними царств вони женуть у бій пе­ред собою воїнів, придатних до бою.

... Татари стверджують також, нібито в них така кількість вої­нів, що їх можна поділити на 40 частин, причому не знайдеться сила на землі, яка б була в стані протистояти одній їх частині. Далі гово­рять, що у війську в них із собою 240 тисяч рабів не їхнього закону і 135 тисяч найкращих воїнів їхнього закону в строю. Далі кажуть, що жінки їхні войовничі, як і вони самі: пускають стріли, їздять на конях верхи, як чоловіки; вони, нібито, навіть відважніші від чоло­віків у бою, бо чоловіки інколи повертають назад, жінки ж ніколи не тікають, а йдуть на крайню небезпеку...

ü Письмо брата Юлиана про монгольскую войну // Сборник до­ку­ментов по истории СССР. Ч. 1. ІХ−ХІІІ вв. / Сост. И. Фроянов. – М., 1970. – С. 232−235.

ДОКУМЕНТ № 5

Ала–ад–Дін Джувейні. Історія завойовника Всесвіту

Коментар

Ала-ад-Дін Джувейні − араб зі східної частини Ірану, профе­сійний фінансист. Після захоплення монголами у 1258 р. Багдада − сто­лиці арабського Халіфату, Ала-ад-Дін Джувейні опинився на службі у монголів та був призначений намісником Багдада. Він швидко від­новив зруйноване місто, будував канали, організовував бібліотеки. По­дорожуючи по величезній імперії, в бесідах з очевидцями монголь­ських завоювань Джувейні зібрав унікальні свідчення про правління Чингізхана та його нащадків, які виклав у своїй відомій книзі "Іс­торія завойовника Всесвіту".

Уривок

Про закони, встановлені Чингізханом

Всевишній виділив Чингізхана серед його сучасників розумом та мудрістю, а з царів Всесвіту − проникливістю і могутністю, й усім вищеназваним відрізнив від того, що було написано про звички і уподобання фараонів і цезарів. Тому він (Чингізхан) не утрудняв себе вивченням книг, а йшов за (накресленим) на скрижалях своєї душі. І те, як було впорядковано устрій завойованих країн і досяг­ну­то приниження величі ворогів, і відсторонення (від влади) прави­телів (різних рангів), виявилося (результатом) такого стану його ду­ші і способу думок, що якби Іскандер[43]... жив у його (Чингізхана) час, то вчився б у нього мудрості і проникливості...

Виходячи з необхідності і керуючись своєю думкою, (Чингіз­хан) встановив закон для (виконання) всякої справи і правило для (здійснення) будь-якого почину, а за кожну провину визначив по­карання.

Оскільки у татарських[44] племен не було писемності, він нака­зав, щоб монгольські діти навчалися письма в уйгурів[45]. І ті яси[46] нанесли на звитки і розпорядження, названі Великою книгою. Яси зберігалися в казні найбільш шанованих царевичів. У випадку, якщо на трон сідає (новий) хан або сідлає коней велике військо, або з’їджа­ються царевичі і починають обговорювати державні справи, тоді ці звитки виймають і керуються ними. При вирядженні війська, спус­тошенні країн і міст діють так само.

У часи, коли тільки-но починалася його (Чингізхана) діяль­ність і монгольські племена почали приєднуватися до нього, він усунув поширені серед них забобонні звичаї. Ставши на шлях всехвальної мудрості, він встановив звичаї достойні, з яких більшість узго­джу­ється з шаріатом.

(Чингізхан) не дотримувався будь-якої релігії і не був пере­конаним прибічником будь-якого віросповідання, не виділяв жодної віри серед інших, не надавав перевагу якійсь одній. Навпаки, він воздавав почесті та вшановував богословів і подвижників усіх вчень, вважаючи їх посередниками (у спілкуванні) із всемогутнім Богом, і ставився з однаковою повагою до мусульман, християн та ідолопо­клонників[47]. Кожний з його нащадків обирав (для себе) віроспо­ві­дання відповідно зі своїм бажанням: одні пішли за ісламом, інші звернулися до вчень християн або ідолопоклонників, треті ж зберег­ли відданість древнім віруванням предків... Незважаючи на різнома­нітність вірувань, вони далекі від фанатизму, і з цього приводу існує яса Чингізхана, яка проголошує рівними усі релігії і не робить різ­ниці між ними.

Інша яса така. Жодна людина не повинна переходити на інше місце з тих тисячі, сотні і десятка, в яких вона перебуває, не сміє шу­кати іншого притулку. Ніхто не може впускати до себе такої людини (втікача), а якщо будь-хто порушить цей наказ, то їх публічно кату­ють і страчують – як того, хто пішов, так і того, хто йому дав при­ту­лок. З цієї причини жодна жива істота не сміє впускати до себе чу­жинця. Наприклад, навіть царевич не пустить до себе самої незнач­ної людини і утримається від порушення яси.

Без сумніву, ніхто не сміє нешанобливо ставитися до свого еміра і начальника, інші (тобто не підлеглі йому) не повинні вільно з ним обходитися.

Й інша яса. Коли простір їх (монголів) царства став великим та обширним, вони не могли уникнути перекручень у повідомленнях про стан ворогів. Доводилося також перевозити різне майно із захо­ду на схід і з віддаленого сходу − на захід. По всій країні влаштували ями[48], визначили для кожного яма затрати на утримання, як і (кількість) людей та тварин, їжі та питного та іншого утримання. Поділили по одному яму на два тумени[49], щоб була відповідність кількості і порядку, проїзд послів не затримувався через зміну коней, а піддані і військо не відчували незручностей. Посли також зобо­в’я­зані були берегти (верхових та тяглових) тварин... Щорічно ями по­винні підлягати перевірці. Необхідне та зіпсуте майно ямів від­шко­довується силами (околичних) підданих.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.